10 квітня 2025 року Справа № 640/5888/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді: Янківської В.П.,
за участю секретаря судового засідання: Цаплі І.Ю.,
представника відповідача - Черчелюк Д.О. (за самопредставництвом),
розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду клопотання представника позивача про направлення справи до Господарського суду міста Києва (від 04.04.2025 вх. №17329/25) в адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Енерго-Інжиніринг Ко ЛТД» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
11.03.2020 товариство з обмеженою відповідальністю “Енерго-Інжиніринг Ко ЛТД» (код ЄДРПОУ 41170872, адреса: 04073, м. Київ, пров. Балтійський, 20) (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.12.2019 №0355570405.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2020 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 суддя Янківська В.П. прийняла справу до свого провадження.
Ухвалою суду від 05.03.2025 постановлено здійснити розгляд справи № 640/5888/20 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 09 квітня 2025 року о 10 год. 30 хв.
04.04.2025 року від представника позивача через електронний суд надійшло клопотання про передачу справи до Господарського суду м. Києва для її розгляду в межах справи про банкрутство. В обґрунтування клопотання зазначено, що 06.02.2025 Господарським судом міста Києва ухвалено Постанову про визнання боржника банкрутом та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Романка Вадима Васильовича.
В підготовче засідання 09.04.2025 представник позивача не з'явився, а представник відповідача брала участь в підготовчому засіданні в режимі ВКЗ та в судому засіданні просила відмовити у задоволенні клопотання представника позивача.
Суд, дослідивши матеріали справи та розглянувши подане представником позивача клопотання, дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до ст.1 КУзПБ банкрутством є визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника; боржником для цілей цього Кодексу є юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов'язання, строк виконання яких настав.
Отже, банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені КУзПБ, введеним у дію з 21 жовтня 2019 року. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства у цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).
Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою як найповнішого задоволення в ній вимог кредиторів - приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ.
За змістом ч.1 ст.2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно із ч. 2 ст. 7 КУзПБ (у редакції до 01.01.2025) господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб'єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.
Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя статті 7 КУзПБ).
Пункт 8 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції, яка була чинною до 01.01.2025) передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Аналіз наведених положень дозволяє дійти висновку, що до 01.01.2025 положення ГПК України визначали компетенцію господарських судів на розгляд справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
При цьому, до категорії спорів, які розглядаються господарським судом в межах справи про банкрутство, частиною другою статті 7 КУзПБ було віднесено:
всі майнові спори, стороною в яких є боржник;
спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна;
спори про визнання недійсними результатів аукціону;
спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником;
спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно;
спори про стягнення заробітної плати;
спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника;
спори щодо інших вимог до боржника.
Верховний Суд в постанові від 11.12.2024 у справі № 640/14829/21, аналізуючи зміст наведених приписів КУзПБ у взаємозв'язку з нормами статті 20 ГПК України (у відповідній редакції), дійшов висновку про те, що для віднесення справи до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, майнові вимоги мають бути безпосередньо пов'язані зі здійсненням провадження в такій справі, зокрема стосуватися визнання недійсними правочинів, учинених керуючим санацією (ліквідатором), визнання права власності на майно боржника, оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо. До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якому є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору: стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб'єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов'язки.
У постанові від 11.07.2024 № 810/1842/17 Верховний Суд зазначив, що правила визначення юрисдикції суду визначає насамперед процесуальне законодавство, зокрема ГПК України, Кодекс адміністративного судочинства України (далі також КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ.
Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20 Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку про те, що провадження у справі про банкрутство підвідомчість спору, який виник після 21 жовтня 2019 року, слід визначати із застосуванням норм ст. 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 1 01.11.2023 року у справі № 908/129/22, вимоги платника податку (у тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу стосуються насамперед перевірки законності дій суб'єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, в якому суб'єкт владних повноважень реалізує свої владно-управлінські функції, а тому такі спори віднесено до розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.
1 січня 2025 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства та деяких інших законодавчих актів України щодо імплементації Директиви Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу 2019/1023 та запровадження процедур превентивної реструктуризації» від 19 вересня 2024 року № 3985-IX (далі Закон № 3985-IX), яким абзац перший частини другої статті 7 викладено в такій редакції:
« 2. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України».
Одночасно з цим, Законом № 3985-IX пункт 8 частини першої статті 20 ГПК України викладено в такій редакції:
« 8) справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника».
Порівняльний аналіз внесених законодавцем змін дозволяє дійти висновку, що, починаючи з 01.01.2025, виключено заборону на розгляд господарськими судами в межах справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Крім того, у редакції з 01.01.2025, таку категорію спорів, що розглядаються господарським судом в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність), як спори щодо інших вимог до боржника, розширено шляхом уточнення про те, що у межах такої категорії спорів можуть розглядатись «у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України».
Отже, внесеними змінами не було додатково поширено юрисдикцію господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), на розгляд «спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України», а розширено зміст такої категорії спорів як спори щодо інших вимог до боржника шляхом уточнення «у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України».
На думку суду, вказані зміни не призвели до іншого тлумачення норм КУзПБ у співвідношенні з нормами процесуальних законів у спірному питанні, ніж застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 1 листопада 2023 року у справі №908/129/22 та послідовно в інших постановах Верховного Суду (для прикладу, від 05.09.2024 у справі №580/3719/22, від 11.12.2024 у справі № 640/14829/21 тощо), оскільки за наведеного в законі визначення компетенція господарського суду в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) щодо спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, поширюється виключно на випадки, коли заявлені у спорі вимоги звернуті до боржника.
Проте, у даній справі судом розглядається спір про визнання протиправними та скасування рішень суб'єкта владних повноважень, якими позивачу визначено грошові зобов'язання за результатами здійснення податковим органом владних управлінських функцій - податкового контролю, що не пов'язано із провадженням у справі про банкрутство.
Такі позовні вимоги стосуються насамперед перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, а тому цей спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заявлене клопотання є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 2, 19, 29, 241-243, 248, 256 КАС України, суд
ухвала:
У задоволенні клопотання представника позивача про направлення справи до Господарського суду міста Києва (від 04.04.2025 вх. №17329/25) - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня її підписання.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст ухвали суду складений 15.04.2025.
Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА