11 квітня 2025 рокуСправа №640/16153/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроконтинент-Україна" про стягнення 12275,55 грн., -
08.06.2021р. (згідно штемпеля поштового зв'язку) Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроконтинент-Україна" та просить:
- стягнути з відповідача на користь позивача адміністративно-господарські санкції у розмірі 12165,90 грн.;
- стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 109,65 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач 01.03.2021р. надав до відповідача «Звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю» за 2020 рік за формою 10-ПОІ (річна), затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020р. №591. Згідно звіту середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2020 році становило 10 осіб, відповідно до 4% нормативу на підприємстві повинна бути працевлаштована одна особа з інвалідністю, відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», але останнім не працевлаштовано жодної особи з інвалідністю. При цьому, позивач зазначив, що відповідач не вжив всіх заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю. Отже, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте ними, відповідач до 15.04.2021р. повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 12165,90 грн. Відповіднодо ч.2 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відповідачу з 16.04.2021р. по 28.05.2021р. нарахована пеня у розмірі 109,65 грн. (а.с.1-5).
Крім цього, 10.04.2025р. через систему «Електронний суд» позивачем було подано додаткові пояснення у цій справі без доказів направлення їх іншим учаникам справи, тому данні пояснення судом не враховується при прийнятті даного рішення, виходячи з вимог ч.9 ст.79 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.22).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.07.2021р. було відкрито провадження у даній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.12).
В подальшому, 04.02.2025р., на виконання положень п.2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, наведена справа надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вказану справу було передано для розгляду судді Конєвій С.О. (а.с.16)
Ухвалою суду від 10.02.2025р. було прийнято дану справу до свого провадження, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано, зокрема відповідача -протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; окрім того, надати докази, що свідчать про створення на підприємстві 1 робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році; докази подання до центру зайнятості звітів протягом 2020 року про наявність вільних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві; доказів вжиття підприємством заходів, передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідності в Україні» виходячи з вимог ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.18).
Зазначена ухвала суду була направлена та отримана відповідачем у його електронному кабінеті 12.02.2025р., що є належним повідомленням відповідача про дату, час та місце судового розгляду справи згідно до вимог ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, наявною у справі (а.с.21).
Станом на момент розгляду даної справи відповідач, у строки встановлені ухвалою суду від 10.02.2025р., відзиву на позов суду не надав, як і не надав доказів сплати у добровільному порядку вказаних адміністративно-господарських санкцій у сумі 12165,90 грн. та пені у сумі 109,65 грн., без поважних причин.
У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними у справі матеріалами.
За викладених обставин, суд вважає підстави достатніми для розгляду справи з урахуванням вимог ч.6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративногосудочинстваУкраїни суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Отже, рішення у даній справі приймається судом 11.04.2025р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративногосудочинстваУкраїни.
Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
01.03.2021р. ТОВ "Агроконтинент-Україна" було подано Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів за формою №10-ПОІ, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020р. №591, в якому відповідачем самостійно зазначено про те, що на підприємстві відповідача у 2020 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 10 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - «-», кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" - 1 особа, фонд оплати праці штатних працівників - 243,3 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника - 24331,7 грн. (а.с.6).
За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 12165,90 грн, виходячи з розрахунку розміру середньої річної заробітної плати штатного працівника відповідача та пеню за період з 16.04.2021р. по 28.05.2021р. (включно) у розмірі 109,65 грн. що підтверджується відповідним розрахунком суми позову (а.с.7).
У зв'язку із несплатою відповідачем вищевказаних адміністративно-господарських санкцій у встановлений законодавством строк, позивач просить стягнути суму таких санкцій та пені у судовому порядку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них що до рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі Закон № 875-XII).
Відповідно до частини другої статті 17 Закону №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Частиною 1 статті 18 Закону № 875-XII передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно з ч. 3 статті 18 цього Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 3 ст.18-1 Закону №875 передбачено, що Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Статтею 19 Закону №875 встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.
Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Статтею 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що робоче місце особи з інвалідністю - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях; спеціальне робоче місце особи з інвалідністю - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 (зі змінами) передбачено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.
З наведеного аналізу правових норм, суд приходить висновку, що на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних робочих місць для осіб з інвалідністю.
Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007р., інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.
Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ч.1, ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Тобто, з наведених норм чинного законодавства України видно, що відповідач несе господарсько-правову відповідальність у вигляді застосування до останнього адміністративно-господарських санкцій саме у разі вчинення правопорушення у сфері господарювання, а невід'ємним елементом правопорушення є наявність вини відповідача та причинний зв'язок між правопорушенням та його наслідками у вигляді не працевлаштування інвалідів і лише у разі, якщо відповідачем не було вжито усіх залежних заходів для недопущення господарського правопорушення.
Отже, суб'єкт господарювання звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкта господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012р. роботодавець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
На виконання даної норми Закону, Міністерством соціальної політики України видано наказ від 31.05.2013 р. № 316 "Про затвердження форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання", який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Наказ №316).
Відповідно до пунктів 3, 4, 5 Наказу №316 Форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.
Актуальність зазначених у формі №3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв'язку.
Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
З аналізу вищенаведених норм Наказу №316 вбачається, що за умови наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) виникає обов'язок подати до центру зайнятості звіт форми № 3-ПН не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії (наступний день після створення робочого місця).
Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій, слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
З аналізу вищенаведених норм вбачається, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, натомість передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) та в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 13.07.2020 у справі № 804/4097/18, яка підлягає врахуванню адміністративним судом у даних правовідносинах з урахуванням вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, судом встановлено, що у товариства у 2020 році середньооблікова чисельність працівників становила 10 осіб, що підтверджується відомостями з розрахунку ціни позову, складеного позивачем та доданого до позову та Звітом про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю, наявним у матеріалах справи (а.с.6,7).
Відповідно, відповідач у 2020 році мав обов'язок щодо створення 1 робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, тобто, у кількості встановленій ч.1 ст.19 Закону №875-XII, а також мав обов'язок подати Звіт до центру зайнятості про їх створення, у відповідності до вимог Наказу №316.
Разом з тим, із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що протягом 2020 року відповідачем не було створено одного робочого місця, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, звітності форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» відповідач до Центру зайнятості не подавав, таких доказів відповідачем суду не надано.
Згідно до розрахунку ціни позову, пред'явленого щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця працевлаштування осіб з інвалідністю, позивачем відповідачеві були нараховані адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 робочого місця за 2020р. у сумі 12165,90 грн. та пені за період з 16.04.2021р. по 28.05.2021р. (включно) у сумі 109,65 грн. (а.с.7).
У ході судового розгляду справи доказів створення на підприємстві відповідача 1 робочого місця для працевлаштування особи з інвалідності у 2020 році та подання звіту до Центру зайнятості відповідачем суду не надано.
Наведене свідчить про те, що відповідач не вживав всіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та їх працевлаштування на вакантні посади.
Таким чином, із наведених, встановлених судом обставин та аналізу норм чинного законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для застосування до позивача адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені за вищенаведеним розрахунком у загальному розмірі 12275,55 грн., оскільки встановлене позивачем порушення вимог ст.ст. 19, 20 Закону № 875-XII відповідачем жодними належними та допустимими доказами не спростовано.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Станом на момент розгляду даної справи відповідач у встановлені строки відзиву на позов не подав без поважних причин, як і не надав жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про добровільну сплату адміністративно-господарських санкцій та пені у загальній сумі 12275,55 грн. або створення у 2020 році робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та доказів подання до центру зайнятості звіту протягом 2020 року про наявність вільних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши наявні докази у справі, беручи до уваги те, що відповідачем у 2020 році не виконано нормативу щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів (відповідних доказів відповідачем не надано), суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог позивачем щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені в загальній сумі 12275,55 грн., а тому дані позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з вимог вищенаведеного чинного законодавства України.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки доказів понесення позивачем таких витрат суду не надано, відсутні і підстави для розподілу судових витрат в порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроконтинент-Україна" про стягнення 12275,55 грн. - задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроконтинент-Україна" (03143, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, буд. 150Г, офіс 115; код ЄДРПОУ 37897304) на користь держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд.104; код ЄДРПОУ 22869098) суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік у розмірі 12165,90 грн. (дванадцять тисяч сто шістдесят п'ять грн. 90 коп.).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроконтинент-Україна" (03143, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, буд. 150Г, офіс 115; код ЄДРПОУ 37897304) на користь держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд.104; код ЄДРПОУ 22869098) суму пені у розмірі 109,65 грн. (сто дев'ять грн. 65 коп.).
Судові витрати покладаються на позивача відповідно до норм ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва