73000, м.Херсон, вул. Горького, 18
"27" грудня 2007 р. Справа № 4/468-АП-07
Господарський суд Херсонської області у складі судді Ємленінової З.І. при секретарі Вецало М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Херсон
до приватного підприємства «Євроклас»м. Херсон
про стягнення 40.760грн.90коп.
за участю представників сторін:
від позивача - провідний спеціаліст Марченко І.П.
від відповідача - уповноважена особа Гайдей Ж.А.
встановив :
Позивач звернувся з заявою про стягнення 38.971грн.62коп. адміністративно- господарських санкцій за нестворення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005-2006роках та 1789грн.28коп. пені у зв'язку з несвоєчасним перерахуванням санкцій в 2006році.
Відповідач позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що його обов'язок створити робочі місця для інвалідів не супроводжується обов'язком їх працевлаштування. Ним були створені робочі місця для інвалідів, але органами місцевої влади інваліди не направлялися на підприємство і самі інваліди на підприємство в 2006 році також не зверталися. Крім того, він стверджує, що в 2005році на підприємстві працював не 1 інвалід, як це зазначено в розрахунку позивача, а 3, та просить застосувати наслідки пропуску строку звернення з адміністративним позовом.
Справа розглядалася з перервами, які оголошувалися в засіданнях суду 13.12.2007року та 20.12.2007року.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з урахуванням наступного.
Відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991року №875-ХП (зі змінами та доповненнями) для підприємств, установ і організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.
При цьому частина 3 статті 19 зазначеного Закону передбачає, що підприємства, установи, організації самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи із вимог статті 18 Закону.
Виходячи із середньооблікової чисельності працюючих 101 чоловік, відповідачу на 2005рік визначено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в кількості 4 робочих місць. Відповідно до розрахунку позивача із належного нормативу у відповідача в 2005 році працював фактично 1 інвалід. За його розрахунком не створено відповідачем 3 робочих місця, у зв'язку з чим позивачем нараховано 10.704грн.96коп. адміністративно-господарських санкцій.
Відповідач зазначені позовні вимоги не визнає та посилається на те, що фактично у 2005році на підприємстві працювало 3 інваліди, але не повний робочий рік, про що надав відповідні докази.
На 2006рік відповідачу визначено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 6 робочих місць, виходячи із середньооблікової чисельності працюючих 153 чоловіки. Відповідно до розрахунку позивача із належного нормативу робочих місць для інвалідів у відповідача в 2006 році фактично інваліди не працювали, тому він просить стягнути за нестворення 6 робочих місць 28.266грн.66коп. адміністративно-господарських санкцій, виходячи із середньорічної заробітної плати одного працюючого в сумі 4.711грн.11коп.
Статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щорічно сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві об'єднанні, установі, організації у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
При цьому санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч.1 ст. 19 Закону.
Частиною 2 ст. 20 зазначеного Закону передбачено, що порушення строків сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені в розмірі 120% річної облікової ставки НБУ, що діяла на момент сплати, нараховану на повну суми недоїмки за весь її строк.
Документального підтвердження створення нормативу в кількості 6 робочих місць в 2006році відповідач суду не надав, тому вимоги позивача про стягнення 28.266грн.66коп. адміністративно-господарських санкцій та нарахованої позивачем пені за порушення строків сплати санкцій в сумі 1.789грн.28коп. підлягають задоволенню.
Посилання відповідача на створення ним передбачених нормативом робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2006році та ненадіслання органами місцевої влади інвалідів на підприємство не є підставою несплати передбачених законом санкцій за 2006рік оскільки відповідно до частин 3, 5 статті 19 Закону відповідач зобов'язаний самостійно здійснювати працевлаштування інвалідів, а виконанням нормативу вважається фактичне працевлаштування інвалідів.
Розглядаючи позовні вимоги про стягнення 10.704грн.96коп. санкцій, які позивач нарахував за нестворення нормативу робочих місць на підприємстві відповідача в 2005році, суд виходить із наступного.
Частиною 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду. Відповідно до частини 2 зазначеного Кодексу для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Про порушення своїх прав і інтересів позивач дізнався 15.04.2006року, оскільки саме до цього строку відповідно до частини 4 статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідач зобов'язаний самостійно розрахувати та сплатити позивачу зазначені санкції. Таким чином, станом на день звернення з позовом - 13.11.2007року, сплинув річний строк звернення до адміністративного суду, що відповідно до ч.1 статті 100 КАСУ є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову, оскільки на цьому наполягає відповідач.
Посилання позивача на те, що станом на 15.04.2006року йому не було відомо про невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005році, так як відповідач не подавав звітності до Фонду і лише під час виїзної планової перевірки 27.06.2007року йому стало відомо про невиконання нормативу, судом не приймаються до уваги, оскільки сам факт неподання звіту та неперерахування коштів не був перешкодою для позивача для звернення з відповідним позовом до суду після 15.04.2006року, витребувавши дані відділу статистики щодо середньооблікової чисельності та фонду оплати праці штатних працівників відповідача.
З урахуванням викладеного суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення 28.266грн.66коп. адміністративно- господарських санкцій та пені за порушення строків сплати санкцій в сумі 1.789грн.28коп., які нараховані позивачем за 2006рік.
В задоволенні позовних вимог про стягнення нарахованих за 2005рік адміністративно- господарських санкцій в сумі 10.704грн.96коп. слід відмовити.
Судові витрати відносяться на відповідача пропорційно від суми задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 87, 94, 98, 99, ч.1 ст. 100, ст. 162, 163, 167 Кодексу Адміністративного судочинства України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з приватного підприємства «Євроклас»м.Херсон, вул.Ладичука №150, розрахунковий рахунок 260074959 в ХОД АППБ «Райффайзен банк «Аваль», МФО 352093, код 32479681:
а) на користь Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Херсон пров.40 років Жовтня, 5-а одержувач УДК в м.Херсоні код 24104230; р/р № 31219230700002 в банку Головного управління Державного казначейства по Херсонській області МФО 852010; * код ЗКПО підприємства; 50070000; 01; - платежі до Фонду соціального захисту інвалідів -28.266грн.66коп. адміністративно- господарських санкцій та 1.789грн.28коп. пені;
б) в доход державного бюджету -одержувач управління Державного казначейства у м.Херсоні р/р № 31119095700002 в Головному управлінні Державного Казначейства по Херсонській області МФО 852010 код 24104230, код призначення платежу 22090200 символ звітності банку 095 -300грн.56коп. державного мита.
Виконавчий лист видати після набрання постановою законної сили та надіслати його до ДПІ у м.Херсоні.
3.В решті суми позову відмовити.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя З.І. Ємленінова
Постанова підписана суддею 27.12. 2007року.