Справа № 522/4037/25
Провадження № 2/522/4262/25
16 квітня 2025 року м. Одеса
Суддя Приморського районного суду м. Одеси Федчишена Т. Ю., вирішуючи питання про відкриття провадження за матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтований тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26.12.2017, ухваленим у складі судді Загороднюка В. І., присяжних: Голубцова Г. В., Голубцової Ю. В., його визнано недієздатним та встановлено над ним опіку. Опікуном призначено його матір - ОСОБА_4 . Визначено строк дії рішення - два роки з моменту набрання ним законної сили.
Указує, що про наявність цього рішення він дізнався випадково.
Позивач вважає зазначене рішення незаконним, необґрунтованим, прийнятим умисно з грубим порушенням норм процесуального права, оскільки розгляд справи відбувся без участі осіб, визначених ст. 299 ЦПК України, та за відсутності подання органу опіки та піклування про призначення йому опікуна.
Указує, що прийняття за участю відповідачів зазначеного рішення завдало йому моральної шкоди, призвело до порушення його прав та потягло негативні наслідки, він був незаконно визнаний недієздатним та як особа з інвалідністю 1 групи «А» був позбавлений можливості вести звичайний спосіб життя.
На підставі наведеного просить стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь у відшкодування моральної шкоди по 1 000 000 грн з кожного.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд зазначає таке.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені положеннями статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках завдання шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц викладено висновок, що позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.
Як слідує зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 обґрунтовує заподіяння йому моральної шкоди діями складу суду та рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26.12.2017 у справі № 522/16930/17, ухваленим за участю відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які входили під час розгляду справи до складу суду та були присяжними.
Рішенням Одеської обласної ради від 18.08.2017 № 465 - VІІ «Про затвердження списку присяжних для місцевих загальних судів, розташованих на території Одеської області» затверджено список присяжних строком на три роки.
Відповідно до додатку 3 до рішення обласної ради від 18 серпня 2017 року № 465 - VІІ ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були включені до списку присяжних для Приморського районного суду міста Одеси.
Відповідно до статті 63 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» присяжним є особа, яка у випадках, визначених процесуальним законом, та за її згодою вирішує справи у складі суду разом із суддею або залучається до здійснення правосуддя.
Присяжні виконують обов'язки, визначені пунктами 1, 2, 4-6 частини сьомої статті 56 цього Закону.
Згідно з частиною 2 ст. 34 ЦПК України, у випадках, встановлених цим Кодексом, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох присяжних, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.
Отже, під час розгляду справи присяжні входять до складу суду та при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.
За змістом ч. ч. 1, 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.
Законом встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.
Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12 березня 2009 року у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine)).
Схожий висновок висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, в якій зазначено, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.
Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
У разі надходження позовної заяви з вимогами про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).
Згідно з ч. 4 ст. 268 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.
Правові висновки щодо відповідальності судді чи суду викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц ( провадження № 14-185 цс 18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, (провадження14-399 цс 18),від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19), від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.
З огляду на підстави та зміст позову, викладені вище мотиви та висновки, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які входили до складу суду під час вирішення справи про визнання позивача недієздатним, про відшкодування моральної шкоди не підлягає розгляду судом та не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження діянь відповідачів, які є складом суду, поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається та вони не можуть бути відповідачами у справі.
Такий висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 24 листопада 2021 року у справі № 686/31901/19.
Відтак, у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 186, 258-261, 353, 354 ЦПК України,
У відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя Тетяна ФЕДЧИШЕНА