справа № 357/9502/22
провадження № 22-ц/824/270/2025
головуючий у суді І інстанції Бебешко М.М.
15 квітня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Лащевської Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
У жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Позовні вимоги мотивувала тим, що 28 травня 2010 року між нею та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб. Від шлюбу мають неповнолітніх дітей: доньку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та трьох синів - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Вказувала, що причиною звернення до суду стало те, упродовж тривалого часу стосунки між нею та відповідачем погіршились, вони втратили один до одного почуття довіри, взаємопідтримки, любові та поваги, кожен з них має протилежні погляди на шлюб та сім'ю, що призводить до постійних сварок, які негативно впливають на синів і доньку. З 2018 року не проживають разом як подружжя, не ведуть спільного господарства, та не підтримують сімейно-шлюбних відносин, а тому ОСОБА_2 просила розірвати шлюб, який зареєстровано 28 травня 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, актовий запис № 425.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 28 травня 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, актовий запис № 425 - розірвано.Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 992,40 грн судового збору.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Слизченко В.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального права, оскільки не враховані: інтереси неповнолітніх дітей, «розірвання шлюбу призведе до ще більшого хвилювання та морального страждання дітей,...», не враховано бажання відповідача зберегти шлюб та повноцінну сім'ю, бо «жодних підстав для розірвання шлюбу не бачить, поведінка та бажання дружини розірвати їх дружню родину, суперечить її дійсній волі».
Вказує, що фактичні шлюбні стосунки не припинено і відповідач повністю утримує сім'ю, приймає участь у вихованні дітей. Вважає суд також дійшов передчасного висновку, що позивачка з власної волі дійсно хоче розлучення, а позовна заява про розлучення «виконана на стандартному бланку такого роду документу без посилання на дійсні обставини справи, не вказує на щось, що б унеможливлювало подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу, що має істотне значення».
Також відповідач в апеляційній скарзі вказує про психологічні проблеми позивача у стосунках з відповідачем та про медичні огляди.
У частині порушення судом норм процесуального права відповідач зазначає, що справа про розірвання шлюбу обов'язково повинна розглядатись за участі обох сторін, а також те, що він ставить під сумнів чи дійсно позивачем підписувалась і подавалась заява. Вказує, що суд дійшов передчасного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу бо ОСОБА_1 готовий до відкритого діалогу чи дискусії з позивачем з метою збереження сім'ї.
21 листопада 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від позивача ОСОБА_2 , в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що проживає окремо від відповідача, та враховуючи його агресивну поведінку щодо неї, подальше спільне життя взагалі неможливе незалежно від тривалості воєнного стану, наявності епідемій чи стихійного лиха.
Зазначає, що з листопада 2022 року позивач з дітьми не бачили відповідача. Він жодного разу не приїздив на дні народження чи інші свята до дітей. Не цікавився, за які кошти вони живуть.
Наголошує на тому, що хоче розлучення без будь-яких сумнівів.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Кукса О.В. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується звітом про доставку судової повістки представнику відповідача Слизченко В.В.
15 квітня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням на лікарняному.
Вирішуючи клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні з урахуванням наступного.
Як вбачається із клопотання про відкладення розгляду справи, до нього було надано докази перебування ОСОБА_2 на лікарняному в період з 21 березня 2025 року по 25 березня 2025 року, що не може бути підставою для відкладення розгляду справи, яка призначена на 15 квітня 2025 року.
Більш того, апеляційним судом було неодноразово задоволено клопотання сторони відповідача щодо відкладення розгляду справи, а саме клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної на 10 вересня 2024 року, на 11 лютого 2025 року, на 25 березня 2025 року.
Також не наведено обставин, за яких представник відповідача, Слизченко В.В. не може бути присутнім при розгляді справи.
Крім того, Європейський суд з прав людини вказав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Каракуця проти України", заява № 18986/06, від 16 лютого 2017 року).
Праву особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу; заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
Матеріалами справи встановлено, що розгляд справи триває вже понад 2 роки, в тому числі більше 1,5 роки в апеляційному суді.
Апеляційним судом також враховано, що стороною заявника викладено свої письмові доводи і міркування щодо незгоди з оскаржуваним судовим рішенням у апеляційному суді. Ні в апеляційній скарзі, ні в клопотанні про відкладення розгляду справи не зазначено жодних нових обставин, які унеможливлюють розгляд справи за наявними матеріалами за відсутності сторони заявника.
Крім того, відмовляючи у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи апеляційний суд виходить із тих обставин, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.
