08 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 924/13/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р. К.
та представників:
прокурора - Галезник О.І.,
позивача - не з'явився,
відповідача - 1 - не з'явився,
відповідача - 2 - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.08.2024
у справі № 924/13/24
за позовом Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Михайлюцької сільської ради
до Приватного акціонерного товариства "Майдан - Вильський комбінат вогнетривів", Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області
про скасування у Державному земельному кадастрі реєстрації земельної ділянки
Керівник Шепетівської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Михайлюцької сільської ради (далі - Рада; позивач) звернувся до господарського суду із позовом про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки із кадастровим номером 6825584600:07:052:0003, розташованої на території Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області.
На обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що у Приватного акціонерного товариства "Майдан - Вильський комбінат вогнетривів" (далі - ПрАТ "Майдан - Вильський комбінат вогнетривів"; відповідач-1) відсутні правові підстави для формування та проведення державної реєстрації земельної ділянки; що починаючи з 2015 року речове право на земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:052:0003 не зареєстроване, що є окремою підставою для скасування її реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 04.04.2024 (суддя - Гладій С. В.) у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 (головуючий суддя - Маціщук А. В., судді - Василишин А. Р., Філіпова Т. Л.) апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, рішення Господарського суду Хмельницької області від 04.04.2024 скасовано. Провадження у справі № 924/13/24 закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.09.2024 заяву прокурора про направлення справи № 924/13/24 за встановленою юрисдикцією задоволено. Справу № 924/13/24 передано для розгляду до Хмельницького окружного адміністративного суду.
Господарськими судами встановлено, що 25.09.1961 виконавчим комітетом Шепетівської районної, міської ради депутатів трудящих видано Судимонтовському заводу вогнетривів (далі - Завод) Державний акт на право користування землею, за яким йому надано у постійне користування земельну ділянку площею 111,51 га (а. с. 31 - 32, т. 1).
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.07.2015 у справі № 822/2171/15 за позовом ПАТ "Майдан-Вильський комбінат вогнетривів" до Управління Держземагентства у Шепетівському районі Хмельницької області, реєстраційної служби Шепетівського міськрайонного управління юстиції про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити дії, зобов'язано Управління Держземагентства у Шепетівському районі Хмельницької області розглянути та вирішити заяву ПАТ "Майдан-Вильський комбінат вогнетривів" про державну реєстрацію земельної ділянки від 27.05.2015 відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр" та в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051. У решті позовних вимог було відмовлено через відсутність ПАТ "Майдан-Вильський комбінат вогнетривів" доказів, що підтверджують його правонаступництво Заводу.
Відповідно до відомостей із Державного земельного кадастру про земельну ділянку із кадастровим номером 6825584600:07:052:0003, відповідна земельна ділянка зареєстрована на підставі заяви ПАТ "Майдан-Вильський комбінат вогнетривів"; форма власності земельної ділянки - державна.
10.05.2023 прокурор звернувся із запитом до Михайлюцької об'єднаної територіальної громади, в якому просив повідомити про стан сплати та наявний розмір заборгованості ПАТ "Майдан-Вильський комбінат вогнетривів" за використання земельної ділянки площею 111,51 га із кадастровим номером 6825584600:07:052:0003 за відповідний період, а також надати інформацію чи вживались та чи будуть вживатися відповідні заходи реагування.
29.05.2023 Радою складено акт № 3 обстеження земельної ділянки площею 111,51 га із кадастровим номером 6825584600:07:052:0003, яка знаходиться за межами населених пунктів, на території Михайлюцької сільської ради. У результаті обстеження цієї земельної ділянки встановлено, що на ній відсутні ознаки будь-якої господарської діяльності, її вигляд незадовільний.
02.06.2023 ПрАТ "Майдан-Вильський комбінат вогнетривів" листом № 02/119 повідомив Раду про таке: 25.09.1961 виконавчим комітетом Шепетівської районної Ради депутатів трудящих видано Заводу Державний акт на право постійного користування землею площею 111,51 га; у 2015 році ПрАТ "Майдан-Вильський комбінат вогнетривів" розробило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та здійснило її державну реєстрацію; відомості про державну реєстрацію Державного акта на право постійного користування землею в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно не внесено; причиною невнесення відповідних відомостей є відсутність документів, які підтверджують, що ПрАТ "Майдан-Вильський комбінат вогнетривів" є правонаступником прав та обов'язків Заводу; з метою встановлення правонаступництва ПрАТ "Майдан-Вильський комбінат вогнетривів" зверталося до архівних установ для пошуку підтверджуючих документів про правонаступництво, однак такі відомості в архіві відсутні; враховуючи, що ПрАТ "Майдан-Вильський комбінат вогнетривів" документально немає можливості довести факт правонаступництва прав та обов'язків Заводу, якому 25.09.1961 видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 111,51 га, у Товариства відсутнє право постійного користування земельною ділянкою та обов'язок щодо сплати податку відповідно до вимог законодавства; упродовж 2015-2023 Товариство жодного разу не користувалося цією земельною ділянкою (а. с. 35, т. 1).
20.09.2023 прокурор звернувся із листом до Ради, в якому просив повідомити, чи буде Рада як власник земельної ділянки вживати заходи представницького характеру щодо скасування у Державному земельному кадастрі відомостей про земельну ділянку площею 111,51 га. У відповідь на вказаний лист, 06.11.2023 Рада повідомила прокурора про те, що заходи представницького характеру не вживались та просила останнього бути уповноваженим представником в суді з метою захисту її прав.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що речове право на земельну ділянку не зареєстровано не з вини ПрАТ "Майдан-Вильський комбінат вогнетривів", адже останнім вчинялися належні для такої реєстрації дії. Врахувавши норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно розмежування земель державної та комунальної власності", суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відсутні будь-які обмеження у Ради для здійснення реєстрації речового права на вже сформовану земельну ділянку із відповідним кадастровим номером та розпоряджатись останньою.
Апеляційний господарський суд скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Зазначив, що розгляд цієї справи належить до юрисдикції адміністративного суду, що узгоджується із висновком Верховного Суду у справі № 640/25083/19.
Не погоджуючись із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.08.2024, прокурор звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме тим, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, викладених у постановах від 24.04.2019 у справі № 128/3751/14-а, від 05.06.2019 у справі № 666/944/15-а, від 23.01.2019 у справі № 826/14370/14, від 04.04.2018 у справі № 813/7654/14, від 29.11.2023 у справі № 520/4702/19. Зазначає у касаційній скарзі і п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування ст. 22 ГПК України, ч. 10 Прикінцевих та перехідних положень, ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" у подібних правовідносинах.
Посилається на неврахування судом того, що вимога прокурора про скасування державної реєстрації земельної ділянки є похідною від спору щодо майнових прав на спірну земельну ділянку; про існування спору щодо майнових прав на земельну ділянку свідчить, серед іншого, факт звернення 20.06.2024 ПрАТ "Майдан-Вильський комбінат вогнетривів" до Ради про припинення права користування земельною ділянкою із кадастровим номером 6825584600:07:052:0003.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.10.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 з підстав, передбачених п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 11.11.2024.
Верховний Суд ухвалою від 19.03.2025 поновив провадження у справі № 924/13/24, яке ним зупинялося згідно з ухвалою від 03.02.2025.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень (п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження, порушене на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України необхідно закрити, а касаційну скаргу з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, залишити без задоволення, з огляду на таке.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Верховний Суд зазначає, що поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, серед іншого, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.10.2020 у справі № 635/551/17 дійшла висновку, що судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово визначала критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, визначала: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Вказувала, що крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ (див., зокрема, постанови від 27.10.2020 у справі № 635/551/17, від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, від 23.03.2021 у справі № 367/4695/20).
Правила визначення юрисдикційності відповідної справи встановлені процесуальними законами, якими регламентована предметна та суб'єктна юрисдикція адміністративних, господарських та цивільних судів, - це ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), ст. 20 ГПК України, ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Здійснюючи аналіз вказаних вище норм процесуального права, Верховний Суд, Велика Палата Верховного Суду висновували таке:
- до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Водночас, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (див. постанову Верховного Суду від 11.03.2024 у справі № 480/749/23);
- адміністративні суди розглядають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо - розпорядчої діяльності публічних органів (див. постанову Верховного Суду від 28.08.2024 у справі № 120/19700/21-а);
- приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 463/6961/18). Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 823/1984/16).
Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру установлює Закон України "Про Державний земельний кадастр" (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). За ст. 1 цього Закону державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Частинами 1, 2 ст. 6 Закон України "Про Державний земельний кадастр" встановлено, що ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки (ст. 9 цього Закону).
Зі змісту ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", якою визначається порядок здійснення державної реєстрації земельної ділянки, вбачається, що до повноважень державного кадастрового реєстратора центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить як здійснення державної реєстрації земельної ділянки, так і її скасування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Положення (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відповідно до п. 1 якого Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Верховний Суд у постановах від 27.07.2022 у справі № 640/10412/21, від 11.03.2024 у справі № 480/749/23, від 04.05.2022 у справі № 817/154/18, від 28.08.2024 у справі № 120/19700/21-а дійшов висновку, що державна реєстрація земельної ділянки шляхом внесення до Державного земельного кадастру передбачених законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера є результатом реалізації органами Держгеокадастру належних їм контрольних функцій у сфері управлінської діяльності. Державна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі не є тотожним поняттю "державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", вжитому у п. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Прийняття рішення щодо державної реєстрації земельної ділянки або відмови у здійсненні такої реєстрації саме собою не породжує виникнення жодних речових прав на цю земельну ділянку.
У постанові від 20.05.2022 у справі № 802/1840/18-а Верховний Суд сформував схожий висновок про те, що дії стосовно державної реєстрації земельної ділянки спрямовані на визначення земельної ділянки як об'єкта цивільних прав та не стосуються реєстрації речових прав на неї.
Врахувавши предмет і підстави цього позову, характер спірних правовідносин, надавши оцінку наявним у матеріалах справи документам відповідно до вимог ст. 86 ГПК України та, встановивши, що фактично спору про речове право у справі, яка переглядається не виникло (відсутні документи, якими підтверджується набуття ПрАТ "Майдан-Вильський комбінат вогнетривів" права власності чи іншого речового права на спірну земельну ділянку, знаходження на ній майна Товариства на праві приватної власності) і, що ГУ Держгеокадастру у спірних правовідносинах діє саме як суб'єкт владних повноважень, на якого в особі державного кадастрового реєстратора покладені функції, серед іншого, щодо скасування державної реєстрації земельних ділянок (у визначених законом випадках), апеляційний господарський суд, на відміну від суду першої інстанції, дійшов підставного висновку про те, що цей спір, з урахуванням встановлених обставин справи, підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства та обґрунтовано закрив провадження у цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Водночас, як вбачається із матеріалів касаційної скарги, скаржник у ній посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ст. 22 ГПК України, ч. 10 Прикінцевих та перехідних положень, ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр". Верховний Суд вважає, що скаржник, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права, фактично окреслює лише межі правовідносин, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди із наданою судом апеляційної інстанції оцінкою встановлених обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Отже, зважаючи на викладене, а також межі розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд не формує висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у цьому випадку.
Скаржник, оскаржуючи ухвалену у справі постанову з посиланням на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вказує і на неврахування судом апеляційної інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, викладених у постановах, наведених у касаційній скарзі.
Здійснивши аналіз змісту оскаржуваної постанови, Верховний Суду зазначає, що судом апеляційної інстанції вона не ухвалювалася всупереч висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі (постанови від 24.04.2019 у справі № 128/3751/14-а, від 05.06.2019 у справі № 666/944/15-а, від 23.01.2019 у справі № 826/14370/14, від 04.04.2018 у справі № 813/7654/14, від 29.11.2023 у справі № 520/4702/19), в яких суди ухвалювали рішення і вирішували питання юрисдикції спору з огляду на конкретний суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності, які не є подібними як у справі, яка переглядається. Правовідносини у наведених скаржником справах суттєво відрізняються за змістом від тих, що склалися у справі № 924/13/24.
Крім того, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. Для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи.
Закриття касаційного провадження регулює ст. 296 ГПК України. Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що усі постанови суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, для касаційного оскарження судового рішення, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 924/13/24 правовідносинах, колегія суддів Верховного Суду на підставі наведеного вище п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 у справі № 924/13/24 (див. також ухвалу Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 904/4033/22).
Отже, Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора з підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, підлягає закриттю, а з підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 1 вказаної статті ГПК України - касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст. ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -
Закрити касаційне провадження у справі № 924/13/24 за касаційною скаргою заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Касаційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 у справі № 924/13/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С. К.
Судді: Волковицька Н. О.
Случ О. В.