ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.04.2025Справа № 910/14292/24
За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «КМД ФАСАД СОЛЮШЕНС»;
до: товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕКС-ГРУП»;
про: розірвання договору та стягнення 100 000,00 грн.
Суддя Сергій Балац
Секретар судового засідання Катерина Вознюк
Представники сторін:
позивача: Скоркіна І.С.
відповідача: Макаренко О.А.
Товариство з обмеженою відповідальністю «КМД ФАСАД СОЛЮШЕНС» звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕКС-ГРУП» про розірвання договору та стягнення 100 000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем допущено істотне порушення умов укладеного між сторонами спору договору від 18.06.2021 № 68723, що призвело до звернення позивача до господарського суду із вимогою про розірвання такого договору та вимогою про стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 100 000,00 грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 26.11.2024 № 910/14292/24 вказану позовну заяву залишено без руху на підставі п. 8 ч. 3 ст. 162, ч. 1, ст. 172, ч. 1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви - 10 днів з дня вручення даної ухвали.
До господарського суду, в межах строку, надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, вказані в ухвалі господарського суду від 26.11.2024.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/14292/24 та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку (за правилами) загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 13.01.2025.
10.01.2025 від позивача до суду надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.
В підготовче засідання 13.01.2025 представники сторін не з'явилися, про місце і час засідання були повідомлені належним чином. Оголошено перерву до 10.02.2025.
07.02.2025 до господарського суду м. Києва надійшов відзив від відповідача, яким позов відхилив, зазначаючи, що від позивача пропозиція про розірвання договору відповідачу не надходила, а станом на 08.07.2021 порушення норм Податкового кодексу України (далі - ПК України) не мало місця. Також, зауважив, що саме позивачем істотно порушено зобов'язання (по сплаті 80% вартості товару, що складає орієнтовно 70000 Євро). Разом з тим, відповідач просив суд визнати причини пропуску строку на подання відзиву та продовжити строк для подання відзиву.
10.02.2025 від позивача надійшло клопотання про залишення відзиву на позовну заяву без розгляду та клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.
В підготовче засідання 10.02.2025 представники сторін не з'явилися, про місце і час засідання були повідомлені належним чином. Суд на місці ухвалив поновити відповідачу строк на подання до суду відзиву на позов, встановити позивачу строк на подання до суду відповіді на відзив до 21.02.2025 та встановити відповідачу строк на подання до суду заперечень на відповідь на відзив до 07.03.2025.
Ухвалою-повідомленням господарського суду м. Києва від 10.02.2025 сторони повідомленні про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 10.03.2025.
Позивач скориставшись своїм правом, наданим ст. 166 ГПК України, надав суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що в порушення пп. «а» п. 187.1 ст. 187, п. 201.1. ст. 201 ПК України та положень Договору, відповідачем податкова накладна складена і зареєстрована не була. В наслідок цих порушень, позивачем втрачено можливість формування податкового кредиту в сумі 16 666,67 грн. у відповідності із положеннями ст. 198 ПКУ.
04.03.2025 від представників сторін спору надійшли клопотання про проведення підготовчого засідання 10.03.2025 та інших судових засідань в режимі відеоконференції.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 06.03.2025 № 910/14292/24 заяви представників відповідача та позивача про проведення засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у системі «EasyCon» задоволено.
В підготовчому засіданні 10.03.2025 суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 07.04.2025.
В судовому засіданні 07.04.2025 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши уповноважених представників сторін по суті спору та дослідивши наявні докази у матеріалах даної справи, господарський суд міста Києва,
Між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як постачальником, укладено договір № 68723 від 18.06.2021 (далі - Договір), відповідно до предмету якого на умовах передбачених цим Договором та додатками до нього, постачальник поставляє і передає, а покупець приймає і оплачує обладнання - складську техніку HUBTEX іменовану надалі «товар» (п.1.1 Договору).
