25 березня 2025 року місто Київ
справа № 758/11437/24
апеляційне провадження № 22-ц/824/4002/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
за участю секретаря судового засідання: Мазурок О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва у складі судді Гребенюка В.В. від 30 вересня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю "С.І.М.К" про стягнення заборгованості за договором позики,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ТОВ "С.І.М.К" про стягнення заборгованості за договором позики в сумі 1 082 267 грн 06 коп., посилаючись на те, що 25 листопада 2021 року між ним і ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Алексашиною Ю.Б. та зареєстрований у реєстрі за № 1525. Згідно з цим договором ОСОБА_2 отримав грошові кошти у розмірі 1 057 028 грн 70 коп., які зобов'язався повернути. Поручителем за зобов'язаннями виступило ТОВ "С.І.М.К".
18 вересня 2024 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, яку обґрунтував тим, що ОСОБА_2 не повертає позику і має можливість відчужити належне йому майно з метою невиконання грошового зобов'язання.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд: накласти арешт на частку в статутному капіталі ТОВ "СПП Трейд"розміром 50 %, номінальною вартістю 70 грн, що на даний час належить ОСОБА_2 та заборонити державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб'єктам, посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних
осіб - підприємців та громадських формувань, проводити реєстраційні дії щодо відчуження/передачі або переходу права власності на частку у статутному капіталі; накласти арешт та заборонити ОСОБА_2 відчужувати об'єкти нерухомості: земельну ділянку, кадастровий номер: 1211000000:03:536:0802, площею (га): 0.0454; садовий будинок, загальною площею (кв.м): 92.4, опис: садовий будинок літ. "А-2", вбиральня-літній душ літ. "Б", ворота №3, замощення І, огорожа №1, огорожа №4, хвіртка №2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 ; накласти арешт на грошові кошти ОСОБА_2 , в межах суми позову 1 082 267 грн 06 коп., які знаходяться на всіх його рахунках, відкритих у банківських та інших фінансово-кредитних установах; накласти арешт на грошові кошти ТОВ "С.І.М.К" в межах суми позову 1 082 267 грн 06 коп., які знаходяться на всіх його рахунках, відкритих у банківських та інших фінансово-кредитних установах; накласти арешт та заборонити ОСОБА_2 відчужувати зареєстрований за ним транспортний засіб марки: FIAT, модель: BRAVA, рік випуску: 1996 р., об'єм (потужність) двигуна: 1400; дата державної реєстрації: 23 вересня 2008 року.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 30 вересня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що заявником не доведено реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Обрані заходи є неспівмірними, оскільки заявником не було зазначено вартість майна та кількість коштів на рахунках.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.
Скаржник зазначає, що суд необґрунтовано відмовив у задоволення заяви, оскільки між сторонами дійсно існує спір щодо невиконання відповідачем боргових зобов'язань. Відповідач може у будь-який момент відчужити майно з метою уникнення виконання судового рішення, що є достатньою підставою для забезпечення позову. При цьому позивач не зобов'язаний надавати докази вартості майна, а сума грошових коштів на рахунках є банківською таємницею.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що вимоги про забезпечення позову є безпідставними і недоведеними, що було правильно встановлено судом першої інстанції, а тому апеляційна скарга є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.
Інші учасники справи відзиви на апеляційну скаргу до суду не подали.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просив її задовольнити.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1-2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи може вжити заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 150 ЦПК України позов дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
При цьому види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 3 статті 150 ЦПК України).
Як убачається з роз'яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Аналізуючи наведені процесуальні норми, обставини справи, вбачається, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог у справі.
При цьому, як роз'яснено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18, заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності, з урахуванням співмірності обмежень прав відповідача й ризиків утруднення виконання рішення.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявником не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування реальної загрози невиконання або утруднення виконання рішення суду.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, є необґрунтованими та не спростовують висновків суду.
Скаржник посилається на наявність між сторонами спору щодо невиконання боргових зобов'язань відповідачем як на достатню підставу для забезпечення позову. Проте сам по собі факт наявності цивільного спору не може слугувати безумовною підставою для застосування заходів забезпечення позову. Застосування такого інституту є виключним процесуальним заходом, який потребує належного обґрунтування й доведеності ризику невиконання або ускладнення виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Посилання апелянта на ймовірність відчуження відповідачем належного йому майна з метою ухилення від виконання можливого рішення суду не ґрунтується на жодних належних та допустимих доказах. Скаржник не навів жодного факту чи обставини, що свідчить про реальну загрозу такого відчуження або про вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на унеможливлення виконання рішення суду в майбутньому. Оціночні припущення не можуть вважатися належним обґрунтуванням необхідності забезпечення позову.
Крім того, ОСОБА_1 у заяві про забезпечення позову не наводив будь-яких даних щодо орієнтовної вартості майна, на яке просить накласти арешт, що позбавило суд можливості оцінити співмірність заходу забезпечення позову із заявленими вимогами.
Відсутність у позивача певних даних не звільняє його від обов'язку вказати хоча б орієнтовну вартість майна, яку можна підтвердити відкритими джерелами, у тому числі відомостями з публічних реєстрів або ринковими цінами. Суд не може забезпечити позов без належного обґрунтування співмірності вжитого заходу.
Наведення відповідних даних в апеляційній скарзі є недопустимим, оскільки заявником не доведено неможливість їх надання до суду першої інстанції, а тому колегією суддів це питання не досліджується.
Ураховуючи викладене, підстави для скасування ухвали суду першої інстанції і задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 30 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді: