10 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 646/4294/23
провадження № 51-4489 км 24
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4
захисника
(у режимі відеоконференції) ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 , яка брала участь у суді апеляційної інстанції, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 27 червня 2024 року в кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Жданівки Донецької області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , який фактично проживав у АДРЕСА_2 ,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Рух справи, короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені фактичні обставини
За вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2024 року, залишеним без змін 27 червня 2024 року Харківським апеляційним судом, ОСОБА_8 було засуджено за ч. 4 ст. 187 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, а на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього виконання обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Суд визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні за обставин, детально викладених у вироку, розбою в умовах воєнного стану.
За змістом ухваленого вироку, 15 травня 2023 року приблизно о 09:00 під час перебування в магазині «LifeCell», що на просп. Гагаріна, 22 у м. Харкові, ОСОБА_8 з метою заволодіння чужим майном напав на продавчиню ОСОБА_9 , котру, обхопивши рукою та здавлюючи за шию, змусив закрити на замок вхідні двері. Потім він посадив ОСОБА_9 на стілець, зв'язав їй руки і заклеїв липкою стрічкою рота. Надалі, погрожуючи потерпілій предметом, який вона сприймала як вогнепальну зброю (пістолет), засуджений заволодів 12 мобільними телефонами, чотирма роутерами та двома ноутбуками загальною вартістю 78 657,50 грн, завдавши фізичній особі підприємцю « ОСОБА_10 » (далі - ФОП) матеріальної шкоди на зазначену суму.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді. Суть позиції скаржника зводиться до того, що в цій справі неправильно застосовано статті 69, 75 КК, унаслідок чого призначене засудженому покарання є явно несправедливим через м'якість. На думку прокурора, під час перегляду вироку згаданий суд належно не врахував учинення ОСОБА_8 особливо тяжкого злочину, конкретних обставин кримінального провадження, розміру завданої шкоди та даних про особу винуватця, котрий не мав постійного місця проживання, не був працевлаштованим і намагався уникнути відповідальності. Автор скарги також заперечує висновки суду про наявність пом'якшуючих обставини - щирого каяття й активного сприяння розкриттю злочину, а щодо поміщення засудженого його родичем до лікувального закладу після вироку зазначає, що таке унеможливлює виконання обов'язків, покладених за ст. 76 КК. Водночас скаржник акцентує на тому, що ОСОБА_8 , хоч і страждає на психічне захворювання, є осудним, на спростування цього стороною захисту документів не надано, звідси, вбачається штучне створення уявлення про безпорадний стан останнього. Вважає, що оспорювана ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції прокурор підтримав касаційну скаргу, захисник заперечив обґрунтованість вимог сторони обвинувачення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження й доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє судові рішення в межах касаційної скарги.
Доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації діяння за ч. 4 ст. 187 КК у поданій скарзі не оспорюються. Тому в цій частині судове рішення не ревізується.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, ступеню їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за цей злочин, може мати місце лише за наявності кількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині свого рішення зазначити, які саме обставини кримінального провадження або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення заходу примусу.
У розумінні ст. 75 КК застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого та досягнення мети заходу примусу є можливим без відбування засудженим покарання.
За положеннями ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі має бути зазначено мотиви й підстави, через які подану скаргу визнано необґрунтованою.
Переглядаючи вирок стосовно ОСОБА_8 , апеляційний суд повною мірою не врахував окреслених законодавчих приписів.
Як убачається з матеріалів справи, не погодившись із вироком прокурор оскаржив це рішення в апеляційному порядку. У поданій скарзі сторона обвинувачення з наведенням конкретних доводів про неправильне застосування статей 69, 75 КК та м'якість призначеного покарання просила апеляційний суд скасувати у відповідній частині оспорюваний вирок і ухвалити новий, яким обрати ОСОБА_8 захід примусу в межах санкції ч. 4 ст. 187 вказаного Кодексу.
Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні скарги прокурора. Проте, замість надання вмотивованих відповідей на всі аргументи скаржника, обмежився цитуванням викладених у вироку висновків, які заперечувалися і підлягали перевірці. Відхиливши в цілому доводи сторони обвинувачення про неправомірне призначення покарання нижчого від найнижчої межі, установленої в санкції ч. 4 ст. 187 КК, й незаконність звільнення від його відбування з випробуванням, апеляційний суд послався на повне визнання ОСОБА_8 провини, щире каяття, вибачення, готовність нести відповідальність та тяжкий стан здоров'я останнього, що у сукупності свідчить про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.
Однак, зазначивши ці обставини згаданий суд не конкретизував, яким чином вони істотно знижують ступінь тяжкості кримінального правопорушення (розбою), що є обов'язковою умовою для застосування ст. 69 КК. Не було предметом дослідження і питання щодо наявності чи відсутності пом'якшуючої обставини - активного сприяння засудженим розкриттю злочину. За матеріалами справи, намагаючись уникнути відповідальності й приховати викрадені в м. Харкові речі, ОСОБА_8 відправив їх засобами поштового зв'язку на своє ім'я в м. Хорол Полтавської області, де був затриманий правоохоронцями, котрі вилучили в нього чуже майно. Ці фактичні дані, відображені в документах (а.с. 43-50, т. 1) не отримали оцінки. Між тим вони ставлять під сумнів сприяння засудженим розкриттю злочину. Звідси, і сумнівність висновків суду щодо наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання.
Крім того, апеляційний суд не зважив на те, що засуджений не мав постійного місця проживання, учинив активні цілеспрямовані дії, які полягали не тільки у погрозах потерпілій під час заволодіння коштовним майном на суму 78 657,50 грн, а й у застосуванні небезпечного для її здоров'я насильства. Характер поведінки засудженого та його спосіб життя теж залишилися без належної оцінки. Отже, вагомі обставини, котрі в правому аспекті впливають на вибір покарання, стосуються питань суспільної небезпечності, мети заходу примусу - виправлення ОСОБА_8 та попередження нових кримінальних правопорушень не були з'ясовані під час апеляційного перегляду.
За змістом ухвали, у ній висновок про правильне застосування судом першої інстанції статей 69, 75 КК зумовлений не критеріями, визначеними в цих нормах права, а станом здоров'я засудженого.
Однак указану позицію наразі також не можна вважати прийнятною, адже суд апеляційної інстанції не зіставив і не проаналізував наявних у справі всіх відповідних документів. Зокрема, не було враховано й оцінено, що засудово-психіатричною експертизою від 7 червня 2023 року № 303 ОСОБА_8 , хоч і страждає на певні органічні розлади особистості, є осудним, не потребує застосування примусових заходів медичного характеру; згідно з довідкою філії Державної установи «Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України» у Харківській та Луганській областях він мав задовільний загальний стан здоров'я.
Той факт, що на стадії апеляційного провадження за скаргою прокурора, в якій він наполягав на погіршенні становища ОСОБА_8 , останній згідно з довідкою, наданою стороною захисту, тимчасово перебував на стаціонарному лікуванні в медичному закладі, сам собою з огляду на тяжкість злочину та обставини справи безспірно не свідчить про обов'язковість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.
Разом із цим необхідно зазначити, що питання про звільнення особи від покарання за хворобою може бути вирішено в порядку виконання вироку за правилами п. 6 ч. 1 ст. 537, ст. 539 КПК.
Таким чином, викладені в апеляційній скарзі доводи сторони обвинувачення не були спростовані, а висновок у постановленій ухвалі про можливість досягти мети покарання (ст. 50 КК) без ізоляції засудженого від суспільства - необґрунтований, про що слушно йдеться в касаційній скарзі.
Тому оспорювана ухвала підлягає скасуванню на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а подана прокурором касаційна скарга - задоволенню.
Під час нового апеляційного розгляду суду належить урахувати наведене, ретельно з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити доводи в апеляційній скарзі сторони обвинувачення і за наслідками ухвалити справедливе рішення, яке відповідатиме ст. 370 КПК. При цьому слід мати на увазі, що за тих самих обставин кримінального провадження та даних про особу засудженого, застосування статей 69, 75 КК є неправильним, а захід примусу - м'яким.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів
ухвалила:
Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 , яка брала участь у суді апеляційної інстанції, задовольнити.
Ухвалу Харківського апеляційного суду від 27 червня 2024 рокустосовно ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3