П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
15 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/20499/23
Категорія 102070000Головуючий у суді І інстанції: Радчук А.А. час і місце ухвалення: спрощене провадження, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Семенюка Г.В.,
суддів - Федусика А.Г., Шляхтицького О.І.,
при секретаріВишневській А.В.
за участю сторін:
представник ЦМУ ДМСБілоруцький В.М. (посвідчення)
представник позивачаМастістий І.А. (адвокат; ордер)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, мотивуючи його тим, що він неодноразово звертався до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області з декларацією про відмову від громадянства рф, однак відповідач відмовляє у її прийнятті. Позивач наголошує, що з початку запровадження на території України воєнного стану, він вступив до лав територіальної оборони та брав участь у бойових діях, що підтверджується копією посвідчення, відеозаписами, та численними подяками за свою діяльність, вагомі внески у сприяння обороноздатності держави. Позивачем повідомлено, що 30 травня 2023 року він уклав контракт про проходження служби у складі збройних сил України. У зв'язку з цим, 31 травня 2023 року позивач звернувся до відповідача із декларацією про відмову від іноземного громадянства особою, яка в установленому законодавством України порядку уклали контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України. Проте, відповідач ухвалив рішення про відмову у прийнятті декларації з огляду на те, що 19 травня 2023 року закінчився строк виконання зобов'язання про припинення громадянства рф протягом двох років з моменту набуття громадянства України, а контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу позивачем укладено 30 травня 2023 року. Позивач стверджує, що ним дотримані всі умови положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1941-IX від 14 грудня 2021 року для права скористатись можливістю подання декларації про відмову від іноземного громадянства. При цьому позивач вказує на неможливість виконати зобов'язання припинити громадянство російської федерації, яка пов'язана із тим, що внаслідок агресії останньої дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією розірвано, дипломатичні представництва країни-агресора не працюють, а тому позивач не міг скористатись такою процедурою на території України. Позивачем також повідомлено, що наслідком відмови у прийнятті декларації стало скасування 27.06.2023 року рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 19.05.2021 про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 . Вважаючи дії щодо неприйняття від позивача декларації про відмову від громадянства рф протиправними, а рішення щодо скасування рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 19 травня 2021 року про оформлення набуття громадянства України неправомірним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01.05.2024 року, позовні вимоги задоволено частково. Суд вирішив:
визнати протиправними дії Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області щодо неприйняття від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , декларації про відмову від громадянства російської федерації з підстав укладення контракту на проходження військової служби у Збройних Силах України;
зобов'язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області прийняти від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , декларацію про відмову від громадянства російської федерації з підстав укладення контракту на проходження військової служби у Збройних Силах України;
визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 27 червня 2023 року про скасування рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 19 травня 2021 року про оформлення набуття громадянства України відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року, касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01 травня 2024 року скасовано, а справу № 420/20499/23 направлено на новий судовий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо неприйняття від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , декларації про відмову від громадянства російської федерації з підстав укладення контракту на проходження військової служби у Збройних Силах України. Зобов'язано Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , декларацію про відмову від громадянства російської федерації з підстав укладення контракту на проходження військової служби у Збройних Силах України. Визнано протиправним та скасовано рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 27.06.2023 року про скасування рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 19 травня 2021 року про оформлення набуття громадянства України відповідно до частини першої статті 8 Закону України “Про громадянство України» ОСОБА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи частково позов, суд першої інстанції не врахував, що позивачем не було вчинено жодних активних дій спрямованих на отримання документа про припинення громадянства (підданства) іншої держави, позивачем документи, які б засвідчували факт звернення останнього до компетентних органів рф (на території України чи за її межами) з клопотанням про припинення громадянства російської федерації, або інші документи, які б підтверджували на наявність поважних причин неможливості отримання документів, визначених Законом України «Про громадянство України» не подавались. Також, судом першої інстанції безпідставно зроблено висновок, що позивач має право на подання декларації, як особа, яка в установленому законодавством України порядку уклала контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України. Так, ОСОБА_1 звернувся 31.05.2023 до відповідача із декларацією про відмову від іноземного громадянства, як особа, яка в установленому законодавством України порядку уклала контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України 30.05.2023, тоді, як право на таке звернення, а саме дворічний термін для виконання позивачем зобов'язання про припинення громадянства рф сплив 19.05.2023.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , 01.10.1989 року, є уродженцем російської федерації.
23 грудня 2020 року позивач документований посвідкою на постійне проживання в Україні строком до 23 грудня 2021 року.
12 березня 2021 року позивач звернувся до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про отримання громадянства України.
19 травня 2021 року Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві та Київській області за результатом розгляду заяви позивача ухвалено рішення про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України".
20 травня 2021 року позивач отримав довідку про реєстрацію громадянином України № 1048/2021 від та був документований тимчасовим посвідченням громадянина України НОМЕР_1 від 20 травня 2021 року № 100.
У зв'язку з вказаним рішенням щодо оформлення набуття громадянства України, позивач подав до органу ДМС зобов'язання припинити громадянство російської федерації протягом двох років з моменту набуття громадянства України та подати до відповідача документ про припинення громадянства російської федерації, або ж у разі неотримання з незалежних від нього причин документа про припинення громадянства російської федерації - подати декларацію про відмову від громадянства цієї держави та повернути національний паспорт громадянина російської федерації до уповноваженого органу цієї держави (до 19.05.2023).
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 вперше звернувся до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про прийняття декларації про відмову від громадянства Російської Федерації з мотивуванням про наявність у нього незалежної причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (вартість виходу з громадянства Російської Федерації перевищує половину мінімальної заробітної плати на день прийняття рішення) разом з декларацією про відмову від іноземного громадянства Російської Федерації.
Листом від 22.10.2021 №8010.4.2-49539/80.3-21 відповідач відмовив позивачу в прийнятті декларації про відмову від громадянства Російської Федерації у зв'язку з відсутністю незалежних від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства та неможливістю подання декларації про відмову від іноземного громадянства. Також вказано, що відповідно до наказу Посольства Російської Федерації в Україні від 09.01.2021 №1 вартість виходу з громадянства Російської Федерації становить 1852,50 грн., що не перевищує половини мінімальної заробітної плати в Україні.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови у прийнятті декларації про відмову від громадянства Російської Федерації протиправними, позивач звернувся з позовом до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про зобов'язання прийняти декларацію.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 року у справі № 320/598/21 позов задоволено, визнано протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо відмови в прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від громадянства Російської Федерації; зобов'язано Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598) прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від громадянства Російської Федерації та оформити йому довідку про реєстрацію громадянином України.
Вказане рішення набуло чинності і позивач був документований паспортом громадянина України № НОМЕР_2 від 16.03.2022 року.
Разом з тим, відповідач оскаржив рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року апеляційну скаргу відповідача було задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, а у задоволенні позову - відмовлено.
Таким чином, внаслідок скасування рішення суду у справі № 320/598/21, позивач вважався таким, що не відмовився від громадянства російської федерації.
У зв'язку з ухваленням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року у справі № 320/598/21, позивач на виконання зобов'язання про відмову від іноземного громадянства знову звернувся до відповідача із декларацією про відмову від громадянства російської федерації з тих підстав, що незалежною причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства є той факт, що процедура оформлення припинення громадянства (підданства) російської федерації не здійснюється внаслідок розриву дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією.
Відповідач не прийняв та повернув також і вказану декларацію, виклавши причини такого рішення в листі № А-556/6/8010-23/8010.4.2/1404-23 від 24 квітня 2023 року, в якому зазначив, що тільки особи, які відносяться до категорій, перелічених у прикінцевих та перехідних положеннях Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про громадянство України» щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб» від 14 грудня 2021 року № 1941-IX мають право на подання відповідних декларацій.
Позивач оскаржив таку відмову і в межах справи № 420/11071/23 рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2023 року позов задоволено: визнано протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо відмови в прийнятті від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , декларації про відмову від громадянства рф; зобов'язано Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , декларацію про відмову від громадянства рф.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року № 420/11071/23 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2023 року у справі № 420/11071/23 скасовано, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 01 квітня 2025 року в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовлено, а постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2023 залишено без змін.
30 травня 2023 року ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби у складі Збройних Сил України.
31 травня 2023 року позивач звернувся до відповідача із декларацією про відмову від іноземного громадянства особою, яка в установленому законодавством України порядку уклала контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України.
У відповіді на адвокатський запит відповідач зазначив, що 19 травня 2023 закінчився строк виконання зобов'язання про припинення громадянства рф протягом двох років з моменту набуття громадянства України, поданого позивачем 19 березня 2021 року. Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу укладено 30 травня 2023 року. Таким чином, відсутні підстави для прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства особи, яка в установленому законодавством України порядку, уклала контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України від 31 травня 2023 року, у зв'язку з чим декларацію повернуто.
На підставі статті 21 Закону України «Про громадянство України» 27 червня 2023 року відповідачем ухвалено рішення про скасування рішення Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області від 19 травня 2021 року про оформлення ОСОБА_1 набуття громадянства України відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України».
Не погоджуючись з відмовою про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства від 30.05.2023 року та рішенням про скасування рішення від 19 травня 2021 року про оформлення ОСОБА_1 набуття громадянства України, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції зазначив, що оскільки позивач уклав 30 травня 2023 року контракт про проходження служби у складі Збройних Сил України та набув громадянство України 19.05.2021 (тобто у межах, визначених прикінцевими та перехідними положеннями), то виконуються обидві умови, що надають йому право на підставі п.2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1941- IX подати декларацію про відмову від іноземного громадянства внаслідок неможливості виконати зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство). Враховуючи, що за наявності законних підстав для прийняття у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства від 31.05.2023 року, міграційний орган 27.06.2023 року прийняв безпідставне рішення про скасування рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 19 травня 2021 року про оформлення набуття громадянства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади отримання громадянства в Україні визначені Законом України «Про громадянство України» № 2235-III від 18 січня 2001 року (далі по тексту - Закон №2235-III).
Відповідно до визначень, які містить частина 1 статті 1 Закону України "Про громадянство України", громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
За правилами частини другої статті 9 Закону № 2235-III умовами прийняття до громадянства України є, зокрема, подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припинити іноземне громадянство (для іноземців).
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Статтею 6 Закону № 2235-III закріплено підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини першої якої громадянство України набувається за територіальним походженням.
Набуття громадянства України за територіальним походженням врегулювано статтею 8 Закону 2235-III.
Так, відповідно до частини першої статті 8 Закону 2235-III особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24.08.1991 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.
В силу частини п'ятої статті 8 Закону № 2235-III іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Таким чином, особа, яка набула громадянство України, зобов'язана протягом двох років подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав або, у випадку неможливості надання такого документу з незалежних від них причин, декларацію про відмову від іноземного громадянства.
19.12.2021 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про громадянство України» щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб» від 14.12.2021 № 1941-ІХ .
За новою редакцією ст. 21 Закону № 2235-III рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до ст. ст. 7, 8, 10-13, 15 цього Закону внаслідок подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, у тому числі невиконання зобов'язання, взятого особою у зобов'язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства.
Тобто, на даний час редакція закону передбачає невиконання зобов'язання, взятого особою у зобов'язанні припинити іноземне громадянство (підданство), як підставу для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України.
Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок № 215), який визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
Пунктом 119 Порядку № 215 передбачено, що особам, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України.
Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства, їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.
Відтак, саме на особу, яка взяла на себе зобов'язання припинити іноземне громадянство, покладається обов'язок надати документи про припинення іноземного громадянства і тільки після надання відповідних документів органи ДМС можуть видати особі паспорт громадянина України.
Пунктом 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про громадянство України» щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб» установлено, що право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства у разі неможливості виконати зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) мають особи, які набули громадянство України у період з 1 січня 2018 року до набрання чинності цим Законом та:
1) які в установленому законодавством України порядку проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України або які в установленому законодавством України порядку проходили військову службу за контрактом у Збройних Силах України, контракт яких припинено (розірвано), та звільнені з військової служби з підстав, передбачених підпунктами "а", "б" пунктів 1-3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
2) які мають визначні заслуги перед Україною або прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України;
3) які в установленому законодавством України порядку проходять військову службу у Збройних Силах України та нагороджені державною нагородою України;
4) є іноземцями з числа осіб, зазначених у частині двадцятій статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства";
5) які є громадянами держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, що зазнали у країні своєї громадянської належності переслідувань через політичні переконання, що підтверджується документом, передбаченим цим Законом.
Відповідно до пункту 88 Порядку № 215 для скасування рішень про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону № 2235-ІІІ органами міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України готуються такі документи: а) подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України; б) документи, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням (ст. 8 Закону № 2235-ІІІ) або була поновлена у громадянстві України (ст. 10 Закону) шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України (довідка органу міграційної служби, дипломатичного представництва чи консульської установи про те, що іноземець, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, не подав документ про припинення цього громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують (ч. 5 ст. 8 та ч. 2 ст. 10 Закону); інформація органу міграційної служби про те, що іноземець, який подав декларацію про відмову від іноземного громадянства, не повернув паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави (ч. 8 ст. 8 та ч. 7 ст. 10); інформація про те, що на момент реєстрації громадянином України існували підстави, за наявності яких особа не поновлюється у громадянстві України (ч.ч. 1 та 2 ст. 10 з урахуванням ч. 5 ст. 9 Закону; ч. 5 ст. 10 Закону); інформація про інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України відповідно до статей 8 та 10 Закону, або інформація про приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України відповідно до статей 8 та 10 Закону.
З матеріалів справи вбачається, що у 2021 році позивач набув громадянство України на підставі частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України". У зв'язку з цим позивач взяв на себе зобов'язання протягом двох років з моменту набуття громадянства України подати до відповідача документ про припинення громадянства російської федерації, або ж у разі неотримання з незалежних від нього причин документа про припинення громадянства російської федерації - подати декларацію про відмову від громадянства цієї держави та повернути національний паспорт громадянина російської федерації до уповноваженого органу цієї держави (до 19.05.2023).
31 травня 2023 року позивач звернувся до відповідача із декларацією про відмову від іноземного громадянства особою, яка в установленому законодавством України порядку уклала контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України. Проте, відповідачем було відмовлено у прийнятті такої декларації, оскільки контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу укладено 30 травня 2023 року, тобто після спливу дворічного строку встановленого на виконання зобов'язання про припинення громадянства.
Отже, спірним в межах розгляду даної справи є бездіяльність органу міграційної служби щодо неприйняття у позивача декларації про відмову від громадянства, як особи що уклала контракт про проходження військової служби в ЗСУ, після спливу дворічного строку встановленого законом для про припинення громадянства (підданства) іншої держави.
У пояснювальній записці до Проекту Закону про внесення змін до Закону України "Про громадянство України" щодо спрощеного набуття громадянства України іноземцями та особами без громадянства, які брали участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України 5630 від 07.06.2021 зазначено, що метою прийняття проєкту Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про громадянство України» (щодо спрощеного набуття громадянства України іноземцями та особами без громадянства, які брали участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України)» (далі - законопроєкт) є реалізація Указу Президента України від 13 серпня 2019 року № 594/2019 “Питання спрощення набуття громадянства України іноземцями та особами без громадянства, які брали (беруть) участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони України, та громадянами Російської Федерації, які зазнали переслідувань через політичні переконання».
Прийняття вказаного законопроєкту дозволить спростити порядок набуття громадянства України громадянами Російської Федерації, які зазнали переслідувань через політичні переконання, та іноземцями і особами без громадянства, які в установленому законодавством України порядку проходили (проходять) військову службу за контрактом у Збройних Силах України та/або брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, та/або брали участь у виконанні бойових або службових завдань антитерористичної операції, та/або брали (беруть) участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.
Крім того, аналізом законодавства у сфері громадянства України та практики його реалізації засвідчено, що нормативне регулювання питань громадянства України потребує удосконалення, зокрема, з метою актуалізації окремих його положень, приведення у відповідність із положеннями законодавства, що регулює питання, пов'язані з громадянством.
У висновку Комітету з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин № 5630 від 07.06.2021 до проекту вищезазначеного прийнятого Закону зазначено, що Голова Державної міграційної служби України повідомив, що ДМС підтримує законопроект. А також звернув увагу, що у деяких осіб вже сплинули строки виходу з громадянства або найближчим часом спливає термін 2 роки як вони отримали громадянство України відповідно до Указу Президента України, але вони не можуть подати документ про припинення громадянства іншої держави, оскільки мають звернутися до посольства держави-агресора або в'їхати на її територію, де вони можуть зазнати переслідувань.
З огляду на вищевикладене, метою включення до прикінцевих та перехідних положень норм про те, що окремі категорії осіб, які набули громадянство України у період з 01.01.2018 до набрання чинності цим Законом мають право на подання декларації, що покликано виключно надати можливість скористатись спрощеним порядок відмови від іноземного громадянства особам, щодо яких сплили або спливають строки виконання зобов'язання з припинення іноземного громадянства.
Таке спрощення дозволяє особам, у яких сплинув строк подання документу про припинення іноземного громадянства, за умови, що вони набули громадянство України у періоді з 01.01.2018, подати декларацію про відмову від іноземного громадянства через неможливість виконати зобов'язання припинити іноземне громадянство.
30.12.2021 Міністерством юстиції України за № 1696/37318 зареєстровано наказ Міністерства внутрішніх справ України від 28.12.2021 № 989 “Про затвердження зразків деяких документів, які подаються для набуття громадянства України іноземцями, які мають визначні заслуги перед Україною або прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України, які брали (беруть) участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України, та іноземцями, які зазнали переслідувань».
Наказ розроблений відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які брали участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України» та Закону “Про внесення змін до Закону України “Про громадянство України» щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб».
Наказом затверджено зразки декларацій про відмову від іноземного громадянства, які подаються у зв'язку з наміром набути громадянство України такими категоріями іноземних громадян: а) які мають визначні заслуги перед Україною або прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України; б) які в установленому законодавством України порядку уклали контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України; в) які в установленому законодавством України порядку уклали контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України та нагороджені державною нагородою України; г) які зазнали переслідувань; д) які отримали посвідку на тимчасове проживання на підставі частини двадцятої статті 4 Закону № 3773-VI; е) яких визнано біженцями, або яким надано притулок в Україні, а також особами зазначених вище категорій, які набули громадянство України у період з 01.01.2018 до набрання чинності Законом № 1941-IX (до 19.12.2021), у разі неможливості виконати зобов'язання про припинення іноземного громадянства.
З огляду на вищевикладене, позивач, який набув громадянство України 19.05.2021 та 30.05.2023 уклав контракт про проходження військової служби в Збройних Силах України, 31.05.2023 звернувся до відповідача із декларацією про відмову від іноземного громадянства, як особа, яка в установленому законодавством України порядку уклала контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України.
Суд враховує, що одразу після вчинення російською федерації повномасштабного збройного вторгнення на територію України позивач вступив до лав територіальної оборони та приймав участь у бойових діях (вказане підтверджується копією посвідчення, відеозаписами, та численними подяками за свою діяльність, вагомі внески у сприяння обороноздатності держави, від Командира ВЧ НОМЕР_3 ; Начальника Харківського НУ Повітряних сил імені Івана Кожедуба, та від Київського Міського Голови Віталія Кличка; командира ВЧ НОМЕР_4 СБУ).
Також, ОСОБА_1 нагороджений пам'ятною відзнакою Головного управління розвідки Міністерства оборони України - медаллю “30 років воєнній розвідці України» згідно наказу начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України від 23.07.2023 № 1777АСК.
Крім того, ОСОБА_1 оголошено подяку Ради національної безпеки і оборони України за особистий внесок у справу гарантування національної безпеки і оборони України, зразкове виконання військового обов'язку в умовах воєнного стану, на підставі розпорядження секретаря Ради національної безпеки і оборони України ОСОБА_2 від 04.10.2023 № 204/2023-к.
ОСОБА_1 нагороджений заохочувальною відзнакою Головного управління розвідки Міністерства оборони України “Вогнепальна зброя» - 9 х 19 мм пістолетом Glock 17 Gen 5 № AGLZ 491 у комплекті з 10 патронами, згідно з наказом № 1217 від 12.06.2023 начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирила Буданова.
Позивач також є членом Всеукраїнського громадського об'єднання “Проффінконтроль України» (англ. ProfF in Control Ukraine або P.F.C.U.) - громадське об'єднання організацій та експертів у галузі фінансових продуктів та послуг, які беруть участь у роботі над законодавчими актами у сфері регулювання діяльності з використанням криптовалют в Україні, допомагають правоохоронним органам України у боротьбі з фінансовими пірамідами, скам-проектами та незаконними бінарними опціонами (псевдофорекси), координують та здійснюють благодійну діяльність разом із учасниками криптоспільноти.
Дане громадське об'єднання активно займається гуманітарною допомогою під час війни та всіма силами сприяє зміцненню обороноздатності країни. Позивач є IT-фахівцем та окрім безпосередньої участі у бойових діях, активно допомагає країні у відсічі збройній агресії на кібер-фронті. Позивач бере участь у волонтерській та гуманітарній діяльності. Висвітлення його діяльності можна знайти за посиланнями: https://aspi.com.ua/ru/news/tekhnologii/ekspert-rinku-kriptovalyuti-sergiy-sotnichenko-yakiy-zakhischav-kiivschinu-vid#gsc.tab=0; https://biz.nv.ua/bizinterview/kriptovalyuta-v-ukraine-kak-prosledit-proishozhdeniekriptovalyuty-i-pochemu-eto-vazhno-50266626.html; ttps://finance-webtransfer.com.ua/ekonomika/nikakoj-raboty-s-rossiyanamikriptokompanii-ukrainy-prinyali-memorandum/).
