09 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 727/4341/24
провадження № 61-14923св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сердюка В. В.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Мандзюк Віктор Борисович, на постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 вересня 2024 року в складі колегії суддів Литвинюк І. М., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з 27 травня 2020 року перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , від якого народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 серпня 2023 року шлюб між сторонами розірвано.
Позивач зазначав, що причиною розірвання шлюбу було те, що ОСОБА_2 зловживала алкогольними напоями, неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності, зокрема, за неналежне виховання дитини.
Стверджував, що відповідачка веде аморальний спосіб життя, зловживає спиртними напоями, вчиняє домашнє насильство відносно малолітньої дитини, не займається її вихованням, часто залишає дитину без догляду на сторонніх людей чи вдома саму, звертається до дитини нецензурними словами.
Відповідачка неодноразово притягувалася до кримінальної відповідальності за вчинення крадіжок. На момент подання позову ОСОБА_2 відбуває кримінальне покарання у місцях позбавлення волі за вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 28 листопада 2019 року.
Після постановлення ухвали Кіцманського районного суду Чернівецької області від 19 липня 2023 року, якою було надано відстрочку виконання вироку цього ж суду про застосування до ОСОБА_2 кримінального покарання у виді позбавлення волі, відповідачка двічі притягувалася до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків та один раз за застосування стосовно дочки психологічного насильства.
Постановою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 14 березня 2024 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП.
Малолітня дочка сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент звернення з позовом проживає з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 06 липня 2022 року відповідачку позбавлено батьківських прав стосовно дочки від першого шлюбу ОСОБА_4 .
З вересня 2022 року позивач перебував на службі в Збройних Силах України, тому малолітня дочка сторін ОСОБА_3 проживала з відповідачкою. Під час перебування позивача на військовій службі йому стало відомо, що 12 грудня 2023 року дочка ОСОБА_3 була покинута матір'ю та знайдена працівниками поліції, доставлена в КНП «Міська дитяча клінічна лікарня» і госпіталізована з діагнозом гострий риніт, двосторонній сальпінгоотит. Під час госпіталізації дитину супроводжували працівники служби у справах дітей та працівники поліції.
24 січня 2024 року Службою у справах дітей Чернівецької міської ради прийнято рішення про недоцільність повернення дитини матері на виховання.
09 квітня 2024 року органом опіки та піклування Чернівецької міської ради надано висновок про доцільність позбавлення громадянки ОСОБА_2 батьківських прав у зв'язку з неналежним виконанням матір'ю батьківських обов'язків.
Посилаючись на наведене, позивач просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з відповідачки аліменти на дитину в розмірі 1/4 частки від доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 липня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29 квітня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дочки ОСОБА_3 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Допущено негайне виконання в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення аліментів мотивовано тим, що дитина ОСОБА_3 проживає разом з батьком ОСОБА_1 , відповідачка не заперечувала проти задоволення позову в цій частині. Суд урахував, що з січня 2024 року відповідачка перебуває в місцях позбавлення волі. У цій частині суд виходив з обґрунтованості позову, а також принципу найкращого забезпечення інтересів дитини. У частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав рішення мотивовано недоведеністю позивачем доцільності застосування щодо ОСОБА_2 такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_3 .
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 30 вересня 2024 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 липня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В решті рішення суду залишено без змін.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав мотивовано тим, що місцевий суд не врахував, що під час розгляду указаної категорії справ, у разі посилання учасників справи на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства, мають перевірятися обставини чи зазнавала дитина домашнього насильства у будь-якій формі чи стала свідком (очевидцем) такого насильства.
ОСОБА_2 неодноразово вчиняла адміністративні правопорушення та притягувалася до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства щодо своєї дочки ОСОБА_3 та своєї бабусі ОСОБА_5 , в тому числі у присутності малолітньої дочки, а також притягувалася до адміністративної відповідальності за статтею 184 КУпАП за невиконання батьками обов'язків щодо виховання дітей.
За висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , з 10 травня 2022 року ОСОБА_6 взято на облік дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у зв'язку із неналежним виконанням матір'ю своїх батьківських обов'язків. За час перебування під соціальним супроводом сім'ю ОСОБА_2 неодноразово відвідано спільно з працівниками поліції. З матір'ю дитини систематично проводилися бесіди щодо належного виконання батьківських обов'язків, недопущення вчинення домашнього насильства, забезпечення дитини повноцінним харчуванням та дотримання санітарно-гігієнічних умов проживання. Однак ОСОБА_2 не дотримувалася рекомендацій працівників центру, систематично вчиняла домашнє насильство стосовно дитини. Неодноразово ОСОБА_2 знаходилася з ознаками алкогольного сп'яніння. 29 липня 2022 року соціальний супровід припинено.
