79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
15.04.2025 Справа № 914/361/25
Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Плаксій В.В.,
розглянувши матеріали справи за позовом: Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго", м. Львів
до відповідача: Громадської організації "Львівський міський автомотоклуб", м. Львів
про: стягнення заборгованості в розмірі 60 719,61 грн.
Представники сторін:
від позивача: Трофимчук О.В. - адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, серія ЛВ № 001529 від 12.06.2019; довіреність від 27.12.2022
від відповідача: Булат Н.О. - адвокат, ордер на надання правничої допомоги, серія ВС № 1359908 від 07.04.2025
На адресу Господарського суду Львівської області в систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" до відповідача: Громадської організації "Львівський міський автомотоклуб" про стягнення заборгованості в розмірі 60 719,61 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2025 р., справу № 914/361/25 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.02.2025, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 18.03.2025.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.03.2025, розгляд справи по суті відкладено на 08.04.2025 з підстав, викладених в даній ухвалі.
08.04.2025 представником відповідача подано на адресу суду в систему "Електронний суд" заяву з додатком про вступ у справу як представника за вх. № 9019/25, відповідно до якої відповідач просив суд надати доступ до електронної справи № 914/361/25 в підсистемі «Електронний суд», а також залучити адвоката Булат Нелю Олегівну в якості представника Громадської організації “Львівський міський автомотоклуб" у справі №914/361/25.
08.04.2025 представнику відповідача надано доступ до матеріалів електронної справи № 914/361/25 в системі «Електронний суд».
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.04.2025, розгляд справи по суті призначено на 15.04.2025.
15.04.2025 представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях, наданих в судовому засіданні. Представник позивача зазначила, що позивачем дотримано усі вимоги чинного законодавства щодо, як постачальника теплової енергії відповідачу, а також рахунки за спожиту теплову енергію виставлялись відповідачу із врахуванням у них для розрахунку усіх необхідних складових.
15.04.2025 представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті з'явився, проти позову заперечив, просив суд у задоволенні позову відмовити повністю, проте письмового відзиву на позовну заяву на адресу суду не подав. В судовому засіданні представник відповідача зазначила, що позивачем у позовній заяві не вказано методики, формули та обсяги спожитої теплової енергії. Відповідач вважає, що акти складались позивачем в односторонньому порядку, а також покази лічильників спожитої теплової енергії позивачем фіксувались в односторонньому порядку. Відповідач зазначає, що в матеріалах справи не має жодних розрахунків, які б містили математичні дії, що призвели до нарахування такої заборгованості. У кожному рахунку наявні незрозумілі складові, а це, на думку відповідача, є обов'язком позивача підтвердити кожну складову рахунку.
Також, представник відповідача в судовому засіданні заявив усне клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та пені.
Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Беручи до уваги те, що відповідач, не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами, у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.
Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.
Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.
В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.
Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі №№ 914/361/25.
В судовому засіданні 15.04.2025 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача.
У позовній заяві позивач зазначає про те, що Громадська організація «Львівський міський автомотоклуб» є орендарем приміщення за адресою: м. Львів, вул.Дністерська,17, відповідно до договору оренди нерухомого майна №С-9501-15 від 17.03.2015 з Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав умови договору про постачання теплової енергії, який вважається укладеним на підставі приписів частини 5 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", в частині оплати послуг з постачання теплової енергії до нежитлового приміщення, яке перебуває у нього в оренді. На підставі наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 55 173,83 грн. - основної заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії за період з 01.10.2023 по 30.09.2024; 991,22 грн. - 3% річних, 3 662,67 грн. - втрат від інфляції та 891,89 грн. - пені згідно приведених ним розрахунків, а також судові витрати зі сплати судового збору.
Позиція відповідача.
15.04.2025 представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті з'явився, проти позову заперечив, просив суд у задоволенні позову відмовити повністю, проте письмового відзиву на адресу суду не подав. В судовому засіданні представник відповідача зазначила, що позивачем у позовній заяві не вказано методики, формули та обсяги спожитої теплової енергії. Відповідач вважає, що акти складались позивачем в односторонньому порядку, а також покази лічильників спожитої теплової енергії позивачем фіксувались в односторонньому порядку. Відповідач зазначає, що в матеріалах справи не має жодних розрахунків, які б містили математичні дії, що призвели до нарахування такої заборгованості. У кожному рахунку наявні незрозумілі складові, а це, на думку відповідача, є обов'язком позивача підтвердити кожну складову рахунку.
Також, представник відповідача в судовому засіданні заявив усне клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та пені.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів, заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив наступне.
17.03.2015 між Громадською організацією "Львівський міський автомотоклуб" (орендар за договором, відповідач у справі) та Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (орендодавець за договором) укладено договір оренди нерухомого майна №С-9501-15 з наступними змінами та доповненнями.
Згідно Договору оренди нерухомого майна №С-9501-15 від 17.03.2015, орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти в строкове, платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення цокольного поверху загальною площею 121,2 кв.м., що позначені в технічній документації під індексами 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, які розташовані в будівлі (літ. А-5) за адресою: м.Львів, вул.Дністерська,17.
Відповідно до частини 5 статті 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги», у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, форма якого затверджена постановами Кабінету Міністрів України № 1022 від 08.09.2021.
З 01.12.2021 року почав діяти новий індивідуальний Договір про надання послуги з постачання теплової енергії (індивідуальні договори про надання послуг знаходяться у вільному доступі на сайті підприємства lmkp.lte.lviv.ua).
Відповідно до пункту 1 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води (далі - послуга) індивідуальному споживачу (далі - споживач). Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.
Згідно з пунктами 2-4 Договору, даний договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на https://lmkp.lte.lviv.ua. Виконавець має право змінити умови договору. У разі зміни виконавцем умов, крім зміни ціни договору, вони вступають в силу через 30 днів з моменту розміщення змінених умов на https://lmkp.lte.lviv.ua. Інформування споживача про намір зміни ціни/тарифу на послугу здійснюється виконавцем відповідно до Порядку інформування споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги з обґрунтуванням такої необхідності, затвердженого наказом Мінрегіону від 05.06.2018 №130. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги.
Пунктом 5 Договору передбачено, що Виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором. Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», та складається з: обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо; частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку; та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення. Обсяг теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення.
Відповідно до пункту 30 Договору, споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з: плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830, - в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. № 1022, та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання; плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця lmkp.lte.lviv.ua У разі застосування двоставкового тарифу на послугу з постачання теплової енергії плата за послугу з постачання теплової енергії визначається як сума плати, розрахованої виходячи з умовно-змінної частини тарифу (протягом опалювального періоду), а також умовно-постійної частини тарифу (протягом року).
Відповідно до пунктів 32 та 33 Договору, розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. У разі застосування двоставкових тарифів умовно-постійна частина тарифу нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно. Виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу. Рахунок надається на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунок може надаватися в електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів.
Пунктами 34 та 35 Договору передбачено, що споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.
Згідно з пунктами 44 та 45 Договору, сторони несуть відповідальність за невиконання умов цього договору відповідно до цього договору або закону. У разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Як зазначив позивач, відповідач фактично отримує послугу з постачання теплової енергії до нежитлового приміщення та несе витрати, оскільки відповідно до статті 16 Закону України “Про житлово- комунальні послуги» та наказу Державного комітету України з питань житлово-комунальних послуг №76 від 17.05.2005 такі надаються безперебійно.
Нежитлові приміщення відповідача знаходяться в житловому будинку за адресою: м.Львів, вул.Дністерська,17 та під'єднані до послуг з постачання теплової енергії (центральне опалення).
Як вказано у позовній заяві з 01.12.2021 ЛМКП “Львівтеплоенерго» здійснює розрахунки кількості спожитої теплової енергії на опалення для споживачів, які отримують послуги з постачання теплової енергії на опалення за порядком, визначеним статтею 10 Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», вимогами “Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих і будівлі комунальних послуг», затвердженої Наказом Мінрегіонбуду та ЖКГУ №315 від 22.11.2018 зі змінами та доповненнями, затвердженими наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.12.2021р. №358 та рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради №972 від 01.11.2021р. “Про встановлення ЛМКП “Львівтеплоенерго» тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуг з постачання теплової енергії та гарячої води».
Позивач щомісяця скеровував відповідачу рахунки на оплату поставленої теплової енергії, про що докази долучено до матеріалів справи.
Як стверджує позивач, відповідач не сплачував за послуги з постачання теплової енергії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість. Відповідно до розрахунків позивача, основна заборгованість відповідача за надані послуги з постачання теплової енергії за період з 01.10.2023 по 30.09.2024 становить 55 173,83 грн.
Керуючись пунктом 45 Договору та частиною 2 статті 625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу 991,22 грн. - 3% річних, 3 662,67 грн. - втрат від інфляції та 891,89 грн. - пені, згідно приведених розрахунків, що долучений до позовної заяви.
Враховуючи наведене, у зв'язку з наявною заборгованістю відповідача, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з даним позовом та просить стягнути з відповідача 55 173,83 грн. - основної заборгованості за період з 01.10.2023 по 30.09.2024, 991,22 грн. - 3% річних, 3 662,67 грн. - втрат від інфляції та 891,89 грн. - пені згідно приведених ним розрахунків, а також судові витрати зі сплати судового збору.
Оцінка суду.
Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 633 Цивільного кодексу України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.
Згідно із статтею 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідач, на підставі укладеного з Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради договору оренди нерухомого майна №С-9501-15 від 17.03.2015, орендує нерухоме майно - нежитлові приміщення цокольного поверху загальною площею 121,2 кв.м., що позначені в технічній документації під індексами 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, які розташовані в будівлі (літ. А-5) за адресою: м.Львів, вул.Дністерська,17, що не заперечується відповідачем.
Відповідач не уклав з позивачем договір про постачання теплової енергії.
Відповідно до частини 5 статті 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» №2189, у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Як встановлено судом, з 01.12.2021 року почав діяти новий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (індивідуальні договори про надання послуг знаходяться у вільному доступі на сайті підприємства lmkp.lte.lviv.ua).
Надання послуг відповідачу з постачання теплової енергії підтверджується актом про включення системи теплоспоживання від 16.10.2023, Інформацією по об'єкту, даними ВОТЕ.
Порядок розподілу витрат визначено статтею 10 Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, що затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України від 22.11.2018р. №315.
Відповідно до п.3 розділу І Методики №315 зі змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства розвитку громад та території України від 28.12.2021 року №358 передбачено, що обсяги теплової енергії розподіляються між усіма споживачами будівлі, а саме: “Розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудованих - прибудованих або прибудованих, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об'єктами нерухомого майна, не є самостійними об'єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових прав на об'єкт нерухомого майна...».
Нежитлові приміщення відповідача знаходяться в житловому будинку за адресою: м.Львів вул.Дністерська,17 та під'єднані до послуг з постачання теплової енергії (центральне опалення).
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який отриманий на запит суду, юридичною адресою відповідача є: 79035, м.Львів, вул.Дністерська, буд.17 квартира 67.
Слід зазначити, що чинними нормативно-правовими актами, не передбачено звільнення споживачів від обов'язку оплати теплової енергії (центральне опалення), витраченої на опалення місць загального користування та втрат трубопроводами системи опалення, у разі відсутності у них окремих опалювальних приладів чи фактичного споживання.
Отже, кожен споживач-власник або орендар приміщення, повинен приймати участь у загальному розподілі обсягу спожитої будинком теплової енергії, витрачений на опалення місць загального користування (МЗК) та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення (ФВБС).
Як встановлено судом, основна заборгованість відповідача за надані послуги з постачання теплової енергії за період з 01.10.2023 по 30.09.2024 становить 55 173,83 грн.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною 1 статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Оскільки доказів повної чи часткової сплати вказаної суми основної заборгованості відповідачем до суду подано не було, суд доходить висновку, що вимога позивача про стягнення із відповідача основного боргу в розмірі 55 173,83 грн. за період з 01.10.2023 по 30.09.2024 за надані послуги з постачання теплової енергії є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Станом на день прийняття рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати заборгованості відповідачем суду не представлено, протилежного суду не доведено, а відтак основна заборгованість відповідача перед позивачем на час ухвалення рішення у даній справі становить 55 173,83 грн., яка підлягає до стягнення на користь позивача з відповідача.
Крім суми основного боргу, позивач просить суд стягнути з відповідача 991,22 грн. - 3% річних та 3 662,67 грн. - втрат від інфляції за період з 01.10.2023 по 30.09.2024 згідно приведених розрахунків.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019р. у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019р. у справі №915/880/18, від 26.09.2019р. у справі №912/48/19, від 18.09.2019р. у справі №908/1379/17).
Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019р. у справі №905/600/18).
Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 902/417/18 зазначила та вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися, як спосіб отримання кредитором доходів.
Перевіривши розрахунок 3 % річних та втрат від інфляції, здійснений позивачем, з урахуванням прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю, а саме: у розмірі 991,22 грн. - 3% річних та 3 662,67 грн. - втрат від інфляції, відповідно, за визначений позивачем період.
Щодо стягнення з відповідача 891,89 грн. нарахованої пені згідно приведених позивачем розрахунків, суд зазначає наступне.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором (ст. 216 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2. ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
В силу ст.ст. 525, 526, 599 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог Цивільного Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. За неналежне виконання зобов'язань сторона повинна нести господарсько-правову відповідальність за наявності її вини, а у випадку нанесення збитків вони повинні бути відшкодовані в повному обсязі.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
Пунктом 45 Договору передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Згідно із ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши розрахунок розміру пені, який позивачем долучено до матеріалів справи, суд встановив, що такий проведений вірно, а позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення і стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 891,89 грн. пені за визначений позивачем період, із дотриманням ним 6 строку від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідач не спростував доводів позовної заяви, а суд не виявив на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Станом на день ухвалення рішення у даній справі, доказів оплати відповідачем позивачу зазначених вище сум, як основної заборгованості, так і нарахованих 3 % річних, втрат від інфляції та пені, а також доказів в спростування наведених обставин, відповідачем, суду не надано.
Щодо усного клопотання відповідача про зменшення суми штрафних санкцій, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Стаття 233 ГК України надає право суду у випадку, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, зменшити розмір цих санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому, диспозиція частини третя статті 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо а) він значно перевищує розмір збитків, та б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
За своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукуючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягуються в разі порушення такого зобов'язання.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).
Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
В постанові Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №903/486/22 викладена правова позиція про те, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Можливість зменшення пені є правом суду за умови наявності підстав такого застосування, яке реалізується судом на власний розсуд.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16.
Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів для обгрунтування клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
Суд вважає, що відповідачем належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не доведено суду виняткових обставин, які б слугували підставою для зменшення штрафних санкцій.
Відтак, враховуючи вищенаведене, оцінивши в сукупності наявні у справі докази, суд не вбачає підстав для задоволення усного клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування “вірогідності доказів» на відміну від “достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а тому підлягають до задоволення повністю та стягненню з відповідача на користь позивача 55 173,83 грн. - основної заборгованості за період з 01.10.2023 по 30.09.2024, 991,22 грн. - 3% річних, 3 662,67 грн. - втрат від інфляції, а також 891,89 грн. - пені.
Судові витрати.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, керуючись нормами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що судові витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн. належить покласти на відповідача, так як спір виник з його вини.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ч. 9 ст. 165, ч.2 ст. 178, ст.ст. 236-241, 242, 252, 327 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з відповідача: Громадської організації "Львівський міський автомотоклуб" (79035, м. Львів, вул. Дністерська, 17/67; код ЄДРПОУ № 25251737) на користь позивача: Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" (79040, м. Львів, вул. Данила Апостола, буд. 1; код ЄДРПОУ № 05506460) 55 173,83 грн. - основної заборгованості за період з 01.10.2023 по 30.09.2024, 991,22 грн. - 3% річних, 3 662,67 грн. - втрат від інфляції, 891,89 грн. - пені та 2 422,40 грн. понесених витрат на сплату судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.
4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено 16.04.2025.
Суддя Долінська О.З.