Стороною заявника не указані причини, які унеможливлюють вирішення спору за відсутності відповідача.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились в судове засідання.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 28 травня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області складено відповідний актовий запис за № 425.
За час перебування у шлюбі мають неповнолітніх дітей: доньку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та трьох синів - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Суд установив, що позивач та відповідач проживають окремо, сімейного життя не ведуть, шлюбних стосунків не підтримують.
Статті 15 ЦК України та 4 ЦПК України передбачають право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_2 зазначила, що шлюбні відносини між нею та відповідачем фактично припинені, зникли почуття любові та поваги і бажання продовжувати спільне сімейне життя у неї відсутнє.
Встановлено, що між сторонами не склалися нормальні сімейні відносини з різних причин, зокрема, внаслідок протилежних характерів та відсутності взаєморозуміння, наявності різних поглядів на подружнє життя, що призводило до конфліктних ситуацій.
Фактично шлюбно-сімейних стосунків вони не підтримують та спільного господарства не ведуть, а позивач при зверненні до суду була впевнена, що вони є зовсім різними людьми, які разом співіснувати не можуть, а збереження суперечитиме її інтересам.
Статтею 51 Конституції України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
У частині першій статті 55 СК України встановлено, що дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Частинами третьою, четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з частиною другою статті 104, частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.
Відповідно до частини першої статті 110, статті 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Отже, збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції не мала наміру зберігати свій шлюб.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач заперечував проти задоволення позову та просив надати строк для примирення.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 8 лютого 2023 року було задоволено клопотання відповідача та призначено сторонам по справі строк на примирення строком на шість місяців.
Крім того, ухвалою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року також було вжито заходів щодо примирення подружжя та надано строк на примирення ОСОБА_1 . ТА ОСОБА_2 терміном на 6 місяців.
Разом з тим, доказів вжиття відповідачем заходів з метою примирення подружжя не надано, що свідчить про фактичне припинення спільних відносини між ним та позивачем, остаточний розпад сім'ї та неможливість її відновлення.
Таким чином, зважаючи на наведені вище норми права і встановивши, що між сторонами фактично не існує шлюбно-сімейних стосунків, а подальше спільне життя і збереження сім'ї є недоцільним та суперечить інтересам позивача, яка відмовлялася зберегти шлюб з відповідачем, суд першої інстанції, урахувавши конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, дійшов правильного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу між сторонами.
Наявність у сторін чотирьох дітей, не може вважатися належною підставою для відмови у розірванні шлюбу, оскільки чинне законодавство не передбачає збереження шлюбу виходячи з наявності дітей без вільної згоди жінки або чоловіка. До того ж, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, незалежно від їх сімейного стану та місця проживання, такі права дітей охороняються законом.
Так, вирішуючи справу про розірвання шлюбу, суд має встановити, чи перебувають сторони у шлюбі, коли і ким шлюб зареєстрований, чи наявна вільна згода жінки та чоловіка на перебування у шлюбі, чи не примушує один із подружжя іншого - перебування у шлюбі. Також суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причин позову про розірвання шлюбу, чи можливе подальше спільне життя подружжя та можливе збереження шлюбу.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції правильно встановив дату реєстрації шлюбу між сторонами, з'ясував, що між ними повністю припинені шлюбні відносини, примирення між подружжям не можливе.
Інші обставини до предмета доказування у справі про розірвання шлюбу не входять, отже суд першої інстанції правомірно їх не встановлював і не зазначав у своєму рішенні.
Посилання апеляційної скарги на те, що при розгляді справи суд першої інстанції ухвалив рішення без особистої участі позивача, відхиляються колегією суддів як необґрунтовані, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору (питання) у відповідному судовому засіданні без участі особи, яка не з'явилась (стаття 240 ЦПК України).
Крім того, як вбачається із матеріалів справи позивач у грудні 2022 року подала до суду клопотання, в якому просила розглядати справу без її участі (а.с.22).
Доводи апеляційної скарги про те, що позовна заява написана на бланку, під тиском та впливом третіх осіб не заслуговують на увагу, оскільки не існує бланку для подачі позовної заяви до суду. Матеріалами справи встановлено, що позовна заява підписана самою позивачкою, доказів того, що позовна заява написана під тиском чи впливом третіх осіб суду не надано.
У суді апеляційної інстанції позивачка також подала відзив на апеляційну скаргу, в якому наголосила, що не має наміру зберігати сім'ю та хоче розлучення без будь-яких сумнівів.
За таких обставин, врахувавши позицію кожної із сторін у справі та установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 16 квітня 2025 року.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба