01 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 307/5337/23
провадження № 61-3140ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу керівника Закарпатської обласної прокуратури
на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 26 березня
2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 23 січня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Закарпатської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Закарпатській області
про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Закарпатської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Позов мотивував тим, що 08 серпня 2017 року старший слідчий СВ Тячівського
ВП ГУНП в Закарпатській області капітан поліції Монич І. В. повідомив йому
про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 КК України. Такі відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31 травня 2017 року за № 42017071160000040.
Вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 червня
2020 року його визнано невинним на підставі пункту 3 частини першої статті
373 КПК України у зв'язку з недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення і виправдано.
Позивач зазначав, що відкриттям стосовно нього кримінального провадження
за статтею 366-1 КК України йому завдано значної моральної шкоди. Стреси, нервові переживання, психологічний дискомфорт, тиск на нього, викликані незаконними діями посадових осіб органів досудового слідства та прокуратури, призвели до різкого погіршення стану здоров'я. Внаслідок протиправних
дій органів слідства він отримав інвалідність ІІІ групи. Однак, незважаючи
на те, що вироком Тячівського районного суду Закарпатської області його виправдано, прокурором Тячівської окружної прокуратури була подана апеляційна скарга до Закарпатського апеляційного суду.
Звертав увагу, що протягом більше двох років справа перебувала на розгляді апеляційного суду і лише 17 листопада 2022 року постановою апеляційного суду,
у зв'язку з відкликанням апеляційної скарги прокурором, провадження у справі закрито.
Вказував, що розгляд справи в апеляційному суді також потяг за собою моральні страждання та матеріальні витрати, оскільки справа щодо його невинуватості мала бути розглянута у строки, встановлені Кримінальним процесуальним кодексом України, а вирок Тячівського районного суду Закарпатської області - набрати законної сили.
Незаконними діями працівників СВ Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області та Тячівської окружної прокуратури йому завдано моральної шкоди, пов'язаної
з незаконним пред'явленням обвинувачення, яку він оцінює в розмірі
2 000 000,00 грн.
Крім того, йому завдано значну матеріальну шкоду, яка полягає у тому,
що з часу порушення кримінального провадження минуло понад п'ять років.
Також матеріальна шкода пов'язана з витратами на проїзд для участі в заходах досудового слідства, в судових засіданнях та тривалим постійним лікуванням. Загальний розмір матеріальної шкоди складає щонайменше 50 000,00 грн.
Посилаючись на вказані обставини, просив стягнути з держави Україна
в особі Державної казначейської служби України на його користь
в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 2 000 000,00 грн
та 50 000,00 грн - матеріальної шкоди.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 26 березня
2024 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду
від 23 січня 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 500 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив
з наявності у позивача права на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства та прокуратури відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Встановивши всі фактичні обставини справи щодо заподіяння позивачу моральної шкоди, з'ясувавши обставини її завдання, дослідивши у сукупності наявні у матеріалах справи докази та керуючись принципами розумності, виваженості, справедливості і пропорційності, суд визначив відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди
у розмірі 500 000,00 грн.
Щодо вимог про стягнення матеріальної шкоди в розмір 50 000,00 грн, то суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того,
що така шкода не підлягає задоволенню, оскільки її заподіяння не підтверджено належними та допустимими доказами.
05 березня 2025 року керівник Закарпатської обласної прокуратури, засобами поштового зв'язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою
на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 26 березня
2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 23 січня 2025 року (повне рішення складено 03 лютого 2025 року) у цій справі, в якій, посилаючись
на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 26 березня 2024 року
та постанову Закарпатського апеляційного суду від 23 січня 2025 року
в частині задоволених позовних вимог шляхом зменшення розміру відшкодування моральної шкоди.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 523/13432/16, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14, від 31 серпня 2022 року у справі № 306/701/20, від 01 березня 2023 року у справі № 751/4400/21, від 15 серпня 2023 року у справі
№ 569/20230/21 та від 23 жовтня 2024 року у справі № 293/174/23.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
- позивач не обґрунтував та не надав належні докази на підтвердження факту заподіяних йому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі заявник оцінював заподіяну йому моральну шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Відповідно до вимог закону позивач не надав обґрунтований розрахунок шкоди, яку просив стягнути на свою користь;
- задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та визначаючи суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на час розгляду справи у сумі 7 100,00 грн, суди дійшли помилкового висновку щодо обґрунтованості його застосування у такому розмірі, оскільки відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 3460 - IX законодавець визначив розмір мінімальної заробітної плати за рішенням суду на рівні 1 600,00 грн.
Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені
в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності оскаржуваних судового рішення чи їх невідповідності висновкам, викладених у наведених заявником постановах Верховного Суду, щодо питання застосування норми права
у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.
За змістом положень частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову
у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Суди встановили, що 31 травня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено за № 42017071160000040 відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 КК України.
Згідно з реєстром матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017071160000040, який міститься в матеріалах оглянутого
в судовому засіданні кримінального провадження про обвинувачення
ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 КК України (справа № 307/2014/17, провадження № 1-кп/307/85/20), повідомлення про підозру ОСОБА_1 вручено 09 серпня 2017 року.
Вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 червня
2020 року, який набрав законної сили 17 листопада 2022 року, у справі
№ 307/2014/17 (провадження №1-кп/307/85/20) ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 КК України, на підставі пункту
3 частини першої статті 373 КПК України у зв'язку із недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, та виправдано.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року, апеляційне провадження № 11-кп/4806/842/20 за апеляційною скаргою прокурора Тячівської місцевої прокуратури Варги І. В. на вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 червня 2020 року щодо ОСОБА_1
про обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 КК України, - закрито, у зв'язку з відкликанням апеляційної скарги прокурором.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку
з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням
чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого
або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також
з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Гроші є еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду
в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою
для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності
і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, провадження № 61-1132св22).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого
є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня
2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
За своєю суттю зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди,
з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості,
то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, провадження № 61-18013сво18)).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, провадження
№ 61-1132св22); постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20, провадження № 61-21130сво21).
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових
і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (частини перша статті 1176 ЦК України).
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі
№ 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) вказано, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного
чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування
під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації,
час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення,
так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
За висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити
з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку
не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення,
так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19),
у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин
з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року в справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21) вказано, що: «положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода. Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено,
що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути
не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування
під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Під час визначення розміру відшкодування необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи судом першої інстанції, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо
для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року
у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19)).
Визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять
із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи».
Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено,
що з 01 січня 2024 року розмір мінімальної заробітної плати становить
7 100,00 грн.
При визначенні розміру моральної шкоди суди правомірно виходили з розміру мінімальної заробітної плати, що діяв на час розгляду справи.
За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився
апеляційний суд, правильно виснував, що розмежовуючи види незаконних процесуальних дій органів досудового слідства та прокуратури, за які спеціальним
законом передбачено відшкодування моральної шкоди, і зважаючи
на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір,
з якого необхідно виходити при її визначенні, дійшов обґрунтованого висновку,
що на користь позивача слід стягнути у рахунок відшкодування моральної шкоди 500 000,00 грн, за порушення кримінальної справи, пред'явлення обвинувачення, довготривалий розгляд справи, враховуючи характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації,
час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Враховуючи час незаконного перебування під слідством та судом позивача, а саме з 09 серпня 2017 року до 17 листопада 2022 року, що становить 63 календарні місяці, а також розмір мінімальної заробітної плати, яка на час розгляду справи
в суді, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України
на 2024 рік складає 7 100,00 грн і моральна шкода заподіяна позивачу не може бути меншою 447 300,00 грн.
Щодо вимог про стягнення матеріальної шкоди в розмір 50 000,00 грн, то суди виходили з того, що вони не підлягають задоволенню, оскільки такі
не підтверджені належними та допустимими доказами.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Як свідчить тлумачення статей 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення
до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження,
яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Судами встановлено, що позивач перебував під слідством та судом з 09 серпня 2017 року до 17 листопада 2022 року, тобто 63 місяці.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 визнано невинуватим на підставі пункту
3 частини першої статті 373 КПК України у зв'язку із недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, та виправдано,
ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди в силу положень пункту 2 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відповідно до постанови Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі
№ 477/874/19 розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку
з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа. Розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.
На підставі аналізу наявних у справі доказів суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що належними та допустимими доказами доведений факт незаконного перебування позивача під слідством та судом.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, що розмежовуючи види незаконних процесуальних дій органів досудового слідства та прокуратури, за які спеціальним законом передбачено відшкодування моральної шкоди, і зважаючи на те, що законодавством
не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди
у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, дійшов обґрунтованого висновку, що на користь позивача слід стягнути у рахунок відшкодування моральної шкоди 500 000,00 грн, за порушення кримінальної справи, пред'явлення обвинувачення, довготривалий розгляд справи, враховуючи характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації,
час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17, від 10 квітня 2019 року у справі
№ 464/3789/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 523/13432/16, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14, від 31 серпня 2022 року у справі № 306/701/20, від 01 березня 2023 року у справі № 751/4400/21, від 15 серпня 2023 року у справі № 569/20230/21 та від 23 жовтня 2024 року у справі № 293/174/23, оскільки висновки, викладені у судових рішеннях, що оскаржуються, їм не суперечать.
Щодо доводів касаційної скарги, то вони є аналогічними доводам апеляційної скарги і апеляційним судом їм надана належна правова оцінка.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати
від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги
до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE,
№ 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE
v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє
у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах).
Касаційна скарга не має обґрунтованих посилань на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права,
а зводиться до незгоди представника заявника з ухваленими судовими рішеннями, законність та обґрунтованість яких доводами касаційної скарги
не спростована.
З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосовування судами норм матеріального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо
їх застосування чи тлумачення.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою керівника Закарпатської обласної прокуратури на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 26 березня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 23 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Закарпатської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції
в Закарпатській області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська