Апеляційне провадження Доповідач- Кафідова О.В.
№ 22-ц/824/6648/2025
м. Київ Справа № 759/9602/24
10 квітня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
при секретарі - Смолко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді П'ятничук І.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, стягнення індексу інфляції та пені,-
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, стягнення індексу інфляції та пені.
В обґрунтування заявлених вимог заявник зазначав, що 15.07.2013 року позивач підписав Анкету-заяву про приєднання і в такий спосіб став клієнтом АТ КБ «ПриватБанк».
25.06.2021 року позивачем було подано до відповідача три платіжних доручення: № 1 на суму 41 682 грн, № 2 на суму 3 483 грн, № 3 на суму 254580 грн, які не виконувались відповідачем протягом 558 днів.
Зазначив, що в період з 13.05.2021 року до 03.01.2023 року відповідач не виконував рішення суду, що набрало законної сили 13.05.2021року у справі № 759/6683/20, а саме не відновлював фінансові операції, чим позбавляв можливості самостійно забрати кошти в касі банку.
Вказав, що протягом всього строку він неодноразово звертався як до самого банку із пропозиціями виконати рішення суду, так і по допомогу до інших органів: Державної виконавчої служби, Національного банку, Національної поліції. Однак фактично рішення суду було виконано банком лише через 600 днів після набрання законної сили.
Не виконання рішення суду протягом 600 днів і одночасно не виконання платіжних доручень протягом 558 днів відповідач позбавив його можливості користуватися коштами та наніс йому інфляційні збитки.
Крім того, зазначив, що 19.11.2019 року відповідач припинив фінансові операції за його рахунками та 22.11.2019 року відповідач на підставі закону № 1702-VII мав відновити фінансові операції та почати надавати послуги згідно з договором, однак операції не відновив, послуги надавати не почав і можливість безперешкодно користуватися коштами не повернув.
Зазначив, що 13.05.2021 року вступило в законну силу рішення суду в справі № 759/6683/20, яким встановлено порушення Банком строків відновлення фінансових операцій та зобов?язано їх відновити. Однак відповідач рішення суду не виконав.
З огляду на вище викладене просив суд стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на його користь інфляційне збільшення за невиконання платіжного доручення від 24 червня 2021 року № 1 на суму 41 682 грн в період з 25.06.2021 року до 03.01.2023 року в розмірі 12 904,00 грн; інфляційне збільшення за невиконання платіжного доручення від 24 червня 2021 року № 2 на суму 3 483,00 грн. в період з 25.06.2021 року до 03.01.2023 року в розмірі 1078,00 грн.; інфляційне збільшення невиконання платіжного доручення від 24 червня 2021 року № 3 на суму 254 580,00 грн. в період з 25.06.2021 року до 03.01.2023 року в розмірі 78818,00 грн; пеню за невиконання платіжного доручення від 24 червня 2021 року № l на суму 41 682 грн в період з 25.06.2021 року до 03.01.2023 року в розмірі 4168 грн; пеню за невиконання платіжного доручення від 24 червня 2021 року № 2 на суму 3 483,00 грн в період з 25.06.2021 року до 03.01.2023 року в розмірі 348,00 грн; пеню за невиконання платіжного доручення від 24 червня 2021 року № 3 на суму 254 580 грн в період з 25.06.2021 року до 03.01.2023 року в розмірі 25458,00 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів, стягнення індексу інфляції та пені- відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 листопада 2024 року, 10 січня 2025 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права.
Щодо порушення норм процесуального права зазначає, що 01 липня 2024 року відповідач подав відзів на позовну заяву із пропуском сироку на його подання, а тому вважає, що суд першої інстанції повинен був залишити відзив без розгляду.
Вказує на те, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову не дослідив наданих позивачем доказів до відповіді на відзив.
Вказує на те, що Святошинський районний суд м. Києва вірно визначив, що рішення суду у справі №759/6683/20 не створює для відповідача грошовий обов'язок, оскільки встановлює зобов'язання нематеріального характеру. Однак суд не врахував, що грошове зобов'язання у Відповідача виникло саме внаслідок отримання ним платіжних доручень на підставі чч. 1,3 ст.1068 ЦК, а проте суд не застосував вказані норми закону до спірних правовідносин.
Зазначає, що невиконання відповідачем платіжних доручень №1, №2 та №3 від 24 червня 2021 року призвело до порушення Відповідачем грошового зобов'язання. А внаслідок порушення Відповідачем грошового зобов'язання для нього мають настати такі наслідки: сплатити індекс інфляції за весь час прострочення (згідно зі ст. 625 ЦК); сплатити пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу (згідно з п.6 ст.86 «Про платіжні послуги»).
04 березня 2025 року до Київського апеляційного суду від представника відповідача АТ КБ «Приватбанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому представник зазначав, що не погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
В судове засідання з'явився позивач ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, а тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності не з'явившихся сторін.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк», в якому АТ КБ «Приватбанк» було відкрито три карткові рахунки з наданими до них платіжними картками № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 на підставі Анкети - Заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 15.07.2013 року та один депозитний рахунок № НОМЕР_6 на підставі Угоди (депозитного договору) «Стандарт безготівковий для пенсіонерів, отримувачів зарплати та соціальних виплат» від 31.10.2019 року.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18.02.2021 року по цивільній справі № 759/6683/20 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів, усунення перешкод у користуванні коштами шляхом відновлення фінансових операцій, яке набрало законної сили 13.05.2021 року зобов'язано А КБ«Приватбанк» усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 картковими рахунками № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 та депозитним рахунком № НОМЕР_4 Т шляхом поновлення фінансових операцій за картковими рахунками № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь держави судовий збір в розмірі 840,80 грн.
На виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва, 05.07.2021 року судом було видано виконавчий лист на підставі якого 09.08.2021 року було відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_7, про що свідчить постанова про відкриття виконавчого провадження державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Дніпро).
17.09.2021 року державним виконавцем Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Дніпро) на адресу Відділення поліції № 5 ДВП ГУ НП в Дніпропетровській області було направлено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення посадовими особами АТ КБ «Приватбанк» щодо невиконання рішення суду № 759/6683/20 від 05.07.2021 року.
21.07.2022 року державним виконавцем Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Дніпро) було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду.
24 червня 2021 року позивач виявив баження здійснити зарахування його грошових коштів на його рахунок НОМЕР_5 , що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 24.06.2021 року на суму 41682,00 грн., платіжним дорученням № 2 від 24.06.2021 року на суму 3483,00 грн., платіжним дорученням № 3 від 24.06.2021 року на суму 254580,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ Кб «Приватбанк» про захист прав споживачів, стягнення індексу інфляції та пені суд першої інстанції посилався на те, що позивачем ОСОБА_1 не було надано суду жодного доказу про те, що АТ КБ «Приватбанк» отримавши платіжні доручення № 1 від 24.06.2021 року на суму 41682,00 грн., № 2 від 24.06.2021 року на суму 3483,00 грн., № 3 від 24.06.2021 року на суму 254580,00 грн. відмовив у їх виконанні, у зв'язку із чим могло мати місце невиконання грошового зобов'язання.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно з частиною першою статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
За положеннями ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).
Відповідно до пункту 32.1. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів.
Відповідно до п.32.2. ст.32 вказаного Закону у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ, цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1% суми простроченого платежу за кожний день прострочення, шо не може перевищувати 10% суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Таким чином, у разі порушення банком строків щодо виконання ним обов'язку здійснити банківську операцію щодо зарахування грошових коштів на валютний рахунок клієнта підлягає застосуванню відповідальність у виді нарахування пені виключно на підставі статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в України».
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11липня 2018 року у справі №470/493/17.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Як вбачається із ч.3 ст12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що 25.06.2021 року позивачем було подано до відповідача три платіжних доручення: № 1 на суму 41 682 грн, № 2 на суму 3 483 грн, № 3 на суму 254580 грн, які не виконувались відповідачем протягом 558 днів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 не було надано суду жодного доказу про те, що АТ КБ «Приватбанк» отримавши платіжні доручення № 1 від 24.06.2021 року на суму 41682,00 грн., № 2 від 24.06.2021 року на суму 3483,00 грн., № 3 від 24.06.2021 року на суму 254580,00 грн. відмовив у їх виконанні, у зв'язку із чим могло мати місце невиконання грошового зобов'язання.
Не погоджуючись з такими висновками суду в апеляційній скаргі позивач звертає увагу суду на те, що суду були надані такі докази, зокрема 11 липня 2024 позивач подав відповідь на відзив до якої долучив флеш- носій з записами, роздруківки записів та копію відповіді банка від 20 липня 2021 року.
Колегія суддів вважає, що надані позивачем докази не є належними та допустимими з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. При цьому, відповідно до положень ч.1 та ч.2 ст. 6 цього Закону, для ідентифікації автора електронного документа має використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Згідно ч.4 ст.18 Закону України «Про електронні довірчі послуги», кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.
В даному випадку апелянтом електронний доказ не підписаний електронним цифровим підписом, а отже він не відповідає вимогам, за якими такий документ можу бути прийнятий судом.
Апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2).
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вказаного позову.
Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді апелянт не надав будь-яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.
Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки їх доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 15 квітня 2025 року
Головуючий: Судді: