15 квітня 2025 рокусправа № 380/17131/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 01.03.2018;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 01.03.2018 з встановленням базового місяця січня 2008 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу щомісячної додаткової грошової допомоги, передбаченої постановою КМУ №889 за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 з врахуванням індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячну додаткову грошову допомогу, передбачену постановою КМУ №889 за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 з врахуванням індексації грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 по 31.12.2022 у повному обсязі відповідно до абзаців 3, 4, 6, п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17 липня 2003 року №1078;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення в період з 01.03.2018 по 31.12.2022 у повному обсязі відповідно до абзаців 3, 4, 6, п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17 липня 2003 року №1078 з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не включенні щомісячної додаткової грошової винагороди, яка передбачена Постановою КМУ від 22.09.2010 №889, індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та додаткової грошової винагороди згідно з постановою КМ України від 28.02.2022 №168 до складу одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахованої та виплаченої позивачу;
- зобов'язати відповідача нарахувати та вплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з врахуванням у її складі щомісячної додаткової грошової винагороди, яка передбачена Постановою КМУ від 22.09.2010 №889, індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та додаткової грошової винагороди згідно з постановою КМ України від 28.02.2022 №168 з урахуванням вже виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійсненні позивачу розрахунку розміру грошового забезпечення з 01.01.2020 по 14.05.2024 з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024);
- зобов'язати відповідача провести позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення у період 01.01.2020 по 14.05.2024 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік (на 01.01.2020, 01.01.2021 01.01.2022, 01.01.2023. 01.01.2024) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови КМУ від 30.08.2017 №704 з врахуванням вже виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2020-24 роки, грошової компенсації невикористаної щорічної основної відпустки при звільненні з військової служби, грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні, обчисливши їх з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на І січня відповідного календарного року (на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024) на відповідні тарифні коефіцієнти;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2020-24 роки, грошову компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки при звільненні з військової служби, грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразову грошову допомогу при звільненні, обчисливши їх з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023. 01.01.2024) на відповідні тарифні коефіцієнти виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік без включення до складу грошового забезпечення, з якого вона обчислена додаткової винагороди, передбаченої постановою КМ України від 28.02.2022 №168;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік, включивши до складу грошового забезпечення, з якого вона обчислена додаткову винагороду, передбачену постановою КМ України від 28.02.2022 №168 з урахуванням виплаченої суми.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що проходив військову службу в 1240 центрі забезпечення реалізації договорів по контролю над озброєнням, що перебував на фінансовому забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач переконаний, що на момент звільнення відповідач не виплатив йому всі належні суми грошового забезпечення, відтак звернувся до суду із цим позовом.
Щодо процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.
Ухвалою судді від 13.08.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позову заяву. Вказує, що Постановою № 1013 не лише істотно змінено порядок проведення індексації доходів населення починаючи з 01.12.2015, але й визначено місяць (січень 2016 року), з якого в подальшому необхідно відштовхуватись для проведення індексації. Наголошує на тому, що визначення базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення належить до компетенції відповідача. На дату звільнення позивач не отримував і додаткову грошову винагороду передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», що також підтверджується архівною відомістю № 8, яка долучена самим позивачем до позовної заяви. Вимоги про включення в одноразову грошову допомогу при звільненні індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 є безпідставною, оскільки, в разі задоволення такої, період її виплати не закінчується на 14.05.2024 - дату виключення позивача із списків особового складу частини. Відповідач стверджує, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року. Відповідач виплатив одноразову грошову допомогу на оздоровлення за 2020-2023 роки виходячи із розрахунку розміру 1762 гривні, що відповідає п. 4 постанови №704, в якій не передбачено прожитковий мінімум встановлений законом на 01 січня відповідного року, у зв'язку з чим дана позовна вимога є безпідставна. Наголошує на тому, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено включення до складу грошового забезпечення, з якого нараховується допомога на оздоровлення, одноразова грошова допомога при звільненні додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивач проходив військову службу у 1240 центрі забезпечення реалізації договорів по контролю над озброєнням, який перебував на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з витягом з наказу начальника НОМЕР_1 центру забезпечення реалізації договорів по контролю над озброєнням від 14.05.2024 №23 ОСОБА_1 виключено зі списків 1240 центру забезпечення реалізації договорів по контролю над озброєнням та всіх видів забезпечення.
Позивач не погоджується з сумами індексації грошового забезпечення та грошового забезпечення, виплаченими йому за період проходження служби, відтак звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частиною 2 ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон 1282-ХІІ).
Згідно із абз. 2 ст. 1 Закону 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Частиною 6 ст. 2 Закону 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно із ст. 3 Закону 1282-ХІІ індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
При цьому, відповідно до визначення, яке міститься в абз. 3 ст. 1 Закону 1282-ХІІ індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Згідно із ст. 4 Закону 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. ч. 2, 6 ст. 5 Закону 1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно із ст. 6 Закону 1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абз. 5 п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до пп. 2 п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа № 825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону 1282-ХІІ, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Позивач вважає, за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 індексація грошового забезпечення повинна була нараховуватись із врахуванням січня 2008 року як базового місяця. Натомість, відповідач у листі від 20.07.2024 №1159/1/6012 наголошує, що нарахування індексації грошового забезпечення здійснювалось відповідно до вимог законодавства із врахуванням грудня 2015 року як базового місяця.
Оцінюючи такі доводи сторін, суд виходить з такого.
Важливим елементом алгоритму нарахування індексації є термін, від якого починає обчислюватися зростання індексу споживчих цін, оскільки нарахування індексації розпочинається після досягнення цим індексом певного значення у відсотках (так званого «порогу»), визначеного законом.
Так, індексація грошових доходів населення починає нараховуватися, коли зростання індексу споживчих цін перевищує:
- 101 відсоток за період до 01.01.2016 (частина перша статті 4 Закону №1282-XII в редакції, що діяла до 01.01.2016);
- 103 відсотки за період після 01.01.2016 (частина перша статті 4 Закону №1282-XII зі змінами, внесеними Законом №911-VIII від 24.12.2015, який набрав чинності 01.01.2016).
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 в редакції, що діяла до 01.12.2015, «базовим» місяцем для нарахування індексації вважався місяць, в якому відбулася одна із подій:
(1) підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, або
(2) зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів.
При цьому місяць, у якому відбулося підвищення, вважається «базовим» при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Постановою Кабінету Міністрів України №1013 від 09.12.2015 до Порядку №1078 внесені зміни, пункт 5 викладено в новій редакції.
Абзацами 1-2 пункту 5 Порядку №1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення
Порівняльний аналіз указаних положень свідчить про те, що внаслідок змін, запроваджених Постановою №1013, з 1 грудня 2015 року діють єдині правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації для всіх працівників, незалежно від дати їхнього прийняття, переведення чи виходу на роботу.
Внаслідок цих змін Порядок проведення індексації грошових доходів населення у редакції, що застосовується з 1 грудня 2015 року, не містить поняття «базовий місяць» і передбачає уніфікований підхід до обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації всіх працівників.
Для проведення індексації з 1 грудня 2015 року замість терміну «базовий місяць» використовується поняття «місяць підвищення доходу», яке має інший зміст.
Місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож з 1 грудня 2015 року зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 28.04.2016 №201/10/137-16 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації починаючи з грудня 2015 року здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Суд враховує, що розмір посадового окладу за посадою позивача, як і будь-якого іншого військовослужбовця в Україні, був визначений постановою Кабінету Міністрів України №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова №1294) від 07.11.2007, якою затверджені схеми посадових окладів військовослужбовців та курсантів навчальних закладів у розмірах згідно з додатками 1-8, 30-32; схеми посадових окладів осіб рядового і начальницького складу у розмірах згідно з додатками 9-23; схеми окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у розмірах згідно з додатком 24; додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у розмірах згідно з додатками 25-28, 33. Наступне підвищення окладів військовослужбовців відбулося 01.03.2018, коли набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 р. № 704 (далі - постанова №704).
Постанова №1294 набрала чинності 01.01.2008, а Постанова № 704 - 01.03.2018.
Таким чином, в контексті нової редакції Порядку №1078 саме січень 2008 року слід вважати місяцем підвищення доходу для обчислення з 01.01.2016 по 28.02.2018 (а не 01.03.2018, як вказує позивач, оскільки 01.03.2018 набрала чинності Постанова №704) індексації грошового забезпечення позивача, оскільки в цей місяць востаннє підвищувалися посадові оклади військовослужбовців в Україні.
Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у спосіб: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходів та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходів, з урахуванням раніше виплачених сум.
Також позивач заявляє вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу щомісячної додаткової грошової допомоги, передбаченої постановою КМУ №889 за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 з врахуванням індексації грошового забезпечення та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячну додаткову грошову допомогу, передбачену постановою КМУ №889 за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 з врахуванням індексації грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум.
Втім, суд вважає, що вони не підлягають задоволенню та є передчасними, оскільки в даному випадку процедура нарахування індексації грошового забезпечення ще не відбулась. Відтак, заявляючи вимоги про перерахунок щомісячної додаткової винагороди з врахуванням індексації, позивач просить зобов'язати відповідача до вчинення дій у майбутньому, які ще не настали, що не відповідає завданню адміністративного судочинства, яке полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, а не у захисті можливого порушення такого права у майбутньому.
Крім того, позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 по 31.12.2022 у повному обсязі відповідно до абзаців 3, 4, 6, п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17 липня 2003 року №1078 та зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення в період з 01.03.2018 по 31.12.2022 у повному обсязі відповідно до абзаців 3, 4, 6, п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17 липня 2003 року №1078 з урахуванням виплачених сум.
Вирішуючи позовні вимоги в цій частині, суд виходить з такого.
Насамперед слід зауважити, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».
Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).
Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).
У цьому контексті суд зауважує, що у цій справі правовідносини щодо нарахування й виплати поточної індексації з 1 березня 2018 року не є спірними.
Індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з квітня 2018 року, перевищив поріг індексації у жовтні 2018 року, був опублікований Держстатом у листопаді 2018 року і з грудня 2018 року у позивача з'явилося право на індексацію, яка надалі виплачувалася йому.
Разом з тим, з 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Після внесення змін з 01 квітня 2021 року абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 передбачав, що до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, Суд дійшов висновку, що повноваження військової частини щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають суду підстави зробити висновок, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача відповідачам належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці.
Як видно з обставин справи, відповідач не встановлював і не виплачував позивачу цей вид індексації за період з 1 березня 2018 року до звільнення з військової служби. Водночас позивач наполягає на тому, що має право на отримання індексації-різниці і що це право відповідач порушив через бездіяльність.
У цьому контексті суд зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Щодо кола обставин, які належить з'ясувати для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, суд звертає увагу на таке.
Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:
розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);
суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);
чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21.
Перевіряючи право позивача на отримання індексації-різниці, суд виходить з такого.
Як вбачається з долученої архівної відомості, грошове забезпечення позивача за лютий 2018 року (без врахуванням одноразових виплат) (виплачено у березні 2018 року, у поточному місяці за попередній) становило 15 444,41 грн, а у березні 2018 року (виплачено у квітні 2018 року, у поточному місяці за попередній) - 15 494,13 грн.
- березень 2018 року - 9957,24 грн.
Відтак, розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року порівняно з лютим 2018 року (величина А) становив 16,72 грн (15 494,13 грн - 15 444,41 грн).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (величина Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків, та становить 4463,15 грн.
Правильність визначення суми можливої індексації у березні 2018 року підтвердив Верховний Суд в постанові від 22.06.2023 у справі №520/6243/22.
Відтак, оскільки розмір можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (величина Б) перевищує розмір підвищення доходу у березні 2018 року (величина А), то суд погоджується з позивачем щодо того, що у нього виникло право отримання індексації-різниці відповідно до абзаців 4,5, 6 пункту 5 №1078.
Відтак, позовні вимоги в цій частині належить задовольнити у спосіб: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації-різниці грошового забезпечення в період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6, п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17 липня 2003 року №1078 та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення в період з 01.03.2018 по 31.12.2022 у повному обсязі відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6, п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням виплачених сум.
Крім того, позивач заявляє вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не включенні щомісячної додаткової грошової винагороди, яка передбачена Постановою КМУ від 22.09.2010 №889, індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та додаткової грошової винагороди згідно з постановою КМ України від 28.02.2022 №168 до складу одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахованої та виплаченої позивачу та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з врахуванням у її складі щомісячної додаткової грошової винагороди, яка передбачена Постановою КМУ від 22.09.2010 №889, індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та додаткової грошової винагороди згідно з постановою КМ України від 28.02.2022 №168 з урахуванням вже виплачених сум.
Як вбачається з витягу з наказу від 14.05.2024 №23, позивачу при звільненні виплачено одноразову грошову допомогу по звільненню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 та пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» за 26 років у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за період з 18.07.1997 по 14.05.2024.
Закон України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Частина 2 ст. 15 Закону 2011-ХІІ гарантує військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплату одноразова грошова допомога в таких розмірах у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відтак, розмір одноразової грошової допомоги при звільненні визначається, виходячи з місячного грошового забезпечення військовослужбовця.
Питання виплати щомісячної додаткової винагороди врегульовувалось постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова №889).
Щодо перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні із врахуванням щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою №889, то суд зазначає, що така виплачувалась позивачу у період з січня 2016 року до березня 2018 року. Відтак, оскільки станом на момент звільнення щомісячна додаткова винагорода не входила до складу грошового забезпечення позивача, то підстав для її врахування при визначенні розміру одноразової допомоги при звільненні немає.
Також відсутні і підстави для перерахунку такої допомоги із врахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, оскільки із долучених архівних відомостей не встановлено факту виплати позивачу індексації грошового забезпечення станом на момент звільнення, а заявлені позивачем у цьому позові вимоги щодо нарахування індексації грошового забезпечення стосуються періоду з 01.01.2016 по 31.12.2022.
Крім того, позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійсненні позивачу розрахунку розміру грошового забезпечення з 01.01.2020 по 14.05.2024 з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024) та зобов'язати відповідача провести позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення у період 01.01.2020 по 14.05.2024 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік (на 01.01.2020, 01.01.2021 01.01.2022, 01.01.2023. 01.01.2024) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови КМУ від 30.08.2017 №704 з врахуванням вже виплачених сум.
Вирішуючи позовні вимоги в цій частині, суд виходить з такого.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто, на момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови №103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому, суд звертає увагу на те, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704 не вносилися.
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, суд зазначає, що Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Разом з тим, суд вважає, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 не містить.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, вказавши, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII) пунктом 3 розділу ІІ якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Однак, встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням (постанова Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21).
Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, який неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Аналогічні за змістом висновки також містить і постанова Верховного Суду від 12 вересня 2022 року по справі №500/1813/21.
Зокрема Верховний Суд в межах розгляду справи №500/1813/21 зробив наступні висновки:
«…. пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 рік , відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили».
Таким чином, відповідні висновки фактично зводяться до того, що починаючи із 2020 року підлягають застосуванню положення п. 4 Постанови №704, в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про державний бюджет України на 2023 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Водночас, суд звертає увагу на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі Постанова № 481) (набрала чинності 20.05.2023 до пункту 4 Постанови №704 внесено зміни, згідно із якими абзац перший зазначеного пункту викладено у такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отож, починаючи з 20.05.2023, абзац перший пункту 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, для розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
Отже посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача за період з 01.01.2020 по 19.05.2023 має розраховуватись із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно (через його збільшення на відповідний рік).
Наведене свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в цій частині за період з 01.01.2020 по 19.05.2023. Натомість, у зв'язку з прийняттям Постанови №481, підстав для перерахунку грошового забезпечення, починаючи з 20.05.2023, немає, відтак і позовні вимоги за період з 20.05.2023 з 14.05.2024 задоволенню не підлягають.
Також позивач просить здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2020-24 роки, грошової компенсації невикористаної щорічної основної відпустки при звільненні з військової служби, грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразову грошову допомогу при звільненні, обчисливши їх з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023. 01.01.2024) на відповідні тарифні коефіцієнти виплачених сум.
Судом встановлено, що у квітні 2020 року, у травні 2021 року, у вересні 2022 року та березні 2023 року позивачу виплачувалась одноразова грошова допомоги для оздоровлення.
Суд враховує те, що розрахунковою величиною при визначенні розміру вищезазначених виплат були посадовий оклад та оклад за військовим (спеціальним) званням визначені, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, що не спростовано відповідачем.
У зв'язку з наведеним, суми одноразової грошової допомоги за 2020-2023 роки підлягають перерахунку, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Натомість одноразова грошова допомога для оздоровлення за 2024 рік (виплачена у квітні 2024 року), а також грошова компенсація невикористаної щорічної основної відпустки при звільненні з військової служби, грошова компенсація невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразова грошову допомогу при звільненні (виплачені при звільненні позивача зі служби, у травні 2024 року) перерахунку не підлягають у зв'язку з внесенням змін до Постанови №704 Постановою №481.
Також позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо нездійснення виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік без включення до складу грошового забезпечення, з якого вона обчислена додаткової винагороди, передбаченої постановою КМ України від 28.02.2022 №168.
Відтак, вирішуючи позовні вимоги в цій частині суду необхідно встановити, чи враховується передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова №168) щомісячна додаткова винагорода до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір допомоги на оздоровлення.
Постанова №168 врегульовує питання виплати додаткової винагороди на період воєнного стану.
Частиною 1 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Припис ч. 1 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ вказує, що ці норми встановлюють лише право військовослужбовця на отримання допомоги на оздоровлення.
Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Положення ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ є відсилочними, оскільки розміри грошового забезпечення визначає Кабінет Міністрів України, а право визначити порядок виплати грошового забезпечення законодавець, зокрема, делегував Міністерству внутрішніх справ України.
Такими нормативно-правовими актами є Постанова №704, якою, з-поміж іншого, передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, крім посадового окладу; окладу за військовим званням включає і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі Порядок №260).
Отже, за своєю правовою природою, додаткова винагорода у розмірі 30000 грн, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану.
Пунктом 6 Розділу ХХІІІ Порядку №260 установлено, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
За правилами вищенаведеного положення до розміру грошового забезпечення, з якого обчислюється допомога на оздоровлення, не включаються винагороди.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд констатує, що, делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністерству внутрішніх справ України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що враховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців Збройних Сил України. Тому саме положення Порядку №260 унормували приписи Закону №2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії cкладових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір допомоги на оздоровлення.
За такого правового регулювання, суд дійшов висновку, що, обчислюючи розмір допомоги на оздоровлення позивача за 2022 рік без щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, відповідач діяв правомірно.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.08.2024 у справі №420/693/23.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відтак підстав для розподілу судового збору немає.
Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходів.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходів, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення в період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення в період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у нездійсненні ОСОБА_1 розрахунку розміру грошового забезпечення з 01.01.2020 по 19.05.2023 з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023).
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення у період 01.01.2020 по 19.05.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік (на 01.01.2020, 01.01.2021 01.01.2022, 01.01.2023), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням вже виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нездійснення виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, обчисливши їх з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на І січня відповідного календарного року (на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023) на відповідні тарифні коефіцієнти.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2020-2023 роки, обчисливши їх з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023) на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з додатками 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням вже виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
СуддяСидор Наталія Теодозіївна