Справа № 560/19287/24
іменем України
15 квітня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючої-судді Гнап Д.Д. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) ОСОБА_2 № 3019 від 24.11.2024 р. «Про результати службового розслідування за фактом невиконання вимог бойового розпорядження підполковником ОСОБА_3 » в частині, що стосуються притягнення до дисциплінарної відповідальності командира військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_1 та застосування до нього дисциплінарного стягнення «Догана»;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) ОСОБА_2 № 3020 від 24.11.2024 р. «Про результати службового розслідування щодо незадовільного стану справ у військовій частині № НОМЕР_2 » в частині, що стосуються притягнення до дисциплінарної відповідальності командира військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_1 та застосування до нього дисциплінарного стягнення «Попередження про неповну службову відповідність».
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на недотримання відповідачем процедури проведення службового розслідування в частині, що стосується ОСОБА_1 , шляхом не вжиття всіх заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення, у тому числі, наявності вини позивача.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що ОСОБА_1 порушив вимоги ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. 11, 16, 66, 101 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а тому позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення "Догана" наказом №3019 від 24.11.2024. Крім того, позивач будучи командиром військової частини НОМЕР_2 неналежним чином підтримував бойову готовність підлеглого особового складу, не здійснював у повному обсязі його бойову підготовку, враховуючи ділові та морально-психологічні якості військовослужбовців офіцерського та сержантського складу батальйону, не здійснив відповідні заходи щодо їх відбору для виконання бойового завдання, не виховав у військовому колективі довіру та повагу до військової служби в умовах стримування збройної агресії російської федерації проти України. А тому позовні вимоги щодо протиправності наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 3020 від 24.11.2024 «Про результати службового розслідування щодо незадовільного стану справ у військовій частині № НОМЕР_2 » є необґрунтованими. Вказує, що позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності наказами №3019 від 24.11.2024 та №320 від 24.11.2024 за вчинення різних порушень. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначає, що події, які описані в оскаржуваних наказах відбувалися в один і той самий час, в одному місці та є пов'язаними між собою, тому позивача двічі притягнуто до відповідальності за одним фактом. Натомість, позивач сумлінно виконував накази командира військової частини НОМЕР_1 , дотримувався Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконував вимоги статутів Збройних Сил України. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Також, представник позивача подав до суду додаткові пояснення, у яких вказує, що відповідач як у ході службових розслідувань так і в оскаржуваних наказах повинен був чітко зазначити суть вчиненого позивачем порушення, в чому конкретно виразилося неналежне виконання його посадових обов'язків, а також які норми чинного законодавства були порушені, причинно - наслідковий зв'язок, та обставини, за яких мало місце порушення.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою від 25.12.2024 суд відкрив провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження та витребував необхідні докази.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
ОСОБА_1 в період з 07.04.2024 по 28.11.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . В період з 21.01.2024 по 28.11.2024 ОСОБА_1 перебував на посаді командира батальйону у військовій частині НОМЕР_2 .
На підставі рапорту начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_4 від 23.10.2024 №36660 за фактом невиконання вимог бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 22.10.2024 №2618дск командиром військової частини НОМЕР_2 підполковником ОСОБА_3 , 25.10.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно - господарської діяльності) №2585 призначено службове розслідування.
Під час проведення службового розслідування встановлено, що 22.10.2024 командиру військової частини НОМЕР_2 було віддане бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 №2618дск, в якому було визначено ряд завдань.
24.11.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №3019 за не виконання вимоги бойового розпорядження, а саме не здійснення доповіді про рішення об 11:00 годині 23.10.2024, що охоплюється ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. 11, 16, 66 та 101 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, керуючись ст. 45, 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України притягнуто до дисциплінарної відповідальності командира військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_1 та накладено на нього дисциплінарне стягнення "Догана".
На підставі звіту начальника відділення підготовки військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_5 від 26.10.2024 №37424 за фактом неналежного стану справ у військовій частині НОМЕР_2 , що призвело до невиконання даним підрозділом вимог бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 №2673дск, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно - господарської діяльності) від 31.10.2024 №2666 призначено службове розслідування.
24.11.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №3020, зокрема, за порушення вимог абзацу 2 статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, абзаців 2, 3, 11 статті 11, статті 16, статті 101, абзаців 2, 4, 9, 10, 12 статті 102 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командира військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього накладення дисциплінарного стягнення "Попередження про неповну службову відповідність".
Позивач, вважаючи накази відповідача протиправними, звернувся до суду з цим позовом.
ІV. ОЦІНКА СУДУ
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст. 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно норм ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Положеннями ч. ч. 1 та 2 ст. 17 Закону України «Про оборону України», передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає, зокрема: прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України.
Згідно з частиною 4 статті 2 Закону №2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі - Статут).
Згідно з пунктом 11 Розділу 1 Частини І Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, не допускати порушень, пов'язаних із дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Відповідно до пункту 16 цього ж розділу Статуту кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Пунктами 26 та 27 Розділу 1 Частини І Статуту визначено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут).
Статтею 1 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Згідно зі статтею 3 Дисциплінарного статуту військова дисципліна досягається шляхом: виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов'язку, вірності Військовій присязі; особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України; формування правової культури військовослужбовців; умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників (далі - командири) до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу; зразкового виконання командирами військового обов'язку, їх справедливого ставлення до підлеглих; підтримання у військових з'єднаннях, частинах (підрозділах), закладах та установах необхідних матеріально-побутових умов, статутного порядку; своєчасного і повного постачання військовослужбовців встановленими видами забезпечення; чіткої організації і повного залучення особового складу до бойового навчання.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та шостої статті 5 Дисциплінарного статуту за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.
Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну.
Діяльність командира щодо підтримання військової дисципліни оцінюється не кількістю накладених ним дисциплінарних стягнень, а виконанням обов'язків з додержанням вимог законів і статутів Збройних Сил України, повним використанням дисциплінарної влади для наведення порядку і запобігання порушенням військової дисципліни.
Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.
Застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту (частина перша статті 7 Дисциплінарного статуту).
Згідно з частиною першою статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Види дисциплінарних стягнень визначено у статті 48 Дисциплінарного статуту, якою передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Відповідно до статті 83 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Згідно зі статтею 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Статтею 88 Дисциплінарного статуту передбачено, що військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк.
Суд звертає увагу, що позивачем фактично не спростовується обставина вчинення ним та підлеглими йому військовослужбовцями наведених у матеріалах службових розслідувань діянь. Основні доводи позивача про незгоду із застосованим щодо нього заходів дисциплінарної відповідальності зводяться до того, що відповідачем не доведено наявності його вини як командира у порушенні підлеглими йому військовослужбовцями норм чинного законодавства, тобто не доведено склад дисциплінарного проступку.
Однак, суд відзначає, що відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, а стаття 11 цього статуту зобов'язує військовослужбовця сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим, дорожити честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України, стримувати інших військовослужбовців від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини.
Поряд із цим приписами статті 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.
Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.
Також статтею 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України прямо передбачено, що командир (начальник) зобов'язаний: знати, дотримуватися особисто та вимагати від особового складу неухильного дотримання норм міжнародного гуманітарного права; планувати роботу і здійснювати заходи щодо підтримання та удосконалення бойової та мобілізаційної готовності і вимагати їх виконання, своєчасно вносити до планів роботи необхідні зміни (уточнення), вживати заходів для охорони державної таємниці, забезпечення прихованого управління військами; негайно доповідати старшому командиру (начальнику) про кримінальне чи адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, вчинене підлеглим військовослужбовцем, а командир (начальник) військової частини (установи) - негайно повідомляти про це відповідному прокурору, а в разі вчинення кримінального чи адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією військовослужбовцем Збройних Сил України - начальнику відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України; знати стан справ у дорученій йому військовій частині, на кораблі (у підрозділі), ділові, морально-психологічні якості безпосередньо підпорядкованих військовослужбовців, бойову та іншу техніку, озброєння, що є в частині, на кораблі (у підрозділі), вміло керувати військовою частиною, кораблем (підрозділом) як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань; організовувати та безпосередньо керувати бойовою підготовкою, здійснювати контроль за її ходом, об'єктивно оцінювати досягнуті підлеглими результати, підбивати підсумки й заохочувати кращих, узагальнювати та впроваджувати передовий досвід у практику навчання особового складу, ефективно використовувати навчально-матеріальну базу, спрямовувати кошти та матеріальні засоби на вдосконалення цієї бази; постійно вдосконалювати особисту підготовку та майстерність підпорядкованих командирів (начальників), методи керівництва військовою частиною, кораблем (підрозділом), особисто проводити навчання та заняття з особовим складом військової частини, корабля (підрозділу), займатися правовим вихованням підлеглих, своєчасно вживати заходів для виконання завдань соціально-психологічного забезпечення бойової підготовки; завжди мати точні відомості про особовий склад, озброєння, боєприпаси, бойову та іншу техніку, пальне, матеріальні засоби (кошти), що є у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) за штатом, списком і в наявності; встановлювати у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України; організовувати дотримання та неухильно особисто дотримуватися принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у службовій діяльності; показувати приклад дисциплінованості, неухильного виконання вимог законодавства, наказів і розпоряджень командирів (начальників); бути ввічливим і справедливим у ставленні до підлеглих, не принижувати їх честі і гідності; постійно виховувати підлеглих у дусі гуманізму та людяності, спираючись при цьому на загальновизнані принципи міжнародного права; проводити роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям, кримінальним та іншим правопорушенням серед особового складу, своєчасно виявляти й усувати їх причини; аналізувати стан військової дисципліни і об'єктивно доповідати про це старшому командирові (начальникові); виявляти чуйність та бути уважним до підлеглих, поєднувати вимогливість і принциповість з повагою до їх честі і гідності, вникати в проблеми їх побуту, забезпечувати соціальну та правову захищеність, у разі необхідності клопотати за них перед старшими командирами (начальниками); знати потреби і запити особового складу, приймати рішення за його заявами, скаргами та іншими зверненнями; організовувати своєчасну видачу всіх видів забезпечення та перевіряти його повноту; організовувати культурологічну роботу, створювати умови для зміцнення здоров'я та фізичного розвитку; здійснювати заходи щодо безпеки особового складу військової частини, корабля (підрозділу) та інших осіб під час роботи з озброєнням, бойовою та іншою технікою, обладнанням, проведення стрільб, навчань, несення вартової і внутрішньої (чергової та вахтової) служби, виконання інших військових обов'язків; не допускати до участі у бойових діях військовослужбовців з числа призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які не пройшли курс базової загальновійськової підготовки або не мають бойового досвіду; особисто керувати кадровою роботою та відбором кандидатів для вступу до військових навчальних закладів; організовувати експлуатацію, збереження і використання за призначенням казармено-житлового фонду, комунальних споруд, інженерних мереж, наданих для розквартирування військових частин і підрозділів; контролювати додержання заходів пожежної безпеки у військовій частині, на кораблі (у підрозділі); вживати заходів для охорони довкілля в місцях розташування та дій військ; організовувати та здійснювати заходи, спрямовані на захист особового складу, озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки і майна від зброї масового ураження, звичайних засобів ураження; під час вирішення питань, пов'язаних з трудовою діяльністю працівників, суворо додержуватися законодавства про працю; вживати заходів для відшкодування матеріальних збитків, заподіяних військовій частині, кораблю (підрозділу).
Відповідно до статті 66 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) в мирний і воєнний час відповідає за бойову та мобілізаційну готовність, укомплектованість особовим складом, успішне виконання бригадою (полком, кораблем 1 і 2 рангу, окремим батальйоном) бойових завдань; бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; внутрішній порядок; стан і збереження зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів; стан фінансового господарства; всебічне забезпечення бригади, стан пожежної та екологічної безпеки.
Згідно із статтею 101 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир батальйону (корабля 3 рангу) в мирний і воєнний час відповідає за бойову та мобілізаційну готовність батальйону (корабля), успішне виконання батальйоном (кораблем) бойових завдань, за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу, за внутрішній порядок, за стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів батальйону (корабля) і законність їх витрачання, за організацію і стан пожежної безпеки батальйону.
Отже, на підставі викладеного суд приходить до висновку, що стаття 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та стаття 5 Дисциплінарного статуту покладають на командира відповідальність перед державою за виховання підпорядкованих йому військовослужбовців та за дотримання ними військової дисципліни. Така відповідальність може виражатися, у тому числі, і в дисциплінарній відповідальності командира за дії підлеглих йому військовослужбовців.
Вказаного вище правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду у справі № 420/15045/21, який відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує під час розгляду цієї справи.
Щодо доводів позивача про порушення відповідачем процедури проведення службового розслідування, суд зазначає наступне.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначені Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 1 Розділу III Порядку рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.
Згідно з пунктами 3, 4 цього ж Розділу Порядку службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).
Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
Згідно з пунктами 1-3 Розділу VI Порядку за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.
Вид дисциплінарного стягнення зазначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування.
Дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.
Вказуючи на протиправність наказів від 24.11.2024 №3019, №3020, позивач стверджує, що його не було повідомлено про проведення службового розслідування та з якого приводу воно проводилось.
Так, відповідно до пункту 2 Розділу IV Порядку особи, які проводять службове розслідування, мають право, зокрема: отримувати письмові пояснення (заповнені від руки або надруковані).
При цьому пунктом 3 цього ж Розділу визначено, що військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право, зокрема:
відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
Позивач стверджує про порушення процедури проведення службового розслідування у зв'язку з тим, що письмові пояснення у нього не було відібрано та позбавлено його права на захист.
Разом з цим, згідно постанови Верховного Суду у постанові від 18.02.2021 року у справі №1.380.2019.000616 Верховний Суд зауважив, що надання пояснень військовослужбовцем є лише одним з джерел отримання інформації, необхідної для встановлення обставин в межах службового розслідування, однак відсутність таких не перешкоджає проведенню службового розслідування та, за умови дотримання вимог щодо всебічності, повноти, своєчасності та об'єктивності проведення службового розслідування, притягненню військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.
Також Верховний Суд зазначив, що під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Не кожен дефект акта призводить до його неправомірності. Фундаментальне порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини, який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод "оцінки справедливості процесу в цілому" не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу.
Отже, суд, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, вважає, що порушення деяких процедурних питань не можуть потягнути за собою скасування оскаржуваного наказу, за умови наявності факту вчиненого дисциплінарного проступку. Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі №826/9858/18.
Суд звертає увагу на те, що позивачем під час розгляду справи не надано суду жодного доказу на спростування встановлених службовими розслідуваннями фактів.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи вимоги статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, звільнення позивача від сплати судового збору та відсутність підстав для задоволення позову, судові витрати по справі не розподіляються.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 )
Головуюча суддя Д.Д. Гнап