вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"16" квітня 2025 р. м. Київ Справа № 911/348/25
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., дослідивши в спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вільний Простір»
про стягнення 144 316, 52 грн
Без виклику учасників справи;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вільний Простір» про стягнення 144 316, 52 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № К-0053/08-2018 від 01.01.2018 в частині оплати за поставлений товар. У зв'язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 92 829, 66 грн основного боргу, 9 282, 90 грн штрафу, 3 067, 17 грн 3% річних, 11 121, 10 грн інфляційних втрат, 28 015, 69 грн пені.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.02.2025 у справі № 911/348/25 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» залишено без руху.
07.02.2025 від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 04.02.2025, в якому позивач зазначив, що внаслідок описки, в позовній заяві помилково зазначено ціну позову « 144 315,86 грн» замість « 144 316,52 грн». Правильна ціна позову, згідно пояснень позивача, складає 144 316, 52 грн.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/348/25. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.
Частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частин 5, 11 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Вільний Простір», відповідно до відомостей про наявність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС, не має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву та з урахуванням того, що станом на дату відкриття провадження у справі у відповідача був відсутній зареєстрований електронний кабінет в окремій підсистемі «Електронного суду» ЄСІТС, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 17.02.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Броварська, буд. 46, с. Требухів, Броварський р-н, Київська обл., 07454.
Зазначене поштове відправлення було вручено відповідачу 04.03.2025, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0601116757722.
Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. Відтак, в силу положення п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення поштового конверту, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.
У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 17.02.2025 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до ч. 7 ст. 252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 ГПК України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.
Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області
01.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вільний Простір» (далі - покупець, відповідач) укладено договір № К-0053/08-2018 (далі - договір), за змістом п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставляти і передавати у власність покупцю визначену цим договором продукцію, а покупець зобов'язується приймати цю продукцію та своєчасно здійснювати її оплату.
Відповідно до пп. 1.2, 1.3 вказаного правочину, партією продукції є продукція, що поставляється за однією специфікацією або однією видатковою накладною. У вартість Продукції включені послуги по навантаженню продукції на відкритий транспортний засіб, вартість пакування і тари, якщо інше не обумовлено в специфікаціях або додаткових угодах до договору.
За домовленістю, здійсненою у зручний для сторін спосіб, постачальник може за плату здійснювати доставку та оброблення (порізку тощо) продукції. Покупець зобов'язується надати письмове замовлення на доставку та оброблення із вказівкою конкретних параметрів. Постачальник не несе відповідальності за результати обробки та доставки у разі відповідного виконання замовлення покупця (п. 1.5 договору).
Пунктом 2.1 договору передбачено, що постачання продукції за цим договором відбувається після обов'язкового узгодження між сторонами асортименту, кількості, ціни продукції, строків та умов поставки та підтвердження постачальником замовлення покупця. Оплачений рахунок є достатньою підставою визначення та узгодження істотних умов партії товару, що постачалася.
Згідно з п. 2.2 договору, поставка продукції, наявної на складі постачальника, здійснюється протягом 30 робочих днів з моменту отримання передплати або підтвердження замовлення покупця. У випадку відсутності товару на складі, постачальник без застосування до нього штрафних санкцій, має право відмовитись від прийняття замовлення або запропонувати покупцю поставку за іншим строком.
За змістом пп. 2.3, 2.4 договору, покупець зобов'язується прийняти (вибрати) партію продукції в день здійснення поставки, якщо інше не зазначено у відповідній специфікації або видатковій накладній. Якщо покупець порушив строки прийняття партії продукції, встановлені в договорі або в специфікації, протягом яких він зобов'язаний прийняти партію продукції, постачальник має право відмовитись від поставки цієї продукції без виплати покупцю будь-яких штрафних або компенсаційних виплат, та запропонувати покупцю поставити цю продукцію (в разі її наявності або наявності можливості її поставити) на інших умовах.
Пунктом 2.5 договору передбачено, що датою поставки продукції є дата видаткової накладної постачальника.
Право власності на продукцію, а з ним і ризик випадкового знищення або пошкодження продукції переходить від постачальника до покупця в момент передачі продукції. При оплаті продукції з відстроченням платежу, право власності на продукцію, а з ним і ризик випадкового знищення або пошкодження продукції переходить від постачальника до покупця в момент повної оплати товару (п. 2.6 договору).
Відповідно до п. 3.1 договору, загальна сума договору складає загальну вартість поставленої продукції, яка зазначена в усіх специфікаціях та/або видаткових накладних, які були підписані постачальником та покупцем.
У пункті 3.2 договору сторонами узгоджено, що оплата продукції та наданих за договором послуг (у випадку їх надання) здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у договорі, специфікації, у рахунку-фактурі чи інших додатках до договору на умовах 100 % передплати, якщо інше не зазначено в специфікації.
За змістом п. 3.3 договору, строк оплати рахунку зазначено у рахунку, якщо інше не зазначено у специфікаціях. Датою платежу вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника.
Згідно з пп. 3.4-3.6 договору, при оформленні платіжного доручення покупець зобов'язаний зазначити в призначенні платежу: реквізити договору, реквізити рахунку фактури, за яким здійснюється оплата. Посилання на реквізити договору є обов'язковим під час складання усіх видаткових накладних та специфікацій за договором. Договір поширюється на усі випадки поставки товару постачальником покупцю незалежно від того, чи є про це вказівка у накладній чи ні. У разі недотримання покупцем вимог п. 3.4 постачальник залишає за собою право зараховувати кошти, перераховані покупцем за помилково оформленим платіжним дорученням, в рахунок будь-яких зобов'язань покупця за договором.
Продукція, асортимент і ціна якої узгоджені сторонами цього договору в усному порядку, отримана покупцем відповідно до накладної (п. 3.7 договору).
Пунктами 4.1, 4.2 договору передбачено, що продукція вважається поставленою постачальником і прийнятою покупцем з моменту підписання сторонами видаткової накладної. Постачальник передає, а покупець приймає продукцію: - за кількістю - відповідно до ваги, зазначеній у видатковій накладній; - за якістю - згідно з сертифікатом якості заводу - виробника.
Звертаючись до суду із даним позовом позивач стверджує, що належним чином виконав зобов'язання за договором та поставив відповідачу товар - металопродукцію, на загальну суму 92 829, 66 грн, на підтвердження чого долучив до матеріалів справи копію видаткової накладної № 10712 від 21.12.2023 на суму 92 829, 66 грн та товарно-транспортної накладної № Р10712 від 21.12.2023.
Суд встановив, що вказана видаткова накладна та товарно-транспортна підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відтиском печатки постачальника без зауважень та заперечень. Повноваження особи, яка від імені покупця підписала накладні, підтверджуються наявною в матеріалах справи довіреністю № 296 від 12.12.2023 на отримання від ТОВ «Альфа-Метал-Компані» цінностей за р/ф № 4917 від 08.12.2023 із строком дії до 22.12.2023.
Також позивач долучив до матеріалів справи рахунок № 4917 від 08.12.2023 на оплату товару на суму 92 829, 66 грн, у т.ч. ПДВ 15 471, 61 грн. Вказаний рахунок містить помітку, що останній дійсний до оплати протягом 1 банківського дня.
ТОВ «Вільний Простір» гарантійним листом вих. № 119 від 12.12.2023 гарантував позивачу оплату по рахунку № 4917 від 08.12.2023 в сумі 40 217, 40 грн у строк до 22.12.2023. Залишок в сумі 52 612, 26 грн відповідач гарантував оплатити до 05.01.2024 (копія гарантійного листа наявна в матеріалах справи).
Проте, як зазначив позивач, відповідач зобов'язання за договором не виконав належним чином та не здійснив оплату поставленого товару в порядку та строки, погоджені сторонами, у зв'язку із чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість, яка станом на дату подання позову складає 92 829, 66 грн.
Враховуючи неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 92 829, 66 грн основного боргу, а також у зв'язку із порушенням відповідачем умов договору нараховано та заявлено до стягнення 9 282, 90 грн штрафу, 3 067, 17 грн 3% річних, 11 121, 10 грн інфляційних втрат та 28 015, 69 грн пені.
Пунктами 8.1, 8.2 договору передбачено, що договір набуває чинності з дати його укладання, шляхом його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2019, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання зобов'язань. Якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію договору, він автоматично подовжується на наступний календарний рік.
Оскільки матеріали справи не містять доказів звернення сторін з намірами припинити дію договору у порядку, передбаченому п. 8.2 договору, суд дійшов висновку, що договір щороку продовжувався на кожний наступний календарний рік. Отже, як станом на дату звернення позивачем до суду, так і станом на дату розгляду даної справи, договір є чинним.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № К-0053/08-2018 від 01.08.2018 як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до приписів статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом статей 526, 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
В силу положень статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За правовою природою укладений між сторонами договір є змішаним договором, який поєднує між собою ознаки договору поставки та договору про надання послуг.
Разом з тим правовідносини, які склались між сторонами підпадають під регулювання Глави 54 «Купівля-Продаж» Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 662, 664 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві.
Відповідно до ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з пп. 2.2, 2.3 договору, поставка продукції, наявної на складі постачальника, здійснюється протягом 30 робочих днів з моменту отримання передплати або підтвердження замовлення покупця. Покупець зобов'язується прийняти (вибрати) партію продукції в день здійснення поставки, якщо інше не зазначено у відповідній специфікації або видатковій накладній.
Пунктом 2.5 договору передбачено, що датою поставки продукції є дата видаткової накладної постачальника.
Згідно з п. 3.5 договору, договір поширюється на усі випадки поставки товару постачальником покупцю незалежно від того, чи є про це вказівка у накладній чи ні.
Продукція вважається поставленою постачальником і прийнятою покупцем з моменту підписання сторонами видаткової накладної (п. 4.1 договору).
Право власності на продукцію, а з ним і ризик випадкового знищення або пошкодження продукції переходить від постачальника до покупця в момент передачі продукції. При оплаті продукції з відстроченням платежу, право власності на продукцію, а з ним і ризик випадкового знищення або пошкодження продукції переходить від постачальника до покупця в момент повної оплати товару (п. 2.6 договору).
Судом встановлено вище, що 21.12.2023 позивач, на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 92 829, 66 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією видаткової накладної № 10712 від 21.12.2023 на суму 92 829, 66 грн та товарно-транспортної накладної № Р10712 від 21.12.2023, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відтиском печатки постачальника без зауважень та заперечень.
Повноваження особи, яка від імені покупця підписала накладні, підтверджуються наявною в матеріалах справи довіреністю № 296 від 12.12.2023 на отримання від ТОВ «Альфа-Метал-Компані» цінностей за р/ф № 4917 від 08.12.2023 із строком дії до 22.12.2023. Претензій відповідача щодо якості та/або кількості поставленого товару, оформлених документів на товар матеріли справи не містять.
Отже, позивач виконав зобов'язання за договором належним чином.
Відповідно до ст. 691, ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
У пункті 3.2 договору сторонами узгоджено, що оплата продукції та наданих за договором послуг (у випадку їх надання) здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у договорі, специфікації, у рахунку-фактурі чи інших додатках до договору на умовах 100 % передплати, якщо інше не зазначено в специфікації.
За змістом п. 3.3 договору, строк оплати рахунку зазначено у рахунку, якщо інше не зазначено у специфікаціях. Датою платежу вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника.
Згідно з пп. 3.4-3.6 договору, при оформленні платіжного доручення покупець зобов'язаний зазначити в призначенні платежу: реквізити договору, реквізити рахунку фактури, за яким здійснюється оплата. Посилання на реквізити договору є обов'язковим під час складання усіх видаткових накладних та специфікацій за договором. Договір поширюється на усі випадки поставки товару постачальником покупцю незалежно від того, чи є про це вказівка у накладній чи ні. У разі недотримання покупцем вимог п. 3.4 постачальник залишає за собою право зараховувати кошти, перераховані покупцем за помилково оформленим платіжним дорученням, в рахунок будь-яких зобов'язань покупця за договором.
Суд встановив вище, що видаткова накладна містить посилання на рахунок на оплату № 4917 від 08.12.2023.
В матеріалах справи наявний виставлений позивачем рахунок № 4917 від 08.12.2023 на оплату товару на суму 92 829, 66 грн, у т.ч. ПДВ 15 471, 61 грн. Вказаний рахунок містить помітку, що останній дійсний до оплати протягом 1 банківського дня.
Суд також враховує, що найменування, кількість, ціна та вартість товару, зазначені у видатковій накладній № 10712 від 21.12.2023 відповідають найменуванню, кількості, ціні та вартості товару, що зазначені в рахунку на оплату № 4917 від 08.12.2023.
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами специфікації до договору, в якій би сторонами було узгоджено порядок оплати товару по договору.
Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Крім того, за приписами ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Враховуючи наведені вище умови законодавства, пп. 3.2, 3.3 договору та відсутність укладеної між сторонами специфікації до договору, в якій би сторонами було узгоджено порядок оплати товару, з огляду на встановлений у рахунку строк оплати товару, суд дійшов висновку, що товар підлягає оплаті у визначений в рахунку строк, тобто до 11.12.2023 включно (з урахуванням того, що 09-10 грудня 2023 року припадали на вихідні дні). Отже, строк оплати поставленого за видатковою накладною № 10712 від 21.12.2023 товару є таким, що настав.
Відповідач гарантійним листом вих. № 119 від 12.12.2023 гарантував позивачу оплату по рахунку № 4917 від 08.12.2023 в сумі 40 217, 40 грн у строк до 22.12.2023. Залишок в сумі 52 612, 26 грн відповідач гарантував оплатити до 05.01.2024.
Суд зазначає, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09.11.2018 року в справі № 911/3685/17.
Отже, надання позивачу гарантійного листа вих. № 119 від 12.12.2023 суд розцінює як визнання перед позивачем обов'язку з оплати поставленого товару за видатковою накладною № 10712 від 21.12.2023 в сумі 92 829, 66 грн.
При цьому, суд зазначає, що гарантійний лист відповідача вих. № 119 від 12.12.2023 не свідчить про внесення змін до договору, зокрема в частині порядку та строків оплати товару, оскільки п. 9.1 договору сторонами узгоджено, що усі додатки, зміни і доповнення до цього договору дійсні і є його невід'ємними частинами тільки в тому випадку, якщо вони виконані у письмовій формі і підписані належним чином уповноваженими представниками обох сторін.
Станом на дату розгляду даної справи в матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, у зв'язку із чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за договором в загальному розмірі 92 829, 66 грн Протилежно суду не доведено. Доказів повної оплати поставленого товару до суду не надано.
Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати товару, що ним не спростовано шляхом подання доказів, він є таким, що порушив взяті на себе зобов'язання.
Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги зазначених вище правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем не надав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 92 829, 66 грн основного боргу, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.
Крім того, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 9 282, 90 грн штрафу, 28 015, 69 грн пені, 3 067, 17 грн 3% річних та 11 121, 10 грн інфляційних втрат.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частинами 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного суду від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12, постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17.
Матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором, наслідком чого є застосування до відповідача відповідальності, передбаченої договором та законодавством.
Відповідно до п. 5.2 договору, за порушення строків оплати продукції, виконання іншого грошового зобов'язання, покупець сплачує постачальнику пеню, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня, від вартості партії продукції, іншого грошового зобов'язання за кожен день такого порушення.
Згідно з п. 5.3 договору, за будь-яке порушення договору, що триває більш ніж на 15 календарних днів покупець сплачує штраф у розмірі 10% від вартості партії продукції, що була поставлена в період існування порушення договору.
Внаслідок порушення відповідачем грошового зобов'язання позивачем нараховано на підставі пп. 5.2, 5.3 договору та заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 28 015, 69 грн за загальний період прострочення з 22.12.2023 до 27.01.2025 та 9 282, 90 грн штрафу у розмірі 10% від вартості партії продукції за спірною видатковою накладною.
Оскільки матеріалами справи підтверджено, що відповідач допустив прострочення оплати поставленого товару понад 15 календарних днів, що не спростовано відповідачем, суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем суми штрафу на підставі п. 5.3 договору.
Крім того, при дослідженні розрахунку позивача суд встановив, що останнім здійснено нарахування пені на прострочену заборгованість із перевищенням шестимісячного терміну, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, з приводу чого суд зазначає наступне.
Частиною 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Умови договору про сплату пені за кожний день затримки оплати, не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 925/1386/19, від 12.03.2020 у справі № 907/65/18, від 22.08.2019 у справі № 914/508/17 та від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16.
Водночас ч. 6 ст.232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.
Таким чином, умови даної статті застосовуються, якщо, зокрема, у договорі сторони не погодили та не встановили чіткі межі щодо строку нарахування штрафних санкцій.
Відповідно до п. 5.2 договору, за порушення строків оплати продукції, виконання іншого грошового зобов'язання, покупець сплачує постачальнику пеню, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня, від вартості партії продукції, іншого грошового зобов'язання за кожен день такого порушення.
При цьому, у пункті 5.6 договору сторони дійшли згоди, що штрафні санкції нараховуються до моменту здійснення повного виконання своїх зобов'язань за договором.
Отже, умовами пп. 5.2, 5.6 договору, сторонами встановлені інші строки нарахування пені, ніж ч.6 ст. 232 ГК України.
Умовами п. 4.5 договору сторони чітко визначили та погодили момент до якого мають бути нараховані штрафні санкції (пеня), а саме «повного виконання своїх зобов'язань за договором». Дана подія є чіткою межею, яку можна зафіксувати та встановити.
В разі не застосування положень пп. 5.2, 5.6 договору відбудеться нівелювання волевиявлення сторін, що були викладені та погодженні у договорі.
З урахуванням зазначеного вище, суд вважає правомірним нарахуванням позивачем пені на підставі п. 5.2 договору за весь час прострочення відповідачем грошового зобов'язання.
Отже, перевіривши розрахунок сум пені та штрафу, з урахуванням умов договору, дати поставки товару, порядку розрахунків, погодженого сторонами, в межах розрахунку позивача, суд дійшов висновку, що розрахунок позивача є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку із чим вимоги про стягнення пені та штрафу підлягають задоволенню повністю у заявлених позивачем сумах.
Щодо заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає, що відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не установлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стаття 625 ЦК України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.
Суд звертає увагу позивача, що Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
З урахуванням зазначеного вище, здійснивши власний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, дати поставки товару, порядку розрахунків, погодженого сторонами, в межах розрахунку позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних підлягають задоволенню повністю в сумі 3 067, 17 грн, а позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю в сумі 11 121, 10 грн.
Суд також наголошує на тому, що відповідач був обізнаний про розгляд справи судом, проте відзиву на позов не подав, заявлені до стягнення суми не спростував, розрахунок пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат не оспорив, контррозрахунку до суду не подав.
Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Приймаючи до уваги висновки суду про повне задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 3 028, 00 грн.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вільний Простір» (місцезнаходження: вул. Броварська, буд. 46, с. Требухів, Броварський р-н, Київська обл., 07454; код ЄДРПОУ 34838225) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» (місцезнаходження: пр. Яворницького Дмитра, буд. 77, офіс 202, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., 49000; код ЄДРПОУ 34202711) 92 829, 66 грн основного боргу, 9 282, 90 грн штрафу, 3 067, 17 грн 3% річних, 11 121, 10 грн інфляційних втрат, 28 015, 69 грн пені та 3 028, 00 грн судового збору.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 16.04.2025.
Суддя Л.В. Сокуренко