ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.04.2025справа №910/7393/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Марченко О.В., за участю секретаря судового засідання Роздобудько В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні
справу № 910/7393/24
за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (вул. Січових Стрільців, 17, м. Київ, 04053; ідентифікаційний код 21708016)
до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та
ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 )
про стягнення 682 226 782,24 грн,
за участю представників:
позивача - Гуленка Ю.М. (довіреність від 25.12.2023 №60-15472/23);
відповідача-1 - Горкуши В.В. (ордер від 19.09.2024 серія АА №1236755);
відповідача-2 - не з'явився.
1. Стислий виклад позовних вимог
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення шкоди (збитків) у сумі 682 226 782,24 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що: рішення акціонера/контролера Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» (далі - Банк) та дії керівників Банку ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) не були сумлінними та добросовісними, безпристрасними, оскільки останні, зловживаючи власним розсудом, прийняли протиправні та необґрунтовані рішення щодо укладення правочинів з пов'язаними товариствами, спрямовані на виведення активів з Банку, та всупереч інтересів Банку та його кредиторів, результатом чого стала неплатоспроможність Банку та неможливість проведення розрахунків з кредиторами Банку; внаслідок цього саме відповідачі несуть повну та солідарну відповідальність за здійснення збиткової діяльності суб'єкта господарювання, що є підставою для стягнення з останніх шкоди (збитків) у сумі 682 226 782,24 грн.
2. Стислий виклад заперечень ОСОБА_1 .
02.08.2024 ОСОБА_1 подав суду відзив на позов, в якому заперечив проти задоволення позову, оскільки:
- позовна заява подана Фондом як позивачем, а не від імені банку як особою, яка має право звернутися до суду в інтересах інших осіб, до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо відшкодування шкоди, завданої банку, на користь Фонду; позовні вимоги з посиланням на статтю 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статтю 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є безпідставними й заявлені неналежним позивачем, а тому у задоволенні позову має бути відмовлено;
- Фонд вдається до маніпуляцій з метою створення у штучний спосіб негативного образу ОСОБА_1 та безпідставного подання позовної заяви до суду;
- Фонду стало відомо про обставини, які викладені у позовній заяві, 17.01.2017, а тому з урахуванням статті 251 та статті 261 ЦК України Фонд мав право в інтересах та захисту прав Банку звернутися до суду з позовними вимогами до винних осіб не пізніше 17.01.2020, але Фонд звертається до суду до ОСОБА_1 , якого відповідно до позовної заяви звинувачує у завданні збитків, у 2024 році, тобто поза межами строку позовної давності;
- Фондом не надано жодного доказу прийняття ОСОБА_1 рішення, а також вчинення дій або бездіяльності, що б призвело до завдання шкоди; за відсутності протиправної поведінки ОСОБА_1 відсутня будь-яка підстава відшкодування ОСОБА_1 шкоди Фонду, яку, можливо, останній й поніс, проте не внаслідок рішень та/або дій ОСОБА_1 , а тому позовні вимоги Фонду до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди є безпідставними, неаргументованими та такими, що заявлені без надання відповідних доказів.
3. Стислий виклад відповіді Фонду на відзив ОСОБА_1 .
Фонд 08.08.2024 подав суду відповідь на відзив ОСОБА_1 , в якій зазначив, що останнім не спростовано жоден з доводів позовної заяви; склад цивільного правопорушення за участю ОСОБА_1 , в тому числі наявність його протиправної поведінки є доведеним фактом, так само як і підтверджується розміром заподіяних Банку збитків, а також належними доказами доводиться причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та збитками.
4. Стислий виклад заперечень ОСОБА_1 на відповідь на відзив
21.08.2024 ОСОБА_1 подав суду заперечення на відповідь на відзив позивача, в яких фактично виклав доводи відзиву, та, зокрема зазначив, що позовні вимоги Фонду до ОСОБА_1 є повністю безпідставними, необґрунтованими та заявлені без надання будь-яких доказів щодо вчинення ним цивільного правопорушення, а тому судом має бути відмовлено позивачу в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 у повному обсязі.
5. Процесуальні дії у справі
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 суд звернувся до Державної міграційної служби України із запитами про зареєстровані місця проживання (перебування) фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за формою, наведеною в додатку №3 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207.
02.07.2024 від Державної міграційної служби України надійшла відповідь від 26.06.2024 №6.2-6825/6-24 на запит суду, в якій вказано, що: місце проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 , а місце проживання ОСОБА_2 є АДРЕСА_2 .
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 26.08.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2024 підготовче засідання відкладено на 23.09.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2024 продовжено строк підготовчого провадження; підготовче засідання відкладено на 21.10.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.11.2024.
У судовому засіданні 25.11.2024 суд заслухав вступне слово представника позивача та оголосив перерву до 23.12.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 розгляд справи по суті відкладено на 10.02.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 відкладено розгляд справи по суті на 03.03.2025.
У зв'язку з перебуванням судді Марченко О.В. на лікарняному судове засідання 03.03.2025 не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2024 відкладено розгляд справи по суті на 14.04.2025.
Представник відповідача-2 у судове засідання 14.04.2025 не з'явився, проте 14.04.2025 подав суду клопотання про розгляд справи без участі відповідача-2.
Представник відповідача-1 у судовому засіданні 14.04.2024 наголосив на клопотанні про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття, поданому суду 07.02.2025, та просив його задовольнити.
Представник позивача заперечив проти задоволення вказаного клопотання.
Так, клопотання відповідача-1 мотивоване тим, що: сторонами неодноразово повідомлялося про розгляд Верховним Судом побідної справи №910/11028/20, в якій сторони у справі та підстави звернення до суду є однаковими; 14.01.2025 у справі №910/11028/20 було прийнято судове рішення з направленням справи на новий розгляд, а тому з урахуванням викладених позицій суду у ОСОБА_1 виникає необхідність доповнити суду свої додаткові заперечення до позовної заяви шляхом викладення їх у заявах по суті (відзиві на позовну заяву та запереченні на відзив у разі подання позивачем відповіді на відзив), з залученням до матеріалів справи доказів, необхідних для справедливого та неупередженого вирішення спору.
Суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача-1, оскільки згідно з частиною першою статті 207 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) сторони не позбавлені права звернутися до суду з клопотанням або заявою щодо надання додаткових доказів з зазначенням поважних причин неподання таких доказів в підготовчому провадженні, а окрім того, процесуальним законодавством не позбавлено сторін права та не обмежено строком надати додаткові пояснення стосовно предмета спору.
Представник відповідача-1 оголосила вступне слово та заперечила проти задоволення позовних вимог.
Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Суд, заслухавши вступне слово представників позивача і відповідача-1, з'ясувавши обставини, на які посилаються сторони, дослідив в порядку статей 209 і 210 ГПК України докази у справі.
Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.
Представники позивача і відповідача-1 виступили з промовами (заключним словом), в яких посилалися на обставини і докази, досліджені у судовому засіданні.
У судовому засіданні 14.04.2025 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.
Судом згідно з вимогами статей 222 і 223 ГПК України здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Постановою правління Національного банку України (далі - НБУ) від 30.04.2015 №226/БТ встановлено факт здійснення Банком ризикової діяльності, віднесено Банк до категорії проблемних строком до 180 днів та встановлено відповідні обмеження в діяльності Банка.
В подальшому постановою правління НБУ від 22.12.2015 №917/БТ «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» (зі змінами, внесеними постановою правління НБУ від 27.04.2016 №295/БТ) встановлено факт здійснення Банком ризикової діяльності; Банк віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів.
Пунктом 4 зазначеної постанови з дня її прийняття та до кінця строку, визначеного у пункті 3 постанови, для Банка встановлюються обмеження в його діяльності, зокрема:
- не здійснювати кредитних операцій в обсязі, що перевищує обсяг таких операцій на дату прийняття даної постанови (у розрізі валют) без урахування нарахованих доходів за цими операціями та обсягу зобов'язань з кредитування, що надані банкам і клієнтам (абзац другий пункту 4);
- не здійснювати кредитування/надання коштів/майна у користування акціонерам Банка та пов'язаним з ним особам (абзац четвертий пункту 4).
На період віднесення Банка до категорії проблемних запроваджено особливий режим контролю за діяльністю банку та призначено куратором службовця НБУ Александрова О.Г.
Вказана постанова НБУ прийнята до виконання та доведена до відома посадових осіб Банку розпорядженням голови правління Дорошенка Ігоря Валерійовича від 23.12.2015 №54.
Рішенням правління НБУ від 23.05.2016 №14/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» Банк визнано неплатоспроможним.
На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 23.05.2016 №812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» з 23.05.2016 розпочато процедуру виведення Банка з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.
Рішенням Фонду від 13.06.2016 №991 продовжувались строки тимчасової адміністрації у Банку з 23.06.2016 до 22.07.2016 включно, а також повноваження уповноваженої особи Фонду.
Також на підставі рішення правління НБУ від 12.07.2016 №124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 12.07.2016 №1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації Банка з 13.07.2016 до 12.07.2018 включно.
Крім того, рішенням виконавчої дирекції Фонду від 01.09.2016 №1702 змінено уповноважену особу Фонду на Волкова О. Ю. з 05.09.2016.
Рішенням Фонду від 21.06.2018 №1758 продовжено строки здійснення процедури ліквідації Банка строком на два роки з 13.07.2018 до 12.07.2020 включно.
16.10.2020 рішенням виконавчої дирекції Фонду №1843 «Про затвердження Звіту про виконання ліквідаційної процедури ПАТ «Банк Михайлівський» затверджено звіт про виконання ліквідаційної процедури Банка.
Відповідно до інформації, яка відображена у вказаному звіті стосовно задоволення вимог кредиторів Банка, загальна сума незадоволених вимог кредиторів до Банка на дату звіту за балансовим обліком склала 2 697 536 216,76 грн.
Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 06.11.2020 №1921 повноваження під час здійснення ліквідації Банка здійснюється Фондом безпосередньо до моменту внесення запису про державну реєстрацію припинення Банка до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Фонд зазначає, що під час ліквідаційної процедури Банка, позивачем встановлено обставини прийняття відповідачами необґрунтованого рішення про відчуження належних Банку активів (прав вимоги за договорами про надання споживчих кредитів фізичним особам), реалізація якого прямо протирічила інтересам Банка та його кредиторам, тим самим Банку завдано збитків на суму 682 226 782,24 грн.
Як вказує Фонд, підставою позову є протиправна поведінка відповідачів, а саме бенефіціарного власника та контролера Банку ОСОБА_1 та безпосереднього керівника в особі в.о. голови правління ОСОБА_2 , що проявилась у здійсненні вирішального впливу на єдиного акціонера при ухваленні рішення про укладення Банком нікчемного правочину та його реалізацію і виконання, в результаті чого завдано Банку шкоду (збитки).
03.06.2024 Фонд звернувся до пов'язаних з Банком осіб з вимогами про відшкодування заподіяної кредиторам Банку шкоди (збитків), проте такі вимоги Фонду задоволено відповідачами не було.
Обґрунтовуючи заявлений позов, Фонд вказує на те, що ОСОБА_1 станом на 18.05.2016 був та залишається власником істотної участі в Банку опосередковано через Товариство з обмеженою відповідальністю «Екосіпан» (92,501%; далі - TOB «Екосіпан»), якому належить 100% акцій Банка. ОСОБА_1 на момент вчинення протиправних дій був мажоритарним власником та контролером ТОВ «Екосіпан» та Банка, що підтверджується фактом прийняття рішення комісії НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків про надання згоди на набуття істотної участі у банку від 03.03.2015 №88, відомості про яке містяться на сайті НБУ в описі структури власності Банка.
Фонд зазначає, що напередодні визнання Банка неплатоспроможним (19.05.2016) ОСОБА_1 поспіхом та нашвидкоруч, всупереч положенням Закону України «Про банки і банківську діяльність», без попереднього погодження з НБУ, без перевірки ділової репутації потенційних покупців-набувачів та джерел походження їх коштів, нібито укладає договори щодо відчуження своєї частки у ТОВ «Екосіпан» (компанія, через яку він володів Банком) 11 фізичним особам («футбольній» команді нових завзятих акціонерів) з часткою кожного менше 10%. Однак, такі спішні дії ОСОБА_1 зі скидання з себе статусу контролера Банка як особи, яка несе безпосередню персональну відповідальність за стан Банка, лише підкреслюють чітке усвідомлення ним дійсного значення прийнятого єдиним акціонером Банка рішення від 18.05.2016 №4 та його наслідки.
Також Фонд вказує, що, зокрема, протоколом спостережної ради від 01.08.2014 №42 ОСОБА_2 призначено заступником голови правління Банка. Протоколом правління Банка від 23.03.2015 №10 станом на 18.05.2016 і 19.05.2016 ОСОБА_2 також входив до складу кредитного комітету як його голова. Напередодні визнання Банка неплатоспроможним, протоколом спостережної ради від 01.08.2014 №42 було звільнено голову правління ОСОБА_3 з займаної посади та припинено повноваження 19.05.2016. Разом з цим, ОСОБА_2 з 20.05.2016 було призначено виконуючим обов'язки голови правління до призначення (обрання) голови правління Банка та отримання від НБУ погодження кандидатури на посаду голови правління Банка. Тобто, фактично починаючи з 19.05.2016 ОСОБА_2 став в.о. голови правління та заступив на посаду на підставі наказу від 19.05.2016 №622-к. Зокрема, нікчемний договір факторингу від 19.05.2016 №1905 (далі - Договір №1905) було підписано ОСОБА_2 як в.о. голови правління Банка, про що зазначено в самому договорі.
Звертаючись до суду з даним позовом, Фонд вказує, що відповідачі завдали шкоди Банку на суму 682 297 854,87 грн.
Позивач наголошує на протиправності дій та рішень осіб, пов'язаних з Банком, що полягали у тому, що під час здійснення ліквідаційної процедури після проведення інвентаризації всіх активів Банку, а також за результатами аналізу кредитного портфелю Банка виявлено, що 18.05.2016 єдиним акціонером - ТОВ «Екосіпан» в особі представника ОСОБА_2 , прийнято рішення № 4 з питань, що належить до компетенції загальних зборів учасників.
Зокрема, акціонером схвалено рішення щодо укладення Банком з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» (далі - Компанія) договору факторингу на таких умовах:
Компанія зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження Банка за плату, а Банк зобов'язується відступити Компанії права вимоги на суму не більше 800 000 000 грн;
сума договору та порядок її сплати: за відступлені права вимоги за договором Компанія сплачує Банку не менше 483 036 160 грн не пізніше наступного банківського дня з дня відступлення Банком Компанії відповідних вимог;
строк дії договору: договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 01.09.2016, однак продовжує свою дію у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань;
надати голові правління Банку (в.о. голови правління Банку) повноваження на підписання від імені Банку договорів, умови яких визначені згідно з даним рішенням, з правом визначення умов зазначених договорів, що не встановлені даним рішенням.
Так, 19.05.2016 Компанією (фактор) і Банком (клієнт) укладено Договір №1905, за умовами пункту 2.1 якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (далі - сума фінансування) за плату (далі - винагорода), а клієнт зобов'язується відступити факторові право вимоги, визначене у Реєстрі (-ах) прав вимог; сторони розуміють та погоджуються з тим, що операція факторингу за даним договором не є забезпечувальним відступленням, фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі фактором права вимоги, фактор набуває права на всі суми. Які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідатиме перед фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої фактором клієнту; разом з правом вимоги до фактора переходять всі інші права та обов'язки клієнта як кредитора за кредитним договором; у випадку укладення сторонами більш ніж одного Реєстру прав вимоги, кожен наступний Реєстр прав вимоги доповнює, а не замінює попередній.
Сума фінансування, належна до сплати клієнту, встановлюється в кожному Реєстрі прав вимог (пункт 3.1 Договору №1905).
19.05.2016 і 20.05.2016 сторонами Договору №1905 було підписано Реєстр прав вимог та скріплено його печатками юридичних осіб.
Крім того, 20.05.2016 було підписано акти приймання-передачі (документів, що підтверджують право вимоги) №1 і №2.
Наведені документи від імені Банка підписані в.о. голови правління Панфіловим Д.О.
Позивач вказує, що Компанія не сплатила Банку жодних коштів, але при цьому на безоплатній основі стала власником активів у вигляді прав вимоги за кредитними договорами. Як наслідок, Банк втратив ліквідний кредитний портфель споживачів кредитів фізичних осіб балансовою вартістю 682 297 854,87 грн, тобто Банк отримав збитки у сумі 682 297 854,87 грн, що є сумою зменшення його активів.
Так, Фонд в обґрунтування розміру завданої шкоди посилається на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 у справі №910/11298/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс») до Компанії та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд, НБУ та ОСОБА_4 , про застосування наслідків нікчемності правочину, відновлення становища, яке існувало до порушення права, якою рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 скасовано в частині немайнових вимог, з ухваленням нового рішення про задоволення позову ТОВ «Діджи Фінанс» у цій частині;
застосовано наслідки нікчемності Договору №1905, а саме: зобов'язано Компанію передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від Банка згідно з Договором №1905 та актів приймання-передачі від 20.05.2016 №1 і №2;
визнано відсутніми у Компанії будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у Договорі №1905, реєстрах прав вимог від 19.05.2016 №1 та від 20.05.2016 №2 до Договору №1905 та актах приймання-передачі від 20.05.2016 №1 і №2 до Договору №1905;
визнано недійсним договір факторингу від 20.05.2016 №1, укладений Компанією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор»;
зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор» передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від Банка відповідно до Договору №1905 та актів приймання-передачі від 20.05.2016 №1 і №2;
визнано відсутніми у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у Договорі №1905, реєстрах прав вимог до нього від 19.05.2016 №1 та від 20.05.2016 №2, актах приймання-передачі від 20.05.2016 №1 і №2, та в договорі факторингу від 20.05.2016 №1 і додатках до нього.
Під час судового розгляду Господарським судом міста Києва справи №910/11298/16 на публічних торгах (аукціоні) в межах реалізації активів Банка 05.06.2020 відбувся продаж активів в рамках лоту №GL16N618071, який включив в себе майнові права на кредитний портфель споживчих кредитів, укладених Банком і фізичними особами.
Переможцем вказаних торгів (аукціону) стало ТОВ «Діджи Фінанс».
В подальшому, за результатами проведення торгів (аукціону) 20.07.2020 Банком і ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір №7_БМ про відступлення прав вимоги. Ціна відступлення за вказаним договором склала 71 072,63 грн.
Відтак, Фонд вважає, що:
наведені факти дозволяють зробити однозначний та категоричний висновок про те, що власник істотної участі в Банку та одночасно контролер разом з керівником Банку ініціювали укладення нікчемного договору виключно з метою виведення активів з Банку; наявний прямий причинно-наслідковий зв'язок між діями/рішеннями власника/контролера і керівника Банку та збитками, нанесеними Банку та його кредиторам, які не змогли задовольнити свої вимоги в процедурі ліквідації Банку;
рішення та дії відповідачів, направлені на відчуження активів Банку на користь пов'язаних осіб мають ознаки недобросовісних, нерозумних та заподіяли шкоди Банку та його кредиторам, вимоги яких залишились незадоволеними в процедурі ліквідації Банку;
відповідачі, як пов'язані особи Банка, спільними рішеннями та діями, свідомо та умисно реалізуючи рішення про відчуження активів Банку 19.06.2016, здійснили абсолютно невиправдану ризикову операцію, яка не мала жодного фінансово-економічного обґрунтування та, безумовно, створювала пряму загрозу майновим інтересам кредиторів Банку, та призвела до заподіяння шкоди (збитків);
Фонд наголошує, що закономірним наслідком схвалення протиправного рішення власником істотної участі/контролером Банка ОСОБА_1 та реалізація цього рішення заступником голови правління (в.о. голови правління) ОСОБА_2 у вигляді укладення нікчемного Договору №1905, стало заподіяння шкоди Банку та його кредиторам у сумі 682 226 782,24 грн.
У позові Фонд гарантування, посилаючись на частину п'яту статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», звернувся до відповідачів ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), як осіб, пов'язаних з Банком, про стягнення з них на користь Фонду завданої Банку шкоди.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ. ПОЗИЦІЯ І ВИСНОВКИ СУДУ
Згідно з частиною п'ятою статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент звернення з даним позовом до суду [13.06.2024]) у разі виявлення шкоди (збитків), завданої банку, Фонд звертається з вимогою про відшкодування на користь Фонду шкоди (збитків), завданої банку, до:
пов'язаної з банком особи та/або іншої особи, рішеннями, діями (в тому числі вчиненими правочинами, операціями, укладеними договорами) та/або бездіяльністю якої завдано шкоди (збитків) банку;
та/або пов'язаної з банком особи, та/або іншої особи, яка внаслідок таких рішень, дій (в тому числі правочинів, операцій, договорів) або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.
Частинами першою та другою статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
- наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина заподіювача шкоди.
При зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Спір у справі, на думку позивача, виник у зв'язку з тим, що пов'язаними особами Банку порушені обмеження, встановленні постановою правління НБУ від 22.12.2015 №917/БТ, в частині проведення кредитної операції на суму 682 226 782,24 грн на підставі Договору №1905 із пов'язаними з Банком особами при встановлені прямої заборони на укладення такого правочину.
Крім того, укладений Банком і Компанією Договір №1905 має ознаки нікчемності, передбачені пунктами 2, 3, 7, 9 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Отже, предметом доказування у даній справі та обставинами, які складають предмет дослідження судом, є: належність відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до пов'язаних з Банком осіб; факти протиправної поведінки відповідачів; розмір завданої Банку шкоди; наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідачів та завданою шкодою.
Приймаючи рішення, яке на думку позивача, зумовило завдання шкоди Банку, ОСОБА_5 діяв як контролер та власник істотної участі в Банку, а ОСОБА_2 - як заступник голови правління.
Згідно з частиною першою статті 42 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції чинній, на момент прийняття рішення про схвалення укладення Договору №1905) керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління банку, головний бухгалтер, його заступники, керівники відокремлених підрозділів банку.
Частиною п'ятою статті 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банк зобов'язаний з метою управління ризиками утворити постійно діючі комітети, зокрема: кредитний комітет; комітет з питань управління активами та пасивами.
Відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» для цілей цього Закону пов'язаними з банком особами є, зокрема: контролери банку; особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку.
При цьому, факт включення або не включення особи в перелік пов'язаних з банком осіб, який затверджується банком або комісією Національного банку України, не має значення для визнання її пов'язаною з банком особою. Вказаний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2020 у справі №826/20221/16, постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №910/14646/19.
Отже, в силу наведених положень на момент прийняття рішення про схвалення укладення Договору №1905, відповідачі діяли як пов'язані з Банком особи в розумінні приписів частини першої статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції чинній, на момент прийняття такого рішення).
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Статтею 89 ГК України передбачено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:
- діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;
- діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;
- діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;
- бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов'язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов'язків;
- іншими винними діями посадової особи.
Відповідно до статті 63 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.
Даними положеннями законодавства закріплено обов'язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов'язки) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення.
Згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Аналогічні висновки зроблені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, від 26.11.2019 у справі №910/20261/16, від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18.
Головною метою фідуціарних обов'язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов'язків може призвести до збитків підприємству й зобов'язання їх відшкодувати.
Отже, при застосуванні статті 92 ЦК України слід оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже, навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.
Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов'язки були виконані належним чином.
Оцінюючи правочин, який Фондом в порядку статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено сумнівним та таким, що привів до настання шкоди, суд має тлумачити будь-які сумніви щодо ефективності такого правочину на користь правомірності і добросовісності дій осіб, які його вчинили.
Позивач має довести неправомірність рішень та дій відповідачів або вчинення ними неправомірної бездіяльності, в чому полягав негативний результат їх діяльності в контексті зменшення обсягу майна банку чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов'язаність протиправної поведінки відповідачів та існуючого негативного результату.
Суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність» при виконанні своїх обов'язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов'язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов'язані ставити інтереси банку вище власних.
Частиною п'ятою статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банкам забороняється опосередковано здійснювати кредитні операції з пов'язаними з банком особами. Відповідно до статті 58 цього Закону власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.
Згідно з частиною п'ятою статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пов'язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.
Частиною першою статті 29 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що акціонери зобов'язані, зокрема: дотримуватися статуту, інших внутрішніх документів акціонерного товариства; виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі пов'язані з майновою участю; оплачувати акції у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені статутом акціонерного товариства.
Частина друга вказаної статті Закону України «Про акціонерні товариства» встановлює, що акціонери можуть також мати інші обовязки, встановлені цим та іншими законами.
Разом з цим, відповідно до частини другої статті 70 Закону України «Про акціонерні товариства» якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом значного правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, рішення про надання згоди на вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням наглядової ради.
Згідно з пунктом 7.3 розділу 7 статуту Банка загальні збори учасників визнані як вищий орган управління Банку, який може вирішувати будь-які питання діяльності Банку.
До виключної компетенції загальних зборів віднесено, у тому числі, прийняття рішення про вчинення значного правочину у випадку, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної звітності Банку.
Відповідно до річної фінансової звітності Банка за 2015 рік вартість загальних активів Банка становила 2 902 365 тис. грн. Таким чином, у 2016 році значним правочином, рішення про укладення якого приймається загальними зборами учасників, є правочин, ринкова вартість предмету якого перевищує у гривневому еквіваленті 725 600 тис. грн (25% вартості загальних активів).
У той же час, суд зазначає, що предметом розгляду даної справи не є дійсність/недійсність Договору №1905.
Крім того, як було зазначено, постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 у справі №910/11298/16 було застосовано наслідки нікчемності Договору №1905.
Так, суд апеляційної інстанції у справі №910/11298/16 встановив, що:
- як вбачається з матеріалів справи, поточний рахунок Компанії було відкрито 17.05.2016;
- аналіз руху коштів за поточним рахунком Компанії, з якого проведені розрахунки між останньою та Банком за Договором №1905, свідчить, що оплата за права вимоги була проведена двома платіжними дорученнями у сумах 300 000 000 грн та 180 600 001,20 грн;
- водночас підпунктом 3.1.2 пункту 3.1 Договору №1905 сторони узгодили, що сума фінансування, зазначена в підпункті «а» підпункту 3.1.1 пункту 3.1 Договору №1905, належна до сплати клієнту та вказана у відповідному реєстрі прав вимоги, сплачується фактором одним платежем не пізніше наступного банківського дня з дня підписання сторонами такого реєстру прав вимоги;
- Банком було виконано платіжне доручення компанії на перерахування коштів в сумі 180 600 001,20 грн;
- згідно з вимогами пункту 1.9 глави 1 та пункту 3.6 глави 3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку від 21.01.2004 №22 (далі - Інструкція № 22), платіжне доручення від платника банк приймає до виконання за умови, що його сума не перевищує суму, яка є на рахунку платника. Договором між банком та платником може бути передбачено інший порядок приймання та виконання платіжних доручень;
- як вбачається з матеріалів справи, умовами договору банківського рахунку №26505300589101, укладеного Банком і Компанією 17.05.2016, не передбачено іншого порядку приймання та виконання платіжних доручень;
- у додатку 1 до акта № 5 - 2 Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, встановлено, що на рахунках Компанії було недостатньо коштів для здійснення платежу в такому розмірі (180 600 001,20 грн);
- тобто, беручи до виконання платіжне доручення Компанії на суму 180 600 001,20 грн та виконуючи його, Банком порушені вимоги Інструкції №22, та, фактично, здійснено кредитування Компанії в порядку іншому, ніж передбачено внутрішніми документами банку; зазначене не спростовано сторонами під час апеляційного перегляду;
- крім того, відповідно до висновку експерта від 04.10.2018 №1041/22701 документально підтверджується, що частина грошових коштів загальною сумою щонайменше 126 017 541,23 грн, перераховані Банку протягом 18.05.2016 та 19.05.2016 за договорами відступлення права вимоги від 18.05.2016 №1805 та від 19.05.2016 №1, від 19.05.2016 №2, після проходження через ланцюг рахунків юридичних та фізичних осіб були отримані 19.05.2016 та 20.05.2016 Банком в оплату за Договором №1905;
- з матеріалів також вбачається, що всі перерахування коштів здійснювалися в межах балансу Банка, що підтверджується, зокрема, банківськими виписками та інформацією за рахунками Банка; наведене також встановлено у додатку 1 до акта № 5 - 2 Комісії по перевірці правочинів; при цьому проблемність Банка була встановлена ще постановою правління НБУ від 22.12.2015 №917/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку»;
- за таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що транзакції, здійснені на виконання умов Договору №1905, не свідчать про реальний рух коштів від Компанії до Банка на виконання вимог розділу 3 вказаного договору, оскільки всі перерахунки здійснювалися в межах балансу Банка; частина грошових коштів була перерахована після проходження через ланцюг рахунків юридичних та фізичних осіб; на рахунках Компанії було недостатньо коштів для здійснення платежу в такому розмірі;
- отже, Банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, що є підставою нікчемності правочину в силу пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;
- на виконання Договору №1905 Банком і Компанією було укладено два реєстри прав вимоги, у відповідності до яких Банк здійснив відступлення прав вимоги за кредитними договорами на загальну суму 682 297 854,87 грн, за ціною 483 036 160 грн;
- згідно з реєстром прав вимоги №1 до Договору №1905 Банком відступлено право вимоги за кредитними договорами у кількості 109 366 шт. на суму 679 861 696,07 грн за ціною 480 600 001,20 грн; відповідно до пункту 2 наведеного реєстру оціночна вартість прав вимоги, які відступаються за реєстром, становить 479 814 366 грн, згідно зі звітом суб'єкта оціночної діяльності ПП «Дельта-Консалтинг»;
- відповідно до реєстру прав вимоги №2 до Договору №1905 Банком відступлено право вимоги за кредитними договорами у кількості 1 234 шт. на суму 2 436 158,80 грн за ціною 2 436 158,80 грн; у вказаному реєстрі відсутнє посилання на те, що права вимоги, які відступаються за реєстром, були оцінені суб'єктом оціночної діяльності;
- таким чином, Банк недоотримав 199 261 694,87 грн оплати за відступлене право вимоги, що складає 29,2% від загальної вартості проданого активу [(199 261 694,87 грн * 100%) / 682 297 854,87 грн]; тобто Банк і Компанія, неправильно визначивши категорію якості активів, фактично здійснили відступлення / отримання права грошової вимоги за плату меншу більше як на 20% від дійсної, що є підставою нікчемності правочину в силу пункту 3 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Разом з тим, ні ОСОБА_1 , ані ОСОБА_2 не були учасниками у справі №910/11298/16, на яке Фондом здійснено посилання у позові.
27.04.2016 постановою правління НБУ №295/БТ «Про окремі питання діяльності Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» та внесення змін до постанови правління НБУ від 22.12.2015 №917/БТ, були встановлені для Банка обмеження в діяльності, зокрема, не здійснювати кредитні операції з юридичними особами, що перевищує обсяг таких операцій на дату прийняття постанови (у розрізі валют) без урахування нарахованих доходів за цими операціями та обсягу зобов'язань з кредитування, що надані банкам і клієнтам.
Згідно з пунктом 1.3 глави 1 розділу 1 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою правління НБУ від 17.08.2012 №346, обмеження операцій - тимчасова, на визначений строк заборона банку здійснювати окремі види операцій з урахуванням установлених обмежень за видом/обсягом/сумою/колом клієнтів/регіоном; здійснювані банком операції - є діями або подіями під час надання банківських та інших фінансових послуг, здійснення іншої діяльності, унаслідок яких відбуваються зміни у фінансовому стані банку, що відображаються за балансовими або позабалансовими рахунками банку.
Вказуючи про протиправність поведінки ОСОБА_1 , Фонд зазначає, що останній був власником істотної участі Банку через ТОВ «Екосіпан», а тому у будь-якому випадку має нести цивільну відповідальність.
Проте, у рішенні правління НБУ від 23.05.2016 №14/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» чітко вказано, що Банк було віднесено до категорії неплатоспроможних через проведення Банком операцій, що призвели до збільшення зобов'язань Банку перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок зменшення зобов'язань перед юридичною особою.
Тобто, Банк було визнано неплатоспроможним не у зв'язку з укладенням Договору №1905, як помилково вказує Фонд в обґрунтування своїх позовних вимог, а у зв'язку з обставинами, зазначеними у рішенні правління НБУ від 23.05.2016 №14/БТ.
Відповідно до статей 73, 74, 76-79 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи, а вірогідні докази - це ті, які на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вказані норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позивачем належними, допустимими та вірогідними доказами не доведено факту протиправної поведінки відповідачів під час укладення Договору №1905 та доведення розміру заподіяної Банку шкоди.
Отже, позивачем не доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, зокрема, наявності неправомірної поведінки відповідачів під час укладення спірних правочинів та причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та завданою Банку шкодою.
Також Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог суд у своєму рішенні має зробити висновок чи порушені права особи чи охоронювані законом інтереси. Якщо ж за результатами розгляду справи такого порушення не встановлено, а позивач посилається лише на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 ЦК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Порушеним правом слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому саме на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, і тому потребують захисту.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Вказана позиція висловлена об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.10.2020 зі справи №910/12787/17, Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 07.04.2021 зі справи №910/1255/20 і від 21.04.2021 зі справи №904/5480/19.
Так, за приписами частини 5 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вкладів (у редакції, чинній на момент укладення Договору №1905) Фонд мав право у разі недостатності майна банку звертатися до пов'язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов'язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. У разі отримання відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, установлений Фондом або уповноваженою особою Фонду, Фонд звертається з такими вимогами до суду.
Відповідно до положень статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пов'язаними з банком особами є: контролери банку; особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку;
Істотна участь - це пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи (стаття 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
Керівниками банку є: голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку (частина перша статті 42 Закону України «Про банки та банківську діяльність»).
Контролер - це фізична або юридична особа, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином (стаття 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»).
Даний позов поданий Фондом у червні 2024 року, як позивачем, в якому останній на підставі частини п'ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» звернувся до відповідачів, як пов'язаних з банком осіб, про стягнення на його користь завданої Банку шкоди.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків» від 30.06.2021 №1588-IX (далі - Закон №1588-IX) внесено зміни до вказаної статті.
Зокрема, частину першу статті 52 доповнено абзацом чотирнадцятим, за яким Фонд має право звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації, - у випадку припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», як юридичної особи.
Крім того, Законом України №1588-IX також були внесені зміни й у статтю 53 ГПК України, яка регулює участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Зокрема, Законом України №1588-IX вказану статтю господарського процесуального кодексу України доповнено частиною шостою, за якою Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, звертаючись з позовом про відшкодування шкоди (збитків) у порядку статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», діє від імені та в інтересах неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а у разі припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», як юридичної особи - в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку.
За приписами абзацу першого частини п'ятої статті 53 ГПК України в разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
Частиною третьою статті 3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Однак, Фондом при зверненні до суду з даним позовом не враховано вказаних приписів ГПК України і Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме - Фонд не звернувся в інтересах Банка, як того вимагає частина шоста статті 53 ГПК України, і який в силу частини п'ятої цієї статті мав набути статусу позивача в даній справі, а звернувся як позивач про стягнення майнової шкоди на свою користь.
На Фонд та уповноважену особу Фонду законом покладені повноваження органів та посадових осіб неплатоспроможного банку, включаючи повноваження заявляти від імені банку будь-які позови до суду, зокрема, і позови про відшкодування шкоди. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц.
Згідно зі статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є особою, якій надано право звертатися до суду в інтересах банку, якому завдано шкоду, а тому Фонд може звертатися до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної банку, від імені та в інтересах банку, а не від власного імені і на свою користь.
Фонд звертаючись до відповідачів з даним позовом від свого власного імені та про стягнення шкоди на свою користь, порушив приписи статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до статей 541, 1166, 1190 ЦК України шкода відшкодовується потерпілому, тобто тій особі, якій вона завдана. Такий висновок узгоджується з загальною ознакою цивільно-правової відповідальності, якою є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані виключно на компенсацію майнових втрат саме потерпілого, тобто відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц , від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 22.09.2020 у справі №918/631/19, від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц).
Крім того, шкода, завдана боржнику третьою особою, не може одночасно вважатися шкодою, завданою кредитору, навіть якщо призводить до недостатності активів боржника в ліквідній форму. Якщо внаслідок неправомірних дій третьої особи вартість майна боржника зменшилася (зокрема, через втрату окремого майна, його пошкодження, зменшення ринкової вартості майна тощо) на певну суму, то відповідно до статей 22, 1166 ЦК України у боржника виникає право вимоги до третьої особи на таку саму суму. В цьому і проявляється компенсаторний характер інституту відшкодування шкоди, зокрема відшкодування збитків: зменшення вартості майна потерпілого на певні суму компенсується виникненням права вимоги до порушника, і це право вимоги поповнює майно потерпілого. Таке право вимоги належить саме потерпілому, а не кредиторам потерпілого або іншим особам. Тому саме потерпілий вправі вимагати від порушника відшкодування збитків. Натомість стягнення на користь кредитора збитків, які кредитор нібито також поніс внаслідок заподіяння збитків боржнику, не допускається, бо призведе до подвійної відповідальності порушника: як перед потерпілим, якому завдані збитки, так і перед кредитором потерпілого.
Згідно з частиною шостою статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пов'язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном; якщо внаслідок дії або бездіяльності пов'язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов'язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Зазначена норма встановлює солідарну відповідальність пов'язаних з банком осіб перед банком за завдану йому шкоду. Натомість, ні солідарна, ні субсидіарна відповідальність пов'язаних з банком осіб за вимогами вкладників та інших кредиторів до банку законом не встановлена.
Водночас, кредитори боржника можуть мати похідний інтерес у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, у тому числі у стягненні неповернених боржнику позик, кредитів, збитків, завданих боржнику третіми особами, тощо, якщо несплата цих коштів спричиняє несплату коштів боржнику кредитору. Такий інтерес можуть мати й особи, які не є кредиторами, зокрема учасники (акціонери) юридичної особи, якій заподіяні збитки.
Цей інтерес полягає у переведенні майна боржника у вигляді його прав вимоги у більш ліквідну форму - грошову. При цьому, проте, кредитори боржника, а також учасники (акціонери) юридичної особи не набувають власних прав вимоги до третіх осіб, винних боржнику, а похідний інтерес кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи боржника полягає у стягненні коштів на користь боржника, юридичної особи, а не на користь кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи. Вказана позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 зі справи №761/45721/16-ц.
У даній справі Фонд є позивачем, однак, не є потерпілою особою у конкретних правовідносинах, тому відшкодування шкоди, завданої Банку (якщо таке мало місце), підлягає відшкодуванню саме на користь Банку як потерпілої сторони.
Таким чином, суд вважає, що даний позов подано неналежним позивачем, що в свою чергу, є також самостійною підставою для відмови у задоволенні позову Фонду.
Слід зазначити, що викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.01.2025 у справі №910/11028/20 правова позиція щодо відсутності у Фонду обов'язку після внесення Законом №1588-IX змін у ГПК України та Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», привести свою позовну заяву у відповідність до вказаних приписів чинного процесуального законодавства, не є релевантною для даної справи, оскільки у справі №910/11028/20 Фонд звернувся до суду з позовом у 2020 році, тобто до внесення відповідних змін, натомість у даній справі позов подано у 2024 році.
Щодо заяви відповідачів про застосування строків позовної давності, то за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тому, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
У той же час, беручи до уваги, що судом зроблено висновки про необґрунтованість заявленого Фондом позову, наслідки спливу позовної давності в даному випадку не застосовуються.
Усі інші доводи та заперечення сторін не спростовують зроблених судом висновків та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Керуючись статтями 129, 233, 236 - 238, 240 та 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва
Відмовити у задоволенні позовних вимог Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (вул. Січових Стрільців, буд. 17, м. Київ, 04053; ідентифікаційний код 21708016) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) про стягнення 682 226 782,24 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 16.04.2025.
Суддя Оксана Марченко