Є.у.н.с.497/2753/24
Провадження №2/512/137/25
"15" квітня 2025 р. с-ще Саврань
Савранський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Брюховецького О.Ю.,
за участю секретаря - Тімановського А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження справу за цивільним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Представник позивача за довіреністю Дараган Ю.О., в інтересах ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», засобами поштового зв'язку звернулася до Болградського районного суду Одеської області із позовною заявою до ОСОБА_1 , у якій просить суд стягнути з останнього - заборгованість за кредитними договорами.
Ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 21.11.2024 матеріали вказаної цивільної справи передано Савранському районному суду Одеської області для розгляду за територіальною підсудністю.
Згідно зі статтею 33 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) автоматизованою системою документообігу суду, з урахуванням положень статей 36, 37 ЦПК України, було визначено головуючого суддю Брюховецького О.Ю. та передано йому вказану справу.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 15.03.2024 між ТОВ «Стар файненс груп» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №18281-03/2024.
На підставі Договору про відступлення права вимоги №24062024 від 24.06.2024 укладеного між ТОВ «Стар файненс груп» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» де первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору свої Права вимоги до Позичальників, а Новий кредитор набуває Права вимоги Первісного кредитора за Кредитними договорами та Договорами забезпечення до них та сплачує Первісному кредитору за відступлення Права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює Ціні договору у порядку та строки, встановлені цим Договором.
Сторони погодили, що Первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) Новому кредитору свої Права вимоги до Позичальників, а Новий кредитор зобов?язаний набувати такі Права вимоги, шляхом підписання відповідних Реєстрів прав вимоги із зазначенням ціни договору та розміру заборгованостей Позичальників.
Так, відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №24062024 від 24.06.2024 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 19600,00 грн. з яких 6000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 13600,00 грн. - сума заборгованості за відсотками; 0 грн. - сума заборгованості за пенею.
Крім того, 13.03.2024 між ТОВ «Аванс кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №20421-03/2024.
В подальшому 25.07.2024 між ТОВ «Аванс кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №25072024, у відповідності до умов якого ТОВ «Аванс кредит» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Аванс кредит» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.
Так відповідно до реєстру боржників від 25.07.2024 до договору факторингу № 25072024 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 36000,00 грн. з яких: 9000,00 грн., - сума заборгованості за основною сумою боргу; 27000,00 грн., - сума заборгованості за відсотками.
Таким чином, відповідач не виконав свого обов'язку та припинив повертати надані йому кредити в строки, передбачені кредитними договорами, в результаті чого представник ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернувся до суду за захистом своїх прав та просить суд стягнути з останнього заборгованість за кредитними договорами у загальному розмірі 55600 грн. 00 коп.
Ухвалою судді Савранського районного суду Одеської області Брюховецьким О.Ю. від 06.01.2025 відкрито провадження у справі; вирішено проводити її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін 10.02.2025, запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення даної ухвали подати відзив на позовну заяву; встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подачі до суду відповіді на відзив, а відповідачці п'ятиденний строк для подачі заперечення щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів (а.с. 63-64).
Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення розгляду справи.
07.02.2024 представник відповідача - адвокат Кузнецов І.С., який діє на підставі ордеру Серія АР №1024186 про надання правової допомоги, надав суду клопотання про відкладення слухання справи у зв'язку з ознайомленням з матеріалами справи (а.с.68).
Слухання справи відкладено на 11.03.2024.
26.02.2025 представник відповідача - адвокат Кузнецов І.С., надав відзив на позовну заяву з якого вбачається, що він не погоджується з доводами позивача про верифікацію паролю. В розділі 8 кредитного договору вписано 9 номерів телефонів, однак який саме номер був використаний для підписання кредитного договору, позивач не зазначив як і не зазначив яким чином отримав інформацію про таку кількість номерів. Отже, представник відповідача вважає що відсутні підстави вважати волевиявлення відповідача на укладання таких договорів.
Представник відповідача вважає, що позивачем не доведено що відповідач взагалі отримав ці кошти. Номер карткового рахунку, на який нібито здійснювався переказ грошових коштів не зазначено повністю, лише перші та останні цифри. Написання в кредитному договорі лише номеру карткового рахунку неможливо пов'язати з фактом отримання відповідачем запозичених грошей. Яким чином відбувалась видача чи переказ запозичених грошей, як і те, через який саме фінансовий номер телефону виконувалось підписання договорів залишається невстановленим, як і відсутній доказ отримання відповідачем запозичених грошей.
Отже, крім іншого, на думку представника відповідача предметом доказування у цій справі є відсутність факту отримання відповідачем кредитних коштів, та порушення ним угоди кредитування. Зокрема, такими належними доказами в справі мають бути первинні документи про зарахування на банківський рахунок відповідача кредитних коштів у розмірі 6000 грн. та 9000 грн.
Разом з тим, представник відповідача вказує, що не встановлена на яку саме адресу направлялися листи про зміну кредитора.
Крім того, представник відповідача заперечив щодо розрахунку заборгованості та вважає що він сам по собі не є належним та допустимим доказом укладення кредитного договору та отримання запозичених грошей. Враховуючи викладене представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
03.03.2025 до суду надійшла відповідь на відзив представника позивача в якому він зазначив, що кредитні договори були укладені з позичальником в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису. ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті позикодавців подав заявку на отримання позики з умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання позики, після чого позикодавець надіслав відповідачу за допомогою засобів зв?язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання договорів.
Разом з тим представник позивача зазначив, що розрахунок заборгованості №18281-03/2024 від 15.03.2024. Відповідно до п.п. 3.3.1. Товариство має право з метою зниження боргового навантаження на клієнта або у рамках існуючих у Товаристві акційних умов кредитування за власним рішенням списувати клієнту частину нарахованих процентів з самостійним визначенням сум та періодів списання. Про таке списання нарахованих процентів клієнт повідомляється Товариством через Особистий кабінет Клієнта, при цьому укладення додаткової угоди про списання процентів не є обов'язковим. Як вбачається з розрахунку заборгованості №18281-03/2024, відсотки нараховуються по 54,00 грн. в день. 3 09.04.2024 відсотки нараховуються відповідно до п.п. 1.4.1. Процентна ставка становить 2,50% в день, а саме по 150,00 грн. в день. Крім того, в розрахунку заборгованості міститься інформація про оплату боргу.
Як вбачається з розрахунку заборгованості №20421-03/2024, відсотки нараховуються по 81,00 грн. в день. 3 07.04.2024 відсотки нараховуються відповідно до п.п 1.4.1. Процентна ставка становить 2,50% в день, а саме по 225,00 грн. в день.
Жодних заперечень з приводу того, що відповідач не погодився з умовами та правилами надання кредиту під час укладення та підписання договору чи про зарахування та розподілення сплачених коштів Відповідачем висловлено не було.
Щодо номеру карти № НОМЕР_1 , на яку було зараховано кошти то представник позивача вказує, що ця карта належить ОСОБА_1 .
Разом з тим, представник позивача надав суду клопотання про витребування інформації про рахунок відповідача у АТ КБ «Приватбанк».
Щодо витрат на професійну правничу допомогу на суму 6 000,00 грн. представник позивача вважає, що вони не є співмірними зі складністю цієї справи, не відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, також, відсутній детальний опис послуг із зазначенням витраченого часу, а отже, суд не має підстав для стягнення з позивача на користь Відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн., тобто в цій частині судових витрат необхідно відмовити.
Враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв?язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається представник Відповідача у Відзиві на позовну заяву, є не обґрунтовані, недоведені, суперечать умовам укладеного правочину, нормам чинного законодавства, ряду правових позицій викладених в Постановах ВСУ, а отже є такими що не підлягають задоволенню та не повинні братися судом до уваги.
Тому, всі наведені твердження представника відповідача як і сам відзив в цілому являються викладенням суб'єктивних міркувань сторони відповідача щодо даної цивільної справи та намаганням уникнути відповідачем виконання взятих на себе зобов'язань.
10.03.2025 до суду надійшло заперечення на відзив представника відповідача з якого вбачається, що для укладення кредитних договорів в електронному вигляді дані вносились шляхом заповнення відповідних форм на сайті позичальником власноруч, проте доказів цьому не надає, а відповідач вчинення відповідних дій заперечує. Крім того, позивач так і не відповів однозначно, який саме з 9 номерів телефонів вказаних у розділі 8 кредитних договорів належить відповідачу і був використаний для підписання кредитних договорів. Отже, позивачем не надано доказів направлення одноразового ідентифікатора на певний номер мобільного телефону і його використання для означеної позивачем мети з підписання відповідачем документів.
Що стосується долучених до позовної заяви «Паспортів споживчого кредиту» то вони власноруч відповідачем не підписані, а цифрові символи на місці підпису від імені відповідача на думку представника відповідача, не є доказом накладення електронного підпису. Факт підписання відповідачем електронним підписом всіх вказаних позивачем документів заперечуються, тому наразі відсутні підстави вважати, що сторони обумовили підписали всі істотні умови кредитування і плату за користування кредитними коштами у формі сплати відсотків. Матеріали справи не містять доказів того, що саме відповідач будь-яким способом застосував одноразовий ідентифікатор електронного підпису, також у справі відсутні докази реєстрації відповідача у інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавців.
Крім того, представник відповідача висунув заперечення проти додаткових доказів через порушення строку їх заявлення.
Разом з тим представник відповідача наполягав на стягненні з ТОВ ФК «ЄАПБ» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн. ( а.с.115-121).
11.03.2025 ухвалою Савранського районного суду Одеської області клопотання представника позивача задоволено та зобов'язано АТ КБ «Приватбанк» надати інформацію щодо рух коштів на картках ОСОБА_1
01.04.2025 до суду надійшла відповідь з АТ КБ «Приватбанк» про рух коштів на рахунках ОСОБА_1 (а.с.131-132).
Слухання справі відкладено на 08.04.2025.
Сторони в судове засідання не з'явилися, слухання справи відкладено на 15.04.2025.
15.04.2025 до суду надійшли письмові пояснення представника відповідача - адвоката Кузнецова І.С. щодо клопотання про витребування доказів, яке було подано позивачем після подачі відповідачем відзиву на позовну заяву, при цьому позивачем не порушувалося питання поважності пропуску строків та їх поновлення. Разом з тим представник відповідача вважає, що виписку з банку про рух коштів, суд не повинен сприймати як доказ через процесуальні порушення. Крім того, представник відповідача вважає що вказана виписка з банку не може підтвердити факт отримання відповідачем коштів від юридичних осіб первинних кредиторів по оспорюваним договорам.
Також, представник відповідача вказав, що позивач не володіє та не може володіти оригіналами первинних документів на отримання ОСОБА_1 запозичених грошей, та обмежився лише наданням розрахунку заборгованості, який не є та не може бути таким доказом. Так само позивач не довів перехід до нього прав кредитодавця по обом спірним кредитам - з наданих реєстрів до договорів факторингу не вбачається інформації про нібито наявні борги відповідача, також немає доказів оплати їх викупу на певну суму, щоб дозволило ідентифікувати і перевірити реальний і відбувшийся перехід до позивача прав кредитодавця.
Отже, представник відповідача стверджує що зазначене вище є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу, тому просить розглянути справу з урахуванням цих пояснень і за результатами розгляду справи стягнути з ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" (ідентифікаційний код юридичної особи 35625014) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн., докази по яким були подані мною раніше (а.с.134).
Відповідач та його представник в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином та своєчасно (а.с.136).
Представник позивача зазначив щодо розгляду справи за його відсутності, наполягав на позовних вимогах (а.с.87).
Згідно з частиною восьмою статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З клопотаннями про відкладення розгляду справи учасники справи не звертались.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких в учасників справи виникає спір.
Доказування у цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що 15.03.2024 між ТОВ «Стар файненс груп» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №18281-03/2024, за яким відповідач отримав позику в розмірі 6000,00 грн. 00 коп. строком на 100 днів (а.с.10-12).
Згідно паспорту споживчого кредиту №18281-03/2024 вбачається, що відповідач отримав кредит в сумі 6000,00 грн. зі сплатою процентної ставки, відсотків річних - 2,5% в день, що становить 912,50% річних; загальні витрати за кредитом 15000,00 грн.; орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за ввесь строк користування кредитом становить 21000,00 грн.; реальна річна процентна ставка, відсотків річних - 136333,96% (а.с.8-9).
Крім того, згідно графіку платежів вбачається що загальна вартість кредиту складає 21000,00 грн. (а.с.13).
З кредитного договору та паспорту споживчого кредиту вбачається електронний підпис відповідача зроблений за допомогою одноразового ідентифікатора, що свідчить про волевиявлення відповідача (а.с.24, 27).
Матеріали справи містять лист повідомлення ОСОБА_1 про відступлення прав вимоги заборгованості за договором про надання споживчого кредиту на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» (а.с.14).
Згідно договору факторингу №24062024 від 24.06.2024 вбачається, що ТОВ «Стар файненс груп» відступає, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуває права вимоги за кредитними договорами згідно реєстру боржників (а.с.15-16); акт прийому - передачі інформації згідно реєстру боржників в електронному вигляді за договором факторингу №24062024 від 24.06.2024 (а.с.17).
Згідно витягу з реєстру боржників до договору факторингу №24062024 від 24.06.2024 вбачається, що сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором становить 19600,00 грн. (а.с.18).
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №18281-03/2024 від 15.03.2024 вбачається, що станом на 30.09.2024 в ОСОБА_1 існує заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» в сумі 19600,00 грн. (а.с.19).
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається про укладення фінансового договору №20421-03/2024 від 13.03.2024 за яким відповідач отримав кредити в сумі 9000,00 грн. строком на 120 днів (а.с.25).
Згідно паспорту споживчого кредиту №20421-03/2024 вбачається, що відповідач отримав кредит в сумі 9000,00 грн. зі сплатою процентної ставки, відсотків річних - 2,5% в день, що становить 912,50% річних; загальні витрати за кредитом 27000,00 грн.; орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за ввесь строк користування кредитом становить 36000,00 грн.; реальна річна процентна ставка, відсотків річних - 136333,96% (а.с.8-9).
Крім того, згідно графіку платежів вбачається що загальна вартість кредиту складає 36000,00 грн. (а.с.28).
Матеріали справи містять лист повідомлення ОСОБА_1 про відступлення прав вимоги заборгованості за договором про надання споживчого кредиту на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» (а.с.29).
Згідно договору факторингу №25072024 від 25.07.2024 вбачається, що ТОВ «Аванс кредит» відступає, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуває права вимоги за кредитними договорами згідно реєстру боржників (а.с.30-32); акт прийому - передачі інформації згідно реєстру боржників в електронному вигляді за договором факторингу №25072024 від 25.07.2024 (а.с.33).
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №25072024 від 25.07.2024 вбачається, що сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором становить 36000,00 грн. (а.с.34).
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №20421-03/2024 від 13.03.2024 вбачається, що станом на 30.09.2024 в ОСОБА_1 існує заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» в сумі 36000,00 грн. (а.с.35).
З кредитного договору та паспорту споживчого кредиту вбачається електронний підпис відповідача зроблений за допомогою одноразового ідентифікатора, що свідчить про волевиявлення відповідача (а.с.9, 12, 24, 27).
Згідно листа директора ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №3466_250227134841 від 27.02.2025 вбачається, що 13.03.2024 о 09 годині 30 хвилин 02 секунди, номер транзакції - 356165423, зараховано кошти на суму 9000,00 грн. на карту НОМЕР_1 (а.с.90).
З розрахунку заборгованості за кредитним договором від 13.03.2024 вбачається про заборгованість ОСОБА_1 в сумі 27000,00 грн. (а.с.91).
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором від 15.03.2024 вбачається про заборгованість ОСОБА_1 в сумі 21000,00 грн. (а.с.93).
Крім того, матеріали справи містять реєстр боржників ТОВ «ФК «ЄАПБ» (а.с.111-112).
На виконання ухвали Савранського районного суду Одеської області від 11.03.2025 АТ КБ «Приватбанк» надав виписку за договором № б/н за період 13.03.2024-17.03.2024 з якої вбачається, що на картку № НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_1 зараховано кошти, зокрема, 15.03.2024 в сумі 6000,00 грн. та 13.03.2024 в сумі 9000,00 грн. (а.с.131-132).
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив такі фактичні обставини та відповідні ним правовідносини.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до частини 1 статті 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Нормами частини 1 статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом частини 1 статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно статті 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами, якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду , а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з умовами Кредитного договору позичальник зобов'язується вчасно повернути Кредит, сплатити відсотки за користування Кредитом в порядку, визначеному цим Договором.
Всупереч умовам Кредитного договору відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідачки, останній не здійснив жодного платежу для погашення кредитних заборгованостей ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ» ні на рахунки попередніх кредиторів.
Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Згідно статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Статтею 1050 ЦК України встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно статті 548 ЦК виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором. Видами забезпечення виконання зобов'язання, в контексті статей 546, 549 ЦК України є неустойка у вигляді штрафу або пені.
Відповідно до статті 611 ЦК України за порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України закріплено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22).
Таким чином, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз'яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Отже, зважаючи на те, що ОСОБА_1 не виконав грошові зобов'язання за кредитними договорами, порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом примусового стягнення боргів за кредитним договором №18281-03/2024 від 15.03.2024 у сумі 19600,00 грн. та за кредитним договором №20421-03/2024 від 13.03.2024 у сумі 36000,00 грн.
На підставі частини 3 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин 1-3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з положеннями частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на вимоги частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України та приймаючи до уваги, що відповідачка не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається позивач, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, є такими, що ґрунтуються на вимогах закону.
Щодо заперечень представника відповідача про укладення договору за допомогою електронного підпису.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII)
Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд встановив, що:
- кредитний договір від 15.03.2024 № 18281-03/2024 між первісним кредитором ТОВ «Стар Файненс груп»» та ОСОБА_1 підписано останнім одноразовим ідентифікатором W1557, який було надіслано на номер відповідача;
- у договорі зазначені всі необхідні дані про особу ОСОБА_1 необхідні для його ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце проживання, а також 9 (дев'ять) номерів мобільного телефону.
Разом з тим в матеріалах справи міститься відповідь АК КБ «Приватбанк» згідно з якої вбачається, що інформація про підтвердження операції за платіжною карткою № НОМЕР_3 за період з 13.03.2024 по 17.03.2024 відправлялась на номер телефону ( НОМЕР_4 ) (а.с.131 на звороті).
Так, з пункту 8 договору про надання фінансового кредиту №18281-03/2024 від 15.03.2024 в графі реквізити клієнта, вбачається, що номер телефону ( НОМЕР_4 ) є одним із дев'яти зазначених номерів телефонів.
При цьому доводи представника позивача, що в розділі 8 кредитного договору вписано 9 номерів телефонів, однак який саме номер був використаний для підписання кредитного договору, позивач не зазначив як і не зазначив яким чином отримав інформацію про таку кількість номерів не спростовують укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему за допомогою електронного підпису.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Також відповідачем не надано належних доказів укладення договорів від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066 св 23).
Щодо заперечення представника відповідача про отримання ОСОБА_1 кредитних коштів.
Суд виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), є проявом принципу доброї совісті та базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Так, факт перерахування грошових коштів ОСОБА_1 підтверджено інформаційною довідкою IPAY.ua сервіс онлайн платежів від 27.02.2025 про переказ на картку НОМЕР_1 грошових коштів в розмірі 9 000 гривень (а.с. 90).
Також суд встановив, що факт перерахування грошових коштів ОСОБА_1 що підтверджується випискою про рух коштів на банківській карті № НОМЕР_3 від 25.03.2025.
Крім того, з вказаної виписки вбачається, що 15.03.2024 ОСОБА_1 перераховано 6000,00 грн. деталі операції IPAY_CREDIT_VISA,Visa Direct та 9000,00 грн. деталі операції IPAY_CREDIT_VISA,Visa Direct на банківську картку № НОМЕР_3 (а.с.132).
Заперечуючи факт отримання кредитних коштів, відповідач будучи обізнаним про підписання кредитного договору, графіка погашення кредиту та сплати відсотків, не вчинив дії щодо захисту, на його думку, порушених прав на отримання кредитних коштів за вказаним договором.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 31 січня 2025 року у справі № 235/8060/15-ц (провадження № 61-6952св24).
Відповідачем в свою чергу не спростовано в ході судового розгляду, що банківська картка з відповідним номером, яка вказана ним в договорі, йому не належить.
Щодо доводів позивача про перехід прав вимоги позивачу та неповідомлення відповідача про заміну кредитора необхідно зазначити наступне.
Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 516 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом частиною 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до частин 1, 2 статті 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно договору факторингу від 24.06.2024 №24062024 між ТОВ «Стар файненс груп» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» вбачається, що ТОВ «Стар файненс груп» відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги до відповідача згідно реєстру боржників (а.с.15-18).
Згідно договору факторингу від 25.07.2024 №25072024 між ТОВ «Аванс кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» вбачається, що ТОВ «Аванс кредит» відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги до відповідача згідно реєстру боржників (а.с.30-34).
Відповідно до частини 2 статті 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).
Одним із способів захисту майнових прав відповідно до пункту 5 частини 2 статті 16 ЦК України є примусове виконання обов'язку в натурі.
З урахуванням викладеного, враховуючи, що внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором №18281-03/2024 від 15.03.2024 наявні підстави для стягнення з відповідача загальну вартість боргу в розмірі 21000,00 грн.
Разом з тим з позовної зави вбачається, що позивачем заявлено до стягнення суму в розмірі 19600,00 грн.
Крім того, враховуючи, що внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором №20421-03/2024 від 13.03.2024 наявні підстави для стягнення з відповідача загальну вартість боргу в розмірі 36000,00 грн.
Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 «...боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі».
Відповідно до частини 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За змістом указаної норми боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов'язання є належним. Неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права фактора звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, оскільки боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог фактора (див. постанову Верховного Суду України у від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15).
Відтак, неповідомлення ОСОБА_1 про відступлення права вимоги за кредитним договором не спростовує факт заміни кредитора у зобов'язанні та не звільняє відповідача від виконання зобов'язання за цим договором.
Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості за кредитними договорами, а договори факторингу відповідачем не оспорювалися, в даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину вищезазначених договорів у цій справі (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов'язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України).
Щодо порушення строків звернення позивачем до суду з клопотання про витребування доказів.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).
За змістом статей 76, 81, 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Одним із засобів встановлення таких даних є письмові докази (документи (крім електронних), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Розглядаючи таке клопотання суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 2 статті 83 ЦПК України позивач, або особи яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати суду докази разом з поданням позовної заяви.
Згідно частиною 3 статті 83 ЦПК України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.
За змістом частини 5 статті 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до частиною 1 статті 120 ЦПК України, строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Відповідно до частини 1 статті 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Виходячи з принципу змагальності в цивільному процесі, прав та обов'язків сторін у справі, визначених ЦПК України, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх клопотанням.
Тому, у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку.
Норми цивільного процесуального законодавства не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі підстави визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
03.03.2025 представник позивача - Чечельницька А.О. звернулася до суду, зокрема, з клопотанням про витребування доказів, а саме інформації про рахунок відповідача у АК КБ «Приватбанк», оскільки ТОВ «ФК «ЄАПБ» не має такої можливості відповідно до чинного законодавства. Разом з тим, представник позивача зазначила, що інформацію про перерахування коштів за кредитним договором згідно законодавства може отримати відповідач, як власник картки та суд на підставі ухвали суду про витребування доказів (а.с.84).
11.03.2025 ухвалою Савранського районного суду Одеської області вищевказане клопотання представника позивача задоволено та зобов'язано АК КБ «Приватбанк» надати суду докази, а саме:
- інформацію чи було емітовано ім?я ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) платіжну картку № НОМЕР_1 ;
- виписку з карткового рахунку про рух грошових коштів відкритого до платіжної карти № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) за період: з 13.03.2024 по 17.03.2025 з відображенням часу зарахування коштів, призначення платежу та відправника коштів;
- інформацію щодо номеру телефону, на який відправлялася інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_1 ; за період: з 13.03.2024 по 17.03.2025.
На виконання ухвали Савранського районного суду Одеської області від 11.03.2025 АТ КБ «Приватбанк» надав виписку за договором № б/н за період 13.03.2024-17.03.2024 з якої вбачається, що на картку № НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_1 зараховано кошти, зокрема, 15.03.2024 в сумі 6000,00 грн. та 13.03.2024 в сумі 9000,00 грн., а також відомості про номер телефону на який відправлялася інформація про підтвердження здійснення операцій (а.с.131-132).
Так, 10.04.2025 та 15.04.2025 представником відповідача - адвокатом Кузнецовим І.С. через систему Електронний суд надано заперечення, зокрема, з підстав порушення процесуальних строків подачі доказів позивачем згідно частині 1 та частині 2 статті 84 ЦПК України.
В силу частини 7 статті 178 ЦПК України встановлено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Статтею 179 ЦПК України передбачено, що у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх визнання або відхилення. Відповідь на відзив підписується позивачем або його представником. До відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою - п'ятою статті 178 цього Кодексу. Відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.
Так, до відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою - п'ятою статті 178 ЦПК України. Частиною 5 зазначеної статті передбачено, що до відповіді на відзив додаються: 1) докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; 2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Оскільки згідно з ухвалою про прийняття позову до розгляду та відкриття провадження у справі від 06.01.2025, роз'яснено право позивачу подання відповіді на відзив щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень в строк, не пізніше п'яти днів з дня отримання такого відзиву, та, враховуючи, що відзив на позовну заяву був сформований в системі "Електронний суд" та надійшов позивачу 25.02.2025, а п'ятий день закінчення строку для подання відповіді на відзив припадав на вихідний день, - такий строк було дотримано позивачем, а також оскільки процесуальний закон не обмежує право позивача щодо подання доказів лише з позовною заявою, у суду відсутні процесуальні підстави для визнання недопустимими доказів, долучених за результатами задоволення клопотання, долученого до відповіді на відзив.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною 2 статті 214 ЦПК України головуючий відповідно до завдання цивільного судочинства керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками судового процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
Зазначена норма гарантує «право на суд», одним з елементів якого є право на доступ до суду, тобто право ініціювати судовий розгляд цивільної справи (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі за текстом - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golderv. theUnitedKingdom), заява № 4451/70, § 36).
Так у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.
ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід'ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.
Надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини: від 28 жовтня 1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08 березня 2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).
Згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
Надто суворе тлумачення судом процесуальних норм позбавляє позивача, або інших учасників справи права доступу до суду, що згідно з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, враховуючи все вищевикладене, виходячи з спрямовання судового розгляду на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, оцінюючи належність, допустимість доказу, а саме виписки за договором №б/н за період 13.03.2024-17.03.2024 наданої АТ КБ «Приватбанк» щодо руху коштів на картці відповідача, а також взаємний зв'язок з іншими доказами в їх сукупності, суд вважає, що вищезазначений доказ є належним та допустимим.
Враховуючи викладене, а також той факт, що відповідач взяті на себе за кредитними договорами зобов'язання не виконує, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та необхідність їх задоволення.
Стосовно судових витрат.
Представником відповідача заявлено вимогу про стягнення з позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» витрат на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. понесених відповідачем.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно частиною 1, пункту 1 частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
З урахуванням зазначених норм процесуального права, враховуючи те, що позов задовольняється в повному обсязі з відповідача на користь позивача підлягають стягненню в повному обсязі судові витрати понесенні при зверненні до суду у виді судового збору в сумі 3028 грн.
На підставі викладеного, відповідно до ст. 525, 526, 530, 546, 549, 598, 610, 625, 1046-1054 ЦК України, та керуючись ст.4, 12, 13, 28, 76-82, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 274, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 , зареєстрованого АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, реквізити IBAN № НОМЕР_5 у «ТАСкомбанк», адреса місця знаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30) заборгованість за кредитним договором № 18281-03/2024 від 15.03.2024 в розмірі 19600 (дев'ятнадцять тисяч шістсот) грн. 00 коп., з яких: 6000 грн. 00 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 13600 грн. 00 коп. - сума заборгованості за відсотками; 0 грн. 0 коп. - сума заборгованості за пенею.
Стягнути із ОСОБА_1 , зареєстрованого АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, реквізити IBAN № НОМЕР_5 у «ТАСкомбанк», адреса місця знаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30) заборгованість за кредитним договором №20421-03/2024 від 13.03.2024 в розмірі 36000 (тридцять шість тисяч) грн. 00 коп., з яких 9000 грн. 00 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 27000 грн. 00 коп. - сума заборгованості за відсотками.
Всього стягнути заборгованість за договорами у загальному розмірі: 55600 (п'ятдесят п'ять тисяч шістсот) грн. 00 коп.
Стягнути із ОСОБА_1 , зареєстрованого АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, реквізити IBAN № НОМЕР_5 у «ТАСкомбанк», адреса місця знаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.
Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: О.Ю. Брюховецький