П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
15 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 470/1090/24
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого Лук'янчук О.В.
суддів Бітова А.І.
Ступакової І.Г.
за участю секретаря - Потомського А. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одеса заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі № 470/1090/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, Сектору поліцейської діяльності №1 відділення поліції №2 Баштанського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
13.12.2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, Сектору поліцейської діяльності №1 відділення поліції №2 Баштанського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, в якому просила скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА № 195514 від 26.11.2024 року та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 07 лютого 2025 року позов задоволено частково.
Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА №195514 від 26 листопада 2024 року в частині притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 та ч.1 ст.121 КУпАП.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2025 року було скасовано рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 07.02.2025 року та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, Сектору поліцейської діяльності №1 відділення поліції №2 Баштанського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА № 195514 від 26.11.2024 року.
Закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1211,20 грн., які складаються із сплаченого позивачем при зверненні до суду першої інстанції судового збору у розмірі 484,48 грн. та сплаченого при зверненні до суду апеляційної інстанції судового збору у розмірі 726,72 грн.
Як встановлено з матеріалів справи, звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 07.02.2025 року в інтересах ОСОБА_1 , адвокат Богданова-Пуфф Т.Д. у п. 5 прохальної частини апеляційної скарги просила суд апеляційної інстанції стягнути всі судові витрати із ГУНП в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 .
Також в апеляційній скарзі представник апелянта зазначила, що попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач понесла та очікує понести в суді апеляційної інстанції становить 30 000 грн, докази яких будуть надані після винесення судового рішення.
Розгляд справи № 470/1090/24 в суді апеляційної інстанції був призначений у відкритому судовому засіданні на 18.03.2025 року. Однак, у зв'язку з неприбуттям у судове засідання сторін та їх представників, належним чином повідомлених про розгляд справи, у судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 18.03.2025 року, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження.
24.03.2025 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Богдановою-Пуфф Т.Д. засобами системи «Електронний суд» було подано до суду апеляційної інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій представниця позивачки просила ухвалити додаткове судове рішення по справі № 470/1090/24, яким стягнути з ГУНП в Миколаївській області, код ЄДРПОУ 40108735, на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) всі судові витрати, а саме витрати, пов'язані з розглядом справи в П'ятому апеляційному адміністративному суді, які складаються з витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 30 000 грн.
До вказаної заяви в якості доказів понесених судових витрат у вигляді правової допомоги у розмірі 30 000 грн були додані: копія договору про надання правничої (правової) допомоги від 06.10.2023 року № 51, копія додаткової угоди № 3 від 25.02.2025 року до договору про надання (правничої) правової допомоги № 51 від 06.10.2023 року.
Згідно змісту додаткової угоди № 3 від 25.02.2025 року, вона регулює оплату послуг адвоката, що повинна бути здійснена Клієнтом до 25.03.2025 року в розмірі 30 000 грн., що є фіксованою сумою, за надання правової допомоги та юридичного супроводу, що є гонораром адвоката за представництво в П'ятому апеляційному адміністративному суді щодо предмета договору.
04.04.2025 року Головне управління Національної поліції в Миколаївській області надало додаткові пояснення у справі, в яких висловило незгоду із заявленою позивачем сумою відшкодування витрат на правничу допомогу.
Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 07.05.2020 року по справі №820/4281/17 та постанові від 27.06.2018 року по справі №826/1216/16, відповідач зазначив, що на підтвердження витрат на правничу допомогу повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Відсутність договору про надання правової допомоги, розрахунку витрат на професійну правничу допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.
Крім того відповідач зазначив, що визначення розміру вартості послуг адвоката безпосередньо в договорі у фіксованій сумі також не виключає обов'язку подання суду детального опису, оскільки протилежна ситуація знову ж таки буде суперечити приписам ст. 134 КАС України.
ГУНП в Миколаївській області вважаючи заяву про ухвалення додаткового рішення необґрунтованою та безпідставною, просило в задоволені вище зазначеної заяви відмовити.
Розглянувши подане клопотання про ухвалення додаткового судового рішення у справі, колегія суддів зазначає наступне:
Статтею 143 КАС України передбачено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Частиною 5 статті 143 КАС України встановлено, що у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частинами 2-5 статті 252 КАС України встановлено, що заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.
Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
З огляду на те, що питання про відшкодування ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу за представництво її інтересів в суді апеляційної інстанції колегією суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду при ухваленні постанови від 18.03.2025 року не вирішувалось, а Скорой М.М. в апеляційній скарзі було зазначено, що докази понесених в суді апеляційної інстанції судових витрат будуть надані після винесення судового рішення, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для ухвалення додаткового рішення у справі.
Розглянувши заяву позивачки про відшкодування з відповідача на її користь витрат на правничу допомогу у розмірі 30 000 грн., колегія суддів зазначає наступне:
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 10 частини третьої статті 2 КАС України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв'язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Частиною першою та третьою статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Згідно зі статтею 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому частиною 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За положеннями частини 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При цьому для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Наведене вище дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалено судове рішення, має право на відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, у разі, якщо доведено, що останні були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зобов'язаний, з урахуванням обставин і складності справи, надати оцінку всім поданим заявником доказам та визначити необхідний фактичний обсяг правової допомоги. Оцінити наявні у матеріалах справи документи на предмет дійсності, обґрунтованості, розумності і співмірності відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, у тому числі і з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. За результатами чого, і надати обґрунтований висновок про наявність/відсутність підстав для відшкодування таких витрат і їх розміру.
Як зазначено вище, частиною 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
При цьому процесуальні норми не визначають конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховним Судом сформовано усталену практику з питань стягнення витрат на правничу допомогу: при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об?єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
В даному випадку звертаючись до суду із заявою про ухвалення додаткової постанови у справі про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, представник позивача надав до суду лише договір про надання правничої допомоги, який встановлює загальні види представницьких послуг, які можуть бути надані адвокатом без прив'язки до конкретної справи, а також додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги, яка визначає розмір гонорару адвоката за надання правничої допомоги у справі № 470/1090/24, без конкретизації самих послуг, які були надані адвокатом у справі № 470/1090/24.
Представником позивача не надано до суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а також інших доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (таких як акт виконаних робіт тощо).
Крім того судом встановлено, що за умовами додаткової угоди № 3 від 25.02.2025 року оплата послуг адвоката повинна була бути здійснена до 25.03.2025 року, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок адвоката у банку, однак станом на момент розгляду судом апеляційної інстанції заяви про ухвалення додаткової постанови у справі (15.04.2025 року) доказів оплати послуг адвоката суду не надано.
Таким чином в даному випадку позивачем не надано суду належних та допустимих доказів у підтвердження фактичного надання послуг адвокатом та понесення у зв'язку з цим витрат.
Враховуючи викладене колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для відшкодування ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн, понесених заявником у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 132, 134, 139, 143, 252, 308, 310, 315, 321, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,
Прийняти по справі додаткову постанову, якою відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення на її користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн, понесених у суді апеляційної інстанції.
Додаткова постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Суддя-доповідач: О.В. Лук'янчук
Суддя: А.І. Бітов
Суддя: І.Г. Ступакова