16 квітня 2025 року справа №200/7147/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Геращенка І.В., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 р. у справі № 200/7147/24 (головуючий І інстанції Михайлик А.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач), в якому просив: визнати протиправними дії під час виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.12.2023 у справі № 200/6453/23 та рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.08.2024 у справі № 200/4786/24, які стосуються перерахунку пенсії з 01.04.2019, щодо обмеження з 01.04.2019 розміру пенсії максимальним розміром десяти прожиткових мінімумів, установленими для осіб, які втратили працездатність; зобов'язати при виконанні рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.12.2023 у справі № 200/6453/23 та рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.08.2024 у справі № 200/4786/24, які стосуються перерахунку пенсії з 01.04.2019, здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду у суді першої інстанції.
В обґрунтування скарги зазначено, що якщо суд закриває провадження за пунктом 1 ч.1 ст.238 КАСУ, то відповідно до ч.1 ст.239 КАСУ суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд першої інстанції, зробивши висновок, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, не роз'яснив, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Суд дійшов до висновку, що заявлені вимоги пов'язані із незгодою із вчиненими відповідачем діями на виконання судових рішень у справах № 200/6453/23 та № 200/4786/24, і підлягає застосуванню судовий контроль по справам. Суд не звернув уваги, що рішення по вищенаведеним справам вже виконані, а судовий контроль встановлюється у разі, якщо рішення суду не виконано, або якщо воно виконано не в повному обсязі.
Предметом позову по справі № 200/4786/24 було саме зменшення основного розміру пенсії у процентному вимірі, а не обмеження 10 прожитковими мінімумами, оскільки таке обмеження судом у справі № 200/6453/23 не встановлювалось і протиправність такого обмеження судом не досліджувалась, висновки суд щодо цього не робив. Відповідач на виконання рішення суду здійснив розрахунок пенсії, виходячи з 90% грошового забезпечення.
На момент подання позову по справі 200/6453/23 розмір нарахованої пенсії був 23057,73 грн, тобто не перевищував 10 прожиткових мінімумів. Тобто фактично на цей момент порушення прав (в частині зменшення пенсії через її перевищення 10 прожиткових мінімумів) не відбулось.
Скаржник зазначає, що після останнього рішення суду (нарахування, виходячи з 90% грошового забезпечення) відповідач нарахував пенсію з надбавками у розмірі 28788,51 грн та з урахуванням максимального обмеження призначив пенсію у розмірі 23610,00 грн. Тобто відповідач обмежив розмір пенсії розміром 10 прожиткових мінімумів під час останнього перерахунку.
Скаржник наголошує, що у справі № 200/6453/23 та № 200/4786/24 суди не досліджували ту обставину, що відповідачем було здійснено протиправне обмеження пенсії 10 прожитковими мінімумами, оскільки на момент розгляду цих прав, такого обмеження ще не відбулось, розмір пенсії не перевищував 10 прожиткових мінімумів. Отже, і суди не надавали своїх висновків з цього приводу.
Від відповідача надійшов відзив на скаргу.
В обґрунтування зазначено, зокрема, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15.08.2024 по справі № 200/4786/24 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо зменшення ОСОБА_1 основного розміру пенсії з 90% до 70% грошового забезпечення при перерахунку пенсії з 01.04.2019 року згідно рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.12.2023 по справі № 200/6453/23 та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 01.04.2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з застосуванням основного розміру пенсії 90% грошового забезпечення без обмеження її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність. Рішення у справі № 200/4786/24 набрало законної сили 01.10.2024.
Отже, позовні вимоги щодо здійснення перерахунку розміру пенсії позивача з 01.04.2019 без обмеження її максимальним розміром 10 прожитковими мінімумами, установлених для осіб, що втратили працездатність, вирішені під час розгляду справи 200/4786/24.
Спірні правовідносини мають бути вирішені в межах виконання рішення у справі № 200/4786/23 та 200/6453/24, а не окремого позову. Тому розгляд справи № 200/7147/24 за правилами адміністративного судочинства неможливий. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду у справі №640/20021/22 від 30.01.2024.
Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 14 червня 2011 року.
02 квітня 2021 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Донецькій області із заявою про перерахунок пенсії з 01.01.2016 року, встановивши основний розмір пенсії 90% від грошового забезпечення, зазначивши, що йому при перерахунку пенсії станом на 01 січня 2018 року показник суми розрахунку пенсії був змінений з 90% до 70% (а.с.12-14).
ГУ ПФУ Донецької області листом від 26 квітня 2021 року відмовило позивачу у перерахунку пенсії відповідно до пункту 23 Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи і створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VII, частини другої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262 від 09.04.1992, у зв'язку з тим, що при здійсненні перерахунку пенсії граничний відсоток обчислення грошового забезпечення по пенсійним справам обмежується 70% відповідних сум грошового забезпечення (а.с.15).
Вважаючи рішення відповідача про відмову в перерахунку пенсії за вислугою років протиправним, позивач звернувся з позовом до суду, в якому просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області щодо зменшення основного розміру пенсії до 70 % при перерахунку з 01.01.2018 року згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити з 01 січня 2018 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з застосуванням основного розміру пенсії 90 % від грошового забезпечення, який був встановлений на час виходу на пенсію, з урахуванням фактично виплачених сум.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 року у справі №200/6019/21 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, а саме суд:
Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо зменшення ОСОБА_1 основного розміру пенсії до 70 % при перерахунку з 01 січня 2018 року згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 01 січня 2018 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з застосуванням основного розміру пенсії 90 % від грошового забезпечення, який був встановлений на час виходу на пенсію, з урахуванням фактично виплачених сум.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 грн.
19 вересня 2023 року Головне управління Державної фіскальної служби у Донецькій області листом за №2215/05-99-10-01 направила начальнику Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії (без номеру та дати) на ім'я ОСОБА_1 .
26 жовтня 2023 року позивач направив рекомендованим листом на адресу відповідача заяву про перерахунок пенсії, копію довідки про розмір грошового забезпечення б/н та копію супровідного листа ГУДФС у Донецькій області від 19.09.2023 № 2215/05-99-10-01.
Лист відповідачем був отриманий 31 жовтня 2023 року.
13 листопада 2023 року ОСОБА_1 подав до суду позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не проведенні перерахунку та виплаті з 01.04.2019 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, яка 19.09.2023 підготовлена та направлена Головним управлінням ДФС у Донецькій області до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, станом на 05.03.2019, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Порядку виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 17.07.2018 №616, із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення для здійснення обчислення та перерахунку з 01.04.2019 основного розміру пенсії: - посадовий оклад - 7890,00 грн., - оклад за військовим (спеціальним) званням полковник податкової міліції - 1480,00 грн., - надбавка за вислугу років (50%) - 4685,00 грн., - надбавка за особливості проходження служби (30%) - 4216,50 грн., - надбавка за службу в умовах режимних обмежень (15%) - 1183,50 грн., - премія - 5680,00 грн., а всього - 25135,00 гривень;
- зобов'язати Управління здійснити перерахунок та виплату з врахуванням раніше виплачених сум з 01.04.2019 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, яка 19.09.2023 підготовлена та направлена Головним управлінням ДФС у Донецькій області до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, станом на 05.03.2019 з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та положень Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017, із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення для здійснення обчислення та перерахунку з 01.04.2019 основного розміру пенсії: - посадовий оклад - 7890,00 грн., - оклад за військовим (спеціальним) званням полковник податкової міліції - 1480,00 грн., - надбавка за вислугу років (50%) - 4685,00 грн., - надбавка за особливості проходження служби (30%) - 4216,50 грн., - надбавка за службу в умовах режимних обмежень (15 %) - 1183,50 грн., - премія - 5680,00 грн., а всього - 25135,00 гривень, здійснивши обчислення розміру пенсії відповідно до вислуги у розмірі 90 % грошового забезпечення.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.12.2023 по справі №200/6453/23 задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, а саме суд:
Визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунку пенсії за вислугу років на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії (без номеру та дати), яка видана Головним управлінням Державної фіскальної служби у Донецькій області на ім'я ОСОБА_1 .
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату з 01.04.2019 пенсії за вислугу років на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії (без номеру та дати), яка видана Головним управлінням Державної фіскальної служби у Донецькій області на ім'я ОСОБА_1 , з урахуванням раніше проведених виплат.
В задоволенні інших позовних вимог відмовив.
Рішення у справі №200/6453/23 набрало законної сили 11.04.2024.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року по справі № 200/6453/23 Головним управлінням проведено перерахунок пенсії позивачу на підставі оновленої довідки.
У зв'язку зі збільшенням грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу (посадового окладу, окладу за військовим званням, тощо) змінився процент відповідних сум грошового забезпечення та на даний час складає 70% від грошового забезпечення
Позивач, не погоджуючись із зменшенням основного розміру пенсії з 90% до 70% грошового забезпечення при перерахунку його пенсії, тому звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо зменшення ОСОБА_1 основного розміру пенсії з 90% до 70% грошового забезпечення при перерахунку пенсії з 01.04.2019 року згідно рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.12.2023 року по справі № 200/6453/23;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 01.04.2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з застосуванням основного розміру пенсії 90% грошового забезпечення без обмеження її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15.08.2024 по справі № 200/4786/24 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про зобов'язання вчинити дії щодо перерахунку пенсії, а саме суд:
Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо зменшення ОСОБА_1 основного розміру пенсії з 90% до 70% грошового забезпечення при перерахунку пенсії з 01.04.2019 року згідно рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.12.2023 року по справі № 200/6453/23.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 01.04.2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з застосуванням основного розміру пенсії 90% грошового забезпечення без обмеження її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність
Рішення у справі № 200/4786/24 набрало законної сили 01.10.2024.
Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України з посиланням на правовий висновок викладений у постанові Верховного суду у справі №640/20021/22 від 30.01.2024, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини мають бути вирішені в межах виконання рішення у справі № 200/4786/23 та 200/6453/24, а не окремого позову. Тому на думку суду розгляд справи № 200/7147/24 за правилами адміністративного судочинства неможливий.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно ч. 2, 3 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз.1 пп.3.2 п.3, абз.2 п.4 мотивувальної частини).
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 року, «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року).
Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Виконання судового рішення може відбуватися у добровільному та примусовому порядку, а судовий контроль за виконанням рішення суду здійснює суд, що його ухвалив.
За приписами статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII “Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
За частиною 1 статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною 1 статті 11 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а та 16.02.2019 у справі № 816/2016/17.
Статтею 382 КАС України передбачений судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах.
Таким чином, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
З аналізу викладених норм убачається, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними ухвалах від 16.09.2020 та від 12.01.2022 у справі №826/9960/15 (№11-1403апп18).
Суд зауважує, що судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Водночас, крім зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (стаття 382 КАС України), КАС України передбачає ще один вид судового контролю за виконанням судового рішення шляхом визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України).
Так, ч.1 ст.383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Однак, підстави їх застосування є різними, а саме: невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача (ст.382 КАС України); обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з виконанням (неналежним виконанням) судового рішення у справі (ст.383 КАС України).
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Так, у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №806/2143/15 Верховний Суд зазначив, що КАС України (статті 382-383) передбачають декілька форм судового контролю, що має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їхнього застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
У постановах від 17.04.2019 (справа №355/1648/15-а), від 12.05.2020 (справа №815/2252/16), від 16.12.2021 (справа №170/167/17) Верховний Суд дійшов наступних висновків:
«…зазначені вище правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.».
Позивач, звертаючись з цим позовом, просив:
-визнати протиправними дії під час виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.12.2023 у справі № 200/6453/23 та рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.08.2024 у справі № 200/4786/24, які стосуються перерахунку пенсії з 01.04.2019, щодо обмеження з 01.04.2019 розміру пенсії максимальним розміром десяти прожиткових мінімумів, установленими для осіб, які втратили працездатність;
-зобов'язати при виконанні рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.12.2023 у справі № 200/6453/23 та рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.08.2024 у справі № 200/4786/24, які стосуються перерахунку пенсії з 01.04.2019, здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
В обґрунтування позву зазначено, що відповідач при виконанні рішення суду по справі №200/6453/23 та №200/4786/24, та перерахунку пенсії з 01.04.2019, застосував обмеження пенсії максимальним розміром 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.12.2023 у справі №200/6453/23, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату з 01.04.2019 пенсії за вислугу років на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії (без номеру та дати), яка видана Головним управлінням Державної фіскальної служби у Донецькій області на ім'я ОСОБА_1 , з урахуванням раніше проведених виплат.
Позивач звертаючись з позовом у справі № 200/4786/24 просив, зокрема, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії позивачу без обмеження її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Позивач обґрунтовував позов в цій частині тим, що з урахуванням обставин справи та попередньої поведінки відповідача зазначення в рішенні суду про недопустимість обмеження розміру пенсії максимальним розміром у 10 прожиткових мінімумів є належним та повним захистом прав, що унеможливить подальші порушення прав позивача. З урахуванням обставин справи та попередньої поведінки відповідача, з метою ефективного захисту прав, слід зазначити в зобов'язальній частині про недопустимість обмеження максимального розміру пенсії.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15.08.2024 у справі № 200/4786/24, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з застосуванням основного розміру пенсії 90% грошового забезпечення без обмеження її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність
Як вбачається зі змісту рішення суду у справі № 200/4786/24, суд, зокрема, дійшов висновку, що дія Законів, що були прийняті після дати призначення пенсії позивача та зменшили максимальний розмір грошового забезпечення не поширюється на ОСОБА_1 , тому що йому призначено пенсію раніше. Крім того, зменшення розміру пенсії до 70% грошового утримання є порушенням гарантій, передбачених статтею 22 Конституції України, якою закріплено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, у межах справи №200/4786/24, одним із спірних питань яке досліджував суд було право позивача на перерахунок пенсії з 01.04.2019 без обмеження її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність. З цього питання суд прийняв рішення яким зобов'язав відповідача здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з застосуванням основного розміру пенсії 90% грошового забезпечення без обмеження її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність
Отже, вказані вимоги, що є предметом позову у справі № 200/4786/24 є тотожними вимогам у цій справі (№ 200/7147/24).
При цьому, фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, частково є тотожним, оскільки позивач у цій справі зазначає, що даний позов направлений на виконання рішення у справі № 200/6453/23 та № 200/4786/24.
При цьому, у даному випадку, вже існує судове рішення яким вирішено спірне питання, а саме зобов'язано відповідача здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії позивачу без обмеження її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність. Отже, наразі має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.
Відповідно до пункту 1, 4 частини 1статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі: якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 1); якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (пункт 4).
Неможливість повторного розгляду справи за наявності судового рішення, що набрало законної сили, у тотожній справі ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.
Відповідно до наведеної норми тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 11 квітня 2018 року у провадженні 11-257заі18.
Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової (юридичної) визначеності. Виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, принцип правової визначеності передбачає дотримання правила «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, який полягає в тому, що позивач, який порушив справу проти відповідача і отримав за результатами її розгляду остаточне рішення, не може ініціювати повторне судове провадження стосовно того ж самого відповідача, якщо судовий позов ґрунтується на тих самих фактичних обставинах, або ж нова вимога могла бути складовою частиною попередньої у першому рішенні.
Тобто, за вказаним принципом, жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов'язкового до виконання рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового судового рішення. Res judicata є способом запобігання повторному розгляду справи та несправедливому відношенню до інших учасників судового процесу.
При цьому, суд звертає увагу, що предмет позову - це частина позову, яка становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також підпадати під адміністративну юрисдикцію.
Підстава позову - це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують кожну обставину, а також наявність підстав для звільнення від доказування. Під підставою позову розуміються обставини, з яких витікає право вимоги позивача, на яких позивач їх засновує.
У постанові від 09 жовтня 2018 року у справі №809/487/18 Верховний Суд зазначив, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.
Верховний Суд у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 916/1764/17 вказав, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2019 року у справі №826/3678/16 указав, що позови вважаються тотожними лише тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У випадку зміни хоча б одного з цих елементів позови вважаються нетотожними і суддя не вправі відмовити у відкритті провадження у справі.
Відтак, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, у відповідності до КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 у справі № 806/2143/15, від 21.12.2020 року у справі №440/1810/19, від 03 квітня 2019 року по справі № 820/4261/18.
Колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 400/3416/20, від 06.08.2024 у справі № 560/4755/20, від 14.08.2024 у справі №580/5660/22, від 21.08.2024 у справі № 200/63/23, від 22 серпня 2024 року справа № 160/2735/23, від 23 жовтня 2024 року справа № 320/25216/23.
Аналіз предмету позову у справі, яка розглядається, свідчить, що фактичною підставою для звернення до суду із даними позовними вимогами стала незгода позивача із бездіяльністю відповідача під час виконання рішення суду.
Отже, позов, заявлений позивачем, виник на стадії виконання судового рішення, а спірні відносини у цьому випадку є пов'язаними (похідними) з неналежним виконанням судового рішення, і не є самостійними позовними вимогами, тобто безпосередньо пов'язані з предметом і підставою позову, за якими вже є постановлене судове рішення по суті позовних вимог.
Суд звертає увагу, що заявлені позовні вимоги в цій частині стосуються саме порядку виконання судового рішення, а тому позивач, у випадку незгоди із рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача, має встановлене законом право в порядку статті 383 КАС України подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, у даному випадку відсутні підстави стверджувати про виникнення між позивачем та відповідачем нового спору.
При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року справа № 686/23317/13-а, від 06 лютого 2019 року справа № 816/2016/17, у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2023 року справа №240/9339/22, від 26 лютого 2024 року справа № 120/13369/23, від 28 лютого 2023 року справа № 260/1898/22, від 13 березня 2024 року справа № 440/10029/22, від 22 серпня 2024 року справа № 160/2735/23, від 14 серпня 2024 року справа №580/5660/22.
Відтак, закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, обґрунтовано виходив з того, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
У постанові від 22.03.2018 у справі № П/9901/135/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поняття “спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Таким чином, суд вбачає наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки спір у даній справі стосується стадії виконання таких судових рішень.
Щодо посилання скаржника на те, що приймаючи рішення про закриття провадження у справі, суд першої інстанції помилково керувався пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України, які регламентують, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, колегія суддів зазначає, що помилка допущена судом першої інстанції в частині невірного/помилкового визначення пункту відповідної частини статті КАС України не може бути підставою для скасування по суті вірного судового рішення.
Також, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій про те, що провадження у справі має бути закрито на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України, оскільки вимоги позивача не підлягають розгляду в межах окремої справи за правилами адміністративного судочинства, а можуть бути вирішені на підставі відповідної заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України. Отже, спірні позовні вимоги (в частині, щодо якої закрито провадження у справі) не можуть бути розглянуті як за правилами адміністративного судочинства так і не підлягають розгляду в судовому порядку в цілому.
Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постанові від 16.12.2021 у справі №170/167/17, від 31.01.2022 у справі № 400/822/20, від 20.04.2022 у справі № 233/3744/17, від 30.06.2022 у справі №818/1346/16, від 18.01.2024 у справі № 160/2888/23, від 27 листопада 2024 року у справі №380/17385/23, від 25 березня 2025 року у справі №200/1210/24.
Колегія суддів Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2024 року у справі №380/17385/23 зазначив, що спірні правовідносини мають бути вирішені в межах виконання рішення у справі № 380/11452/22, а не окремого позову. Тому розгляд справи № 380/17385/23 за правилами адміністративного судочинства неможливий, що є підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, а не пункту 4 вказаної частини, як вказали суди.
З огляду на наведене вище, суд погоджується з висновком суду першої інстанції.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України, обумовлює для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Керуючись ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 р. у справі № 200/7147/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати проголошення.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 16 квітня 2025 року.
Суддя-доповідач: Е.Г. Казначеєв
Судді: І.В. Геращенко
А.А. Блохін