Викладені обставини в умовах воєнного стану, враховуючи активну участь позивача у забезпеченні обороноздатності України шляхом безпосереднього виконання військового обов'язку, виключали можливість виїзду за межі України, взагалі, та тим більше до російської федерації, або її дипломатичних установ з метою реалізації процедури відмови від її громадянства, враховуючи, як той факт, що громадянам України заборонено виїзд за межі України в період загальної мобілізації, так і ту обставину, що позивач може володіти інформацією, яка може становити інтерес для спецслужб російської федерації.
Визначення поняття декларація про відмову від іноземного громадянства узгоджується з положеннями ст. 16 Європейської конвенції про громадянство, відповідно до якої держава-учасниця не може зумовлювати набуття або збереження її громадянства відмовою від іншого громадянства або його втратою, якщо така відмова чи втрата є неможливою або не може розумно вимагатися.
За наведених обставин, відмова від іноземного громадянства, не може розумно вимагатись відповідно до ст. 16 Європейської конвенції про громадянство, оскільки наведені позивачем обставини (неможливість отримати згідно процедури російської федерації документ про відмову від громадянства рф за місцем проживання позивача на території України внаслідок припинення роботи дипломатичних представництв рф на території України) є достатньо вагомими для висновку про неможливість виконати зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), як підставу згідно пунктом 2 перехідних положень № 1941-ІХ для подання позивачем декларації про відмову від іноземного громадянства як особа, яка уклала контракт на проходження служби у ЗСУ.
Спірні правовідносини вже були предметом судового розгляду, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року справу №420/20499/23 направлено на новий розгляд.
У постанові Верховного Суду від 11 січня 2024 року, колегія суддів зазначила, що саме на особу, яка взяла на себе зобов'язання припинити іноземне громадянство, покладається обов'язок надати документи про припинення іноземного громадянства і тільки після надання відповідних документів органи ДМС можуть видати особі паспорт громадянина України. При цьому звернутися з відповідною заявою про відмову від іноземного громадянства до органу ДМС подається протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України. Разом з цим законодавцем чітко визначені підстави про право особи подати декларацію про відмову від іноземного громадянства, а саме у разі неможливості виконати зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій не з'ясували підстав неможливості виконати зобов'язання припинити іноземне громадянство у період з моменту набуття громадянства України (19 травня 2021 року) до повномасштабного вторгнення рф на територію України, а також не надали значення тому факту, що вказаний контракт як підстава для подання декларації про відмову від громадянства рф був укладений 30 травня 2023 року, тобто після закінчення дворічного терміну, а саме 19 травня 2023 року, протягом якого позивач повинен був виконати підписане власноруч зобов'язання та подати документ уповноваженого органу рф про вихід з громадянства рф.
При новому розгляді справи під час дослідження підстав неможливості позивачем виконати зобов'язання припинити іноземне громадянств у період з моменту набуття громадянства України (19 травня 2021 року) до повномасштабного вторгнення рф на територію України, судом першої інстанції було встановлено, що після набуття громадянства ОСОБА_1 вперше звернувся до відповідача із заявою про прийняття декларації про відмову від громадянства Російської Федерації з мотивуванням про наявність у нього незалежної причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (вартість виходу з громадянства Російської Федерації перевищує половину мінімальної заробітної плати на день прийняття рішення) разом з декларацією про відмову від іноземного громадянства Російської Федерації. Разом з цим, у прийнятті такої декларації було відмовлено.
Надалі, позивач оскаржив таку відмову до суду та рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 року у справі № 320/598/21 було визнано протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо відмови в прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від громадянства Російської Федерації; зобов'язано Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598) прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від громадянства Російської Федерації та оформити йому довідку про реєстрацію громадянином України.
Вказане рішення набуло чинності і позивач був документований паспортом громадянина України № НОМЕР_2 від 16.03.2022 року.
Разом з тим, відповідач оскаржив рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 року та ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2022 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 р.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року апеляційну скаргу відповідача було задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, а у задоволенні позову відмовлено.
Отже, принаймні до 19.09.2022 року (дата відкриття апеляційного провадження) позивач не мав підстав для вчинення будь-яких дій, спрямованих на припинення громадянства російської федерації (як шляхом подання нової декларації, так і шляхом звернення до дипломатичного представництва або консульської установи рф на території України або на території будь-якої іншої країни), оскільки станом на вказану дату його декларація була прийнята, позивач отримав паспорт громадянина України та мав правомірні очікування вважати своє зобов'язання щодо припинення громадянства іноземної держави виконаним.
Крім того, у зв'язку з ухваленням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року у справі № 320/598/21 про відмову у задоволенні позову, позивач на виконання зобов'язання про відмову від іноземного громадянства знову звернувся до відповідача із декларацією про відмову від громадянства російської федерації з тих підстав, що незалежною причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства є той факт, що процедура оформлення припинення громадянства (підданства) російської федерації не здійснюється внаслідок розриву дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією. Проте, листом від 24 квітня 2023 року відповідач знову відмовив позивачу у прийнятті документів.
Вказана відмова також була оскаржена позивачем до адміністративного суду.
Отже, позивачем принаймні з жовтня 2021 року, тобто через п'ять місяців з моменту набуття громадянства України, почали вчинятись дії по виконанню зобов'язання щодо припинення громадянства іноземної держави.
При цьому, слід зазначити, що позивач має право виконати таке зобов'язання протягом двох років, як у перший, так і в останній день наданого законодавцем терміну.
Так, у законі міститься формулювання «протягом двох років» з моменту набуття громадянства України. Тобто законодавством України не встановлено чіткого обов'язку щодо припинення громадянства/вчинення дій щодо цього у конкретний проміжок часу протягом цих встановлених двох років. А тому, навіть у випадку, якщо ОСОБА_1 не вчинив би жодної дії, спрямованої на припинення іноземного громадянства у перший рік від дня взяття на себе зобов'язання припинити іноземне громадянство (тобто, до моменту повномасштабного вторгнення рф на територію України, яке неможливо було заздалегідь передбачити позивачем та запланувати декларативний вихід з громадянства рф саме з огляду на цю підставу), - позивач мав ще один рік для припинення іноземного громадянства у загальному порядку (шляхом звернення до консульської установи або дипломатичного представництва рф на території України) або декларативному порядку (у випадку виникнення перепон для виконання зобов'язання).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта, що позивачем не було вчинено жодних активних дій спрямованих на отримання документа про припинення громадянства (підданства) іншої держави.
Щодо укладення позивачем контракту про проходження військової служби 30.05.2023 року, тобто після закінчення дворічного терміну, а саме 19 травня 2023 року, протягом якого позивач повинен був виконати підписане власноруч зобов'язання та подати документ уповноваженого органу рф про вихід з громадянства рф, суд зазначає наступне.
19 травня 2021 року Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України", позивачу видано довідку про реєстрацію громадянином України № НОМЕР_5 від 20 травня 2021 року та тимчасове посвідчення громадянина України НОМЕР_1 № 100 від 20.05.2021.
Крім того, позивача під підпис повідомлено, що іноземець, який набув громадянство України і не подав у порядку ст.10 Закону 2235-III, документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього, втрачає громадянство України.
У даному випадку, дворічний строк для подання документу про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від нього, спливав 19 травня 2023 року.
Водночас, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і донині. Функціонування дипломатичних та консульських установ держави-агресора на території України не здійснюється.
Отже, у зв'язку із призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні та зупинення усіх дипломатичних зв'язків з країною-агресором, позивач позбавлений можливості подати заяву до посольства вказаної країни про вихід з громадянства, оскільки консульські установи РФ в Україні не працюють, що фактично є для позивача форс-мажорною обставиною.
Можливість подання декларації про вихід з іноземного громадянства, як особи, яка в установленому законодавством України порядку уклала контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України, була запроваджена Законом України №1941-ІХ “Про внесення змін до Закону України “Про громадянство України» щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб» (надалі - Закон №1941-ІХ).
Відповідно до “Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1941-ІХ, право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства у разі неможливості виконати зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) мають особи, які набули громадянство України у період з 1 січня 2018 року до набрання чинності цим Законом та які в установленому законодавством України порядку проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України або які в установленому законодавством України порядку проходили військову службу за контрактом у Збройних Силах України, контракт яких припинено (розірвано), та звільнені з військової служби з підстав, передбачених підпунктами “а», “б» пунктів 1-3 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
З аналізу наведеного слідує, що для застосування передбаченого Законом №1941-ІХ права на декларативний вихід з іноземного мають бути наявні одночасно дві підстави:
- іноземець набув громадянство України у період з 01.01.2018 року по 19.12.2021 року (день набрання чинності Закону №1941-ІХ);
- іноземець проходить чи проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України.
Тобто, серед визначених законодавцем умов для виходу з іноземного громадянства в порядку закону №1941-ІХ відсутня вимога про звернення до державної міграційної служби особи, яка проходить військову службу за контрактом у Збройних Силах України, саме у дворічний строк з моменту взяття на себе зобов'язання припинити іноземне громадянство. Вказане обґрунтовується тим, що закон №1941- ІХ було запроваджено законодавцем саме з метою спрощення завершення процедури виходу з іноземного громадянства окремим категоріям осіб, строк для подання документу про вихід з іноземного громадянства яких або вже завершився, або завершується.
Таким чином, оскільки позивач уклав 30 травня 2023 року контракт про проходження служби у складі Збройних Сил України та набув громадянство України 19.05.2021 (тобто у межах, визначених прикінцевими та перехідними положеннями), то виконуються обидві умови, що надають йому право на підставі п.2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1941- IX подати декларацію про відмову від іноземного громадянства внаслідок неможливості виконати зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство).
Враховуючи вище викладене та норами закону №1941-ІХ, помилковими є доводи апелянта, що позивач мав право на звернення із декларацією про відмову від іноземного громадянства у дворічний термін, який сплив 19.05.2023.
У справі Рисовський проти України (п.70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). У справі Рисовський проти України також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі". Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії".
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Проаналізувавши усі обставини справи у сукупності, враховуючи час, у період якого позивач мав правомірні очікування вважати своє право на подання декларації про відмову від громадянства захищеним, з огляду на випадки виконання відповідачем рішень суду відносно позивача та послідуючі їх оскарження і скасування прийнятих на їх виконання рішень, враховуючи підстави звернення позивача до відповідача з декларацією про прийняття громадянства (п.2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1941- IX), обставини, якими позивач обумовлює неможливість виконати зобов'язання припинити іноземне громадянство, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність дій Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо неприйняття від ОСОБА_1 декларації про відмову від громадянства російської федерації з підстав укладення контракту на проходження військової служби у Збройних Силах України та наявність підстав для зобов'язання відповідача прийняти від позивача декларацію про відмову від громадянства російської федерації з підстав укладення контракту на проходження військової служби у Збройних Силах України.
Водночас, позовна вимога щодо визнання ОСОБА_1 таким, що виконав зобов'язання припинити громадянство російської федерації, не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.
Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 248 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За висновками Європейського Суду з прав людини, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі “Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, заява №38722/02).
Отже, “ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Положення Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, що були прийняті 11.03.1980 Комітетом Міністрів, передбачають, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреція - це елемент управлінської діяльності, пов'язаний з владними повноваженнями та їх носіями - органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Попри те, що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє, у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
При цьому, з огляду на положення ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які Конституцією України віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України 21.10.2010 року № П-278/10.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Аналіз приписів КАС України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
З огляду на вищевикладене, визнання судом позивача таким, що виконав зобов'язання припинити громадянство російської федерації, становитиме втручання у дискреційні повноваження відповідача та матиме ознаки перебирання на себе судом повноважень державного органу. При цьому встановлення судом фактів не притаманно судам адміністративної юрисдикції, як самостійний захід поновлення порушених прав.
Щодо визнання протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 27.06.2023 року про скасування рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 19 травня 2021 року про оформлення набуття громадянства України відповідно до частини першої статті 8 ОСОБА_1 .
Судом встановлено, що підставою прийняття вищевказаного рішення слугувало те, що особою, яка набула громадянство України відповідно до статей 7, 8, 10-13, 15 цього Закону, не було виконано зобов'язання, взяте особою у зобов'язанні припинити іноземне громадянство (підданство).
Враховуючи, що за наявності законних підстав для прийняття у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства від 31.05.2023 року, міграційний орган 27.06.2023 року прийняв безпідставне рішення про скасування рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 19 травня 2021 року про оформлення набуття громадянства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними матеріалами справи та підлягають частковому задоволенню.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області, - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року по справі № 420/20499/24, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст Постанови складено - 16 квітня 2025 року.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький