65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"15" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/424/25
За позовом: Департамента комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1, код ЄДРПОУ 26302595)
До відповідача: Приватного підприємства «Вендинг Кволіті» (65033, м. Одеса, вул. Василя Стуса, буд. 2, корп. Д, код ЄДРПОУ 37281780)
про стягнення
Суддя Рога Н.В.
Секретар с/з Корчевський М.Ю.
Суть спору: Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства (далі - ПП) «Вендинг Кволіті» про стягнення неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди у сумі 13 499 грн 12 коп.
Ухвалою суду від 11.02.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/424/25, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позивач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради, клопотань про відмову від позову, залишення позовної заяви без розгляду до суду не надавав, у зв'язку із чим суд дійшов висновку, що позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.
Відповідач - ПП «Вендинг Кволіті», не скористався своїм правом на судовий захист, письмового відзиву на позовну заяву не надав.
Ухвала суду від 11.02.2025р., направлена на адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб-підприємців, юридичних осіб та громадських формувань, 24.02.2025р. повернулась до суду не врученою з приміткою пошти: «адресат відсутній за вказаною адресою».
За приписами п. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідач не звертався до суду з повідомленням про зміну адреси місцезнаходження.
В ухвалі від 16.01.2023р. у справі №916/3670/21 Верховний Суд зазначив, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), провадження №11-268заі18).
Враховуючи зазначене, суд вважає, що ним вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Позивач у справі - Департамент комунальної власності Одеської міської ради, зазначив, що згідно з Договором оренди №15/2014 від 22.12.2014р. ПП «Вендинг Кволіті» (Орендар) передано у строкове платне користування частину ганку КУ «Пологовий будинок №7», загальною площею 3.0 кв.м., що розташований за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 11/13, строком до 22.12.2015р. (п. 1.3. Договору). Факт передачі обєкту оренди підтверджується актом приймання-передачі від 22.12.2014р.
Додатковою угодою № 05дс-2015/15/2014 від 22.12.2014р. продовжено термін дії Договору до 22.10.2018р. та встановлено розмір орендної плати у сумі 208,71 грн. на місяць (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції).
Також, позивач зазначає, що додатковим договором №1 від 05.01.2018р. внесено зміни до Договору оренди у частині назви Орендодавця на «Департамент комунальної власності Одеської міської ради» (далі - Департамент).
Додатковим договором №2 від 06.12.2018р. продовжено термін дії Договору оренди до 06.11.2021р. та внесено зміни до Договору оренди у частині розрахунку орендної плати за об'єкт оренди.
Позивач звертає увагу на те, що усі додаткові погодження до Договору оренди є його невід'ємною частиною, мають відповідну юридичну силу та є обов'язковими до виконання.
Також, позивач повідомляє, що рішенням Господарського суду Одеської області від 25.10.2023р. по справі №916/3641/23 позовні вимоги Департаменту задоволено частково, стягнуто з ПП «Вендинг Кволіті» на користь Департаменту неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 12 821, 93грн., заборгованість з орендної плати у розмірі 61,93 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 238,46 грн. В решті позову відмовлено.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024р. апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено. Рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2023р. у справі №916/3641/23 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання звільнити частину ганку скасовано, позов в цій частині задоволено, в частині розподілу судових витрат змінено, в решті рішення залишено без змін.
На твердження позивача, Орендарем не виконано жодної заявленої Департаментом вимоги по справі №916/3641/23.
Позивач звертає увагу, що 24.11.2024р., на виконання рішення Господарського суду Одеської області по справі №916/3641/23, державним виконавцем Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відбулось примусове виселення ПП «Вендинг Кволіті» з частини ганку КУ "Пологовий будинок №7", загальною площею 3 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів. 11/13, про що складено відповідний акт державного виконавця.
Як зазначає позивач, згідно з п 2.4.1. п.п. «в» Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, на Департамент покладено здійснення повноважень орендодавця майна комунальної власності територіальної громади міста Одеси, а також контролю за повнотою та своєчасністю внесення орендної плати за договорами оренди цілісних майнових комплексів, нерухомого майна, будівель, приміщень, споруд комунальної форми власності.
У відповідності до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України та п. 4.7. Договору оренди №15/2014 від 22.12.2014р. після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати об'єкта оренди.
За таких обставин, у звязку із невиконанням зобов'язання відповідачем зобовязання щодо повернення об'єкта оренди позивач нарахував йому неустойку у розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення, що за період з 01.08.2023р. по 27.11.2024р. складає 13 499 грн 12 коп., яку просить суд стягнути з відповідача.
Разом з тим, позивач зазначає, що реалізуючи права, закріплені у ст. 145 Конституції України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, та діючи в інтересах територіальної громади м. Одеса, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звертається до суду за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідач - ПП «Вендинг Кволіті», не скористався своїм правом на судовий захист, письмового відзиву на позовну заяву не надав.
Розглянув матеріали справи, суд встановив, що територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради є власником нежитлових будівель та споруд, загальною площею 4680,1 кв.м, розташованих за адресою: місто Одеса, вулиця Космонавтів, 11/13, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.10.2017р. №101502911.
Згідно Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 17.03.2021р. №137-УІІІ, Департамент є виконавчим органом Одеської міської ради та є уповноваженим органом, який виступає орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, за виключенням майна, орендодавцем якого уповноважено виступати інший виконавчий орган Одеської міської ради.
22 грудня 2014р. між Департаментом охорони здоров'я Одеської міської ради (Орендодавець) та ПП «Вендінг Кволіті» (Орендар) був укладений Договір оренди №15/2014, згідно п.1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування частину ганку КУ «Пологовий будинок №7», загальною площею 3,0 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 11/13, під розміщення торговельного автомата з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи, терміном на 1 (один) рік.
За приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Враховуючи те, що об'єкт оренди відповідно до наявних у справі матеріалів є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси, на правовідносини, що склалися між сторонами за Договором оренди №15/2014, розповсюджуються положення Закону України “Про оренду державного та комунального майна».
Згідно ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», в редакції, що була чинною станом на дату укладання Договору оренди №15/2014, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Таким чином, правовідносини, що склалися між сторонами за Договором оренди №15/2014, є орендними.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України обов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 цього ж Кодексу встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За матеріалами справи, 24.12.2014р. сторони підписали Акт приймання-передачі частини ганку КУ «Пологовий будинок №7», загальною площею 3, 0 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів, 11/13, згідно якого об'єкт оренди було передано Орендарю.
Згідно п.1.3 Договору термін його дії до 22.12.2015р.
22 грудня 2014р. сторони уклали Додаткову угоду №05ДС-2015/15/20214 до Договору №15/2014 від 22.12.2014р., якою продовжили термін дії Договору оренди №15/2014 до 22.10.2018р. та визначили, що сума щомісячної орендної плати за грудень 2015р. складає 208 грн 71 коп., без ПДВ. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Міністерством статистики України, наростаючим підсумком.
05 січня 2018р. сторони уклали Додатковий договір №1 про внесення змін до Договору №15/2014 оренди нежитлового приміщення від 22.12.2014р., яким змінили назву Орендодавця на Департамент комунальної власності Одеської міської ради та виклали п. 2.2 Розділу 2 Договору «Порядок розрахунку» у наступній редакції: «з 01.01.2018 р. Орендар перераховує орендну плату у встановленому даним договором розмірі, з урахуванням індексу інфляції та ПДВ, на поточний рахунок Департаменту комунальної власності Одеської міської ради: №37326027001909, банк одержувача ГУДКСУ в Одеській області МФО 828011 код ЄДРПОУ 26302595».
Крім того, сторони домовилися, що Орендар зобов'язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності. Сплату фактичних витрат за користування водою, каналізацією, газом, електроенергією, центральним опаленням, іншими комунальними послугами, а також земельною ділянкою Орендар здійснює за вказаними Балансоутримувачем банківськими реквізитами, на підставі наданих Балансоутримувачем рахунків.
06 грудня 2018р. сторони уклали Додатковий договір №2 про внесення змін до Договору №15/2014 оренди нежитлового приміщення від 22.12.2014р., яким продовжили термін дії Договору оренди №15/2014 до 06.11.2021р., та визначили, що орендна плата з 06.12.2018р., за перший місяць після підписання цього додаткового договору, становить 213 грн. (без урахування ПДВ та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць.
Таким чином, виходячи з умов Додаткового договору №2 про внесення змін до Договору №15/2014 оренди нежитлового приміщення від 22.12.2014р., строк дії Договору оренди №15/2014 закінчився 06.11.2021р.
Судом також встановлено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 25.10.2023р. по справі №916/3641/23 позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено частково, стягнуто з ПП «Вендінг Кволіті» на користь Департаменту неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 12 821, 93грн заборгованості з орендної плати 61, 93 грн та витрат зі сплати судового збору 2 238,46грн. В решті позову відмовлено. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024р. апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено. Рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2023р. у справі №916/3641/23 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання звільнити частину ганку скасовано, позов в цій частині задоволено, в частині розподілу судових витрат змінено, в решті рішення залишити без змін.
Господарський суд зазначає, що законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 ГПК України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Згідно п. 4.8 Договору оренди №15/2014 після закінчення строку дії Договору чи у випадку його дострокового розірвання Орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.
Як вбачається із матеріалів справи, згідно Акту державного виконавця від 27.11.2024р. на виконання рішення Господарського суду Одеської області по справі №916/3641/23 державним виконавцем Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відбулось примусове виселення ПП «Вендинг кволіті» з частини ганку КУ "Пологовий будинок №7", загальною площею 3 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Космонавтів. 11/13.
Відповідно до п. 4.11. Договору оренди №15/2014 у випадку припинення дії цього Договору, у зв'язку із закінченням строку чи дострокового його розірвання, Орендар, який негайно не повернув майно, сплачує неустойку в розмірі подвійної орендної плати, з урахуванням щомісячного індексу інфляції, по день фактичного звільнення приміщення з підписанням акта приймання-передачі.
За приписами ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що відповідачем виконано не було.
За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Отже, право на стягнення неустойки, встановленої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, пов'язується з простроченням орендарем виконання зобов'язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.
При цьому, ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України є особливим заходом цивільної відповідальності (неустойкою), яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцю у разі припинення договору найму та має певну специфіку у застосуванні щодо непоширення на неї скороченого строку позовної давності відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, оскільки дія такої санкції поширюється на весь час неправомірного користування майном, а також щодо незастосування до неї положень ст. 232 Господарського кодексу України про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців, оскільки ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено інше (дію санкції на весь період неправомірного користування майном).
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.11.2020р. у справі №916/1319/19 та у постанові від 19.04.2021р. у справі №910/11131/19.
Зазначена санкція (неустойка), як така, що визначена спеціальною нормою права має певні особливості у застосуванні в порівнянні з іншими штрафними санкціями, які охоплюються загальними визначеннями ст. 230 Господарського кодексу України та ст. 549 Цивільного кодексу України.
Справляння податку на додану вартість регулюється розділом V. "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України. Статтею 185 Податкового кодексу України, яка входить до цього розділу, об'єктом оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ) визначено: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Отже, застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов'язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об'єктів оподаткування ПДВ.
Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.
Отже, Податковим Кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов'язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому, для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.
Виходячи з системного аналізу пункту 9.1 ст. 9, підпункту 14.1.179 пункту 14.1 ст. 14, ст. 180, ст. 188 Податкового кодексу України, податок на додану вартість (ПДВ) - це загальнодержавний непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (споживачем робіт, послуг), але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (виробник, надавач послуг), тобто особа, що здійснює господарську діяльність (платник податку).
Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо).
Додана вартість (Value Added) це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.
Виходячи з аналізу ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов'язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.
Неустойка, нарахована на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об'єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.
З огляду на таке, суд дійшов висновку, що при розрахунку розміру неустойки згідно з ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.
Судом встановлено, що відповідач не виконав свій обов'язок щодо повернення орендованого майна та оформлення повернення наймачем орендованого майна шляхом підписання акта приймання-передачі нерухомого майна ні після закінчення строку договору, ні після прийняття судом рішення по справі №916/3641/23. Примусове звільнення приміщення відбулось тільки 27.11.2024р., що підтверджується актом державного виконавця Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Перевіривши наведений позивачем розрахунок суми неустойки судом встановлено, що він є правильним, а тому стягненню з відповідача підлягає неустойка у розмірі 13 499 грн 12 коп. за період з 01.08.2023р. по 27.11.2024р.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ч. 1 ст. 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Враховуючи задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача у відповідності до положень ст. 129 ГПК України.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Приватного підприємства «Вендинг Кволіті» про стягнення неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди у сумі 13 499 грн 12 коп. - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Вендинг Кволіті» (65033, м. Одеса, вул. Василя Стуса, буд. 2, корп. Д, код ЄДРПОУ 37281780) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд.1, код ЄДРПОУ - 26302595) неустойку у розмірі 13 499 грн 12 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 15 квітня 2025 р.
Суддя Н.В. Рога