14 квітня 2025 року справа № 580/926/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Орленко В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
28.01.2024 представник позивача, адвокат Білоус Віталій Олегович в інтересах ОСОБА_1 (згідно ордеру від 04.01.2025 №1784501), звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснювати перерахунок та виплати ОСОБА_1 - 100% сум основного грошового забезпечення (в тому числі щомісячних додаткових грошових винагород у розмірах 100 000 грн. та 70 000 грн.) зниклого безвісті командира 1 зенітної ракетної батареї зенітно-ракетного артилерійського дивізіону військової частини ОСОБА_2 - починаючи з 01.01.2025 року по дату виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 правову допомогу в сумі 10 000 грн;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі, яку визначить суд.
В обґрунтування позову зазначено, що згідно сповіщення сім'ї від 03.01.2025 за № 146, що надійшло із ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (командир 1 зенітної ракетної батареї зенітно ракетного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 ) зник безвісти під час виконання бойового завдання 01.01.2025 в районі населеного пункту южний курської області, рф. У відповідності до Посвідчення офіцера НОМЕР_2 йому присвоєно особистий № НОМЕР_3 . ОСОБА_2 на постійній основі приймав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Згідно витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин від 08.01.2025 за № 20250108-477, ОСОБА_2 встановлено даний статус, а тому на даний час його пошук/розшук здійснюють правоохоронні органи, спільно із МОУ та іншими уповноваженими Державними органами, установами та організаціями. 10.01.2025 за вх. № 6/192, позивачем подано заяву до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою отримання грошового забезпечення зниклого безвісті сина, однак на даний час не надано дозвіл на вказані виплати з боку керівництва в/ч НОМЕР_1 , що і зумовило необхідність звернутись з відповідним позовом до суду.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені).
Відповідач позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити повністю, надав до суду письмовий відзив на позов, в якому зазначив, що 13.01.2025 року за вхідним № 882 військовою частиною НОМЕР_1 засобами СЕДО - М була одержана заява на виплату грошового забезпечення, та додаткових виплат за зниклого безвісти капітана ОСОБА_2 без електронного цифрового підпису (ЕЦП). Додатково наголосив, що за змістом статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» створення електронного документа завершується накладенням електронного підпису. Електронний підпис використовується для ідентифікації автора електронного документа. Таким чином, Рішення щодо виплат грошового забезпечення буле прийнято після надходження до військової частини НОМЕР_1 оригіналу заяви з доданими до неї документами.
Від третьої особи надійшло пояснення відносно позовних вимог, в якому Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України підтримав правову позицію Відповідача викладену у відзиві на позовну заяву та просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Так, матеріалами справи встановлено, що згідно сповіщення сім'ї від 03.01.2025 за № 146, що надійшло із ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (командир 1 зенітної ракетної батареї зенітно ракетного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 ) зник безвісти під час виконання бойового завдання 01.01.2025 в районі населеного пункту южний курської області, рф.
Аналогічне повідомлення надійшло із в/ч НОМЕР_1 від 02.01.2025 за вих. 1643/2/6/5/6.
У відповідності до Посвідчення офіцера НОМЕР_2 , ОСОБА_2 присвоєно особистий № НОМЕР_3 .
ОСОБА_2 приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України , захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Що підтверджується довідкою в/ч НОМЕР_1 від 09.12.2024 року № 9250.
Згідно витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин від 08.01.2025 за № 20250108-477, ОСОБА_2 встановлено даний статус, а тому на даний час його пошук/розшук здійснюють правоохоронні органи, спільно із МОУ та іншими уповноваженими Державними органами, установами та організаціями.
10.01.2025 за вх. № 6/192, Позивачем подано заяву до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою отримання грошового забезпечення зниклого безвісті сина.
Не отримавши жодної відповіді на своє звернення від командира в/ч НОМЕР_1 , Позивач була змушена звернутись з відповідним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовців та членів їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни врегульовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII (надалі - Закон).
Відповідно до ст.9 Закону, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять:
- посадовий оклад, оклад за військовим званням;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до п.11 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022, на період воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань
За приписами п.6 ст.9 Закону, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.
Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).
Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. № 884 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (надалі - Порядок № 884).
Так,за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення (п.3 Порядоку № 884).
У відповідності до п.4 Порядку № 884, виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються:
- копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування);
- довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті);
- копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності);
- копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності);
- копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Пунктом 5 Порядку № 884 передбачено, що командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:
- подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;
- подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;
- подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;
- з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Суд зазначає, що перелік підстав для відмови у виплаті грошового забезпечення, який визначений Порядком № 884 є вичерпним та зрозумілим.
У наданому відзиві на позовну заяву Відповідачем зазначено, що 13.01.2025 року за вхідним № 882 військовою частиною НОМЕР_1 засобами СЕДО - М була одержана заява на виплату грошового забезпечення, та додаткових виплат за зниклого безвісти капітана ОСОБА_2 . Оскільки така заява була подана без накладення електронного цифрового підпису (ЕЦП), то рішення щодо виплат грошового забезпечення буле прийнято після надходження до військової частини НОМЕР_1 оригіналу заяви з доданими до неї документами.
Вказане твердження Відповідача суд розцінює критично, оскільки положеннями Порядку № 884 не передбачено такої підстави для відмови у виплаті грошового забезпечення рідним зниклого військовослужбовця, як відсутність електронного цифрового підпису (ЕЦП) при поданні заяви засобами електронного зв'язку.
В даному контексті суд наголошує, що особа може бути ідентифікована не лише при наявності електронного цифрового підпису, яким був підписаний той чи інший електронний документ, але і на підставі інших документів, які дають можливість встановити особу заявника та його право на звернення (паспорт, свідоцтво про народження ОСОБА_2 ).
З урахуванням вказаного, суд дійшов висновку, що дії командира в/ч НОМЕР_1 в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо виплати їй грошового забезпечення зниклого військовослужбовця - ОСОБА_2 є протиправними, в зв'язку з чим, з метою належного способу захисту порушеного права Позивача, слід зобов'язати в/ч НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення щодо виплати грошового забезпечення зниклого військовослужбовця, з урахуванням висновків, яких дійшов суд у вказаному рішенні.
Щодо позовної вимоги про стягнення на користь Позивача моральної шкоди, суд зазначає наступне.
За змістом п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995р. №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди» - «...Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб». Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у принижені честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Частиною першою ст. 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів .
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Таким чином, на підставі викладеного, суд приходить до висновку про неправомірність та необґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача моральної шкоди, оскільки Позивачем не доведено та не обґрунтовано заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, у зв'язку із неправомірною поведінкою Відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до статті 139 КАС України, відсутні підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Щодо професійної правничої допомоги адвоката.
Належні, достовірні та допустимі докази сплати позивачем коштів на рахунок зазначеного вище адвоката відсутні.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.3 вказаної статті КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною п'ятою вказаної статті КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, компенсації за рахунок іншої сторони підлягає не будь-яка правова допомога, а саме професійна правнича, виконавцем якої є адвокат.
Велика Палата Верховного Суду в пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 відповідно до яких склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Оскільки позивачем у сукупності не надано належних та допустимих доказів понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, зокрема не надано доказів оплати таких витрат, відсутні підстави для їх стягнення на користь позивача.
Керуючись ст.2, 90, 242-246, 255, 258, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії командира військової частини НОМЕР_1 в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо виплати їй грошового забезпечення зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 .
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо виплати їй грошового забезпечення зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 та прийняти рішення щодо виплати грошового забезпечення зниклого військовослужбовця, з урахуванням висновків суду у вказаному рішенні.
У задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Судові витрати не розподіляються.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв'язку із початком функціонування модулів ЄСІТС з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 №1845/О/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи».
Копію рішення направити сторонам справи.
Рішення складене та підписане 14.04.2025.
Суддя Валентина ОРЛЕНКО