ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.04.2025Справа № 910/1760/25
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
За позовом Фізичної особи-підприємця Блажка Віталія Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Енерджі Груп» (01024, м. Київ, вул. Шовковична, буд. 30-А, офіс 23; ідентифікаційний код: 43801489)
про стягнення 116150,00 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
13.02.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Блажка Віталія Сергійовича з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Енерджі Груп» про стягнення 116150,00 грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що він належним чином виконав свої зобов'язання за Договором №22/10 про надання послуг від 13.09.2022, надавши відповідачу послуги на суму 232300,00 грн, тоді як відповідач сплатив позивачу лише половину вартості отриманих послуг, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 116150,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 відкрито провадження у справі №910/1760/25, постановлено здійснювати розгляд справи з правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
07.03.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зауважив, що в межах справи №917/2060/23 він оскаржував обсяги наданих позивачем послуг за Договором №22/10 про надання послуг від 13.09.2022. Крім того, за твердженням відповідача, він сплатив позивачу ще додатково 51960,00 грн, що є оплатою по Договору №22/10 про надання послуг від 13.09.2022.
Крім того, відповідачем подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай Ті Гранд».
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Суд зазначає, що ним не встановлені обставини, які є підставами для залучення Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай Ті Гранд» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, у зв'язку з чим відмовляє у задоволення вказаного клопотання відповідача.
12.03.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
13.09.2022 між Фізичною особою-підприємцем Блажком Віталієм Сергійовичем (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СК Енерджі Груп» (замовник) укладено Договір №22/10 про надання послуг, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надавати послуги, а замовник зобов'язується приймати послуги та оплачувати їх вартість в порядку та розмірі, які передбачені договором.
Відповідно до п. 2.3 Договору №22/10 про надання послуг від 13.09.2022 послуги, зазначені в п. 2.2, надаються на підставі узгоджених сторонами заявок (Додаток 2 до договору) із зазначенням переліку, обсягів, строків та їх вартості у відповідності до Прайс-листа (Додаток 1 до договору).
Згідно з п. 3.1 Договору №22/10 про надання послуг від 13.09.2022 виконавець зобов'язується почати надавати послуги протягом 14 календарних днів з моменту отримання на свій банківський рахунок передоплати за послуги; надавати послуги за договором відповідно до узгодженої сторонами заявки; забезпечувати нерозголошення конфіденційної інформації замовника за винятком випадків, встановлених законом; завчасно інформувати замовника про зміну переліку та вартості послуг, які наведені у Прайс- листі.
Згідно з п. 3.2 Договору №22/10 про надання послуг від 13.09.2022 замовник зобов'язується, зокрема, своєчасно оплачувати вартість послуг у відповідності до умов договору; своєчасно приймати надані послуги за актами здачі-прийняття наданих послуг від виконавця.
Відповідно до п. 4.1 Договору №22/10 про надання послуг від 13.09.2022 загальна вартість послуг за договором визначається як сума вартостей всіх наданих виконавцем послуг впродовж строку дії договору.
Згідно з п. 4.2 Договору №22/10 про надання послуг від 13.09.2022 вартість ослуг визначається у відповідності до Прайс-листа (Додаток 1 до Договору) та узгоджених сторонами заявок (Додаток 2 до Договору).
У п. 4.3. Договору №22/10 про надання послуг від 13.09.2022 сторони погодили, що оплата послуг виконавця здійснюється замовником шляхом 100% передоплати їх вартості. Остаточний розрахунок за надані послуги здійснюється замовником протягом 3 (трьох) робочих днів з дати підписання акту здачі-прийняття наданих послуг.
Згідно з п. 5.1 Договору №22/10 про надання послуг від 13.09.2022 договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, підписи яких скріплені відбитками печаток (за наявності) сторін, та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що він належним чином виконав свої зобов'язання за Договором №22/10 про надання послуг від 13.09.2022, надавши відповідачу послуги на суму 232300,00 грн, тоді як відповідач сплатив позивачу лише половину вартості отриманих послуг, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 116150,00 грн.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зауважив, що в межах справи №917/2060/23 він оскаржував обсяги наданих позивачем послуг за Договором №22/10 про надання послуг від 13.09.2022. Крім того, за твердженням відповідача, він сплатив позивачу ще додатково 51960,00 грн, що є оплатою по Договору №22/10 про надання послуг від 13.09.2022.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладених між сторонами договорів, суд дійшов висновку, що вказані договори за своєю правовою природою є договорами про надання послуг.
Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно зі ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
У Додатку №2 до Договору №22/10 про надання послуг від 13.09.2022 (Заявка) сторони визначили найменування послуг, що надаються позивачем, їх загальний розмір - 232300,00 грн та строк оплати - оплата послуг здійснюється замовником шляхом 50% попередньої оплати їх вартості, остаточний розрахунок за надані послуги здійснюється замовником протягом 3-х робочих днів з дати підписання акту здачі-приймання наданих послуг.
Відповідно до платіжної інструкції №710 від 06.10.2022 відповідач сплатив позивачу грошові кошти у сумі 116150,00 грн, вказавши у призначенні платежу реквізити Договору №22/10 про надання послуг від 13.09.2022 та реквізити виставленого позивачем рахунку на оплату №82 від 16.09.2022.
Позивачем долучено до позовної заяви копію Акту №0 від 06.03.2023 до Договору №22/10 про надання послуг від 13.09.2022 на суму 232300,00 грн, який не підписаний відповідачем.
У позовній заяві позивач пояснив, що він належним чином виконав свої зобов'язання за Договором №22/10 про надання послуг від 13.09.2022. Однак, відповідач відмовляється виконувати свій обов'язок та сплачувати позивачу решту суму грошових коштів у сумі 116150,00 грн.
Відповідно до п. 4.8 Договору №22/10 про надання послуг від 13.09.2022 після надання послуг виконавець надає замовнику підписаний кваліфікованим електронним підписом (далі - КЕП) Акт здачі-прийняття наданих послуг, підписаний виконавцем (КЕП). У випадках, погоджених сторонами, до акту може бути долучений складений виконавцем звіт про надані послуги із детальним описом наданих послуг та витраченого часу.
Згідно з п. 4.9 Договору №22/10 про надання послуг від 13.09.2022 протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання акту (відображення підписаного виконавцем акту в особистому кабінеті замовника) замовник зобов'язаний підписати акт власним КЕП. При відсутності у замовника особи, яка має право підписувати КЕП акти наданих послуг, замовник має можливість роздрукувати акт наданих послугу двох примірниках, підписати їх зі свого боку та відправити обидва підписаних ним примірники акту (з відбитком печатки, за наявності) на адресу (місцезнаходження) виконавця. Виконавець після отримання акту від замовника підписує його та відправляє один примірник акту поштою на адресу (місцезнаходження) замовника.
За наявності мотивованих заперечень замовник направляє їх виконавцю способом, зазначеним у п. 4.9 договору (п. 4.10 Договору №22/10 про надання послуг від 13.09.2022).
Відповідно до п. 4.11 Договору №22/10 про надання послуг від 13.09.2022 за умов ненадходження до виконавця письмових мотивованих заперечень замовника або при неотриманні виконавцем підписаного замовником акту у строк 10 (десять) робочих днів від дати акту, акт вважається підписаним з боку замовника, а зобов'язання виконавця з надання послуг вважаються сторонами наданими належним чином та прийнятими замовником без зауважень щодо їх змісту/характеру, обсягу, періоду надання та якості.
Судом встановлено, що 16.11.2023 до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Енерджі Груп» до Фізичної особи-підприємця Блажка Віталія Сергійовича про стягнення 77040,00 грн безпідставно отриманих коштів, стягнення 116150,00 грн попередньої оплати та 11615 грн. штрафу за Договором про надання послуг №22/10 від 13.09.2022 та про розірвання Договору про надання послуг №22/10 від 13.09.2022 (справа №917/2060/23).
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 01.08.2024, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 у справі №917/2060/23, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Енерджі Груп» було задоволено частково; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Блажка Віталія Сергійовича 77040 грн. та 924,48 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Енерджі Груп» відмовлено.