Розділом 2 сторони погодили умови оплати та загальну суму Договору, яким передбачено, зокрема:
- вартість товару, що поставляється за цим Договором встановлюється в Специфікації (Додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього Договору і включає в себе вартість доставки товару на склад покупця і всі інші витрати постачальника, необхідні для виконання ним своїх зобов'язань по Договору. Загальна сума Договору становить гривневий еквівалент 90 960,00 Євро, в т.ч. ПДВ 15 160,00 Євро, що за курсом Міжбанківської валютної ринку (1 євро = 32,7722 гри), становить 2 980 959,30 грн., в т.ч. ПДВ 496 826,55 грн. (Далі - ціна товару на дату укладення Договору/ціна товару в гривнях на дату укладення Договору). Загальна сума Договору в Євро і ціна товару в Євро є остаточною і незмінною (п.2.1 Договору);
- розрахунок за поставлений товар здійснюватиметься у національній валюті України - гривні, в безготівковій формі окремими етапами, в наступному порядку: Перший етап: 80% - від загальної суми цього Договору що становить гривневий еквівалент 72 768,40 Євро, що за курсом Міжбанківської валютної ринку (1 євро - 32,7722 грн.) становить 2 384 767,44 грн., в тому числі ПДВ - «покупець» оплачує протягом 5 банківських днів після підписання Договору, другий етап: 20% - від загальної суми цього Договору, що становить гривневий еквівалент 18 192,00 Євро, що за курсом Міжбанківської валютної ринку (1 євро = 32,7722 грн.) становить 596 191,86 грн. в тому числі ПДВ «покупець» оплачує протягом 5 календарних днів після отримання товару «покупцем» в місці поставки відповідно до п 3.1 цього Договору, однак в будь-якому випадку не раніше ніж після отримання «покупцем» рахунку постачальника та виключно за умови належної реєстрації постачальником податкових накладних/розрахунків корегування (надалі - Податкова накладна) відповідно до
вимог та порядку, встановленого податковим законодавством та цим Договором (пп. 2.3.1, 2.3.2 п. 2.3 Договору).
Положенням пункту 3.2 Договору, визначено, що термін поставки товару, зазначеного в Додатку № 1 до цього Договору становить 3-5 календарних тижнів від дати отримання постачальником передоплати відповідно до п.2.3.1 (підлягає уточненню при розміщенні замовлення на заводі в Німеччині).
Відповідно до п. 7.5. Договору, у випадку недотримання постачальником ст.201 Податкового кодексу України, з урахуванням особливостей, передбачених умовами Договору, що стало наслідком позбавлення замовника права на формування податкового кредиту, постачальник повинен сплатити на користь покупця штраф у розмірі 100% від суми податкового кредиту, відносно якої мала бути оформлена/зареєстрована така податкова накладна чи розрахунок коригування до податкової накладної. Штраф, передбачений даним пунктом Договору сплачується на користь покупця, без будь-яких додаткових вимог, протягом трьох банківських днів, з останнього дня, який надавав право покупцеві на включення відповідної суми до податкового кредиту. При цьому сторони погодили, що строк позовної давності по даній вимозі становить три роки.
Пунктом 11.1 Договору передбачено, що Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022 року, в частині невиконаних зобов'язань сторін - до моменту їх повного виконання, а в частині гарантійних зобов'язань - до моменту закінчення гарантійного терміну на товар.
Згідно п. 11.2 Договору, сторони погодили, встановили, що всі додатки, зміни і доповнення до цього Договору мають юридичну силу лише в тому випадку, якщо вони вчинені в письмовій формі та підписані обома сторонами.
Постачальник зобов'язаний зареєструвати належним чином складену і оформлену податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних в порядку і строки передбачені ст. 201 Податкового кодексу України. У разі повернення товару, зміни його вартості або виникнення інших обставин, які є підставою для коригування розміру сум податкового кредиту покупця, постачальник у випадках, визначених законодавством України, зобов'язаний не пізніше 10 календарних днів з дати виникнення таких обставин зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних належним чином складений і оформлений розрахунок коригування до відповідної податкової накладної (п.11.11 Договору).
Статтею 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Приписами ч. 2 ст. 712 ЦК України унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату №132 від 22.06.2021 на суму 2 384 767,44 грн.
Позивачем здійснена попередня оплата в розмірі 100 000 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням від 23.06.2021 №1916.
Проте, відповідачем не було складено та зареєстровано податкову накладну, відтак позивач зазначає, що ним втрачена можливість формування податкового кредиту в сумі 16 666,67 грн. у відповідності із положеннями ст.198 ПК України.
З огляду на викладене, позивач звернувся до господарського суду м. Києва із вимогами про розірвання Договору та стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 100 000,00 грн.
Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з урахуванням наступного.
Позивач стверджує, що листом від 08.07.2021 №0807/21-1, останній, направив відповідачу для вивчення та підписання проєкт додаткової угоди до Договору з вимогами про розірвання Договору та повернення протягом 3 (трьох) банківських днів після підписання цієї угоди коштів, які було перераховано в якості передплати за умовами Договору. Однак, відповіді від відповідача на такий лист, позивач не отримував.
Проте, доказів направлення позивачем та отримання відповідачем листа від 08.07.2021 №0807/21-1 із додатковою угодою про розірвання Договору матеріали справи не містять.
Водночас позивачем додано до матеріалів справи лист № 03-1512 від 15.12.2023, згідно з яким відповідач звернувся до позивача з вимогою про виконання останнім свого зобов'язання щодо оплати за товар згідно з умовами Договору протягом семи календарних днів з дати отримання даної вимоги.
Докази щодо надання відповіді позивача на зазначену вимогу та/або підтвердження інших сплат позивачем на виконання умов Договору в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до підпункту 14.1.181 статті 14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
3а змістом пунктів 198.1, 198.2 статті 198 цього Кодексу до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
За приписами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою.
Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України (в редакції станом на дату виникнення податкового зобов'язання) визначено, що реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків, зокрема, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
Граничним строком для здійснення реєстрації відповідачем податкової накладної на суму ПДВ 16 666,67 грн є 08.07.2021, а тому станом на вказану дату, порушення відповідачем норм ПК України ще не настало.
Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, останнім не здійснено реєстрацію податкової накладної на суму ПДВ 16 666,67 грн. внаслідок чого, позивач був позбавлений можливості включення зазначеної суми податку на додану вартість до податкового кредиту.
Частиною 3 ст. 653 ЦК України та ч. 4 ст. 188 ГК України предбачено, що договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.
Умовами Договору не передбачено право сторін на односторонню відмову від договору чи його розірвання.
Положеннями статті 651 ЦК України визначено, зокрема, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Отже, істотним є таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди, її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
Відповідно до статті 16 ЦК України розірвання порушеного договору є способом захисту цивільних прав, оскільки розірвання кредитором порушеного договору спрямоване на припинення правовідношення у такому договорі. Такий спосіб захисту (1) застосовується у відповідь на порушення боржником договору (2) застосовується з ініціативи кредитора (3) спрямований на захист прав кредитора та (4) позбавляє боржника певних суб'єктивних прав.
У такому разі боржник позбавляється права вимагати виконання договору кредитором, оскільки розірвання договору тягне для боржника, який допустив порушення, цілком конкретний негативний наслідок - він позбавляється суб'єктивних прав, наданих йому договором.
Відповідно до статті 19 ЦК України особа має право на самозахист свого цивільного права від порушень і протиправних посягань. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства. Водночас частина друга статті 13 ЦК України встановлює загальне правило, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Таким чином, частина друга статті 651 ЦК України дозволяє розірвання договору лише тоді, коли порушення має істотний характер, оскільки має дотримуватися принцип пропорційності порушення і відповідальності.
Контрагент може порушити як основне зобов'язання, заради якого укладався договір, так і будь-який інший договірний обов'язок. Якщо має місце порушення будь-якого договірного обов'язку, у кредитора теоретично виникає право на розірвання договору, але і таке порушення має бути істотним для наділення кредитора правом на судове розірвання порушеного договору.
Оскільки частина друга статті 651 ЦК України вказує на те, що договір може бути розірвано і в деяких випадках, передбачених законом або договором, то і в цьому випадку має застосовуватись критерій істотності порушення договірних умов, оскільки зворотнє може призвести до того, що кредитор, який має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке положення є неприпустимим, оскільки може підірвати стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності тяжкості порушення і відповідальності.
Незастосування критерію істотності позбавляє порушника можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує кредитора відмовлятися від договору (розривати) під прикриттям найменшого порушення.
При оцінці істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання необхідно враховувати такі чинники: 1) значущість шкоди від порушення; 2) фактор неможливості або ускладненості покладання відповідальності за збитки на боржника; 3) значущість порушення як такого; 4) втрату кредитором інтересу у виконанні договору; 5) втрату довіри до боржника; 6) фактор передбачуваних негативних наслідків порушення; 7) принциповість суворого дотримання умов договору; 8) інтерес боржника у збереженні договору; 9) ступінь виконання договору до моменту його розірвання; 10) відсутність інтересу боржника у збереженні договору; 11) не оспорювання боржником здійсненої кредитором односторонньої відмови протягом розумного строку; 12) звільнення боржника від відповідальності за допущене порушення; 13) недобросовісність боржника; 14) врахування вини кредитора і його добросовісності; 15) неодноразовість порушення (визначення істотності порушення за сукупністю); 16) публічний характер порушеного договору; 17) неусунення боржником порушення в додатковий термін; 18) ненадання боржникові можливості усунути порушення; 19) готовність боржника усунути порушення, виражена у вигляді відповідного запиту; 20) об'єктивну неможливість усунення порушення; 21) можливість легкого виправлення порушення силами кредитора або залучених ним осіб.
Одним із факторів, що може братися до уваги, є питання про те, наскільки боржник, який порушив договір, реально заінтересований у збереженні договору: чи не спричинить розірвання договору для нього значної шкоди. Розірвання порушеного договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 09.12.2020 у справі № 199/3846/19.
З огляду на зазначене та приймаючи до уваги сукупність зазначених обставин, а саме: не зареєстровану відповідачем податкову накладну у липні 2021 року на суму ПДВ 16 666,67 грн.; відсутність претензій покупця до постачальника щодо не здійснення останнім реєстрації податкової накладної до моменту подання позову; передбачена п. 7.5 Договору можливість 100% компенсації суми втраченого позивачем ПДВ; часткове виконання позивачем свого зобов'язання в частині попередньої оплати згідно пп. 2.3.1 п. 2.3 Договору; відсутність реакції позивача на вимогу відповідача про сплату коштів; заінтересованість відповідача у збереженні договору та інші вказані вище критерії свідчать про відсутність правових підстав для розірвання договору у судовому порядку.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору,а й наявність шкоди, завданої цим порушенням другій стороні, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Отже позивачем не доведено, що внаслідок не здійснення відповідачем реєстрації податкової накладної на суму 16 666,67грн., позивач значною мірою позбавиться того, на що він розраховував при укладенні договору.
З наявного в матеріалах справи листа №0807/21-1 від 08.07.2021 вбачається, що позивач обґрунтовував бажання розірвати договір виключно відсутністю господарської необхідності придбання складської техніки, зазначеної в Договорі. Водночас у позовній заяві позивач посилається на інші підстави - порушення відповідачем норм податкового законодавства, що свідчить про недобросовісну та суперечливу поведінку позивача.
Верховний Суд в постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) дійшов висновку про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Крім того, позивачем порушено зобов'язання з попередньої оплати суми договору, що прямо передбачено умовами пп. 2.3.1 п 2.3 Договору. Таким чином, позивач не лише не довів наявності істотного порушення з боку відповідача, але й допустив порушення зобов'язань з власного боку, що не може слугувати підставою для односторонньої відмови від договору.
Оскільки позивач не довів обставин, що дають підстави для розірвання договору відповідно до частини другої статті 651 ЦК України, суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги про розірвання договору.
Згідно з умовами договору, сума у розмірі 100 000 грн., сплачена позивачем, є частиною авансового платежу в межах першого етапу (80%) загальної вартості договору.
Відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Враховуючи те, що відповідачем не було допущено порушення умов Договору щодо поставки товару, Договір є чинним, а зобов'язання сторін за Договором не припинилися, у позивача відсутні підстави вимагати повернення здійсненої передоплати за Договором у розмірі 100 000,00 грн, згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, позовна вимога щодо стягнення з відповідача 100 000 грн. задоволенню не підлягає.
Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
А отже решта доводів та доказів наданих сторонами спору на обґрунтування своїх вимог і заперечень судом відхиляються, як такі, що не мають значення для правильного вирішення спору.
Приписами частини 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи приписи пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на позивача.
Керуючись ст.ст. 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили та може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 241, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 16 квітня 2025 року.
Cуддя Сергій Балац