Справа № 161/23977/24
Провадження № 2/161/541/25
16 квітня 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області
у складі: головуючого судді Шестерніна В.Д.
за участю секретаря Мельник А.В.
розглянувши в судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-
встановив:
І.Короткий зміст позовних вимог
30.12.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 13.12.2023, близько 17:30, в м. Луцьку на перехресті вул. Ветеранів та вул. Писаревського, ОСОБА_3 керував транспортним засобом Nissan Leaf, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вчинив дорожньо-транспортну пригоду за участю іншого транспортного засобу Opel Astra, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .
Винним у вчиненні дтп є ОСОБА_3 , який рішенням суду був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.
Внаслідок дтп транспортний засіб позивача отримав механічні пошкодження.
На момент вчинення дтп цивільно-правова відповідальність володільця транспортного засобу Nissan Leaf була застрахована. Вартість відновлювального ремонту транспортного засобу позивача становить 104 434,99 грн. Вказана грошова сума була відшкодована позивачу: 101 834,99 грн. сплатило ПрАТ СК «ПЗУ Україна», як страховик винної особи, а 2 600 грн. сплатила ОСОБА_4 (в інтересах ОСОБА_3 ).
У зв'язку з дтп позивач поніс фактичні витрати в розмірі 142 194,13 грн., з них: 140 194,13 грн. - витрати на проведення неповного ремонту транспортного засобу і 1 200 грн. - витрати на транспортні послуги з перевезення транспортного засобу.
В силу приписів ч. 1 ст. 1172 ЦК України відповідальним за завдану в результаті дтп шкоду, в тому числі і моральну шкоду, є ОСОБА_2 .
З огляду на принцип повного відшкодування завданої шкоди потерпілій особі позивач (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 19.03.2025) просив суд стягнути з ОСОБА_2 різницю між понесеними фактичними витратами та сплаченим страховим відшкодуванням в розмірі 37 759,14 грн. (142 194,13 грн. - 104 434,99 грн.), моральну шкоду в розмірі 15 000 грн., а також покласти на відповідача судові витрати.
ІІ.Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Ш.Процесуальні дії суду, клопотання та заяви учасників судового процесу
Ухвалою суду від 22.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
19.03.2025 позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, яка протокольною ухвалою суду від 25.03.2025 прийнята до розгляду.
Ухвалою суду від 25.03.2025 позовну заяву в частині вимог до ОСОБА_3 залишено без розгляду.
Протокольною ухвалою суду від 25.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
09.04.2025 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення ухвалення та проголошення судового рішення на 16.04.2025.
У зв'язку з неявкою в судове засідання 16.04.2025 всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося (ч. 2 ст. 247 ЦПК України).
16.04.2025 суд ухвалив рішення по суті спору.
ІV.Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 є власником транспортного засобу Opel Astra, реєстраційний номер НОМЕР_2 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , а.с. 8).
13.12.2023, о 17:40, в м. Луцьку на перехресті вул. Ветеранів та вул. Писаревського сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Nissan Leaf, реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі по тексту - т/з Nissan Leaf), під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу Opel Astra, реєстраційний номер НОМЕР_2 (далі по тексту - т/з Opel Astra), під керуванням ОСОБА_1 .
Внаслідок дтп т/з Opel Astra отримав механічні пошкодження.
Винним у вчиненні дтп є ОСОБА_3 , який згідно постанови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06.03.2024 у справі №161/22514/23 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП (а.с. 9-10).
На час вчинення дтп цивільно-правова відповідальність власника (володільця) т/з Nissan Leaf була застрахована за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-215983485 у ПрАТ СК «ПЗУ Україна».
Вартість відновлювального ремонту т/з Opel Astra становить 211 695,99 грн. (з ПДВ). Вартість відновлювального ремонту т/з Opel Astra (з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу) становить 104 434,99 грн. (з ПДВ) (звіт про оцінку вартості (розміру) збитків № SOS-231215-273440 від 24.09.2024, а.с. 14-18).
ОСОБА_1 , як потерпілій в дтп особі, було нараховане ПрАТ СК «ПЗУ Україна», як страховиком винної в дтп особи, страхове відшкодування в розмірі 71 811,15 грн. (страховий акт №35748/1, а.с. 11), 10 872,23 грн. (страховий акт №35748/2, а.с. 12) та 19 151,61 грн. (страховий акт №35748/3, а.с. 13). Позивач в судовому засіданні 09.04.2025 визнав факт отримання від страховика цих грошових сум (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).
01.05.2024 ОСОБА_4 перерахувала ОСОБА_1 2 600 грн. (платіжна інструкція від 01.05.2024, а.с. 63). Позивач в судовому засіданні 09.04.2025 визнав, що прийняв ці грошові кошти як виконання зобов'язання за боржника ОСОБА_3 .
ОСОБА_1 здійснив ремонт т/з Opel Astra. Вартість ремонту становить 140 994,13 грн. (акт наданих послуг №3HVA41415 від 25.06.2024, а.с. 25-26, рахунки-фактури від 17.04.2024, від 18.04.2024, від 24.06.2024, від 25.06.2024 та фіскальні чеки від 17.04.2024, від 18.04.2024, від 24.06.2024, від 25.06.2024, а.с. 27-30).
ОСОБА_1 поніс витрати на перевезення т/з Opel Astra (акт №72 від 27.12.2023 та фіскальний чек від 27.12.2023, а.с. 31).
Відомості про перебування ОСОБА_3 в трудових відносинах з ОСОБА_2 в матеріалах справи відсутні (відповідь №1277452 від 09.04.2025, а.с. 100).
Відомості про власника т/з Nissan Leaf в матеріалах справи відсутні.
V.Мотиви суду та застосоване законодавство
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.
Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (який діяв на момент вчинення дтп, далі - Закон).
Згідно з статтею 3 Закону обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 5 вказаного Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно з ст. 28 Закону шкодою, заподіяною в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, є, в тому числі, шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Відповідно до ст. 29 Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст. 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому, такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
За встановлених фактичних обставин справи та з урахуванням релевантних джерел права суд дійшов таких висновків.
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі №9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36)).
Насамперед, суд констатує, що позивач, керуючись принципом повного відшкодування завданої шкоди потерпілій стороні, прагне домогтися відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в частині, яка не покрита страховим відшкодуванням.
При цьому, позивач вважає відповідальною особою за своїми вимогами ОСОБА_2 , вочевидь, як роботодавця водія т/з Nissan Leaf Зубчика Олександра Петровича. Суд не погоджується з позивачем з таких мотивів.
В ході підготовчого провадження у справі, в тому числі і в підготовчому засіданні 25.03.2025, суд неодноразово оголошував перерви для уточнення позивачем своїх вимог до кожного з двох первісних відповідачів, з'ясовував яку з редакцій позовної заяви та заяви про уточнення позовних вимог він остаточно підтримує, роз'яснював зміст статті 51 ЦПК України тощо. Тобто, суд в достатній мірі сприяв позивачу в реалізації його процесуальних прав. З урахуванням принципу доспозитивності цивільного судочинства суд не має права проводити заміну неналежного відповідачу належним з власної ініціативи.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).
Під неналежними відповідачами слід розуміти таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Вирішуючи питання про належність відповідача суд виходить з такого.
Транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки.
Власник транспортного засобу є зобов'язаною особою та несе відповідальність перед потерпілим за завдану джерелом підвищеної небезпеки шкоду у випадку, якщо в момент дорожньо-транспортної пригоди він керував транспортним засобом (тобто є заподіювачем шкоди) або у випадку, передбаченому частиною першою статті 1172 ЦК України.
Відповідач ОСОБА_2 , який, зі слів позивача, є власником т/з Nissan Leaf, в момент дорожньо-транспортної пригоди ним не володів (не керував), отже, він не є зобов'язаною особою за відшкодування шкоди, завданої ОСОБА_1 .
Обставин наявності трудових відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивачем не доведено та судом не встановлено. Відтак є відсутніми підстави для застосування приписів ч. 1 ст. 1172 ЦК України.
Наявність реєстраційних документів на т/з Nissan Leaf у ОСОБА_3 на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди свідчить про надання йому згоди власником (фактичним власником) на володіння транспортним засобом. Відтак, ОСОБА_3 володів т/з ОСОБА_5 на правовій підставі, тобто за згодою власника.
Отже, в силу приписів ч. 2 ст. 1187 ЦК України зобов'язаною особою з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є ОСОБА_3 , оскільки в момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди саме він на правовій підставі володів транспортним засобом.
Встановлення належності відповідачів є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Тому пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові.
Суд вважає, що ОСОБА_6 не є належним відповідачем по справі. Таким є ОСОБА_3 і саме до нього позивач повинен заявляти відповідні вимоги.
Отже, суд висновує, що позовні вимоги у справі заявлені до неналежного відповідача, а тому з цих підстав в задоволенні позову слід відмовити.
В цілому суд констатує, що дав відповіді на всі важливі аргументи сторін.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10.02.2010).
VI.Судові витрати
Враховуючи результат вирішення спору, керуючись ст. 141 ЦПК України судові витрати слід залишити за позивачем.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 259, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-
вирішив:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Відомості про сторін та інших учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 .
Дата складення повного рішення суду - 16.04.2025.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області В.Д. Шестернін