02 квітня2025 року
м. Київ
справа № 295/8000/13-ц
провадження № 61-11988св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк», Міністерства фінансів України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Оскар», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Роскар», Товариство з обмеженою відповідальністю «Росток»,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги заступника керівника Житомирської обласної прокуратури та Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» на постанову Житомирського апеляційного суду від 04 липня 2023 року у складі колегії суддів Борисюка Р. М., Галацевич О. М., Микитюк О. Ю.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2013 року заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк»), Міністерства фінансів України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Оскар» (далі - ТОВ «Оскар») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовну заяву прокурор обґрунтовував таким.
06 липня 2007 року між Акціонерним банком «Синтез» (далі - АБ «Синтез») та ТОВ «Оскар» укладено договір кредитної лінії № 060707/5, відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 1.3 якого ТОВ «Оскар» надано кредит у сумі 900 000,00 доларів США у строк до 05 липня 2010 року.
З метою забезпечення виконання цього кредитного договору 09 липня 2007 року між АБ «Синтез» та ТОВ «Оскар» укладено договір іпотеки, відповідно до якого ТОВ «Оскар» передало в іпотеку належне йому нерухоме майно - нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Іпотека зареєстрована в Державному реєстрі іпотек від 09 липня 2007 року за № 5264167 (реєстраційний номер прав власності на нерухоме майно 17559698).
Згідно з пунктом 7.1 договору іпотеки вартість предмета іпотеки становить 7 682 990,00 грн.
Відповідно до пункту 2.4 договору іпотеки відчуження предмета іпотеки допускається тільки за письмовою згодою іпотекодержателя.
Згідно з пунктом 3.2.4 цього договору іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки та реалізувати його або вимагати в іпотекодавця дострокового виконання зобов'язань, що випливають з кредитного договору, зокрема, за умови невиконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором.
Відповідно до пункту 4.2.1 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки може відбуватися будь-яким способом на вибір іпотекодержателя, зокрема, за зверненням до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію.
Позивач зазначав, що 12 вересня 2009 року між Відкритим акціонерним товариством Акціонерним банком «Укргазбанк» (далі - ВАТ АБ «Укразбанк»), правонаступником якого є АТ «Укргазбанк», та АБ «Синтез» укладено договори відступлення прав за кредитним та іпотечним договорами.
Згідно з пунктом 1.1 договору відступлення прав за договором іпотеки первісний кредитор передає, а новий кредитор одержує право вимоги до ТОВ «Оскар» щодо усіх його зобов'язань за договором іпотеки зі змінами і доповненнями, укладеним між первісним кредитором і боржником та посвідченим 09 липня 2007 року за № 157.
У зв'язку з невиконанням ТОВ «Оскар» своїх зобов'язань виникла заборгованість за договором кредитної лінії.
Господарський суд Житомирської області рішенням від 08 грудня 2010 року у справі № 17/1918, яке залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2011 року, задовольнив позов ВАТ АБ «Укргазбанк» до ТОВ «Оскар» про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії від 06 липня 2007 року № 060707/5, стягнув заборгованість: за кредитом - 1 484 498,44 доларів США, за процентами - 373 646,23 доларів США, а також пеню - 847 077,79 грн, витрати зі сплати державного мита - 3 191,49 доларів США, судові витрати - 236,00 грн.
Зазначав, що вказане рішення на час звернення не виконано.
Також прокурор обґрунтовував позов тим, що спірне нерухоме майно має бути повернено ТОВ «Оскар» для його подальшого передання ПАТ АБ «Укргазбанк».
ПАТ АБ «Укргазбанк» є банком з часткою держави у статутному капіталі у розмірі 92,998 %. Найбільшим бенефіціарним власником ПАТ АБ «Укргазбанк» є держава в особі Міністерства фінансів України, що володіє 92,9998 % статутного капіталу банку.
Обґрунтовуючи захист інтересів держави у цій справі, прокурор посилався на те, що рішення Господарського суду Житомирської області від 08 грудня 2010 року у справі № 17/1918 про стягнення заборгованості на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» залишається невиконаним, іпотечне майно відчужено незаконно, що призводить до погіршення платоспроможності банку та до збільшення невиконаних зобов'язань перед кредиторами, зокрема державою в особі Національного банку України, що впливає на економічні інтереси держави в цілому.
10 серпня 2011 року між ТОВ «Оскар» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Росток» (далі - ТОВ «Росток») укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ТОВ «Оскар» зобов'язується передати у власність ТОВ «Росток» нежитлове приміщення, загальною площею 1115,20 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, а ТОВ «Росток» зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти зазначений об'єкт і сплатити договірну ціну, що становить 305 000,00 грн.
Право власності на вказане нежитлове приміщення за ТОВ «Росток» зареєстроване Комунальним підприємством «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради (далі - КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації») 25 серпня 2011 року, реєстраційний номер 34202446, номер запису 14057.
Також зазначав, що 16 вересня 2011 року ТОВ «Росток» продало вказане нежитлове приміщення ОСОБА_2
Корольовський районний суд м. Житомира рішенням від 11 січня 2012 року у справі № 2-1465/12 стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 500 000,00 грн боргу за договором позики.
Під час виконання вказаного судового рішення Богунським відділом Житомирського міського управління юстиції сторони уклали мирову угоду, яку затверджено ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 02 лютого 2012 року, за умовами якої в рахунок погашення боргу за договором позики ОСОБА_2 передає стягувачу ОСОБА_1 у власність нежитлове приміщення, що розташоване на АДРЕСА_1 .
Апеляційний суд Житомирської області ухвалою від 06 листопада 2012 року ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира про затвердження мирової угоди скасував з тих підстав, що на час затвердження мирової угоди нежитлове приміщення перебувало в заставі на підставі договору іпотеки і було включено до реєстру іпотек із забороною його відчуження, а також станом на 02 лютого 2012 року діяли заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 13 січня 2012 року у справі № 2-1520/12 за позовом ТОВ «Росток» до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
У листопаді 2012 року ОСОБА_1 повторно звернув до виконання виконавчий лист № 2-1465/12, під час виконання якого державна виконавча служба 04 січня 2013 року реалізувала вказане нежитлове приміщення шляхом продажу на прилюдних торгах, переможцем яких став ОСОБА_1 .
Крім того, позивач зазначав, що Господарський суд Житомирської області рішенням від 02 липня 2012 року у справі № 7/5007/711/12 договір купівлі-продажу, укладений між ТОВ «Оскар» та TOB «Росток», визнав недійсним. Вказаним судовим рішенням встановлено, що на час укладення оспорюваного договору купівлі?продажу та на час розгляду справи нежитлове приміщення перебувало в заставі на підставі договору іпотеки і включено до Державного реєстру іпотек із забороною його відчуження. Іпотекодавець не надавав ні письмової, ні усної згоди на відчуження предмета іпотеки.
Богунський районний суд м. Житомира рішенням від 13 березня 2014 року, яке залишене без змін рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 20 травня 2014 року у справі № 295/4635/13-ц, встановив нікчемність договору купівлі?продажу нерухомого майна від 16 вересня 2011 року, укладеного між ТОВ «Росток» та ОСОБА_2 . Суди керувалися тим, що продаж майна, яке перебуває в іпотеці, без згоди іпотекодержателя тягне за собою недійсність правочину, тому договір є нікчемним на підставі положень статті 215 ЦК України.
Крім того, Богунський районний суд м. Житомира рішенням від 23 січня 2014 року у справі № 295/6126/13-ц, яке залишене в силі постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року, визнав недійсними прилюдні торги та скасував свідоцтво про право власності від 15 січня 2013 року на вказаний об'єкт нерухомості за ОСОБА_1 .
Указане рішення суду державний реєстратор виконав і запис у державному реєстрі прав на нерухоме майно щодо права власності за ОСОБА_1 скасував.
Богунський районний суд м. Житомира заочним рішенням від 17 серпня 2015 року у справі № 295/9798/15-ц задовольнив позов ТОВ «Росток» до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом повернення майна. Застосував реституцію шляхом передання на користь ТОВ «Росток» нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Скасував у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на вказане майно за ОСОБА_2 та вніс відповідний запис про право власності на нерухоме майно.
Крім того, прокурор зазначав, що під час розслідування кримінального провадження № 42016060000000040, відомості про яке 29 квітня 2016 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, установлено, що відповідно до протоколу загальних зборів ТОВ «Росток» від 25 лютого 2016 року та протоколу установчих зборів засновників ТОВ «Роскар» ТОВ «Росток» і ТОВ «Оскар» заснували ТОВ «Роскар». ТОВ «Росток» для формування статутного капіталу внесло належне йому нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення, літера «А», загальною площею 1115,20 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі акта приймання-передавання майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Роскар», ТОВ «Росток» передало, а ТОВ «Роскар» прийняло це нежитлове приміщення.
На підставі зазначених документів 13 квітня 2016 року державний реєстратор за номером запису 14164504 вніс відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за ТОВ «Роскар» права власності на об'єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення, літера «А», загальною площею 1115, 20 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Посилаючись на викладене, прокурор, остаточно уточнивши позовні вимоги, просив суд витребувати на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» та ТОВ «Оскар» з незаконного володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Роскар», ТОВ «Росток» нежитлове приміщення, загальною площею 1115,20 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх ухвалення
Богунський районний суд м. Житомира протокольною ухвалою від 27 жовтня 2014 року залучив до участі у справі третіми особами Богунський відділ державної виконавчої служби та ОСОБА_2
Богунський районний суд м. Житомира ухвалою від 09 грудня 2014 року роз'єднав у самостійні провадження позов заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі ПАТ АБ «Укргазбанк», Міністерства фінансів України, ТОВ «Оскар» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Богунський відділ державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції, про звернення стягнення на предмет іпотеки та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позов заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі ПАТ АБ «Укргазбанк», Міністерства фінансів України, ТОВ «Оскар» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Богунський відділ державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції, про звернення стягнення на предмет іпотеки виділив у самостійне провадження та передав до цивільної канцелярії суду для присвоєння реєстраційного номера та розподілу.
Богунський районний суд м. Житомира протокольною ухвалою від 28 серпня 2015 року залучив до участі у справі третьою особою ТОВ «Росток».
Богунський районний суд м. Житомира протокольною ухвалою від 28 серпня 2015 року залучив до участі у справі співвідповідачем ОСОБА_2
Богунський районний суд м. Житомира протокольною ухвалою від 07 грудня 2015 року залучив до участі у справі співвідповідачем ТОВ «Росток».
У зв'язку із залученням до участі у справі співвідповідачем ТОВ «Росток» Богунський районний суд м. Житомира протокольною ухвалою від 11 січня 2016 року вирішив розгляд справи проводити спочатку.
Богунський районний суд м. Житомира протокольною ухвалою від 07 червня 2016 року залучив до участі у справі співвідповідачем ТОВ «Роскар».
Богунський районний суд м. Житомира рішенням від 06 жовтня 2022 року (у складі судді Перекупки І. Г.) позов заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі ПАТ АБ «Укргазбанк», Міністерства фінансів України, ТОВ «Оскар» задовольнив частково.
Витребував на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» та ТОВ «Оскар» з незаконного володіння ТОВ «Роскар» нежитлове приміщення, загальною площею 1115,20 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнув з ТОВ «Роскар» на користь прокуратури Житомирської області 3 441,00 грн судового збору.
В іншій частині позову відмовив.
Богунський районний суд м. Житомира додатковим рішенням від 12 квітня 2023 року у судовому рішенні цього ж суду від 06 жовтня 2022 року відповідачем зазначив також ТОВ «Росток».
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ТОВ «Оскар» є неволодіючим власником спірного нерухомого майна, що підтверджується фактом визнання недійсним правочину, на підставі якого ТОВ «Оскар» відчужено майно, та наявністю у ТОВ «Оскар» правовстановлюючих документів, що установив Богунський районний суд м. Житомира під час розгляду справи № 295/4635/13-ц про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна, укладеного між ТОВ «Росток» та ОСОБА_2 , а також справи № 295/6126/13-ц про визнання недійсними прилюдних торгів. Отже, наявні підстави для задоволення позову прокурора про витребування майна на користь ТОВ «Оскар».
У рішенні суду зазначено, що ОСОБА_2 володіє спірним майном без правової підстави, оскільки судовим рішенням встановлено нікчемність правочину, на підставі якого останній набув у власність це нерухоме майно. Отже, такий правочин не породжує будь-яких правових наслідків з моменту його укладення.
Місцевий суд урахував, що 13 квітня 2016 року внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за ТОВ «Роскар» права власності на спірний об'єкт нерухомого майна.
Суд першої інстанції виснував, що заявлена вимога про витребування майна шляхом пред'явлення віндикаційного позову на підставі статті 388 ЦК України є належним та ефективним способом захисту порушених майнових прав держави, оскільки між власником і володільцем цього майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Щодо обґрунтованості прокурором захисту інтересів держави в особі ПАТ «Укргазбанк», Міністерства фінансів України та ТОВ «Оскар» суд першої інстанції керувався, зокрема, тим, що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.
Також суд першої інстанції зазначив, що порушення позичальником ТОВ «Оскар» кредитних зобов'язань, відчуження заставного майна, призводить до погіршення платоспроможності банку та до збільшення невиконаних ним зобов'язань перед кредиторами, у тому числі державою в особі Національного банку України, та може поглибити кризові явища у банківській сфері та в державі в цілому.
Спірне нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, має бути повернуто у власність боржнику ТОВ «Оскар» для подальшого передання ПАТ «Укргазбанк».
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Роскар» та ТОВ «Оскар» оскаржили його до апеляційного суду.
В апеляційній скарзі ТОВ «Роскар» просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Обґрунтовувало скаргу тим, що прокурор не наділений повноваженнями представляти інтереси приватних юридичних осіб; в рішенні суду відсутні мотиви щодо витребування майна на користь ПАТ «Укргазбанк», яке не є його власником; ТОВ «Оскар» відчужило спірне майно ТОВ «Роскар» з власної волі, тому права позивача ТОВ «Оскар» відповідачем ТОВ «Роскар» не порушені; записи в Державному реєстрі іпотек щодо обтяження спірного майна відсутні.
В апеляційній скарзі ТОВ «Оскар» просило рішення суду в частині витребування нежитлового приміщення на користь ТОВ «Оскар» та ПАТ «Укргазбанк» скасувати, позовну вимогу прокурора в інтересах ТОВ «Оскар» залишити без розгляду, у задоволенні позову прокурора в інтересах ПАТ «Укргазбанк» відмовити. Обґрунтовувало скаргу тим, що ТОВ «Оскар» під час розгляду справи заявляло про непідтримання позовних вимог у частині вимог до ТОВ «Роскар»; ТОВ «Оскар» не підтримує позовні вимоги, тому суд мав залишити позовну заяву без розгляду в частині вимог прокурора в особі ТОВ «Оскар»; ухвали місцевого суду від 05 серпня 2020 року, 30 листопада 2020 року, 18 лютого 2021 року, якими було відмовлено у задоволенні заяв про залишення позову без розгляду, є незаконними, проте не можуть бути окремо оскаржені, тому це питання підлягає повторному дослідженню в суді апеляційної інстанції; в рішенні суду відсутні мотиви щодо витребування майна на користь ПАТ «Укргазбанк», який не був власником спірного майна; витребування майна не захищає право іпотекодержателя у спірних правовідносинах; прокурор звернувся з позовом в особі приватних компаній, що суперечить вимогам законодавства; якщо діяльність ПАТ «Укргазбанк», як вважає прокурор, призвела до неотримання державою дивідендів, прокурор може звернутися з позовом до ПАТ «Укргазбанк» про стягнення недоотриманих дивідендів чи відшкодування збитків, проте не може діяти у приватноправовому спорі на стороні одного з суб'єктів господарювання.
Житомирський апеляційний суд постановою від 04 липня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Оскар» задовольнив.
Апеляційну скаргу ТОВ «Роскар» задовольнив частково.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 06 жовтня 2022 року та додаткове рішення цього суду від 12 квітня 2023 року у частині задоволення позову та стягнення судових витрат скасував та ухвалив нове судове рішення.
У задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі ПАТ АБ «Укргазбанк», Міністерства фінансів України відмовив.
Позовну заяву заступника прокурора Житомирської області в інтересах
ТОВ «Оскар» залишив без розгляду.
У решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Стягнув із прокуратури Житомирської області на користь ТОВ «Оскар» 5 161,50 грн судових витрат.
Стягнув із прокуратури Житомирської області на користь ТОВ «Роскар» 5 161,50 грн судових витрат.
Суд апеляційної інстанції керувався тим, що прокурор, мотивуючи подання позову в інтересах держави, фактично порушує питання відновлення порушеного права юридичних осіб, а саме ТОВ «Оскар» та ПАТ «Укргазбанк», що не відповідає вимогам закону.
Крім того, ТОВ «Оскар», яке має повну цивільну процесуальну дієздатність, у суді першої інстанції неодноразово заявляло про непідтримання позовних вимог прокурора, що відповідно до пункту 7 частини першої статті 257 ЦПК України є підставою для залишення позову без розгляду.
Мотивуючи відсутність підстав для задоволення позову прокурора в інтересах ПАТ «Укргазбанк», апеляційний суд зазначив, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. ПАТ «Укргазбанк» є іпотекодержателем спірного нерухомого майна, що не надає йому статусу власника цього майна.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах, поданих до Верховного Суду у серпні 2023 року, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури та ПАТ АБ «Укргазбанк», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявники посилаються на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 295/19577/14-ц, від 06 серпня 2020 року у справі № 367/3828/15-ц, від 10 вересня 2020 року у справі № 923/197/18, від 01 жовтня 2020 року у справі № 924/647/18, від 20 січня 2021 року у справі № 927/468/20, від 22 липня 2020 року у справі № 367/7448/16-ц, 25 серпня 2022 року у справі № 904/6691/20.
Касаційну скаргу прокурора мотивовано тим, що фактичним позивачем у цій справі є держава, а не відповідний орган або прокурор; суд апеляційної інстанції не навів мотивів щодо відмови у позові прокурора в інтересах ПАТ АБ «Укргазбанк» та Міністерства фінансів України; спірне майно вибуло з володіння власника ТОВ «Оскар» на підставі договору купівлі-продажу поза його волею, оскільки договір укладено без рішення Загальних зборів товариства.
На думку заявників, висновок суду апеляційної інстанції щодо залишення без розгляду позову в особі ТОВ «Оскар» не відповідає вимогам закону, оскільки апеляційний суд не врахував положення частини четвертої статті 57 ЦПК України, відповідно до якої відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляд справи по суті.
Доводи інших учасників справи
У вересні та жовтні 2023 року від ТОВ «Роскар» на адресу Верховного Суду надійшли відзиви на касаційні скарги заступника керівника Житомирської обласної прокуратури та ПАТ АБ «Укргазбанк», в яких відповідач, посилаючись на безпідставність доводів заявників, просить їх відхилити.
Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзиву, заперечень щодо змісту вимог та доводів касаційних скарг до Верховного Суду не надіслали.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційні скарги заступника керівника Житомирської обласної прокуратури та ПАТ АБ «Укргазбанк» подано до Верховного Суду у серпні 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 21 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Житомирської обласної прокуратури. Витребував із Богунського районного суду м. Житомира матеріали цивільної справи № 295/8000/13-ц.
Верховний Суд ухвалою від 26 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ АБ «Укргазбанк».
У вересні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 21 листопада 2024 року справу призначив до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, що встановили суди
Суди встановили, що на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28 березня 2007 року ТОВ «Оскар» придбало у Територіальної громади міста Житомира нежитлове приміщення, загальною площею 1051,6 кв. м, що розташоване на АДРЕСА_1 у місті Житомирі.
06 липня 2007 року між АБ «Синтез» та ТОВ «Оскар» укладено договір кредитної лінії від 06 липня 2007 року № 060707/5, за умовами якого ТОВ «Оскар» надано кредит у сумі 900 000,00 доларів США із встановленим строком погашення до 05 липня 2010 року.
З метою забезпечення виконання цього кредитного договору 09 липня 2007 року між АБ «Синтез» та ТОВ «Оскар» укладено договір іпотеки, відповідно до якого ТОВ «Оскар» передало в іпотеку належне йому нерухоме майно - нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Іпотека зареєстрована в Державному реєстрі іпотек за № 5264167 від 09 липня 2007 року (реєстраційний номер прав власності на нерухоме майно 17559698).
Згідно з пунктом 7.1 договору іпотеки вартість предмета іпотеки становить 7 682 990,00 грн.
Відповідно до пункту 2.4 договору іпотеки відчуження предмета іпотеки допускається тільки за письмовою згодою іпотекодержателя.
Згідно з пунктом 3.2.4 цього договору іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки та реалізувати його або вимагати в іпотекодавця дострокового виконання зобов'язань, що випливають з кредитного договору, зокрема, за умови невиконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором.
Відповідно до пункту 4.2.1 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки може відбуватися будь-яким способом на вибір іпотекодержателя, зокрема за зверненням до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію.
12 вересня 2009 року між ВАТ АБ «Укразбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та АБ «Синтез» укладено договори відступлення прав за кредитним та іпотечним договорами.
Згідно з пунктом 1.1 договору відступлення прав за договором іпотеки первісний кредитор передає, а новий кредитор одержує право вимоги до ТОВ «Оскар» щодо усіх його зобов'язань за договором іпотеки зі змінами і доповненнями, укладеним між первісним кредитором і боржником та посвідченим 09 липня 2007 року за № 157.
У зв'язку з невиконанням ТОВ «Оскар» своїх зобов'язань виникла заборгованість за договором кредитної лінії.
Господарський суд Житомирської області рішенням від 08 грудня 2010 року у справі № 17/1918, яке залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2011 року, задовольнив позов ВАТ АБ «Укргазбанк» до ТОВ «Оскар» про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії від 06 липня 2007 року № 060707/5, стягнув заборгованість: за кредитом - 1 484 498,44 доларів США, за процентами - 373 646,23 доларів США, а також пеню - 847 077,79 грн, витрати зі сплати державного мита - 3 191,49 доларів США, судові витрати - 236,00 грн.
ТОВ «Оскар» у належних йому спірних нежитлових приміщеннях провело ремонт та реконструкцію, внаслідок чого його площа збільшилася з 1051,60 кв. м до 1115,20 кв. м.
Згідно з листом управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Житомирської міської ради від 20 червня 2011 року № 604/12 будівлі ТОВ «Оскар» надано уточнену адресу: АДРЕСА_1.
У зв'язку з уточненням адреси та проведеною реконструкцією нежитлового приміщення КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради виготовило новий технічний паспорт із присвоєнням нового реєстраційного номера, що підтверджується копіями свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення від 08 липня 2011 року та Витягу про державну реєстрацію прав від 22 липня 2011 року.
10 серпня 2011 року між ТОВ «Оскар» та ТОВ «Росток» укладено договір купівлі?продажу, відповідно до якого ТОВ «Оскар» зобов'язується передати у власність ТОВ «Росток» нежитлове приміщення, загальною площею 1115,20 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, а ТОВ «Росток» зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти зазначений об'єкт і сплатити договірну ціну, що становить 305 000,00 грн.
16 вересня 2011 року ТОВ «Росток» продало вказане нежитлове приміщення ОСОБА_2
Корольовський районний суд м. Житомира рішенням від 11 січня 2012 року у справі № 2-1465/12 стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 500 000,00 грн боргу за договором позики.
Під час виконання вказаного судового рішення Богунським відділом Житомирського міського управління юстиції сторони уклали мирову угоду, яку затверджено ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 02 лютого 2012 року, за умовами якої в рахунок погашення боргу за договором позики ОСОБА_2 передає стягувачу ОСОБА_1 у власність нежитлове приміщення, що розташоване на АДРЕСА_1 .
Апеляційний суд Житомирської області ухвалою від 06 листопада 2012 року ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира про затвердження мирової угоди скасував з тих підстав, що на час затвердження мирової угоди нежитлове приміщення перебувало в заставі на підставі договору іпотеки і включено до реєстру іпотек із забороною його відчуження, а також станом на 02 лютого 2012 року діяли заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 13 січня 2012 року у справі № 2-1520/12 за позовом ТОВ «Росток» до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
У листопаді 2012 року ОСОБА_1 повторно звернув до виконання виконавчий лист № 2-1465/12, під час виконання якого державна виконавча служба 04 січня 2013 року реалізувала вказане нежитлове приміщення шляхом продажу на прилюдних торгах, переможцем яких став ОСОБА_1 .
Господарський суд Житомирської області рішенням від 02 липня 2012 року у справі № 7/5007/711/12 договір купівлі-продажу, укладений між ТОВ «Оскар» та TOB «Росток», визнав недійсним. Вказаним судовим рішенням встановлено, що на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу та на час розгляду справи нежитлове приміщення перебувало в заставі на підставі договору іпотеки і було включено до Державного реєстру іпотек із забороною його відчуження. Іпотекодавець не надавав ні письмової, ні усної згоди на відчуження предмета іпотеки.
Богунський районний суд м. Житомира рішенням від 13 березня 2014 року, яке залишене без змін рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 20 травня 2014 року у справі № 295/4635/13-ц, встановив нікчемність договору купівлі-продажу нерухомого майна від 16 вересня 2011 року, укладеного між ТОВ «Росток» та ОСОБА_2 . Суди керувалися тим, що продаж майна, яке перебуває в іпотеці, без згоди іпотекодержателя тягне за собою недійсність правочину, тому договір є нікчемним на підставі положень статті 215 ЦК України.
Богунський районний суд м. Житомира рішенням від 23 січня 2014 року у справі № 295/6126/13-ц, яке залишене в силі постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року, визнав недійсними прилюдні торги та скасував свідоцтво про право власності від 15 січня 2013 року на вказаний об'єкт нерухомості за ОСОБА_1 .
Указане рішення суду державний реєстратор виконав і запис у державному реєстрі прав на нерухоме майно щодо права власності за ОСОБА_1 скасував.
Богунський районний суд м. Житомира заочним рішенням від 17 серпня 2015 року у справі № 295/9798/15-ц задовольнив позов ТОВ «Росток» до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом повернення майна. Застосував реституцію шляхом передання на користь ТОВ «Росток» нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Скасував у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на вказане майно за ОСОБА_2 та вніс відповідний запис про право власності на нерухоме майно.
Під час розслідування кримінального провадження № 42016060000000040, відомості про яке 29 квітня 2016 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, установлено, що відповідно до протоколу Загальних зборів ТОВ «Росток» від 25 лютого 2016 року та протоколу установчих зборів засновників ТОВ «Роскар» ТОВ «Росток» і ТОВ «Оскар» заснували ТОВ «Роскар». ТОВ «Росток» для формування статутного капіталу внесло належне йому нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення, літера «А», загальною площею 1115,20 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі акта приймання?передавання майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Роскар», ТОВ «Росток» передано, а ТОВ «Роскар» прийняло це нежитлове приміщення.
13 квітня 2016 року внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за ТОВ «Роскар» права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме нежитлове приміщення, загальною площею 1115,20 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, у частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом касаційних скарг заявники просять залишити в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову до ТОВ «Роскар», тому касаційний суд переглядає оскаржувані судові рішення лише в цій частині.
Колегія суддів дійшла висновку, що постанова апеляційного суду зазначеним вимогам закону відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо підстав для представництва інтересів держави в особі ТОВ «Оскар»
У частині першій статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, згідно із висновками, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, загальновизнаним є те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Це положення втілює визнаний у праві підхід до вирішення питання про те, якими процесуальними правилами потрібно керуватися юрисдикційному органу, вирішуючи спір.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
У пункті 2 частини першої статті 257 ЦПК України передбачено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
Такі ж положення були закріплені в пункті 2 частини першої статті 207 ЦПК України в редакції, що діяла на час звернення прокурора до суду з позовом, зокрема в інтересах ТОВ «Оскар».
Суд встановлює та оцінює повноваження особи, що подала позовну заяву від імені заінтересованої особи, на ведення справи саме на час вчинення нею окремої процесуальної дії, тобто на час звернення такої особи із позовом.
На час звернення прокурора до суду з позовом у цій справі у травні 2013 року правовий статус органів прокуратури було визначено статтями 121-123 Конституції України та Законом України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-ХІІ).
Так, стаття 121 Конституції України (у редакції, чинній на час звернення з позовом) передбачала, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються: підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Отже, нормами Конституції України як нормами прямої дії покладалося на прокуратуру України, зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Відповідно до частин першої, третьої, п'ятої, шостої статті 36-1 Закону № 1789-XII (у редакції, чинній на час звернення з позовом) представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом: звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями); вступати у справу, порушену за позовами (заявами, поданнями) інших осіб, на будь-якому етапі розгляду; ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; брати участь у розгляді справ.
Обираючи форму представництва, передбачену частиною п'ятою цієї статті, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.
Формою такого представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; участь у розгляді судами справ; внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.
На час звернення з позовом прокурор самостійно визначав підстави для представництва у судах та форму його здійснення.
Подібні правові висновки виклав Верховний Суд України в ухвалі від 04 лютого 2009 року у справі № 270727св08 та постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 753/16787/15-ц.
Отже, Закон № 1789-XII встановлював лише те, що представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом, і підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
Тобто Закон № 1789-XII не визначав, що прокурор здійснює представництво інтересів держави саме в особі органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень.
Визначення прокурором конкретних суб'єктів як позивачів зумовлювалося виключно нормами процесуального права. Для представництва прокурором інтересів держави в суді достатнім було лише обґрунтувати порушення або загрозу порушення інтересів держави.
Надмірна формалізація інтересів держави може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 587/1382/15-ц (провадження № 14-60цс24).
Згідно із частиною другою статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом) з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. При цьому прокурор повинен надати суду документи, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Ключовим під час з'ясування питання щодо наявності повноважень прокурора на представництво інтересів держави є доведення ним порушення інтересів держави.
У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 наголошено на тому, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося або може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Отже, прокурор, який звертався до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначав, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовував необхідність їх захисту, а також зазначав орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначав про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набував статусу позивача.
Подібні правові висновки щодо застосування статті 36-1 Закону № 1789-XII викладені у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 2-5633/11, від 23 липня 2020 року у справі № 902/862/15, від 17 вересня 2020 року у справі № 922/1699/15, від 01 вересня 2021 року у справі № 904/4933/15 та від 08 червня 2022 року у справі № 372/266/15-ц.
Якщо інтереси держави збігаються з інтересами господарського товариства, то відповідно до положень Закону № 1789-XII в редакції, чинній на час звернення з позовом, прокурор не міг бути позбавлений права звернення до суду в інтересах держави в особі такого товариства, оскільки чинне на той час законодавство не передбачало жодних заборон чи обмежень на таке звернення.
Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 587/1382/15-ц (провадження № 14-60цс24) під час вирішення питання про представництво прокурора інтересів держави в особі державних компаній під час дії Закону № 1789-XII.
Отже, чинний на час звернення прокурора до суду з позовом у цій справі Закон № 1789-XII не передбачав будь-яких заборон (обмежень) на звернення прокурора до суду з позовами про захист інтересів держави в особі товариств за умови доведення наявності порушень або загрози порушень інтересів держави.
Заявники не заперечують, що на час звернення з позовом прокурор довів наявність порушень інтересів держави для її представництва в суді в особі ТОВ «Оскар», з чим погоджується і Верховний Суд.
Водночас заявники у касаційних скаргах посилаються на те, що висновок суду апеляційної інстанції щодо залишення без розгляду позову прокурора в інтересах держави в особі ТОВ «Оскар» не відповідає вимогам частини четвертої статті 57 ЦПК України.
Колегія суддів відхиляє вказані доводи касаційних скарг з огляду на таке.
Згідно з частиною третьою статті 57 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення із заявами), якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду.
Відповідно до частини четвертої статті 57 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення із заявами) відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.
Верховний Суд зазначає, що ТОВ «Оскар» не є органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, тому на нього не поширюються положення частини четвертої статті 57 ЦПК України, водночас, як правильно виснував апеляційний суд, на нього поширюються положення частини третьої статті 57 ЦПК України.
Згідно з матеріалами справи в суді першої інстанції ТОВ «Оскар» зверталось із такими заявами: про залишення без розгляду позову прокурора в інтересах держави в особі ТОВ «Оскар» (т. 5, а. с. 50, 51), про залишення без розгляду позову прокурора в інтересах держави в особі ТОВ «Оскар» до ОСОБА_2 (т. 5 а. с. 84), про залишення без розгляду позову до ОСОБА_1 (т. 5, а. с. 90), про залишення без розгляду позову до ТОВ «Роскар» (т. 5, а. с. 108, 135).
Ухвалами Богунського районного суду м. Житомира, зокрема від 05 серпня 2020 року, 30 листопада 2020 року, 18 лютого 2021 року, ТОВ «Оскар» відмовлено у задоволенні вказаних клопотань та не враховано положення частини третьої статті 57 ЦПК України.
З урахуванням наведеного висновки суду апеляційної інстанції про залишення позову прокурора, пред'явленого в інтересах держави в особі ТОВ «Оскар», без розгляду є обґрунтованими.
Щодо позову прокурора в інтересів держави в особі ПАТ АБ «Укргазбанк», Міністерства фінансів України про витребування іпотечного майна на користь ПАТ АБ «Укргазбанк»
З урахуванням мотивів, які виклав Верховний Суд у цій постанові в частині обґрунтування представлення прокурором інтересів держави в особі господарського товариства, колегія суддів зазначає про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі господарського товариства ПАТ АБ «Укргазбанк» з часткою держави у статутному капіталі у розмірі 92,998 %.
У частині представлення прокурором інтересів держави в особі Міністерства фінансів України колегія суддів бере до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 295/19577/14-ц за позовом прокурора в інтересах держави в особі ПАТ АБ «Укргазбанк» та Міністерства фінансів України до ТОВ «Оскар», ТОВ «Роскар», ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме нежитлове приміщення, загальною площею 1115,20 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до яких суд касаційної інстанції вважав таке представництво обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року
№ 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Згідно зі статтями 319, 321, 658 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.
У статті 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
За приписами статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Отже, у разі якщо відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який у подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі частини першої статті 388 ЦК України.
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником та володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.
Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16).
Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України.
Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Право власника згідно з частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов'язане з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої цієї статті).
З урахуванням викладених норм матеріального права однією з обов'язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який вказує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.
Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14 (провадження № 14-636цс18) та постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 199/8392/16-ц (провадження № 61-21521св19).
У постанові від 14 вересня 2023 року у справі № 279/5280/18 (провадження № 61-3534св23) Верховний Суд зазначив, що можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність, насамперед, від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном.
У постанові від 12 липня 2023 року у справі № 757/61314/18-ц (провадження № 61-17763св21) зазначено, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача.
У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 925/913/19 зазначено, що передумовами та матеріальними підставами захисту права власності на нерухоме майно у спосіб, визначений у статтях 387, 388 ЦК України, є наявність підтвердженого належними доказами права власності. Тобто особа, яка звертається до суду, або в інтересах якої звертається інша особа, з вимогою про витребування майна з незаконного володіння як у добросовісного, так і недобросовісного набувача, повинна довести право власності позивача на майно, що перебуває у чужому володінні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) суд касаційної інстанції виснував, що у певних випадках віндикація також застосовна і для захисту прав особи, яка позбавлена володіння нерухомим майном, зокрема постійного користувача.
У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ПАТ АБ «Укргазбанк» є іпотекодержателем щодо об'єкта нерухомого майна, а саме нежитлового приміщення, загальною площею 1115,20 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що не заперечують заявники.
Власником та іпотекодавцем вказаного нерухомого майна є ТОВ «Оскар».
Згідно з матеріалами справи 13 квітня 2016 року внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за ТОВ «Роскар» права власності на вказаний об'єкт нерухомого майна.
Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння фактичним володільцем спірного нерухомого майна, яке незаконно вибуло з власності ТОВ «Оскар», є ТОВ «Роскар».
Водночас ПАТ АБ «Укргазбанк» на час звернення з позовом не було власником чи реєстровим володільцем спірного нерухомого майна.
З урахуванням вказаного апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в позові про витребування на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» як іпотекодержателя спірного нерухомого майна.
Верховний Суд не оцінює доводи касаційних скарг про те, що спірне майно вибуло з володіння власника ТОВ «Оскар» на підставі договору купівлі-продажу поза його волею, оскільки договір укладено без рішення Загальних зборів товариства, що, на переконання заявників, є підставою для задоволення вимог про витребування майна на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» та ТОВ «Оскар», оскільки позов від імені ТОВ «Оскар» залишено без розгляду, з чим погоджується Верховний Суд, а ПАТ АБ «Укргазбанк» не є власником чи реєстровим володільцем спірного майна.
У касаційних скаргах заявники посилаються на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційних скарг, на підставі яких відкрито касаційне провадження.
Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним та об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, упостановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 367/7448/16-ц, 25 серпня 2022 року у справі № 904/6691/20, не є релевантними у справі, що переглядається, оскільки повноваження прокурора у цих справах визначені Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», що не набув чинності на час звернення з позовом прокурора у справі, яка переглядається.
Висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (про витребування земельної ділянки, придбаної за результатами аукціону), від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (про стягнення невиплаченої суми вкладу з нарахованими процентами), незастосовні у справі, що переглядаєтеся, оскільки правовідносини не є подібними.
Висновки, викладені у постанові Верховного Суду від25 березня 2020 року у справі № 295/19577/14-ц, щодо можливості прокурора представляти інтереси держави в особі ПАТ АБ «Укргазбанк» та Міністерства фінансів України узгоджуються з висновками суду апеляційної інстанції та підтверджені висновками, викладеними у цій постанові.
Висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2020 року у справі № 367/3828/15-ц, від 10 вересня 2020 року у справі № 923/197/18, від 01 жовтня 2020 року у справі № 924/647/18, від 20 січня 2021 року у справі № 927/468/20, щодо можливості прокурора представляти інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції та підтверджені висновками, викладеними у цій постанові.
Правові висновки, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції за встановлених у справі, що переглядається, обставин.
Висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 у частині визначення такого ефективного способу захисту прав іпотекодержателя у разі продажу іпотечного майна на прилюдних торгах у порядку банкрутства, як витребування майна на користь боржника, не є актуальними з огляду на відступлення від указаних висновків у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19.
У справі, що переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень в оскаржуваній частині з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, дійшла висновку, що апеляційний суд ухвалив судове рішення відповідно до встановлених обставин і на підставі наданих доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційних скаргах, висновків апеляційного суду не спростовують.
Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на зазначене колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків апеляційного суду не спростовують.
Щодо клопотань про розгляд справи за участю сторін
У січні 2025 року на адресу Верховного Суду надійшло клопотання представника ТОВ «Роскар» адвоката Давиденка В. В. про розгляд справи з викликом сторін.
Крім того, у лютому 2025 року із клопотанням про розгляд справи з викликом сторін звернувся представник ТОВ «Оскар» адвокат Кузмін Д. Л.
ЄСПЛ вказав, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції, навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачили відповідні юридичні норми (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Жук проти України» («Zhuk v. Ukraine»), заява № 45783/05).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно зі статтею 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі Верховний Суд вирішує з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.
Положення частин п'ятої, шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються під час касаційного розгляду, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.
ЄСПЛ неодноразово висловлювався з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції. Вочевидь, публічний характер провадження у судових органах, згаданих у пункті 1 статті 6 Конвенції, захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини» («Axen v. Germany»), заява № 8273/78, пункт 25).
Проте публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку, зокрема, і в суді касаційної інстанції. Так, у вказаній справі зазначена гарантія була забезпечена у судах першої й апеляційної інстанцій. Тому ЄСПЛ не визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції відсутність публічного розгляду у Федеральному суді Німеччини, який, як і Верховний Суд в Україні, вирішував винятково питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини» («Axen v. Germany»), заява № 8273/78, пункт 28).
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання.
Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Касаційний суд створив учасникам процесу у цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
З огляду на вказане, а також ураховуючи те, що сторони у справі вже надали аргументи на підтвердження своїх вимог або заперечень, остання підлягає розгляду без повідомлення та виклику учасників справи.
Отже, оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи за участю позивача та/або його представника у справі є непереконливими, тому відсутня необхідність у виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень.
У частині тринадцятій статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Підстав для розгляду справи в судовому засіданні за участю сторін немає.
Оскільки суд касаційної інстанції не встановив необхідності надання пояснень сторонами у справі на стадії касаційного перегляду судових рішень, то підстави для розгляду справи судом касаційної інстанції в судовому засіданні за участю сторін відсутні, а тому у задоволенні клопотань ТОВ «Оскар» та ТОВ «Роскар» про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін необхідно відмовити.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку з наведеним розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю «Роскар» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Оскар» про розгляд справи з викликом сторін відмовити.
Касаційні скарги заступника керівника Житомирської обласної прокуратури та Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» залишити без задоволення.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 04 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
Є. В. Петров
В. В. Сердюк