14 квітня 2025 року справа №640/22705/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Щавінського В.Р., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві з вимогами:
- визнати протиправним нарахування ГУ ДПС у м. Києві в період з 01.01.2017 по 31.12.2020 ОСОБА_1 єдиного внеску та скасувати вимогу прийняту ГУ ДПС у м. Києві від 15 березня 2021 року №Ф-14676-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на суму 32552,74 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Законом України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання вимог зазначених приписів, Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративну справу №640/22705/21 скеровано за належністю до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.10.2023 прийнято справу до провадження та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність спірної вимоги Головного управління ДПС у м. Києві від 15.03.2021 №Ф-14676-17 про сплату боргу (недоїмки). Пояснює, що в період, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач не займався останньою, оскільки перебував у трудових відносинах.
До суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач зазначає, що за даними інформаційної системи податкового органу ОСОБА_1 перебуває на обліку як ФОП в Головному управлінні ДПС у м. Києві (ДПІ в Деснянському районі) та з 01.01.2012 по теперішній час знаходиться на загальній системі оподаткування. Таким чином, в інтегрованій картці позивача по коду платежу 71040000 обліковуються нарахування в автоматичному режимі за січень-грудень 2017 року та щоквартальні нарахування за І кв. 2018 року - IV кв. 2020 року в розмірі мінімального страхового внеску за кожний місяць на загальну суму 37788,74, як ФОП, що перебуває на загальній системі оподаткувчання. Оскільки сплата по єдиному внеску не здійснювалась, засобами інформаційної системи органів ДПС в автоматичному режимі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням ДПС у м. Києві винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-14676-17 від 15.03.2021, якою ОСОБА_1 визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 32 552,74 грн.
Як встановлюється з листа податкового органу від 26.04.2021 № 43607/6/26-15-24-05-10, в інтегрованій картці ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 обліковуються нарахування в автоматичному режимі за січень-грудень 2017 року в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць та щоквартальні нарахування в автоматичному режимі за за І кв. 2018 року - IV кв. 2020 року на загальну суму 38888,74 грн, як ФОП, що перебуває на загальній системі оподаткування, а саме:
- за 2017 рік на загальну суму 8448,00 грн;
- за І квартал 2018 року - 2457,18 грн;
- за ІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн;
- за ІІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн;
- за IV квартал 2018 року - 2457,18 грн;
- за І квартал 2019 року - 2457,18 грн;
- за ІІ квартал 2019 року - 2457,18 грн;
- за ІІІ квартал 2019 року - 2457,18 грн;
- за IV квартал 2019 року - 2457,18 грн;
- за І квартал 2020 року (січень-лютий) - 2078,12 грн;
- за ІІ квартал 2020 року (червень) - 1039,06 грн;
- за ІІІ квартал 2020 року - 3178,12 грн;
- за IV квартал 2020 року (жовтень-листопад) - 2200,00 грн;
- за IV квартал 2020 року (грудень) - 1100,00 грн.
Сплата єдиного внеску по зазначеним зобов'язанням відсутня, в зв'язку з чим в інтегрованій картці платника обліковується недоїмка. На підставі викладеного, ГУ ДПС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від № Ф-14676-17 від 15.03.2021 на суму 32552,74 грн та направлено ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
На думку позивача оскаржувана вимога є протиправною та прийнята всупереч вимогам податкового законодавства, що стало підставою для звернення до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені у Законі України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
За змістом пунктів 2, 3, 5, 6, 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послут) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок. Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом. Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску, окрім інших, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI, відповідно до якого єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону № 2464-VI змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01.01.2017 виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Згідно з абзацами 1, 3 - 5 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Відповідно до частини першої статті 42 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV) для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи:
- ?заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи -підприємця;
- копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;
- документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац 7 ч. 1 ст. 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію.
03.03.2011 року набрав чинності Закон України від 01.07.2010 року №2390-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо суб'єктів господарювання» (далі Закон № 2390-VI), яким внесеною зміни до Закону № 755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004 року, зобов'язані у встановлений пунтом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пункт 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004 року, визначений пунктом 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03.03.2012 року.
При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій.
Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб -підприємців до ЄДР, зобов'язанні були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва.
25.04.2014 року набрав чинності Закон України від 25.03.2014 року № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язанні подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
До того ж Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI.
З пояснювальної записки до проекту Закону № 1155-VII вбачається, що Закон № 2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб'єктів господарювання.
Зокрема, Законом №2390-VI не встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб'єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до СДР.
З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час.
Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за виконання Закону №2390-VI). Враховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом №755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб'єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.
Також у пояснювальній записці до проекту Закону №1155-VII указано, що реалізація Закону №2390-VI на практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке:
1) за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561.089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, 74.886 з яких відсутні відомості про коди об'єктів адміністративно-територіального устрою України; 492.808 фізичних осіб - підприємців, які не включені до ЄДР, 177.376 - яких відсутні відомості про коди об'єктів адміністративно-територіального устрою України.
Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб'єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця відповідно до ст. 5 Закону №755-IV;
2) прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР, в разі якщо юридична особа/фізична особа - підприємець має однаковий код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб'єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією.
Основною метою проекту Закону №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01.07.2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
Для досягнення цієї мети Законом № 1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
У рішенні ЄСПЛ від 20.01.2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).
За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).
Суд зазначає, статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 року ознак суб?єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004 року, вважаються недійсними.
Відтак, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Отже, відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 року у справі № 260/81/19, які у силу положень частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для врахування при розгляді цієї справи.
Судом встановлено, що позивач з 24.03.1998 року був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності.
Однак, підприємницької діяльності та жодного доходу від здійснення підприємницької діяльності в період 2017-2020 років ОСОБА_1 не отримувала, оскільки починаючи з листопада 2017 року і до цього часу вона перебувала у трудових відносинах, і відповідно роботодавцями, як податковими агентами здійснювалось нарахування заробітної плати та сплата, в тому числі, єдиного внеску, що підтверджується даними з трудової книжки позивача та довідками про доходи.
Тож, суд зазначає про неправомірність дій відповідача щодо нарахування позивачу сум єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю, не тільки у зв'язку із нездійсненням ним підприємницької діяльності, а також з огляду на його працевлаштування та сплату за нього роботодавцем сум єдиного внеску у спірний період.
Тому, оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору на суму 908,00 грн, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у м. Києві.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним нарахування ГУ ДПС у м. Києві в період з 01.01.2017 по 31.12.2020 ОСОБА_1 єдиного внеску;
3. Скасувати вимогу прийняту ГУ ДПС у м. Києві від 15 березня 2021 року №Ф-14676-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на суму 32552,74 грн.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.