15 квітня 2025 року Чернігів Справа № 620/1727/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ткаченко О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо повернення ОСОБА_1 Заяви-розрахунку від 27.12.2024 №3010223000-2024-5 та нездійснення фінансування суми, визначеної у Заяві-розрахунку від 27.12.2024 №3010223000-2024-5, для надання допомоги по вагітності та пологах;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити фінансування ОСОБА_1 на підставі Заяви-розрахунку від 27.12.2024 №3010223000-2024-5 у сумі 496714,68 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначала, що з 08.05.2024 вона змінила основне місце роботи з АТ «Укргазвидобування» на основне місце діяльності - незалежну професійну діяльність як самозайнята особа. У зв'язку із настанням 12.07.2024 страхового випадку, з метою здійснення фінансування допомоги по вагітності та пологам, ОСОБА_1 звернулась з заявою-розрахунком до відповідача, проте таку заяву-розрахунок не було профінансовано на підставі того, що нею при обчисленні розміру середньоденного доходу невірно визначений розрахунковий період, який мав бути обрахований виключно на підставі пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 №1266 (далі - Порядок №1266). Позивачка вважає, що відповідач під час перевірки обчисленого нею розміру середньоденного доходу невірно визначив розрахунковий період та безпідставно не врахував, що через зміну основного місця роботи 08.05.2024 ОСОБА_1 мала право на отримання такої допомоги у розмірі, обрахованому з урахуванням особливостей для обчислення середньоденного доходу, встановлених пунктами 25, 26 Порядку №1266, на підставі яких у даному випадку розрахунковий період визначений нею як червень 2024. Тому, позивачка вважає, що відповідач помилково застосував до спірних правовідносин виключно пункт 3 Порядку №1266 без врахування пунктів 25, 26 цього Порядку та без законних на те підстав повернув позивачці заяву-розрахунок без здійснення фінансування у визначеному нею розмірі, а тому такі дії відповідача є протиправними та такими, що порушили вимоги чинного законодавства.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.02.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.
Від відповідача надійшов відзив на позов, у якому ГУ ПФУ в Чернігівській області позовні вимоги не визнало, просило відмовити у їх задоволенні, зазначило про безпідставність позовних вимог, оскільки позивачка на момент настання страхового випадку не працювала за трудовим договором, а лише надавала послуги як самозайнята особа, а тому обчислення середньоденної заробітної плати для розрахунку допомоги по вагітності та пологах здійснюється на підставі пункту 3 Порядку №1266 за розрахунковий період липень 2023 року - червень 2024 року та отриманого доходу за цей період як самозайнятою особою, з якого сплачено єдиний внесок.
Позивачка подала відповідь на відзив, заперечила проти доводів відповідача, підтримала позовні вимоги з мотивів, викладених у позовній заяві.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
Позивачка у період з 12.07.2024 по 14.11.2024 була тимчасово непрацездатною по причині: вагітність та пологи, що підтверджується листком непрацездатності від 12.07.2024 №12962940-2024243065-1.1 (а.с. 24-25).
У зв'язку із настанням страхового випадку, позивачка з 21.11.2024 неодноразово через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України зверталась до відповідача із заявою-розрахунком від 21.11.2024, від 26.11,2024, від 03.12.2024, від 04.12.2024 з метою здійснення її фінансування для надання допомоги по вагітності та пологах у розмірі, який обраховано нею на підставі пунктів 3, 25, 26 Порядку №1266. (а.с. 31-38, 39-46, 47-54, 55-63).
27.12.2024 позивачка востаннє подала відповідачу Заяву-розрахунок №3010223000-2024-5 (а.с. 64-71).
Відповідач неодноразово розглядав таку заяву-розрахунок та кожного разу відмовляв позивачці у здійсненні її фінансування з різних на те підстав. Востаннє відповідач повернув Заяву-розрахунок від 27.12.2024 №3010223000-2024-5, чим відмовив у здійсненні її фінансування та зазначив, що розмір середньоденної допомоги невірно визначено згідно пункту 3 Порядку №1266 (а.с. 29).
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивачка звернулась до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Таким чином, право особи на отримання допомоги по вагітності та пологам, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту визначаються виключно законами України.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров'я визначає Закон України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Як визначено частинами 1 та 2 статті 12 Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105-XIV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на страхові виплати за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до абзацу 2 пункту 10 частини 1 статті 1 Закону №1105-XIV страховим випадком за соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи, членів її сім'ї або іншої особи на отримання відповідно до цього Закону страхових виплат.
Згідно із частиною 1 статті 30 Закону №1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №1105-XIV уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.
Відповідно до статті 13 Закону №1105-XIV за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види страхових виплат:
1) допомога по тимчасовій непрацездатності, включаючи догляд за хворою дитиною, догляд за дитиною віком до 14 років або дитиною з інвалідністю віком до 18 років на весь період надання реабілітаційної допомоги, за наявності медичного висновку про необхідність стороннього догляду за дитиною;
2) допомога по вагітності та пологах;
3) допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві).
Отже, Законом №1105-ХIV визначено чітке коло осіб, які мають право на страхові виплати за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, підстави виникнення у них права на отримання таких виплат, види таких виплат, до яких віднесена і допомога по вагітності та пологах.
Зі змісту частини 2 статті 1 Закону №1105-XIV випливає, що терміни «застрахована особа» та «страхувальники» вживаються в цьому Законі у значеннях, наведених у Законі України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Згідно з частиною 1 статті 22 Закону №1105-XIV страхова виплата у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначається та здійснюється за основним місцем роботи (діяльності). Допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах застрахованим особам (у тому числі тим, які здійснюють підприємницьку чи іншу діяльність та одночасно працюють на умовах трудового договору) надається за основним місцем роботи (діяльності) або за місцем роботи за сумісництвом (наймом) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру на її підставі.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що положеннями Закону №2464-VI унормовано, що страхова виплата застрахованій особі призначається та здійснюється за її основним місцем роботи (діяльності), яке визначається виключно такою особою згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру.
Згідно з частиною 1 статті 23 Закону №1105-XIV підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є сформований на основі медичного висновку про тимчасову непрацездатність або документа, що засвідчує факт усиновлення дитини, встановлення опіки над дитиною, листок непрацездатності.
Відповідно до частини 3 статті 22 Закону №1105-XIV рішення про призначення страхової виплати приймається страхувальником або уповноваженими ним особами. Страхувальник або уповноважені ним особи здійснюють контроль за правильністю нарахування і своєчасністю здійснення страхових виплат, приймають рішення про відмову в призначенні або припинення страхових виплат (повністю або частково), розглядають підставу і правильність видачі документів, які є підставою для надання страхових виплат.
Згідно з частиною 1 статті 18 Закону №1105-XIV допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у формі страхових виплат, які повністю або частково компенсують втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами. Допомога по вагітності та пологах застрахованій особі виплачується за весь період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох і більше дітей - 70) календарних днів після пологів.
Згідно з частиною 1 статті 19 Закону №1105-XIV допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу), обчисленої у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і не залежить від страхового стажу.
Згідно з частиною 2 статті 25 Закону №1105-XIV порядок обчислення середньої заробітної плати для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах визначається Кабінетом Міністрів України.
Судом установлено, що спірним у цій справі є наявність у позивачки права на здійснення фінансування їй допомоги по вагітності та пологам у розмірі, який обраховується з урахуванням встановлених пунктами 25, 26 Порядку №1266 особливостей для обчислення середньоденного доходу для призначення допомоги по вагітності та пологам.
З метою визначення механізму обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності (далі - страхові виплати), у разі настання страхового випадку, а також оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації, у тому числі резидента Дія Сіті, або фізичної особи, яка використовує працю найманих працівників, (далі - роботодавці), керуючись статтями 25, 36 Закону України №1105-XIV, Кабінет Міністрів України постановою від 26.09.2001 №1266 затвердив Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 № 439).
За загальним правилом, відповідно до пункту 3 Порядку №1266 середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок та / або страхові внески на відповідні види загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування - період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов'язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати, призупинення дії трудового договору у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, період, протягом якого працівник проходив строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або проходив військову службу за контрактом, зокрема шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, і за ним не зберігався роботодавцем середній заробіток за такий період (далі - поважні причини).
Особливості обчислення середньої заробітної плати (доходу) для призначення допомоги по вагітності та пологах встановлені пунктами 25, 26 Порядку №1266.
Зі змісту пунктів 25, 26 Порядку №1266 випливає, що розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата, є 12 календарних місяців перебування у трудових відносинах (з першого до першого числа) за останнім основним місцем роботи застрахованої особи, що передують місяцю, в якому настав страховий випадок; для осіб, у яких через деякий час погіршився стан здоров'я у зв'язку з раніше отриманим ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, - перед настанням тимчасової непрацездатності. Якщо застрахована особа перебувала у трудових відносинах менше 12 календарних місяців за останнім основним місцем роботи, розрахунковий період визначається за фактично відпрацьовані календарні місяці (з першого до першого числа).
Зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що Уряд чітко визначив механізм обчислення середньоденної заробітної плати (доходу) для розрахунку страхових виплат. Водночас, для призначення допомоги по вагітності та пологах обчислення середньої заробітної плати (доходу) має свої особливості, оскільки її розмір залежить від розрахункового періоду перебування застрахованої особи у трудових відносинах за її останнім основним місцем роботи (діяльності), зокрема, якщо застрахована особа перебувала у трудових відносинах за останнім основним місцем діяльності менше 12 календарних місяців, то розрахунковий період визначається за фактично відпрацьовані календарні місяці (з першого до першого числа).
Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 28.01.2022 у справі №400/770/19.
З досліджених судом матеріалів, а саме Відомостей про трудову діяльність з Реєстру застрахованих осіб від 21.11.2024 (а.с. 22-23) та витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування від 11.12.2024 (а.с. 19-20), сформованих засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України, вбачається, що застрахована особа ОСОБА_1 працювала з 14.07.2015 по 07.05.2024 за основним місцем роботи в АТ «Укргазвидобування».
З Довідки про взяття на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру (форма №34-ОПП), виданою ГУ ДПС у Чернігівській області, від 19.11.2024 № 2425261400048 вбачається, що у період перебування позивачки у трудових відносинах за основним місцем роботи в АТ «Укргазвидобування», вона узята на облік у контролюючих органах як адвокат з 20.01.2016 і згідно примітки * у її назві - ця довідка є свідоцтвом про реєстрацію у контролюючому органі ОСОБА_1 як особи, що здійснює незалежну професійну діяльність (а.с. 30).
Окрім цього, з Індивідуальних відомостей про застраховану особу від 02.12.2024 (форма ОК-5) (а.с. 86-88) вбачається, що АТ «Укргазвидобування» (код ЄДРПОУ 30019775) почало сплачувати за ОСОБА_1 єдиний внесок в липні 2015 (місяці, в якому позивачка прийнята на основне місце роботи) та припинило таку сплату в травні 2024, оскільки 07.05.2024 позивачка звільнилась згідно наказу АТ "Укргазвидобування" №273-к від 07.05.2024 (а.с. 77, 92). При цьому, з цих відомостей вбачається, що АТ "Укргазвидобування" сплатило за застраховану особу ОСОБА_2 єдиний внесок з максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, що становила 120000,00 грн.
З розпорядження ОСОБА_1 від 08.05.2024 №1 (а.с. 93) вбачається, що у зв'язку із припиненням трудових відносин з АТ «Укргазвидобування» (ЄДРПОУ 30019775) позивачка з 08.05.2024 приступила до здійснення незалежної професійної діяльності як за основним місцем роботи (діяльності).
Отже, на переконання суду, оскільки основним місцем роботи позивачки з 14.07.2015 по 07.05.2024 було АТ "Укргазвидобування", а з 08.05.2024 позивачка визначила як основне місце діяльності незалежну професійну діяльність як самозайнятої особи, то саме така незалежна професійна діяльність є останнім основним місцем діяльності (роботи) позивачки, що узгоджується з вимогами пункту 12 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI.
Доводи відповідача про те, що згідно дубліката Довідки про взяття на обік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру від 19.11.2024 позивачка, як адвокат (самозайнята особа), узята на облік у контролюючих органах з 20.01.2016, не спростовують встановленої судом на підставі досліджених доказів обставини, що у період з 14.07.2015 по 07.05.2024 основним місцем роботи застрахованої особи ОСОБА_1 було АТ «Укргазвидобування», оскільки реєстрація позивачки у контролюючому органі як платника податків не свідчить про те, що з 20.01.2016 застрахована особа ОСОБА_1 змінила основне місце роботи.
