15 квітня 2025 року м. Київ
Унікальний номер справи № 755/16248/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7583/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Ратнікової В.М., Саліхова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 січня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Марфіної Н.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів (аліментів), -
У вересні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Терехов М.С. звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти (аліменти) у розмірі 50 223,63 грн. та покласти понесені позивачем судові витрати(а.с. 1-4).
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що сторони у справі перебували у шлюбі з 09.09.2015 року, який був в подальшому розірваний рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12.07.2019 року у справі № 755/5944/19. Під час перебування у шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18.03.2022 року у справі № 755/19580/21 з батька дитини були стягнуті аліменти на утримання сина в твердій грошовій сумі в розмірі 4 000,00 грн. щомісячно, починаючи з 23.11.2021 року до досягнення дитиною повноліття. За вказаним судовим рішенням 20.09.2022 року було відкрите виконавче провадження № НОМЕР_2. Згідно повідомлення державного виконавця від 04.10.2022 року за платником аліментів обліковується заборгованість в сумі 34 259,36 грн. за період з 23.11.2021 року по 30.09.2022 року. Вказана заборгованість утворилась в зв'язку з необізнаністю позивача про стягнення з нього аліментів та відкриття виконавчого провадження. З жовтня 2022 року позивач сплачував аліменти та зазначену заборгованість, яка утворилась, на його думку, не з його вини.
Разом з цим, постановою державного виконавця від 25.06.2024 року накладено арешт на кошти позивача та заблоковано всі його банківські рахунки. При цьому, блокування рахунків відбулось у той час, коли дитина проживала з батьком, що призвело до неможливості ведення щоденного побуту та бізнесу позивача, який є ФОП. У період з 23.06.2023 року по 10.07.2024 року дитина постійно проживала з позивачем, а мати за її словами, в цей час знаходилась на території Чеської Республіки та займалась волонтерською діяльністю. Оскільки відповідач не приділяла синові належної уваги, він має відставання у розвитку, що підтверджується належними доказами. Позивач вважав, що син потрібний відповідачці як джерело доходу у вигляді аліментів. Аналогічна ситуація склалась раніше з першим чоловіком відповідачки - ОСОБА_5 .
Починаючи з 11.07.2024 року відповідачка вивезла дитину за кордон і перестала відповідати на дзвінки та повідомлення позивача, у зв'язку із чим подано позов про визначення місця проживання дитини з батьком.
За положеннями ст. 1215 ЦК України, ключовим моментом відсутності підстав для повернення аліментів є відсутність недобросовісності набувача аліментів. У період з 23.06.2023 року по 10.07.2024 року дитина проживала з батьком та знаходилась на його повному утриманні і вихованні, тому у відповідачки не було підстав для отримання аліментів у цей період, про що вона замовчала і не повідомила виконавчу службу.
Позивач вважав, що за вказаний період часу, коли дитина проживала з батьком, аліменти витрачені не на утримання дитини, а на власні потреби відповідачки і є безпідставно набутим майном в розумінні ст. 1212 ЦК України. У зв'язку з відсутністю відповідачки на території України, неможливо здійснити контроль за цільовим витрачанням аліментів у період перебування дитини разом з відповідачкою за кордоном згідно положень ст. 186 СК України.
Зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні СК України може бути підставою для звільнення від сплати аліментів платника аліментів. Стягнення аліментів з позивача в період, коли дитина проживала разом з ним, є недоцільним та таким, що не відповідає меті стягнення аліментів, адже аліменти є власністю дитини, і отримувач аліментів має витрачати їх на дитину, а не на себе. За період проживання дитини з батьком позивачем сплачено аліментів на суму 50 223,61 грн. (а.с. 1-4).
11 жовтня 2024 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Бризгалової А.І. надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просила відмовити у задоволенні позову (а.с. 70-77).
На обґрунтування відзиву зазначала, що 01.11.2021 року Розпорядженням Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_6 . Згідно з довідкою-розрахунком № 26900 від 26.06.2024 року станом на 25.06.2024 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів становить 96 698,51 грн. Зауважувала, що згідно з матеріалами справи аліментні виплати у розмірі 50 223,63 грн. позивач здійснив не добровільно, а в примусовому порядку в межах відкритого виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання судового рішення, а саме заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18.03.2022 року (справа № 755/19580/21), що набрало законної сили, а тому відсутні підстави для повернення цих коштів платнику аліментів в порядку, визначеному статтею 1215 ЦК України.
За загальним правилом, передбаченим частиною першою статтею 1215 ЦК України, безпідставно набуті аліменти не підлягають поверненню. Аналіз частини першої статті 1215 ЦК України свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15 вказала, що правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. З положень закону випливає, що обов'язок спростування презумпції добросовісності покладається на суб'єкта, який відповідні дії (правочин) ставить під сумнів. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Водночас, вимога про повернення коштів, витрачених на забезпечення життєдіяльності дитини, не відповідає інтересам дитини.
Вказувала, що у зв'язку зі збройною агресією проти України у лютому 2022 року ОСОБА_2 була вимушена виїхати з дітьми за кордон, а саме до Чехії. В Чехії ОСОБА_2 з дітьми отримали візу тимчасового захисту. З народження і до теперішнього часу син ОСОБА_4 проживає з матір'ю. Влітку 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за спільною згодою домовилися про те, що їх син ОСОБА_4 проведе три місяці з батьком з 07.06.2023 по 07.09.2023. В підтвердження вказаної домовленості ОСОБА_1 власноруч склав відповідну розписку. Однак, позивач порушив домовленість щодо повернення сина 07.09.2023 року , у зв'язку з чим дитина залишилася з батьком в Україні на рік. Оскільки відповідач відмовлявся добровільно повертати дитину, не зважаючи на те, що 01.11.2021 року Розпорядженням Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_6 , остання була вимушена звернутись зі скаргою на ОСОБА_1 до Служби у справах дітей та сім'ї. Лише влітку 2024 року в присутності працівників Служби захисту дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації ОСОБА_2 змогла забрати сина ОСОБА_7 .
Матеріали справи свідчать, що заборгованість зі сплати аліментів позивач почав погашати лише у серпні 2024 року. Згідно наданих позивачем квитанцій, із ОСОБА_1 в рахунок часткового погашення заборгованості за ВП № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 755/19580/21, виданого 29.08.2022 року, 06.08.2024 року примусово було стягнуто 1402 грн (залишок заборгованості 95296,51 грн), 4299,59 грн (залишок заборгованості 92 398,92 грн), 52 089,39 грн (залишок заборгованості 44 609,12 грн). Згідно повідомлення Миронівського відділу ДВС Обухівського району Київської області 09 серпня 2024 року із ОСОБА_1 в рахунок часткового погашення заборгованості за № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 755/19580/21, виданого 29.08.2022 року, було примусово стягнуто 57 790,98 грн. Тобто, станом на 05.08.2024 року у позивача була наявна заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 96 698,51 грн, що відповідає даним довідки-розрахунку №26900 від 26.06.2024 року. При цьому, з довідки-розрахунку № 26900 від 26.06.2024 року убачається, що з квітня 2023 по серпень 2024 року позивачем взагалі не сплачувались аліменти на утримання дитини. Не відповідають дійсності посилання позивача на те, що про обов'язок сплачувати аліменти на утримання дитини йому стало відомо лише у жовтні 2022 року, оскільки з довідки-розрахунку заборгованості від 04.10.2022 року №12316 убачається, що в грудні 2021 року позивачем було сплачено аліменти на утримання дитини у розмірі 3507,57 грн., у січні 2022 року у розмірі 1502,51 грн, у лютому 2022 року у розмірі 997,23 грн, у березні 2022 року у розмірі 800 грн. Тобто, позивач був обізнаний про наявність виконавчого провадження ще у січні 2022 року. До квітня 2022 року ОСОБА_8 частково сплачував аліментні платежі, а з квітня 2022 року припинив сплату, у зв'язку з чим у нього станом на 01.10.2022 року була наявна заборгованість у розмірі 34 259,36 грн.
Вказувала, що відсутні підстави вважати, що аліментні кошти витрачались на утримання дитини за відсутності будь-якої несумлінності з її боку, оскільки фактично аліменти на утримання дитини вона отримала лише у серпні 2024 року після того, як змогла забрати дитину до себе. Зворотного позивачем не доведено. При цьому, ОСОБА_2 приймала участь в утриманні дитини, купувала сину одяг навіть в той час, коли син протиправно перебував у батька. В будь-якому випадку, сплачені позивачем кошти у розмірі 50223,63 грн. є власністю дитини, і, повернення отриманих за тривалий час аліментів може зашкодити інтересам дитини та поставити під загрозу її право на належний рівень життя та гармонійний розвиток її особистості. Враховуючи те, що відповідно до частини першої статті 179 СК України саме малолітня дитина ОСОБА_4 є власником одержаних на його утримання аліментів, а концепція забезпечення найкращих інтересів дитини є провідною у вітчизняному та міжнародному сімейному праві, вимоги позивача про повернення добровільно сплачених на утримання дитини аліментів не ґрунтуються на вимогах закону, зокрема і статті 1215 ЦК України. За відсутності достовірних доказів недобросовісного набуття аліментів, які є власністю дитини та якими розпоряджалась її мати в інтересах дитини, відсутні правові підстави для стягнення їх з відповідача на користь позивача як безпідставно набутих. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 вересня 2022 року у справі №677/876/21 (а.с.70-77).
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 03 січня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів (аліментів) - відмовлено.Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати пов'язані з отриманням професійної правничої допомоги в розмірі 5 000 грн. (а.с. 171-182).
Не погодившись з заочним рішенням районного суду, 03 лютого 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Терехов М.С.подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги (а.с. 187-188).
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що в позовній заяві ОСОБА_1 вказував про недобросовісність дій відповідачки, яка достовірно розуміючи, що дитина проживала з позивачем з 23.06.2023 року по 10.07.2024 року не повідомила таку обставину державному виконавцю та отримала аліменти за минулий період, не маючи права на такі аліменти, тобто проявила нечесну та недобросовісну поведінку, що привело до подвійного стягнення з позивача аліментів, який більше року самостійно займався вихованням та утриманням дитини.
Зазначав, що ОСОБА_2 визнано, що в період 23.06.2023 року по 10.07.2024 року дитина проживала з позивачем та перебувала на його повному утриманні, а тому вважав, що обов'язок щодо сплати аліментів за вказаний період в позивача був відсутній.
Вказував, що 11.07.2024 року відповідачка діючи недобросовісно отримала в виконавчій службі довідку про заборгованість позивача за аліментами. Дака довідка надала можливість протиправно змінити місце мешкання дитини та вивезти дитину за кордон, оскільки в іншому випадку такий виїзд не був би можливий. Сімейним Кодексом не врегульовано випадок чи питання чи стягуються аліменти з одного з батьків з яким проживає дитина та на утриманні якого знаходилась дитина, під час присудження за рішенням суду стягувати з нього аліменти. Однак, враховуючи побудову норми Закону ст. 187 СК України можливо прийти до висновку, що аліменти маються стягуватись тільки в випадку окремого проживання одного з батьків для забезпечення утримання дитина. На думку позивача, оскільки дитина була на його утриманні, то обов'язок сплачувати аліменти на користь дитини в нього були відсутні, так як позивач самостійно виховував та утримував дитину.
Вважає дії відповідачки недобросовісними, оскільки під час отримання довідки про заборгованість за аліментами, остання мала б повідомити виконавчу службу, що не мала права на отримання аліментів за період з 26.03.2023 рік по 10.07.2024 рік, так як фактично не утримувала дитину.
Звертав увагу суду, що дана справа не лише про матеріальні втрати ОСОБА_1 , а про використання довідки про наявність заборгованості з аліментів, яких не було, для протиправного зміни місця мешкання дитини та вивезення дитини за кордон, ще в вересні 2024 р. Позивачем поданий інший позов про визначення місця проживання дитини з батьком в Україні, дана справі наразі не розглянута (а.с. 187-188).
26.02.2025 року до суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому остання просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 січня 2025 року без змін (а.с. 151-166).
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вказане, розгляд справи здійснюється без виклику сторін у порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали позовної заяви, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 09 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 було укладено шлюб, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області, актовий запис № 1394 (а.с. 10).
ІНФОРМАЦІЯ_3 під час перебування у шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 27 липня 2016 року (а.с. 11).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12.07.2019 року у справі № 755/5944/19 розірвано шлюб між ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований 09 вересня 2015 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білоцерківського Міськрайонного управління юстиції у Київській області, актовий запис № 1394 .
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18.03.2022 року у справі № 755/19580/21 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дитини сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 4 000,00 грн. щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з подальшою індексацією, починаючи з 23.11.2021 року та до досягнення дитиною повноліття (а.с. 13-15).
20 вересня 2022 року постановою державного виконавця Миронівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Горовою М.С. відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 755/19580/21, виданого 29.08.2022 Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з боржника на користь стягувача аліментів на утримання сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі 4000,00 грн. щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з подальшою індексацією, починаючи з 23.11.2021 року та до досягнення дитиною повноліття (а.с. 17).
За змістом повідомлення державного виконавця від 04.10.2022 року, станом на вказану дату платник аліментів має заборгованість за період з 23.11.2021 року по 30.09.2022 року в сумі 34 259,36 грн. (а.с. 18).
Згідно з нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_1 надає згоду на виготовлення та одержання візи і тимчасовий виїзд за кордон до Угорщини, Польщі, Данії, Чехії, Словаччини, Німеччини, в тому числі до країни на розсуд та вибір матері дитини, з метою оздоровлення та відпочинку на період з 01 березня 2022 року по 01 грудня 2023 року, своєму малолітньому сину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в супроводі матері ОСОБА_2 (а.с. 16)
Згідно з нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_1 надає згоду на тимчасову поїздку за кордон до Чеської Республіки, Республіки Польща, Словацької Республіки, Румунії, Республіки Молдова, Угорської Республіки його малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в супроводі матері ОСОБА_2 (а.с. 22)
Вбачається, що позивач є орендарем квартири по АДРЕСА_1 . з 10.10.2022 по 10.03.2025 (а.с. 19-20).
Згідно довідки Середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 158 м. Києва від 28.06.2024 року, довідка видана позивачу, батьку учня 2-А класу ОСОБА_4 в тому, що останній протягом 2023-2024 навчального року жив з батьком, який займався вихованням і навчанням сина, завжди був на зв'язку з класним керівником (а.с. 27).
На підтвердження, зокрема періоду проживання дитини з батьком, стороною позивача надано суду характеристики на дитину від Середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 158 м. Києва (а.с. 36, 40).
10.07.2024 року Службою у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації обстежені умови проживання позивача з його сином за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 28-29).
За даними Державної прикордонної служби України, за період з 01.03.2022 по 13.08.2024 ОСОБА_4 здійснював наступні перетини державного кордону України: 28.08.2022 в'їзд; 14.10.2022 - виїзд; 06.06.2023 - в'їзд; 07.01.2024 - виїзд; 26.01.2024 - в'їзд; 14.07.2024 - виїзд (а.с. 38-39).
Згідно довідки-розрахунку від 15.08.2024 року, станом на 26.06.2024 року заборгованість зі сплати аліментів становила 96698,51 грн. У червні 2024 року нараховано до сплати - 666,7 грн., сплачено - 00,00 грн. У липні 2024 року нараховано до сплати - 4000,00 грн., сплачено - 00,00 грн. У серпні 2024 року нараховано до сплати 1677,42 грн., сплачено - 57790,98 грн. Станом на 13.08.2024 року заборгованість зі сплати аліментів - 45251,62 грн. (а.с. 41).
За змістом трьох наявних в матеріалах справи копій довідок-розрахунків зі сплати аліментів: за листопад 2021 року нараховано до сплати 1066,67 грн., сплачено - 00,00 грн.; за грудень 2021 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 3507,57 грн.; за січень 2022 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 1502,51 грн.; за лютий 2022 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 997,23 грн.; за лютий 2022 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 800,00 грн.; за квітень 2022 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 00,00 грн.; за травень 2022 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 00,00 грн.; за червень 2022 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 00,00 грн.; за липень 2022 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 00,00 грн.; за серпень 2022 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 00,00 грн.; за вересень 2022 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 00,00 грн. (Станом на 01.10.2022 року заборгованість зі сплати аліментів становила 34259,36 грн.); за жовтень 2022 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 11894,18 грн.; за листопад 2022 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 00,00 грн.; за грудень 2022 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 5000,00 грн.; за січень 2023 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 00,00 грн.; за лютий 2023 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 00,00 грн.; за березень 2023 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 4000,00 грн.; за квітень 2023 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 00,00 грн.; за травень 2023 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 00,00 грн.; за червень 2023 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 00,00 грн.; за липень 2023 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 00,00 грн.; за серпень 2023 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 00,00 грн.; за вересень 2023 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 00,00 грн.; за жовтень 2023 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 00,00 грн.; за листопад 2023 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 00,00 грн.; за грудень 2023 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 00,00 грн.; за січень 2024 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 00,00 грн.; за лютий 2024 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 00,00 грн.; за березень 2024 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 00,00 грн.; за квітень 2024 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 00,00 грн.; за травень 2024 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 00,00 грн.; за червень 2024 року нараховано до сплати 3333,33 грн., сплачено - 00,00 грн. (станом на 25.06.2024 року заборгованість зі сплати аліментів складала 96698,51 грн.); за червень 2024 року донараховано до сплати 666,67 грн., сплачено - 00,00 грн.; за липень 2024 року нараховано до сплати 4000,00 грн., сплачено - 00,00 грн.; за серпень 2024 року нараховано до сплати 1677,42 грн., сплачено - 57790,98 грн. (станом на 13.08.2024 року заборгованість склала 45251,62 грн.) (а.с. 43-46).
