10 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 752/4914/23
провадження № 61-3819ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості, та
У березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс»(далі - ТОВ «Теплопостачсервіс») звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 основну заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги централізованого опалення за період з листопада 2018 року до січня 2023 року в розмірі 62 385,77 грн, 888,17 грн за постачання гарячої води за період з грудня 2020 року до січня
2023 року, три відсотки річних в розмірі 3 159,98 грн та 18,59 грн, інфляційні втрати в розмірі 8 133,46 грн та 84,48 грн.
Вказувало, що ТОВ «Теплопостачсервіс» з 01 липня 2014 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, надає такі послуги за адресою: АДРЕСА_1 .
26 листопада 2019 року між ТОВ «Теплопостачсервіс» та ОСОБА_1 укладено договір № 50/2/596 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, за яким товариство зобов'язалося своєчасно надавати відповідачу відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а відповідач зобов'язалася своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами, у строк і на умовах, що передбачені договором.
ОСОБА_1 тривалий час свідомо не виконувала належним чином своїх зобов'язань з оплати послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, здійснювала часткову оплату невизначених сум, не передавала показники засобів обліку, чим порушила права та інтереси позивача, внаслідок чого утворилась заборгованість.
13 вересня 2024 року рішенням Голосіївського районного суду м. Києва позов ТОВ «Теплопостачсервіс» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Теплопостачсервіс» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з централізованого опалення за період з листопада 2018 року до січня 2023 року в розмірі 62 385,77 грн; три відсотки річних від простроченої суми за період з листопада 2018 року до січня 2022 року в розмірі 3 159,98 грн, інфляційні втрати за період з листопада 2018 року до січня 2022 року в розмірі 8 133,46 грн; заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з постачання гарячої води за період з грудня 2020 року до січня 2023 року в розмірі 888,17 грн; три відсотки річних від простроченої суми за період з грудня 2020 року до січня 2022 року в розмірі 18,59 грн, інфляційні втрати за період з грудня 2020 року до січня 2022 року в розмірі 84,48 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
19 лютого 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 вересня 2024 року залишено без змін.
24 березня 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року, в якій просить їх скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення в справі з ціною позову, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
4) справи про розірвання шлюбу;
5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»);значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
У справі предметом позову є вимоги про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості, в загальному розмірі 74 670,45 грн, що неперевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (90 840,00 грн).
Під час вирішення питання про відкриттякасаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Необхідність розгляду справи в касаційному порядку заявниця мотивувала тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для неї, оскільки між сторонами існує невирішений спір щодо порядку нарахування плати за послуги з постачання опалення до квартири, яка містить лічильник теплової енергії, який постачальник не бажає ставити на облік, що призводить до значних та невиправданих збитків у споживача.
Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Однак, в чому саме полягає фундаментальне значення справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин, заявницею не обґрунтовано.
Наведені заявницею обставини не дають підстав вважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки вона на обґрунтування своїх доводів не навела переконливих та обґрунтованих аргументів, які підтверджували б те, що касаційна скарга має бути розглянута Верховним Судом на підставі зазначеного підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Посилання заявниці на неврахування судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права в подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення у малозначній справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Оцінка судом «винятковості справи» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Тому особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин в такій скарзі.
Доводи скарги про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявниці не обґрунтовані та фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями.
У справі, що становить суспільний інтерес, має виняткове значення для її учасника, та яка може бути допущена до розгляду Верховним Судом у касаційному порядку з метою перегляду судового рішення, мають бути допущені судом першої інстанції порушення закону, які не були усунені судом апеляційної інстанції, або одночасно допущені судом першої та апеляційної інстанцій порушення закону. Водночас, має відбуватися порушення питань факту і права згідно з чинним законодавством України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, визначення яких вимагає розгляду справи по суті щодо неспроможності держави дотриматися своїх позитивних зобов'язань в частині регулювання певного виду діяльності, яка має шкідливі наслідки для заявника, а також досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїми правами, існувала давно, була добре відома органам влади та має триваючий характер.
Також особа, яка подає касаційну скаргу у малозначній справі, зобов'язана надати докази та навести доводи на обґрунтування наявності обставин, що є підставою для допуску судового рішення у його справі до перегляду Верховним Судом.
З огляду на викладене заявниця не обґрунтувала необхідність відкриття касаційного провадження в справі, судові рішення в якій не підлягають касаційному оскарженню.
Окремо суд зауважує, що безпідставними є доводи касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження.
З Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що 17 листопада 2023 року ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва закрито підготовче провадження в справі. Призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні на 23 січня 2024 року на 09 год 30 хв.
27 лютого 2024 року ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва встановлено, що відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2024 року цивільну справу
№ 752/4914/23 передано судді Голосіївського районного суду м. Києва Кордюковій Ж. І. у зв'язку зі звільненням судді Голосіївського районного суду
м. Києва Колдіної О. О.
Цією ж ухвалою цивільну справу № 752/4914/23 суддею
Кордюковою Ж. І. прийнято до свого провадження, ухвалено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Роз'яснено учасникам справи, що справу буде розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Також роз'яснено учасникам справи, що за клопотанням однієї зі сторін розгляд справи може бути проведений в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Відповідно до пункту 12 статті 33 ЦПК України, у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.
Встановлено, що зміна складу суду відбулася в цій справі на стадії розгляду справи по суті.
Водночас допущені судом першої інстанції процесуальні порушення та розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи не призвів до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Судом встановлено, що справа про стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги в загальному розмірі 74 670,45 грн (що не перевищує тридцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб) є малозначною.
До того ж в ухвалі суду першої інстанції від 27 лютого 2024 року учасникам справи роз'яснювалося їх право подати клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Аналізуючи постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд встановив, що заявниця, звертаючись з апеляційною скаргою, не вказувала підставою апеляційного оскарження про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо помилкового розгляду судом першої інстанції справи в порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Верховний Суд враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що справа є незначної складності і не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
Водночас застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Заявниця подала касаційну скаргу на судове рішення в справі з ціною позову, яка не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва
від 13 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду
від 19 лютого 2025 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська