П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 489/4789/24
Перша інстанція суддя Микульшина Г.А.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Яковлєва О.В.,
суддів Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 грудня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови,-
Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови № 600 від 24 червня 2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що є помилковим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, так як судом не враховано доводів позивача про порушення його прав працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема доводів про порушення процедури затримання та притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
В свою чергу, суб'єктом владних повноважень подано відзив на апеляційну скаргу у якому зазначено, що судом першої інстанції зроблено вірний висновок про залишення без задоволення позовних вимог, оскільки суб'єктом владних повноважень правомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності у межах спірних правовідносин.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії військово-облікового документа позивача від 09 вересня 2024 року та копії довідки про надання відстрочки від 09 вересня 2024 року, ОСОБА_1 є військовозобов'язаним, військове звання - солдат, а також має відстрочку з 09 вересня 2024 року.
При цьому, згідно протоколу № 597 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 18 червня 2024 року, ОСОБА_1 , 1996 р.н., 18 червня 2024 року прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 в супроводі спільного наряду з блокпоста. Під час проведення перевірки щодо наявності військово-облікового документу та правильності військового обліку встановлено, що ОСОБА_1 є військовозобов'язаним, який перебував в громадському місці, поза межами свого помешкання, без військово-облікового документа, чим вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Крім того, з протоколу вбачається, що особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснено її права та повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 10:00 год. 24 червня 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується особистим підписом ОСОБА_1 (а.с. 7). У протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 також власноручно зазначив: «Відмовляюсь від пояснень».
В свою чергу, від 24 червня 2024 року від представника ОСОБА_1 адвоката Давидової О.Ю. на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи про адміністративне правопорушення.
При цьому, 24 червня 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 винесено постанову № 600, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а також накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу, розміром 17 000,00 грн.
Не погоджуючись з отриманою постановою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
За наслідком з'ясування обставин справи, судом першої інстанції зроблено висновок про залишення без задоволення позовних вимог, так як суб'єктом владних повноважень не порушено процедури накладення спірного адміністративного стягнення, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.
Так, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Згідно ч. 6 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
При цьому, зазначені вимоги щодо здійснення уповноваженими представниками територіального центру комплектування та соціальної підтримки фото- і відеофіксації процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, застосовуються з 17 липня 2024 року згідно з ЗУ № 3633-IX від 11 квітня 2024 року.
В свою чергу, згідно ч. 1 ст. 210-1 КУпАП, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію,- тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період,- тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Між тим, згідно ч. 1 ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Згідно ч. 2 ст. 235 КУпАП, від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 259 КУпАП, з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, порушника може бути доставлено в поліцію, в підрозділ Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, до органу Державної прикордонної служби України, штабу громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону чи громадського пункту з охорони громадського порядку поліцейським, посадовою особою Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, військовослужбовцем чи працівником Державної прикордонної служби України або членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а при порушенні законодавства про державну таємницю або порушенні військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України, правил військового обліку, законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - до органів Служби безпеки України її співробітником. Доставлення порушника з числа кадрових співробітників розвідувального органу України при виконанні ним своїх службових обов'язків здійснюється тільки у присутності офіційного представника цього органу.
Згідно ч. 1 ст. 271 КУпАП, у розгляді справи про адміністративне правопорушення можуть брати участь адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; за дорученням особи, яка його запросила, від її імені подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, а також мають інші права, передбачені законами України.
Колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 № 600 від 24 червня 2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
В даному випадку, оскаржуваною постановою по справі про адміністративне правопорушення накладено на позивача адміністративне стягнення за порушення вимог законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, встановлених ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», так як позивач 18 червня 2024 року під час виявлення його працівниками поліції та на момент доставки його до ІНФОРМАЦІЯ_1 не мав при собі військово-облікового документа.
Між тим, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, у межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
В даному випадку, сторонами у справі не заперечується, що позивача 18 червня 2024 року працівниками поліції доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 для складення протоколу про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, так як позивач при виявлені його працівниками поліції не мав військово-облікового документа.
В свою чергу, колегія суддів зазначає, що можливість вчинення відповідних дій поліцейськими визначена вищевикладеними положеннями ч. 1 ст. 259 КУпАП.
При цьому, позивача ознайомлено з текстом протоколу про адміністративне правопорушення № 597 від 18 червня 2024 року, складеного в ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також повідомлено, що розгляд його справи призначено на 24 червня 2024 року об 10:00, що підтверджується наявністю підпису позивача у відповідному протоколі.
В свою чергу, як встановлено судом першої інстанції, замість позивача на розгляд його справи прибув представник (захисник) позивача, а саме адвокат Давидова Олена Юхимівна, що також вбачається із тексту оскаржуваної постанови.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суб'єктом владних повноважень не допущено порушень порядку сповіщення позивача про розгляд його справи та забезпечено участь його захисника в розгляді відповідної справи.
З іншого боку, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що позивачем у своїх доводах жодним чином не заперечується тієї обставини, що він не мав при собі військово-облікового документа 18 червня 2024 року.
Більш того, як встановлено судом першої інстанції, відповідний військово-обліковий документ, копію якого долучено до матеріалів даної справи, оформлено позивачем лише 09 вересня 2024 року.
Враховуючи вискалене, колегією суддів не встановлено обставин, що спростовують факт вчинення позивачем спірного правопорушення.
З іншого боку, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 не реалізовано право адвоката на ознайомлення з матеріалами справи про адміністративне правопорушення за його клопотанням від 24 червня 2024 року, так як адвокат фактично приймав участь у розгляді відповідної справи.
Крім того, судом першої інстанції вірно зазначено, що представником позивача долучено до матеріалів даної судової справи копії матеріалів відповідної адміністративної справи.
Також, колегія суддів зазначає, що договір про надання правової допомоги № 04-03/2024 року між позивачем та його адвокатом укладено ще 19 червня 2024 року, а як наслідок колегія суддів вважає, що адвокат мав час для встановлення обставин спірних правовідносин та час для завчасного ознайомлення з матеріалами адміністративної справи.
В свою чергу, щодо повідомлених представником позивача обставин нанесення працівниками районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки тілесних ушкоджень позивачу, колегія суддів зазначає, що такі дії службових осіб можуть містити склад кримінального правопорушення.
Проте, за відсутності у суду прямих та беззаперечних доказів вчинення відповідних дій відносно позивача безпосередньо працівниками районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а також доказів притягнення відповідних працівників до будь-якого виду юридичної відповідальності, колегія суддів не вбачає підстав вважати протиправною оскаржувану постанову за наслідком отримання відповідних пояснень.
З іншого боку, враховуючи кількість доводів та пояснень, що відображені в апеляційній скарзі позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. При цьому, деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що за наслідком розгляду даної справи належним чином надано правову оцінку основним доводам позивача, якими не спростовано факту вчинення спірного правопорушення, а також правильності висновків суду про залишення без задоволення позовних вимог.
При цьому, колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи, достатніх для скасування його рішення, не допустив.
Керуючись ст.ст. 286, 308, 311, 315, 316 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 грудня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В. Яковлєв
Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький