Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" квітня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/4753/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
при секретарі судового засідання Ломакіній О. В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Черниша Михайла Ігоревича , м. Львів
до Фізичної особи-підприємця Маслянка Максима Сергійовича , м. Харків
про стягнення 627717,99 грн.
за участю представників учасників справи:
позивача - Каріна ПУДКАЛЮК,
відповідача - не з'явився,
Позивач, Фізична особа-підприємець Черниш Михайло Ігоревич , звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Маслянко Максима Сергійовича , відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу у розмірі 492806,30 грн, інфляційне збільшення у розмірі 43847,11 грн, пеню у розмірі 92162,71 грн та 3% річних у розмірі 10434,99 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 06.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.
Ухвалою суду від 11.03.2025 прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи заяву позивача, Фізичної особи-підприємця Черниша Михайла Ігоровича , про зменшення позовних вимог (вх. № 6202/25 від 10.03.2025). Постановлено подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням зменшених позовних вимог, а саме з урахуванням нової ціни позову: стягнення з Фізичної особи-підприємця Маслянка Максима Сергійовича суми основного боргу у розмірі 492806,30 грн, інфляційне збільшення у розмірі 46267,71 грн, пеню у розмірі 79597,80 грн та 3% річних у розмірі 9046,18 грн, 40000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, 9588,76 грн витрат по сплаті судового збору.
Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.
08.04.2025 в судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив. Про місце, дату та час проведення судових засідань відповідач повідомлявся належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК України, що підтверджується довідками про доставлення ухвал суду до електронного кабінету відповідача в підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи сплив процесуального строку, встановленого для розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач у позовній заяві між позивачем - Фізичною особою-підприємцем Чернишем Михайлом Ігоревичем (постачальник) та відповідачем - Фізичною особою-підприємцем Маслянком Максимом Сергійовичем (покупець) була досягнута домовленість щодо поставки товарів.
На виконання домовленостей, позивачем було сформовано та виставлено відповідачу рахунки на оплату №Ч-00000062 від 01.03.2024 на суму 48876,80 грн, №Ч-00000093 від 01.03.2024 на суму 34896,00 грн, №Ч-000000025 від 20.02.2024 на суму 110094,50 грн, №Ч-000000127 від 20.05.2024 на суму 327725,00 грн, на загальну суму 521592,30 грн.
Чернишем М.І. було поставлено ФОП Маслянко М.С. товару на загальну суму 521592,30 грн відповідно до наступних видаткових накладних: №Ч-000000025 від 20.02.2024 на суму 110094,50 грн, №Ч-00000062 від 01.03.2024 на суму 48876,80 грн, №Ч-00000063 від 01.03.2024 на суму 34896,00 грн, №Ч-000000127 від 20.05.2024 на загальну 327725,00 грн.
Позивач зазначає, що даний товар відправлявся через Нову Пошту та службу відправки "Delivery" на адреси, які вказувались ФОП Маслянко М.С. при спілкуванні у меседжері "WhatsApp".
Відповідно на поставки товару було створено наступні експрес-накладні:
- №1320553637 (товар на суму 110094,00 грн.) (доставка "Делівері")- отримувач товару ОСОБА_3 .
- №20450879182661 (товар на суму 48876,80 грн.) (доставка "Нова пошта") - отримувач ОСОБА_4 .
- №20450879184144 (товар на суму 34896,00 грн.) (доставка "Нова пошта") - отримувач ОСОБА_4 .
- №20450927691209 (товар на суму 327725,00 грн.) (доставка "Нова пошта") - отримувач ОСОБА_3 .
Видаткові накладні та рахунки неодноразово було надіслано на поштову та електронну адреси відповідача.
На підтвердження відправлень товару було направлено адвокатський запит до ТОВ "Нова пошта" з проханням надати копії експрес-накладних, які пов'язані з підприємницькою діяльністю позивача в тому числі за господарськими відносинами з ФОП Маслянком М.С .
У відповідь на адвокатський запит ТОВ "Нова пошта" надала інформацію про те, що дані відправника та отримувача зберігаються протягом тримісячного строку, однак надано інформацію про адреси місць відправлення та адреси місць отримання відправлень за експрес накладними №20450927691209, №20450879182661 та №20450879184144.
У відповідь на адвокатський запит вих.№04/10-1 від 04 жовтня 2024 року ОСОБА_3 надано відповідь б/н від 10 жовтня 2024 року про те, що він дійсно отримував товар в інтересах ФОП Маслянка Максима Сергійовича за експрес накладним №1320553637 та №20450927691209.
За накладною №20450927691209 товар був відправлений ТОВ "УКР-КИТАЙ КОММУНИКЕЙШИН" на прохання ФОП Черниша М.І. , у формі листа вих.№1 від 20.05.2024, оскільки товар, який належав позивачу знаходився на їхньому складі.
Факт відправлення товару, який належав ФОП Чернишу М.І. ТОВ "УКР-КИТАЙ КОММУНИКЕЙШИН" на ім'я ОСОБА_3 підтверджується листом вих.№20/05/1 від 21.05.2024 з долученням ТТН №№20450927691209 до листа.
Також було надіслано адвокатський запит вих.№31/10-1 від 31.10.2024 до ОСОБА_4 , який був отримувачем товару за накладними №20450879182661 та №20450879184144, з метою підтвердження інформації про отримання товару в інтересах відповідача, однак відповіді на сьогоднішній день отримано не було, лист повернувся.
Також позивач вказує, що факт укладення договору з ФОП Маслянко підтверджується частковим погашенням заборгованості ФОП Маслянко М.С. у сумі 28786,00 грн. та листуванням, у якому Маслянко М.С. підтверджує наявність боргу та обіцяє його погасити.
ФОП Маслянко М.С. перерахував частину заборгованості на рахунок ФОП Черниша М.І. 7500,00 грн. відповідно до платіжної інструкції №14 від 02.08.2024 із призначенням платежу "за товари" та 21286,00 грн. відповідно до платіжної інструкції №622508481 від 09.08.2024 із призначенням "за товар".
Після поставки товару на адреси, яку вказував у листуванні ФОП Маслянко М.С. , останній так і не оплатив вартість даного товару та в подальшому перестав відповідати на телефонні дзвінки, листи. Відповідач неодноразово обіцяв повернути борг але станом на сьогоднішній день борг так і не повернув.
04.09.2024 було надіслано претензію відповідачу на його поштову адресу, однак лист повернувся за зворотньою адресою.
Претензія також була надіслана на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка вказана у витязі ФОП Маслянка М.С. , а також претензія була надіслана у меседжер "WhatsApp".
Отже, станом на сьогоднішній день загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 492806,30 грн.
Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару, позивачем відповідачу нараховані штрафні санкції у загальному розмірі 134911,69 грн, з яких інфляційне збільшення у розмірі 46267,71 грн, пеня у розмірі 79597,80 грн та 3% річних у розмірі 9046,18 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 181 ГК України визначено загальний порядок укладання господарських договорів, відповідно до якого господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Як стверджує позивач, що між позивачем та відповідачем у спрощений спосіб був укладений договір поставки.
Згідно положень статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.
Статтею 655 ЦК України, визначено, що за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу приписів статті 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Згідно із частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, статей 193, 202 ГК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Таким чином, обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Отже, відповідно до правил доказування саме позивач має довести обставину поставки та передачі продукції відповідно до умов укладеного договору належними та допустимими доказами.
Частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч.ч.1,2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент здійснення спірної поставки продукції) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Вимоги, щодо оформлення первинних документів наведені також у пункті 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Також, за приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів (абзац другий пункту 2.1); первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абзац перший пункту 2.1); документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5).
Як вбачається з матеріалів справи, видаткові накладні: №Ч-000000025 від 20.02.2024 на суму 110094,50 грн, №Ч-00000062 від 01.03.2024 на суму 48876,80 грн, №Ч-00000063 від 01.03.2024 на суму 34896,00 грн, №Ч-000000127 від 20.05.2024 на загальну 327725,00 грн підписані лише постачальником (позивачем), не містять підписів осіб, відповідальних за здійснення господарської операції з боку покупця (відповідача).
Встановлені недоліки в оформлені зазначених видаткових накладних не можуть вважатись неістотними, оскільки перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції від відповідача.
Суд зазначає, що у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Доказами, які підтверджують факт поставки товару можуть бути товарно-транспортні накладні, тощо.
Позивачем до позовної заяви, як доказ отримання товару відповідачем надана відповідь на адвокатський запит ТОВ "Нова пошта", яке надало інформацію про те, що дані відправника та отримувача зберігаються протягом тримісячного строку, однак надано інформацію про адреси місць відправлення та адреси місць отримання відправлень за експрес накладними №20450927691209, №20450879182661 та №20450879184144.
Однак, зі змісту вказаного листа не вбачається, що товар за експрес-накладними №20450927691209, №20450879182661 та №20450879184144 отримав саме відповідач ФОП Маслянко Максим Сергійович .
Так, суд не приймає посилання позивача, що факт поставки товару з ФОП Маслянко підтверджується частковим погашенням заборгованості ФОП Маслянко М.С. у сумі 28786,00 грн, оскільки в платіжній інструкції № 622508481 від 09.08.2024 на суму 21286,00 грн та платіжній інструкції № 14 від 02.08.2024 на суму 7500,00 грн в призначені платежу відсутня будь-яка інформація за який саме товар здійснена оплата та на підставі чого.
Щодо наданої ОСОБА_3 відповіді б/н від 10 жовтня 2024 року про те, що він дійсно отримував товар в інтересах ФОП Маслянка Максима Сергійовича за експрес накладним №1320553637 та №20450927691209 суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 73 ГПК України ці дані встановлюються такими засобами, - показаннями свідків.
Свідком може бути будь-яка дієздатна фізична особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.
Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи (ч. 1 ст. 66 та ст.87 ГПК України).
Статтею 88 Господарського процесуального кодексу України визначено, що показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка.
У заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень.
Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.
Отже, відповідь ОСОБА_3 на адвокатський запит, про те що він дійсно отримував товар в інтересах ФОП Черниша М.І. , в силу ст. ст. 87-88 ГПК України не може бути розцінена як показання свідка та відповідно як доказ отримання товару відповідачем, на підставі чого відхиляється судом.
Щодо наданої позивачем роздруківки скріншоту з електронної пошти та меседжер "WhatsApp", суд зазначає таке.
У постанові Касаційного господарського суду від 16 березня 2020 року у справі №910/1162/19 зазначено, що позивач, стверджуючи про укладення договору поставки та виникнення між сторонами господарських зобов'язань, на підтвердження цього факту надав суду скриншоти електронних листів із зображенням надісланих файлів. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що такі роздруківки електронної переписки не є належним доказом укладення між сторонами зазначеного договору та вчинення сторонами дій, спрямованих на виникнення та виконання зобов'язань за цим договором, оскільки вони не відповідають вимогам Закону № 851-IV та не мають електронного цифрового підпису. Проте, позивачем не було надано суду документів на підтвердження факту реальної поставки товару, у тому числі поза межами договірних відносин.
У постанові Касаційного господарського суду від 15 квітня 2021 року у справі № 910/8554/20 вказано, що позивач направив відповідачу в електронному вигляді заявку щодо поставки товару, визначеного у специфікації, що підтверджується наявною в матеріалах справи паперовою копією скриншоту вебсторінки електронної пошти позивача. Суд вказав, що роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV.
Велика Палата Верховного Суду у справі 916/3027/21 (постанова від 21 червня 2023 року) зазначає, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі.
Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому, слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.
Велика палата наголосила: "Отже, у всіх наведених постановах Верховний Суд послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV, які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання в конкретних відносинах.
При цьому, в указаних постановах касаційні суди не формулювали висновок, що роздруківки електронного листування взагалі не можуть бути прийняті як допустимі докази, від якого просить відступити Касаційний господарський суд в ухвалі від 24 січня 2023 року в цій справі.
Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі".
Втім, надане позивачем листування не дає змогу встановити його учасників та суд не може прийняти таке листування як доказ.
17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 до Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Суд також зазначає, що господарське судочинство ґрунтується на засадах змагальності та диспозитивності, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.
Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Оцінивши надані до матеріалів справи докази, суд дійшов висновку, що жоден доказ як окремо, так і всі докази в сукупності не підтверджують факту поставки позивачем товару відповідачу на заявлену суму 492806,30 грн, суд дійшов до висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами факту поставки товару саме Фізичній особі-підприємцю Маслянку Максиму Сергійовичу в березні-травні 2024 року на вказану суму.
На підставі викладеного суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог, тому слід відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб.
Оскільки вимоги щодо стягнення 79597,80 грн пені, 9046,18 грн 3% річних та 46267,71 грн інфляційних втрат є похідними вимогами від вимоги про стягнення основного боргу, позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.
Щодо інших аргументів позивача, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010).
Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що суд відмовляє в задоволенні позовних вимог повністю, у відповідності до ст. 129 ГПК України витрати щодо сплати судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Повне рішення складено "16" квітня 2025 р.
Суддя Л.В. Шарко