Судами у справі №917/2060/23 встановлено, що 06.03.2023 Фізичною особою-підприємцем Блажком Віталієм Сергійовичем було виставлено рахунок на оплату №7 від 06.03.2023 за Договором №22/10 на суму 116150 грн та акт №10 на суму 232300, 00 грн, відповідно до якого ним надано такі послуги: послуги за аудит підприємства, кількість годин - 20, ціна 950,00 грн. за год., вартість - 19000,00 грн.; послуги з навчання по роботі з типовим функціоналом програмного продукту MASTER, кількість годин - 20, ціна 500,00 грн за год., вартість - 10000,00 грн.; послуги з запуску типового функціоналу програмних продуктів MASTER, кількість годин 80, ціна 1070,00 за год., вартість - 85600,00 грн.; послуги з конфігурування програмного продукту MASTER, год, кількість годин - 110, ціна 1070,00 грн. за год., вартість - 117700,00 грн.; всього 232300,00 грн.
Суди у справі №917/2060/23 дійшли висновку, що матеріали справи не містять доказів направлення Фізичній особі-підприємцю Блажку Віталію Сергійовичу у спосіб, визначений договором, мотивованих заперечень у встановлені строки, у зв'язку з чим роботи виконані за Договором №22/10 про надання послуг від 13.09.2022 та прийняті замовником без зауважень.
Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Дійсно, преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Згідно з преамбулою та статтею 6 Розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) рішеннями Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" і від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Отже, обставини, встановлені судами у справі №917/2060/23, про те, що Фізична особа-підприємець Блажко Віталій Сергійович у повному обсязі виконав роботи (надав послуги) за Договором №22/10 про надання послуг від 13.09.2022 на суму 232300,00 грн, не потребують доказування при розгляді даної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У п. 4.3. Договору №22/10 про надання послуг від 13.09.2022 сторони погодили, що оплата послуг виконавця здійснюється замовником шляхом 100% передоплати їх вартості. Остаточний розрахунок за надані послуги здійснюється замовником протягом 3 (трьох) робочих днів з дати підписання акту здачі-прийняття наданих послуг.
У Додатку №2 до Договору №22/10 про надання послуг від 13.09.2022 (Заявка) сторони визначили найменування послуг, що надаються позивачем, їх загальний розмір - 232300,00 грн та строк оплати - оплата послуг здійснюється замовником шляхом 50% попередньої оплати їх вартості, остаточний розрахунок за надані послуги здійснюється замовником протягом 3-х робочих днів з дати підписання акту здачі-приймання наданих послуг.
Доказів сплати на користь позивача грошових коштів у сумі 116150,00 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.
При цьому, за твердженням відповідача, він сплатив позивачу ще додатково 51960,00 грн, що є оплатою по Договору №22/10 про надання послуг від 13.09.2022.
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Відповідачем долучено до відзиву на позовну заяву копію реєстру банківських документів, з якого вбачається, що 17.01.2023 відповідач сплатив грошові кошти у розмірі 12360,00 грн на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай Ті Гранд» та 02.02.2023 - грошові кошти у розмірі 39600,00 грн також на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай Ті Гранд».
При цьому, у призначенні платежу відповідачем не вказувалось посилання на реквізити Договору №22/10 про надання послуг від 13.09.2022.
За таких обставин, враховуючи, що сплата грошових коштів у сумі 51960,00 грн відбулась не на рахунок позивача у даній справі, та не з посиланням на Договір №22/10 про надання послуг від 13.09.2022, у суду відсутні підстави вважати, що вказана оплата була здійснена відповідачем в рахунок оплати послуг, наданих позивачем відповідно до умов Договору №22/10 про надання послуг від 13.09.2022, у зв'язку з чим суд відхиляє як необгрунтовані відповідні заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.
Крім того, у п. 3.4.2 Договору №22/10 про надання послуг від 13.09.2022 сторони погодили, що виконавець має право залучити до надання послуг третіх осіб, залишаючись відповідальним перед замовником за порушення договору.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Енерджі Груп» за Договором №22/10 про надання послуг від 13.09.2022 у сумі 116150,00 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Блажка Віталія Сергійовича про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Енерджі Груп» заборгованості у сумі 116150,00 грн є обгрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судовий збір покладається на позивача у зв'язку із задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
У позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 12000,00 грн.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частинах першій, другій статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частинами третьою-п'ятою статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Верховний Суд, застосовуючи частину шосту статті 126 Господарського процесуального кодексу України, неодноразово зазначав, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15; від 03.10.2019 у справі №922/445/19).
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
Об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 19.04.2024 у справі №916/101/23 зазначила, що згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
У постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Також частини четверта-шоста, сьома, дев'ята статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначає випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.
10.02.2025 між Фізичною особою-підприємцем Блажком Віталієм Сергійовичем (клієнт) та адвокатом Філоленко Ю.О. укладено Договір про надання професійної правничої (правової) допомоги №01-2025, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати клієнту професійну правничу допомогу на умовах, передбачених цим договором, а саме: - надання юридичних консультацій; - представництво інтересів клієнта в місцевих судах; апеляційних судах; Верховному Суді, у складі якого діють Велика Палата Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд, Касаційний господарський суд, Касаційний кримінальний суд, Касаційний цивільний суд; - представництво інтересів клієнта в цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справах, а також справах про адміністративні правопорушення; - представництво інтересів клієнта в органах поліції, прокуратури та органах, що реалізують державну податкову політику та політику у сфері державної митної справи; - представництво інтересів клієнта перед фізичними та юридичними особами, органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями з усіх питань, що стосуються прав та інтересів клієнта; - надання іншої професійної правничої допомоги, яка не заборонена чинним законодавством України.
Відповідно до п. 3.1 Договору гонорар є формою винагороди адвокату за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої допомоги клієнту.
Згідно з п. 3.2 Договору порядок обчислення вартості послуг адвоката з надання професійної правничої (правової) допомоги (гонорару) (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни вартості послуг, порядок сплати, умови повернення визначаються у додатковій угоді до цього договору.
Відповідно до п. 3.3. Договору оплата послуг адвоката з надання професійної правничої (правової) допомоги (гонорару) здійснюється на підставі акту виконаних робіт (наданих послуг), в якому вказано обсяг наданої адвокатом професійної правничої допомоги та вартість.
10.02.2025 між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору, в якій сторони погодили, що вартість послуг адвоката за підготовку та направлення до Господарського суду міста Києва позовної заяви про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Енерджі Груп» заборгованості за Договором №22/10 про надання послуг від 13.09.2022 становить 12000,00 грн.
Сторонами складено та підписано Детальний опис робіт (наданих послуг) на суму 12000,00 грн (підготовка та направлення до Господарського суду міста Києва позовної заяви про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Енерджі Груп» заборгованості за Договором №22/10 про надання послуг від 13.09.2022).
10.02.2025 між сторонами складено Акт виконаних робіт (наданих послуг) на суму 12000,00 грн (підготовка та направлення до Господарського суду міста Києва позовної заяви про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Енерджі Груп» заборгованості за Договором №22/10 про надання послуг від 13.09.2022).
Таким чином, в межах даної справи позивачем понесені витрати на правову допомогу адвоката у сумі 12000,00 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказав не необгрунтованість розміру адвокатських витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Судом враховано, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах «Двойних проти України» (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року,«Гімайдуліна і інші проти України»(пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, «East/West Alliance Limited» проти України» (пункт 268) від 23 січня 2014 року, «Баришевський проти України» (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші.
У рішенні «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/4515/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також враховуючи подані відповідачем заперечення, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п. 2 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України), у зв'язку з чим дійшов висновку стягнути з відповідача витрати на правову допомогу адвоката у сумі 10 000,00 грн.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Енерджі Груп» (01024, м. Київ, вул. Шовковична, буд. 30-А, офіс 23; ідентифікаційний код: 43801489) на користь Фізичної особи-підприємця Блажка Віталія Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) грошові кошти у сумі 116150 (сто шістнадцять тисяч сто п'ятдесят) грн 00 коп., судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 (десять тисяч) грн.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Спичак