Також, судом встановлено, що 12.07.2024 відносно позивачки сформований листок непрацездатності №12962940-2024243065-1.1 по причині: вагітність та пологи з датою відкриття - 12.07.2024, датою закриття - 14.11.2024 (а.с. 24-25), отже період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 у зв'язку із вагітністю та пологами склав 126 календарних днів.
З Додатку ЄСВ 1 до податкової декларації про майновий стан і доходи від 06.11.2024 (а.с. 78-82) встановлено, що у червні, липні 2024 максимальна величина бази нарахування єдиного внеску за календарний місяць становила 120000,00 грн (8000,00 х 15), а розмір максимально розрахованого єдиного внеску на таку величину склав 26400,00 грн (120000,00 х 22 / 100).
Також, з огляду на матеріали справи, а саме квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки від 01.11.2024 №48, квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки від 01.11.2024 №49, листа ГУ ДПС у Чернігівській області від 14.11.2024 №15852/6/25-01-19-02-10, які досліджені судом, вбачається, що за червень, липень 2024 позивачка, як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, самостійно сплатила за себе єдиний внесок у максимальному розмірі та станом на 13.11.2024 не мала заборгованості з цього внеску. (а.с. 73, 76 з обох сторін).
Суд установив, що розпорядженням позивачки від 15.11.2024 №1 (а.с. 83), за результатами розгляду листка непрацездатності від 12.07.2024 №12962940-2024243065-1.1 застрахованій особі ОСОБА_1 було призначено допомогу по тимчасовій непрацездатності у зв'язку із її вагітністю та пологами. З Заяви-розрахунку від 27.12.2024 №3010223000-2024-5 (а.с. 64-71), поданої позивачкою для її фінансування відповідачем, вбачається, що розмір допомоги по вагітності та пологам склав 496714,68 грн. З Розрахунку середньоденної допомоги самозайнятої особи ОСОБА_1 (а.с. 85), який додано позивачкою до Заяви-розрахунку від 27.12.2024 №3010223000-2024-5, вбачається, що розмір середньоденного доходу для обрахунку допомоги по вагітності та пологам склав 3942,18 грн (120000,00 / 30,44) та був обчислений позивачкою виходячи з розрахункового періоду, який передував періоду настання страхового випадку за останнім її основним місцем діяльності, яким є червень 2024, що узгоджується з приписами пункту 26 Порядку №1266.
Тому, позиція відповідача стосовно того, що обчислення середньоденної заробітної плати для розрахунку допомоги по вагітності та пологах здійснюється за розрахунковий період липень 2023 року - червень 2024 року, є безпідставною, оскільки не враховує той факт, що у період липень 2023 року - 07 травня 2024 року незалежна професійна діяльність ОСОБА_1 не була її основним місцем діяльності і доказів зворотного відповідач не надав. Отже, до спірних правовідносин мають бути застосовані особливості обчислення середньої заробітної плати саме для призначення допомоги по вагітності та пологах, які передбачив Кабінет Міністрів України у пунктах 25, 26 Порядку №1266.
З огляду на вказане, право позивачки на здійснення фінансування допомоги по вагітності та пологам у розмірі 496714,68 грн порушене.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 3 Закону №1105-XIV соціальне страхування здійснюється за принципом обов'язковості фінансування витрат, пов'язаних із наданням страхових виплат та соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1105-XIV фінансування страхувальників для надання страхових виплат за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам здійснюється територіальними органами уповноваженого органу управління в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України. Підставою для фінансування страхувальників територіальними органами уповноваженого органу управління є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми страхових виплат за їх видами. Територіальні органи уповноваженого органу управління здійснюють фінансування страхувальників протягом трьох робочих днів після надходження заяви-розрахунку, поданої в електронній або паперовій формі.
Механізм та умови фінансування страхувальників для надання за рахунок коштів Фонду соціального страхування України допомоги по вагітності та пологах встановлений Порядком фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та окремих виплат потерпілим на виробництві за рахунок коштів Фонду соціального страхування України, затвердженим постановою правління Фонду соціального страхування України 19.07.2018 № 12 (далі - Постанова №12).
Згідно з пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105-XIV припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023.
Водночас, пунктом 4 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105-XIV встановлено, що нормативно-правові та розпорядчі акти Фонду соціального страхування України діють до затвердження відповідних рішень Пенсійним фондом України.
Пунктом 1 постанови правління Пенсійного фонду України «Деякі питання фінансування для здійснення виплат та надання соціальних послуг, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 21.12.2022 №28-3 (далі - Постанова №28-3) встановлено, що Постанова №12 діє до прийняття правлінням Пенсійного фонду України нового механізму фінансування страхувальників для надання страхових виплат відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» і застосовується з урахуванням наступного:
фінансування для здійснення страхових виплат, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», здійснюється централізовано Пенсійним фондом України на підставі заяв-розрахунків, що містять інформацію про нараховані застрахованим особам суми страхових виплат за їх видами;
заява-розрахунок та повідомлення про виплату коштів застрахованим особам подаються страхувальниками через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України, а також можуть подаватися у паперовій формі разом з електронною формою на електронному носії інформації головним управлінням Пенсійного фонду України в областях та м. Києві за основним місцем обліку страхувальників.
Постанова №28-3 набрала чинності з 01.01.2023 і є чинною станом на день виникнення спірних правовідносин.
Пунктом 8 Постанови №12 передбачено, що робочий орган виконавчої дирекції Фонду або його відділення після надходження заяви-розрахунку здійснює перевірку інформації, наведеної у ній, перевіряє правильність заповнення реквізитів, наявність даних про страхувальника в Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування, дані про сплату ним єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, наявність у Фонді зареєстрованого нещасного випадку або профзахворювання (у разі проведення виплат потерпілим на виробництві (членам їх сімей), правильності нарахування виплат та у разі відсутності зауважень протягом десяти робочих днів здійснює фінансування сум, зазначених у заяві-розрахунку.
В той же час, як вже було встановлено судом відповідно до матеріалів справи, відповідач під час перевірки Заяви-розрахунку від 27.12.2024 №3010223000-2024-5 та правильності обрахунку допомоги по вагітності та пологах, зокрема середньоденного доходу застрахованої особи ОСОБА_1 , помилково застосував розрахунковий період: липень 2023 року - червень 2024 року та дійшов хибного висновку про необхідність застосування виключно п.3 Постанови №1266 без врахування вимог пунктів 25, 26 цієї Постанови, що призвело до необґрунтованої відмови позивачці у здійсненні фінансування її заяви-розрахунку.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що матеріалами справи підтверджується право позивачки на здійснення її фінансування на підставі Заяви-розрахунку від 27.12.2024 №3010223000-2024-5 у визначеному позивачкою розмірі 496714,68 грн відповідно до пунктів 3, 25, 26 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 №1266.
В частині вимог позивачки про зобов'язання територіального органу ПФУ здійснити фінансування на підставі Заяви-розрахунку від 27.12.2024 №3010223000-2024-5 в розмірі 496714,68 грн, суд враховує таке.
Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ухвалюючи таке рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Окрім цього, при обранні способу відновлення порушеного права позивачки суд виходить з принципу верховенства права як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, а також зважає на принцип ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Також, відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом в постанові від 03.11.2021 у справі №460/9684/20.
Також, з аналізу положень частини 1 статті 26 Закону №1105-XIV виснується, що фінансування страхувальників для надання допомоги по вагітності та пологам застрахованим особам здійснюється територіальними органами уповноваженого органу управління на підставі оформленої за встановленим зразком заяви-розрахунку протягом трьох робочих днів після її надходження в електронній або паперовій формі.
Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що для здійснення фінансування допомоги по вагітності та пологам позивачка дотрималась відповідної процедури, а також 27.12.2024 подала до органу пенсійного фонду за встановленим зразком заяву-розрахунок, що відповідало вимогам законодавства, яке було чинним на день виникнення спірних правовідносин, а тому територіальний орган був зобов'язаний здійснити її фінансування для надання застрахованій особі допомоги по вагітності та пологам.
У зазначеному випадку, задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача здійснити фінансування позивачки на підставі Заяви-розрахунку від 27.12.2024 №3010223000-2024-5 у сумі 496714,68 грн відповідно до пунктів 3, 25, 26 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 №1266, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішено.
Отже, на думку суду, обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права є достатнім та ефективним.
Крім того, ухвалюючи таке рішення, суд враховує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Зважаючи на викладене, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд доходить висновку, що позовні вимоги мають бути задоволені шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо повернення ОСОБА_1 Заяви-розрахунку від 27.12.2024 №3010223000-2024-5 та нездійснення фінансування суми, визначеної у Заяві-розрахунку від 27.12.2024 №3010223000-2024-5, для надання допомоги по вагітності та пологах; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити фінансування ОСОБА_1 на підставі Заяви-розрахунку від 27.12.2024 №3010223000-2024-5 у сумі 496714,68 грн.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, на підставі аналізу чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 №13-рп/2000, від 30.09.2009 №23-рп/2009 та від 11.07.2013 №6-рп/2013.
Відповідно до положень статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частинами 4 та 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В силу частин 6 та 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
За приписами частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань; безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
З огляду на матеріали справи, позивачка просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Відповідач у наданому до суду відзиві з поміж іншого зазначає про неспівмірність понесених позивачкою витрат на правничу допомогу з реальною складністю справи, яка належить до категорії справ незначної складності та просить суд залишити без задоволення позовну вимогу щодо стягнення з нього витрат на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн та комісійної винагороди у сумі 43,60 грн.
Представником позивачки на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду надано: копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВІ №1176924; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2280; копії договору про надання адвокатських послуг від 29.05.2024 та додатку №1 до цього договору; копію рахунку на оплату від 13.01.2025; копію платіжної інструкції від 31.01.2025; копію акту на надання послуг від 17.03.2025, із зазначенням видів послуг, фіксованої їх вартості, всього на суму 5000,00 грн (а.с. 18 з обох сторін, 116-117, 118, 119, 120, 145).
Суд звертає увагу, що вказані вище документи оформлені належним чином, є взаємопов'язаними, містять посилання на спірні правовідносини та перелік наданих адвокатом послуг, які віднесені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI до правничої допомоги.
Враховуючи вищенаведене суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду даної справи є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
За наведених обставин за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь позивачки належить стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивачкою за подання позову сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн, суд вважає за необхідне стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Окрім цього, як вбачається з квитанції від 31.01.2025 №DZ1L-21YQ-ZMBE під час сплати судового збору позивачка сплатила банку комісійну винагороду у сумі 43,60 грн.
При цьому, банківська комісія - це грошові суми, що списуються з рахунків клієнтів як плата за обслуговування рахунку або за надання спеціальних послуг. Банківська комісія береться також за оплату чеків, розміщення депозитів, виконання постійних доручень, пряме дебатування.
З огляду на вказане суд доходить висновку, що стягненню на користь позивачки підлягають виключно судові витрати без урахування комісії, оскільки банк було обрано нею самостійно, та банківська комісія за своєю суттю не є частиною судового збору чи судовими витратами, який встановлюється державою відповідним нормативно-правовим актом та є обов'язковим до сплати. Комісію за обслуговування стягнуто обраним позивачкою банком за надання їй банківської послуги. Тому, суд вважає, що позивачці слід відмовити у стягненні з відповідача комісійної винагороди банку у сумі 43,60 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання неправомірними дії та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо повернення ОСОБА_1 Заяви-розрахунку від 27.12.2024 №3010223000-2024-5 та нездійснення фінансування суми, визначеної у Заяві-розрахунку від 27.12.2024 №3010223000-2024-5, для надання допомоги по вагітності та пологах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити фінансування ОСОБА_1 на підставі Заяви-розрахунку від 27.12.2024 №3010223000-2024-5 в розмірі 496714 (чотириста дев'яносто шість тисяч сімсот чотирнадцять) грн 68 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул.П'ятницька, буд.83-а, м.Чернігів, Чернігівський р-н, Чернігівська обл., 14005, код ЄДРПОУ 21390940).
Повний текст рішення суду складено 15 квітня 2025 року.
Суддя Ольга ТКАЧЕНКО