Апеляційний суд вказав, що наданий висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 є повним, об'єктивним, складений з урахуванням інтересів дитини, а відповідачка не надала належних та допустимих доказів, що висновок не враховує інтереси малолітньої дитини.
Апеляційний суд зазначив, що відповідачка неналежно виконувала свій обов'язок щодо виховання та утримання дочки ОСОБА_3 , не надавала дитині достатнього харчування та медичного догляду, допускала прояви аморальної поведінки, вчиняла щодо дитини психологічне насильство, що проявлялося у її лайливих непристойних звертаннях до дитини з використанням нецензурної лексики.
Факт заперечення відповідачкою проти позову про позбавлення її батьківських прав не може свідчити про її інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Заочним рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 06 липня 2022 року ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав щодо старшої малолітньої дочки ОСОБА_7 , тому відповідачка повинна була усвідомлювати наслідки неналежного виконання батьківських обов'язків щодо малолітньої дочки ОСОБА_3 .
Задовольняючи позов у цій частині, апеляційний суд виснував, що існує серйозний ризик фізичної, емоційної та психічної травми у разі повернення дитини матері, змінити поведінку матері у кращу сторону неможливо, у зв'язку з чим існують правові підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
01 листопада 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Мандзюк В. Б., засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 вересня 2024 року, у якій, посилаючись за неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у позбавленні її батьківських прав залишити в силі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявниця посилається на пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5421/17, від 24 червня 2020 року у справі № 344/6374/18, від 07 травня 2024 року у справі № 715/1337/23, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Вказує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, застосування якого у цій справі позивачем не доведено. Факт виховання дитини батьком на час подання позову не свідчить про те, що мати дитини не бажає брати участь у її вихованні.
Висновок органу піклування має рекомендаційний характер і не може бути покладений в основу судового рішення про позбавлення батьківських прав. Притягнення її до юридичної відповідальності не свідчить про її відмову від виконання батьківських обов'язків. Висновки суду апеляційної інстанції є помилковими та не дають підстав для задоволення позову про позбавлення заявниці батьківських прав.
Крім того, апеляційний суд не врахував характеристику від 20 вересня 2023 року, видану дитячим закладом «Попелюшка», у якій вона як мати ОСОБА_3 характеризується позитивно.
Інші учасники справи не скористались правом подання відзиву на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У січні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі касаційного перегляду справи
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним (вимоги частини першої статті 400 ЦПК України).
В апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено лише в частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав. В іншій частині, а саме в частині позовних вимог про стягнення аліментів на дитину, рішення місцевого суду в апеляційному порядку не оскаржувалося, постанова суду апеляційної інстанції не містить висновків у цій частині позовних вимог. Отже, справа переглядається у касаційному порядку лише в частині позовних вимог про позбавлення відповідачки батьківських прав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою № 23/12037. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (прізвище до реєстрації шлюбу ОСОБА_8 ) є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . Рішенням Шевченківського районного суду від 29 серпня 2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Відповідно до наказу Служби у справах дітей Чернівецької міської раді від 10 травня 2022 року № 2/48 ОСОБА_6 взято на облік дітей, які перебувають в складних життєвих обставинах, у зв'язку із неналежним виконанням матір'ю батьківських обов'язків.
Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 травня 2022 року у справі № 727/2888/22 ОСОБА_2 звільнено від адміністративної відповідальності та оголошено їй усне зауваження за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 184 КУпАП.
Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 травня 2022 року у справі 727/2546/22 ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП, та призначено їй адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850 грн, оскільки ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов'язків щодо малолітньої дочки ОСОБА_3 .
Постановами Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 травня 2022 року, від 31 травня 2022 року, від 22 червня 2022 року, від 11 листопада 2022 року, від 29 листопада 2022 року, від 01 грудня 2022 року та від 26 грудня 2022 року ОСОБА_2 притягувалася до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства стосовно до її бабусі ОСОБА_5 .
Вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 грудня 2017 року ОСОБА_9 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 185 КК України, і призначено їй покарання у виді двох років позбавлення волі, на підставі статей 75, 76 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на один рік.
Вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19 червня 2019 року ОСОБА_9 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 185 КК України, і призначено їй покарання у виді одного року позбавлення волі, на підставі статей 75, 76 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на один рік.
Вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 28 листопада 2019 року ОСОБА_9 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 185 КК України, і призначено їй покарання у виді одного року і двох місяців позбавлення волі.
Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 19 липня 2023 року відстрочено виконання вироку Кіцманського районного суду Чернівецької області від 28 листопада 2019 року щодо засудженої ОСОБА_9 за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 185 КК України, строком на 6 місяців, тобто до 19 січня 2024 року.
Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 жовтня 2023 року у справі № 727/9707/23 ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП, зокрема за те, що ОСОБА_2 передала свою дочку на виховання іншій особі, та призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850 грн.
Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 листопада 2023 року у справі № 727/12099/23 ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-2КУпАП, за вчинення домашнього насильства стосовно своєї дочки ОСОБА_3 (висловлювалася на адресу дитини нецензурною лайкою) з призначенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.
Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 лютого 2024 року у справі № 727/175/24 ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП (допустила самовільне залишення дитини за місцем проживання), та призначено їй адміністративне стягнення у вигляді попередження.
Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 24 червня 2019 року шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 розірвано, визначено місце проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_10 .
Заочним рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 06 липня 2022 року ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав стосовно малолітньої дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Листом від 28 грудня 2023 року № 233 КНП «Міська дитяча клінічна лікарня» повідомила, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала на стаціонарному лікуванні з 12 грудня 2023 року з діагнозом гострий риніт, двосторонній сальпінгоотит. Під час госпіталізації дитину супроводжували працівники поліції та працівники служби у справах дітей. Згідно з висновком Служби у справах дітей Чернівецької міської ради від 24 січня 2024 року № 1/168 визнано за недоцільне повернення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до матері ОСОБА_2 .
За відповідями Чернівецького міського центру соціальних служб від 15 квітня 2022 року, від 22 липня 2022 року родина ОСОБА_2 , яка має на вихованні малолітню дитину ОСОБА_3 , проживає на АДРЕСА_2 . За вказаною адресою також проживає бабуся відповідачки ОСОБА_5 .
Під час здійснення оцінки потреб сім'ї (акт від 29 березня 2022 року № 133/02-07) встановлено, що родина проживає в однокімнатній квартирі, у дитини відсутнє окреме спальне місце, санітарно-гігієнічний стан незадовільний, у помешканні брудно, затхле повітря та присутній неприємний запах.
Зі слів ОСОБА_5 , онука не здійснює належний догляд за малолітньою дитиною та не забезпечує дівчинку повноцінним харчуванням, систематично кричить на дитину.
07 листопад 2023 року Чернівецьким міським центром соціальних служб здійснено виїзд до ОСОБА_2 , яка має на вихованні та утриманні малолітню дочку ОСОБА_3 . Сім'я проживає на АДРЕСА_3 . Під час здійснення оцінки потреб дитини з'ясовано, що ОСОБА_2 не здійснює належний догляд за дитиною, у дитини відсутнє окреме спальне місце, дитина спить на підлозі на матраці. На час відвідування сім'ї жінка мала ознаки вживання алкоголю, психоемоційний стан стабільний.
З характеристики ЗДО «Попелюшка» від 04 січня 2024 року вбачається, що з 11 грудня 2023 року ОСОБА_3 садочок не відвідує. Педагоги групи телефонували мамі, проте вона на дзвінки не відповідала.
Із січня 2024 року відповідачка перебуває в місцях позбавлення волі. На час розгляду справи вона фізично розлучена з дитиною і не в змозі виконувати батьківські обов'язки.
Виконавчим комітетом Чернівецької міської ради від 09 квітня 2024 року № 222/7 як органом опіки та піклування надано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 - матері малолітньої ОСОБА_3 , у зв'язку з неналежним виконанням матір'ю своїх батьківських обов'язків. Висновок обґрунтований неодноразовими повідомленнями Чернівецького районного управління поліції про вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства стосовно малолітньої дочки ОСОБА_3 , повідомленнями щодо неналежного виконання батьківських обов'язків, а саме: від 28 березня 2022 року, від 15 квітня 2022 року, від 07 вересня 2023 року та від 06 листопада 2023 року; характеристикою, наданою закладом дошкільної освіти № 10 «Попелюшка» від 27 грудня 2023 року.
Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області 19 січня 2024 року постановлено малолітню ОСОБА_3 передати під опіку Служби у справах дітей Чернівецької міської ради до вирішення питання про її залишення на утриманні батька ОСОБА_1 .
ОСОБА_2 неодноразово вчиняла адміністративні правопорушення та притягувалася до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства щодо своєї дочки ОСОБА_3 та своєї бабусі ОСОБА_5 , притягувалася до адміністративної відповідальності за статтею 184 КУпАП за невиконання батьками обов'язків щодо виховання дітей.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
З урахуванням вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України постанова апеляційного суду переглядається у касаційному порядку лише в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи заявниці є неприйнятними з огляду на таке.
У пункті 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Вирішення питання щодо позбавлення батьківських прав безумовно впливає на забезпечення прав, передбачених статтею 8 Конвенції. При цьому в цій категорії справ такий вплив суду слід розглядати з точки зору забезпечення відповідного права як дитини, так і батьків, забезпечуючи справедливий баланс між правами цих осіб, враховуючи принцип верховенства права у взаємозв'язку із принципом найкращого забезпечення інтересів дитини.
За об'єктивного встановлення обставин того, що позбавлення батьків (або одного з батьків) батьківських прав щодо дитини буде відповідати найкращому забезпеченню інтересів дитини, такий крайній захід впливу на батьків може бути визнано виправданим та співмірним у демократичному суспільстві втручанням у право останніх на повагу до свого приватного і сімейного життя, передбаченого статтею 8 Конвенції.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним («Мамчур проти України», заява № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Під час розгляду судом спорів, зокрема, щодо позбавлення батьківських прав, обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України). Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками […]. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року у справі № 953/17837/19».
У справі, яка переглядається, вирішення питання про позбавлення відповідачки батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у її право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним. Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідачки на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції. З іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).
Касаційний суд неодноразово звертав увагу, що законодавець поклав на суд обов'язок під час вирішення спорів, зокрема, щодо позбавлення батьківських прав враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так і за присутності дитини. Тобто, у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства, обов'язково слід перевіряти чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності (постанови Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 753/23626/17 (провадження № 61-15474св21), від 22 червня 2022 року в справі № 757/33742/19-ц (провадження № 61-21029св21), від 14 грудня 2023 року в справі № 127/20368/21 (провадження № 61-10159св23), від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
За загальним правилом доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, провадження № 61-15290св20; від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, провадження № 61-1544св21; від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, провадження № 61-14340св23).
У справі, яка переглядається, скасовуючи рішення місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог, апеляційний суд установив, що суд першої інстанції не врахував, що при розгляді цієї категорії справ, у разі посилання учасників справи на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства, мають перевірятися обставини чи зазнавала дитина домашнього насильства у будь-якій формі чи стала свідком (очевидцем) такого насильства.
Із матеріалів справи відомо та судами встановлена поведінка відповідачки, яка виразилася у: застосуванні фізичного та психологічного насильства до своєї дитини та до своєї бабусі в присутності дитини; неодноразовому притягненні відповідачки до адміністративної за вчинення вказаних вище дій та до кримінальної відповідальності; неналежних умовах утримання дитини, що спричинило шкоду здоров'ю дитини.
Апеляційний суд встановив і учасниками справи не заперечувалося, що ОСОБА_2 неодноразово вчиняла адміністративні правопорушення та притягувалася до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства стосовно своєї дочки ОСОБА_3 , а також своєї бабусі ОСОБА_5 . Також судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачка вчиняла домашнє насильство стосовно ОСОБА_5 у присутності малолітньої дочки ОСОБА_3 , якій у цей період було два роки, що підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили.
Крім того, відповідачка притягалася до адміністративної відповідальності за статтею 184 КУпАП за ухилення від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітньої дитини.
Суд апеляційної інстанції надав належну оцінку висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідачки, в якому, зокрема зазначено, що з відповідачкою систематично проводилися бесіди щодо належного виконання батьківських обов'язків, недопущення вчинення домашнього насильства, забезпечення дитини повноцінним харчуванням та дотримання санітарно-гігієнічних умов проживання, однак ОСОБА_2 не дотримувалася рекомендацій працівників служби, систематично вчиняла домашнє насильство стосовно дитини.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що наданий висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 є повним, об'єктивним, складений з урахуванням найкращих інтересів дитини, а відповідачкою не надано належних та допустимих доказів того, що згаданий висновок не враховує інтереси малолітньої дитини.
Апеляційний суд також виснував, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, які підтверджують, що відповідачка ОСОБА_2 неналежно виконувала свій обов'язок щодо виховання та утримання дочки ОСОБА_3 , не надавала дитині достатнього харчування та медичного догляду, допускала прояви аморальної поведінки, вчиняла стосовно дитини психологічне насильство, що проявлялося у її лайливих непристойних звертаннях до дитини з використанням нецензурної лексики.
Факт заперечення відповідачкою проти позову про позбавлення її батьківських прав за обставинами цієї справи не може свідчити про її інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Крім того, заочним рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 06 липня 2022 року ОСОБА_2 позбавлена батьківських прав стосовно її старшої малолітньої дочки ОСОБА_7 від першого шлюбу, тому відповідачка мала усвідомлювати наслідки неналежного виконання батьківських обов'язків щодо малолітньої дочки ОСОБА_3 .
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що існує серйозний ризик фізичної, емоційної та психічної травми від спілкування дитини з матір'ю, а також те, що неодноразові заходи впливу на матір не призвели до зміни її ставлення до виконання нею її батьківських обов'язків, врахувавши, що реалізація відповідачкою батьківських прав та виконання неї батьківських обов'язків не відповідає якнайкращому інтересу дитини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно її дочки ОСОБА_3 .
З таким висновком апеляційного суду колегія суддів Верховного Суду погоджується.
Апеляційний суд правильно вказав, що позбавлення відповідачки батьківських прав не тягне для неї невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5421/17, від 24 червня 2020 року у справі № 344/6374/18, від 07 травня 2024 року у справі № 715/1337/23, колегія суддів зазначає таке.
У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) суд касаційної інстанції скасував судові рішення судів попередніх інстанцій та зазначив, що ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення батька від виконання своїх батьківських обов'язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої дочки, позивачем не надано. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім'ї, не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав.
У постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 344/6374/18 (провадження № 61-4780св20) суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, зазначив, що за обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які не можуть дійти згоди у питаннях виховання спільних дітей, а також те, що мати дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення її батьківських прав, не врахували результати психологічного обстеження дитини, відповідно до яких дівчинка виявила бажання частіше бачитися і спілкуватися з мамою, та не мотивували чому не беруть до уваги думку дитини з цього приводу, хоча таке має значення у справах про позбавлення батьківських прав.
У постанові від 07 травня 2024 року у справі № 715/1337/23 (провадження № 61-18547св23) Верховний Суд вказав, що при вирішенні спору суди з урахуванням якнайкращих інтересів малолітніх дітей дійшли обґрунтованого висновку стосовно передчасності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин конкретної справи позивачем не доведено й судом не встановлено. Верховний Суд зазначив, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає інтересам останніх.
Отже, надані заявницею для порівняння постанови Верховного Суду хоч і ухвалені за подібних правовідносин, але різняться підставами, якими обґрунтовані позовні вимоги, та фактичними обставинами, встановленими судами у кожній конкретній справі. Тому посилання на зазначені вище постанови Верховного Суду є нерелевантним.
Крім того, постанова Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5421/17 не ухвалювалася.
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з судовим рішенням апеляційного суду щодо задоволення позовних вимог в частині, яка переглядається, і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскарженого рішення, яке відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції, належним чином досліджені та оцінені апеляційним судом, який за наслідками такої оцінки ухвалив обґрунтоване судове рішення про позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_3 .
Колегією суддів враховано усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.
Зазначені заявницею доводи у взаємозв'язку із дослідженими апеляційним судом матеріалами справи не дають Верховному Суду підстав вважати, що висновок суду апеляційної інстанції є непропорційним втручанням у право відповідачки на повагу до її приватного і сімейного життя, або що цей висновок не є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення якнайкращих інтересів дитини.
Враховуючи викладене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з вимогами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Мандзюк В. Б., слід залишити без задоволення, а постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 вересня 2024 року - без змін.
Щодо судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду, витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи, судом касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Мандзюк Віктор Борисович, залишити без задоволення.
Постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідачВ. В. Сердюк
СуддіВ. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
О. М. Ситнік І. М. Фаловська