Справа № 761/36289/24 Головуючий у 1 інстанції: Левицька Т.В.
Провадження №22-ц/824/6932/2025 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.
09 квітня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Євграфової Є.П., Писаної Т.О.,
при секретарі Голінько А.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дорожньої профспілкової організації Південно-Західної залізниці на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2024 року про відмову у відкритті провадження в справі за позовом Дорожньої профспілкової організації Південно-Західної залізниці до Регіональної філії «Південно-Західна залізниця «Акціонерного товариства «Українська залізниця», Акціонерного товариства «Українська залізниця (АТ «Укрзалізниця»), Голови правління АТ «Укрзалізниця», членів правління АТ «Укрзалізниця»: ОСОБА_7, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання бездіяльності посадових осіб неправомірною,-
У вересні 2024 року Дорожня профспілкова організація Південно-Західної залізниці звернулась до суду з позовом до Регіональної філії «Південно-Західна залізниця «Акціонерного товариства «Українська залізниця», Акціонерного товариства «Українська залізниця (АТ «Укрзалізниця»), Голови правління АТ «Укрзалізниця», членів правління АТ «Укрзалізниця»: ОСОБА_7, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання бездіяльності посадових осіб неправомірною.
Просила визнати неправомірною бездіяльність відповідачів щодо неусунення порушень Галузевої угоди та колективного договору Південно-Західної залізниці та невиплати матеріальної допомоги відповідно до пункту 3.10. колективного договору Південно-Західної залізниці; скасувати п.п. 1.1. та 1.2. п. 1 рішення правління АТ Укрзалізниця» від 27.06.2024 (протокол № Ц-82/39 Ком.т.); визнати недійсним з 14.03.2022 п.п. 1.1.4. п. 1.1. рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.).
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2024 року у відкритті провадження по справі було відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовна заява Дорожньої профспілкової організації Південно-Західної залізниці на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2024 року не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 16 січня 2025 року Дорожня профспілкова організація Південно-Західної залізниці подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2024 року та направити справу до суду першої інстанції для відкриття провадження.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначила, що правовою підставою подання для звернення Дорожньої профспілкової організації Південно-Західної залізниці з позовом до Шевченківського районного суду є частина 7 статті 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
Зазначає, що на розгляді в судах першої інстанції перебувають справи з подібними правовідносинами за позовами профспілкових організацій, після реєстрації яких було відкрите апеляційне провадження.
Вважає, що спір по даній справі виник із цивільно-правових відносин згідно з вимогами ч. 1 ст. 19 ЦПК України.
06 березня 2025 року від адвоката Шапран Л.І. представника АТ «Українська залізниця» надійшов відзив на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні представники апелянта ОСОБА_6 , ОСОБА_8 підтримали апеляційну скаргу з наведених в ній підстав, просили її задовольнити. Ухвалу суду першої інстанції скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Представник відповідача Шапран Л.І., заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Вислухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу які з'явились у судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та наявні у справі докази колегія суддів дійшла до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вимогам.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що у жовтні 2024 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява за позовом Дорожньої профспілкової організації Південно-Західної залізниці до Регіональної філії «Південно-Західна залізниця «Акціонерного товариства «Українська залізниця», Акціонерного товариства «Українська залізниця (АТ «Укрзалізниця»), Голови правління АТ «Укрзалізниця», членів правління АТ «Укрзалізниця»: ОСОБА_7, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання бездіяльності посадових осіб неправомірною.
В своїй позовній заяві позивач просив визнати неправомірною бездіяльність відповідачів щодо не усунення порушень Галузевої угоди та колективного договору Південно-Західної залізниці та невиплати матеріальної допомоги відповідно до пункту 3.10. колективного договору Південно-Західної залізниці; скасувати п.п. 1.1. та 1.2. п. 1 рішення правління АТ Укрзалізниця» від 27.06.2024 року (протокол № Ц-82/39 Ком.т.); визнати недійсним з 14.03.2022 п.п. 1.1.4. п. 1.1. рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року (протокол № Ц-54/31 Ком.т.).
Відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 03.03.1998 року /з відповідними змінами/ розгляд колективного трудового спору (конфлікту) здійснюється з питань, передбачених: пунктами "а" і "б" статті 2 цього Закону, - примирною комісією, а в разі неприйняття рішення у строки, встановлені статтею 9 цього Закону, - трудовим арбітражем; пунктами "в" і "г" статті 2 цього Закону, - трудовим арбітражем.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 13 листопада 2024 року № 10-р(ІІ)/2024 визнано приписи статті 7 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», за якими: розгляд колективного трудового спору (конфлікту) здійснюється з питань, передбачених: пунктами «а» і «б» статті 2 цього Закону - примирною комісією, а в разі неприйняття рішення у строки, встановлені статтею 9 цього Закону - трудовим арбітражем» (абзаци перший, другий) такими, що відповідають Конституції України.
За статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша); Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга); норми Конституції України є нормами прямої дії; звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (частина третя).
Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів (перше речення частини третьої статті 36 Конституції України).
За статтею 55 Основного Закону України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина шоста).
Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди (частина перша); делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (частина друга); юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя); законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору (частина четверта).
Відповідно до Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV зі змінами «професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки" (частина перша статті 2).
Первинна профспілкова організація є стороною колективного трудового спору (конфлікту) на виробничому рівні (абзац другий частини першої статті 3 Закону). Як сторона колективного трудового спору первинна профспілкова організація повинна мати гарантії свободи у виборі способу та форми захисту прав своїх членів.
За Законом «колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо:
а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;
б) укладення чи зміни колективного договору, угоди;
в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;
г) невиконання вимог законодавства про працю" (стаття 2).
За статтею 6 Закону «колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників або профспілки одержав від роботодавця, уповноваженої ним особи повідомлення про повну або часткову відмову у задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням роботодавця, уповноваженої ним особи або коли строки розгляду вимог, передбачені цим Законом, закінчилися, а відповіді від роботодавця, уповноваженої ним особи не надійшло" (частина перша).
Статтею 7 Закону внормовано послідовність розгляду та розв'язання колективного трудового спору (конфлікту). Зокрема, розгляд колективного трудового спору (конфлікту) здійснюється з питань, визначених: пунктами ,,а" і ,,б" статті 2 Закону, - примирною комісією, а в разі неприйняття рішення у строки, установлені статтею 9 Закону, - трудовим арбітражем; пунктами ,,в" і ,,г" статті 2 Закону, - трудовим арбітражем.
Відповідно до статті 8 Закону «примирна комісія - орган, призначений для вироблення рішення, що може задовольнити сторони колективного трудового спору (конфлікту), та який складається із представників сторін" (частина перша), утворюється з ініціативи однієї зі сторін (частина друга). Рішення примирної комісії має для сторін обов'язкову силу і виконується в порядку і строки, установлені цим рішенням (частина четверта статті 9 Закону).
За статтею 11 Закону трудовий арбітраж - орган, який складається із залучених сторонами фахівців, експертів та інших осіб і приймає рішення по суті трудового спору (конфлікту) (частина перша), утворюється з ініціативи однієї зі сторін або незалежного посередника (частина друга). Рішення трудового арбітражу про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) є обов'язковим для виконання, якщо сторони про це попередньо домовилися (частина п'ята статті 12 Закону).
Отже, приписи Закону внормовують порядок розв'язання колективного трудового спору (конфлікту), що має ознаки обов'язкового досудового порядку врегулювання спору, можливість визначення якого законом установлена в частині четвертій статті 124 Конституції України.
Окремі приписи статті 7 Закону не позбавляють первинну організацію професійної спілки (первинну профспілкову організацію) або іншу сторону колективного трудового спору (конфлікту), що є юридичним спором, наданих Конституцією України гарантій реалізації права на судовий захист на підставі норм відповідного процесуального закону в разі, коли трудовий спір (конфлікт), що є юридичним спором, не було розв'язано в обов'язковому досудовому поряду, згідно із Законом.
Таким чином позивач має пройти досудове врегулювання спору відповідно до закону, а у разі не вирішення цього питання звертатись до суду.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність постановленої ухвали не впливають
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Дорожньої профспілкової організації Південно-Західної залізниці залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 14 квітня 2025 року.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді Є.П. Євграфова
Т.О. Писана