Відповідно до наявних у матеріалах справи копій банківських квитанцій позивачем здійснено наступні оплати: 15.06.2024 року - 1500,00 грн.; 22.06.2024 року - 1000,00 грн.; 06.08.2024 року - 4299,59 грн.; 06.08.2024 року - 52089,39 грн.; 06.08.2024 року - 1402,00 грн. (а.с. 49-54).
Згідно банківської квитанції від 25.02.2024 року відповідачкою здійснений платіж на суму 1400,00 грн. для сина ОСОБА_12 (а.с. 89).
Розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 861 від 01.11.2021 року, визначне місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_13 (а.с. 96).
Стягнуті з позивача аліменти у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 в сумі 57790,98 грн. надійшли відповідачці 09.08.2024 року (а.с. 98).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення безпідставно набутих коштів (аліментів), суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не подано будь-яких доказів на підтвердження зазначених у позовній заяві обставин, а саме: що здійснення вказаних платежів (аліментів) є результатом рахункової помилки чи недобросовісності набувача коштів. Також позивачем не додано доказів, що аліменти витрачалися не за призначенням.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Главою 83 ЦК України визначаються загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Правовий аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття стягувачем майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання рішення суду не вважається безпідставним.
За загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 1215 ЦК України, безпідставно набуті аліменти не підлягають поверненню.
Аналіз ч. 1 ст. 1215 ЦК України свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
Схожий за змістом висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та підтриманий сталою судовою практикою (постанова Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 382/1728/18).
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15 вказала, що правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Категорія добросовісності визначається через етичні та моральні категорії. Категорія «добросовісність» закріплена в документах міжнародної уніфікації права: добросовісність здійснення прав і виконання обов'язків проголошується принципом міжнародного договірного права.
ЦК України закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (частина п'ята статті 12 ЦК України). Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в такій поведінці особи-носія такого права, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов'язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.
На підставі ст. 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті аліменти, якщо їх виплата проведена добровільно, за відсутності рахункової помилки і недобросовісності з боку набувача.
Звертаючись із позовом про повернення безпідставно набутих коштів (аліментів) позивач посилався на те, що з 23.06.2023 року по 10.07.2024 року їх з відповідачем спільний син ОСОБА_4 фактично проживав з позивачем, а відтак, у позивача був відсутній обов'язок по сплаті аліментів на утримання сина на користь відповідача ОСОБА_2 , тому вважав, що з нього незаконно відраховані аліменти на користь ОСОБА_2 у розмірі 50 223, 63 грн.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що аліментні виплати в розмірі 50 223, 60 грн. позивач здійснив не добровільно, а в примусовому порядку в межах відкритого виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання судового рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 березня 2022 року (№755/19580/21), що набрало законної сили.
У справі, що переглядається, відповідачка отримала грошові кошти за рішенням суду, тобто в примусовому порядку, а не проведенням добровільної виплати, відтак, відсутні підстави для застосування ст.ст. 1212, 1215 ЦК України.
Разом з тим, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що згідно з довідок-розрахунків виданого державним виконавцем Власовою Ю. ОСОБА_1. в період з 23.06.2023 року по 10.07.2024 року аліментів на утримання сина не сплачував, а кошти в сумі 57 790, 98 грн. надійшли відповідачці ОСОБА_2 09.08.2024 року, після закінчення строку проживання дитини з позивачем.
З цих підстав, суд апеляційної інстанції відхилив доводи апелянта щодо недобросовісності відповідачки в отриманні цих коштів та розпорядженні ними.
Матеріали справи не містять належних та достатніх доказів того, що ОСОБА_2 використала перераховану позивачем суму коштів, сплачених в якості аліментів, не за цільовим призначенням.
При цьому, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини, а не її матері.
Відтак, посилання позивача на недобросовісність дій відповідачки, не знайшли свого підтвердження, адже такі кошти не є безпідставно набутими, оскільки вони сплачувались позивачем на користь відповідачки за рішенням суду про сплату аліментів.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази про порушення позивачем питання про припинення стягнення на користь відповідача аліментів на утримання дитини, зміни їх розміру, строків платежів або звільнення від них.
За відсутності достовірних доказів недобросовісного набуття аліментів, які є власністю дитини та якими розпоряджалась їх мати в інтересах дитини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для повернення безпідставно набутих коштів (аліментів) .
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 січня 2025 року залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 375, 381-384, 389 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 січня 2025 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
В.М. Ратнікова
В.В. Саліхов