ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.04.2025Справа № 910/1568/25
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (Україна, 03117, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 65; ідентифікаційний код: 30115243)
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан" (Україна, 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 96; ідентифікаційний код 35417298)
про стягнення 58 509,92 грн,
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія "ТАС" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства "Страхова компанія "Гардіан" про стягнення суми страхового відшкодування в порядку суброгації в розмірі 58 509,92 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодував позивачу шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2025 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
03.03.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог.
07.03.2025 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано відповідь на відзив.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
24.04.2021 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" (далі - страховик) та ОСОБА_1 (далі - страхувальник) було укладено договір добровільного комплексного страхування транспортних ризиків № AZEP-203600780, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме автомобіля Skoda Fabia, д.р.н. НОМЕР_1 .
10.02.2022 року ОСОБА_2 , керуючи тролейбусом Skoda 21Tr-
КВП-ОД, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , в м. Одесі по вул. Жуковського, 11,
здійснила зіткнення з автомобілем Skoda Fabia, д.р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 .
В результаті ДТП зазначені транспортні засоби отримали механічні ушкодження.
21.03.2022 року постановою Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, і накласти на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Розмір матеріального збитку визначений згідно з ремонтною калькуляцією № 03977_21 від 31.03.2022 року та з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 61 009,93 грн.
Позивач на підставі страхового акту № 07670/21/922 від 01.04.2022 року та згідно з умовами договору добровільного страхування здійснив страхову виплату в розмірі 58 509,92 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №259796 від 04.04.2022 року.
Цивільна відповідальність особи, винної в скоєнні ДТП на момент настання страхової події була застрахована у відповідача за договором обов'язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів У-Х 20201786 (надалі - поліс), за яким ліміт за шкоду, заподіяну майну, становить 100 000,00 грн, франшиза - 0,00 грн.
З метою досудового врегулювання 07.04.2022 року Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" направило відповідачу заяву про виплату страхового відшкодування з усіма необхідними документами для прийняття рішення, відповідно до вимог встановлених ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», яку відповідач отримав 07.04.2022 року, що підтверджується скріншотом повідомлення, відправленого на офіційну електронну адресу - office@grdn.com.ua, з розділу "Відправлені" електронної пошти.
Таким чином, позивач у позовній заяві зазначає, що Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан" залишилося несплачена заборгованість у розмірі 58 509,92 грн.
Відповідно до ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, в таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.
На підставі статей 512, 514 Цивільного кодексу України, страховик стає замість потерпілої особи кредитором у зобов'язанні щодо відшкодування заподіяної шкоди в межах виплаченої суми.
Згідно із положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою на користь потерпілої особи страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої в деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.
Як вбачається з матеріалів справи, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільна відповідальність власника транспортного засобу винної сторони (Skoda 21Tr-
КВП-ОД, державний реєстраційний номер 4013) була застрахована Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан" згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № У-Х 20201786 (франшиза - 0).
Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, позивач у силу приписів ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про страхування", з урахуванням положення п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», набув права вимоги до відповідача.
У зв'язку з тим, що відповідач не сплатив всю суму страхового відшкодування позивачу, останній звернувся до суду з позовом про стягнення 58 509,92 грн суми страхового відшкодування.
Також суд зазначає, що в Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Тому можна зробити висновок, що позивач на власний розсуд може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к, а також Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 12.02.2021 у справі № 910/6013/20.
Отже, суд приходить до висновку, що позивач використав своє право саме шляхом звернення з позовом безпосередньо до суду, що не суперечить зазначеній вище правовій позиції.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що в зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Відповідно до ст.1192 Цивільного кодексу України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до рахунку на оплату № 53 від 19.01.2023 вартість відновлювального ремонту складає 110 657,90 грн.
Згідно зі страховим актом №07670/21/922 від 01.04.2022 загальна сума страхового відшкодування становить 58 509,92 грн .
На підставі страхового акту № 07670/21/922 від 01.04.2022 року та згідно умов договору добровільного страхування, Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" здійснило страхову виплату в розмірі 58 509,92 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №259796 від 04.04.2022 року.
Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Аналогічна, норма викладена в ст. 9 Закону України «Про страхування».
Судом встановлено, що доказів сплати відповідачем суми страхового відшкодування позивачу в розмірі 58 509,92 грн матеріали справи не містять та відповідачем, у порядку передбаченому ГПК України суду, таких доказів не надано.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи та в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 58 509,92 грн підлягає задоволенню повністю.
Суд критично оцінює твердження відповідача стосовно того, що представником позивача при поданні заяви про виплату страхового відшкодування від 07.04.2022 не надано усіх документів, що згідно умов договору добровільного страхування, є необхідними для прийняття відповідачем рішення про виплату страхового відшкодування, зокрема, позивачем не надано судове рішення, що встановлює зобов'язання страхувальника відшкодувати заподіяну шкоду, що передбачено п. 9.1.8 договору добровільного страхування.
Суд зазначає, що згідно з п. 12 Підстави для відмови у здійсненні виплати страхового відшкодування, договору страхування У-У/2020/786 від 17.12.2020, перелік підстав є досить вичерпним та не містить у собі пункту стосовно не надання судового рішення, що встановлює зобов'язання страхувальника відшкодувати заподіяну шкоду, що передбачено п. 9.1.8 договору добровільного страхування.
До того ж, підпунктом 9.5 договору страхування У-У/2020/786 від 17.12.2020 передбачено, якщо документи, необхідні для здійснення виплати страхового відшкодування, надані не в повному обсязі та (або) в неналежній формі, або оформлені з порушенням наявних норм, прийняття рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування відстрочується до усунення (виправлення) цих недоліків. Про наявність таких невідповідностей, порушень страховик повідомляє страхувальникові в письмовій формі протягом 10 (десяти) робочих днів з дати отримання таких документів, якщо інший строк не передбачений договором.
Таким чином, виявивши пакет документів, наданий із заявою про виплату страхового відшкодування, недостатнім для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування, відповідач мав повідомити позивача в письмовій формі протягом 10 робочих днів з дати отримання пакету документів.
Натомість матеріли справи не містять жодних повідомлень, листів, запитів або рішень щодо відмови у виплаті страхового відшкодування по даній події.
Більше того, суд вважає за необхідне зазначити, що договір страхування цивільно-правової відповідальності серії У-У/2020/786 від 17.12.2020 є договором, розробленим та затвердженим відповідачем, тобто, не є стандартним договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс ОСЦПВВНТЗ) і, так як, позивач не є стороною даного договору, то не був і не міг бути обізнаним щодо повного переліку документів, необхідних для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування.
Таким чином, враховуючи, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі, суд дійшов висновку про те, що викладені у відзиві на позов аргументи не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки не спростовують доводів позивача та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан" (Україна, 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 96; ідентифікаційний код 35417298) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (Україна, 03117, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 65; ідентифікаційний код: 30115243) суму страхового відшкодування у розмірі 58 509 (сорок дві тисячі двісті вісімдесят одна) грн 92 коп. та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. витрат на сплату судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 16.04.2025
Суддя І.О. Андреїшина