ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.04.2025Справа № 910/469/25
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНЕК ІНЖИНІРИНГ" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 3/5, офіс 511; ідентифікаційний код: 42771802)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ" (03035, м. Київ, вул. Петрозаводська, буд. 2, літ. А; ідентифікаційний код: 38825398)
про стягнення 188 054,53 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНЕК ІНЖИНІРИНГ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ" про стягнення заборгованості у зв'язку із неналежним виконанням умов договорів № 01/02/24-1 від 01.02.2024 - 60 956,58 грн, № 01/02/24-2 від 01.02.2024 - 97 345,14 грн, № 05/01/24-1 від 05.01.2024 - 9 186,84 грн, 4 378,00 грн трьох відсотків річних, 16 187,97 грн інфляційних втрат, в загальному розмірі 188 054,53 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 залишено позов без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 5 днів з дня вручення ухвали суду, у визначений спосіб.
27.01.2025 засобами поштового зв'язку від позивача надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.
31.03.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд поновити строк на подання відзиву.
Судом встановлено, що в обґрунтування поважності причин пропуску подачі відзиву відповідач зазначив, що останній не мав можливості своєчасно підготувати та направити до суду відзив на позовну заяву у зв'язку з тим, що директор товариства перебував за межами Києва, доступу до електронного кабінету в підсистемі не мав, внаслідок масованого збою через кібератаку рф на державні реєстри України в грудні, тому вчасно висловити свою позицію не міг.
Розглянувши вказану заяву відповідача та дослідивши наявні у матеріалах справи документи, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, ухвала суду від 03.02.2025 була отримана відповідачем - 04.02.2025 о 16:11 год.
Частиною 11 ст. 242 ГПК України визначено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
Згідно з абз. 2 ч. 6 цієї статті, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже, встановлений судом 15-денний строк для подання відзив на позовну заяву сплинув 20.02.2025.
Відповідно до ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Однак, розглянувши вказану заяву, суд критично оцінює доводи відповідача щодо перебування директора поза межами міста Києва.
Так, суд зазначає, що директор відповідача не був позбавлений можливості увійти до електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» поза межами Києва.
Крім того, суду не зрозуміло твердження відповідача відносно збою в роботі державних реєстрів України у грудні 2024 через кібератаку атаку рф, оскільки було тимчасово призупинено роботу Єдиних та Державних реєстрів, які перебувають у компетенції Мін?юсту, а збою в роботі підсистеми «Електронний суд» не було.
Більше того, всі реєстри відновили свою роботу вже наприкінці січня, тоді як ухвала про відкриття провадження у справі №910/469/25 датована 03.02.2025.
Також, з долученого відповідачем наказу №2-В від 01.01.2025 вбачається, що на заступника директора Єрмоленка Д.В. було покладено виконання обов'язків директора ТОВ "ГЕОС-УКБ" з 01.01.2025 по 31.12.2025 з правом підпису документів та договорів.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач не був позбавлений можливості подати відзив на позовну заяву в строк, встановлений ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2025.
Враховуючи те, що відповідачем не доведено та не надано жодних доказів на підтвердження поважності причин для поновлення процесуального строку для подачі відзиву, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про продовження процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву у даній справі, а відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ" на позовну заяву залишити без розгляду.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНЕК ІНЖИНІРИНГ" та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГЕОС-УКБ» було укладено договори на виконання робіт, а саме:
- № 01/02/24-1 від 01.02.2024 з улаштування внутрішніх мереж водопостачання та каналізації на об'єкті «Будівництво багатофункціонального комплексу з приміщеннями дипломатичних представництв, резиденції послів іноземних держав та підземним паркінгом за адресою: бул. Дружби Народів (бул. Миколи Міхновського) 13-а, у Печерському районі м. Києва. Секція 1»;
- № 01/02/24-2 від 01.02.2024 з улаштування внутрішніх мереж опалення (вбудовані приміщення опалення І зона, опалення II зона) вище позначки-+0,000, на об'єкті «Будівництво багатофункціонального комплексу з приміщеннями дипломатичних представництв, резиденції послів іноземних держав та підземним паркінгом, за адресою: бул. Дружби Народів (бул. Миколи Міхновського),13-а, у Печерському районі м. Києва. Секція 2»;
- № 05/01/24-1 від 05.01.2024 з улаштування внутрішніх мереж опалення па об'єкті «Будівництво багатофункціонального комплексу з приміщеннями дипломатичних представництв, резиденції послів іноземних держав та підземним паркінгом, за адресою: бул. Дружби Народів (бул. Миколи Міхновського).13-а. у Печерському районі м. Києва, Секція 1».
Відповідно до умов п.1.2. вищезазначених договорів № 01/02/24-1 від 01.02.2024, № 01/02/24-2 від 01.02.2024, № 05/01/24-1 від 05.01.2024 ТОВ «ГЕОС-УКБ» зобов'язувалося прийняти та оплатити виконані роботи позивачеві.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що з боку позивача умови договорів виконано належним чином, однак відповідачем не виконано взяті на себе зобов'язання щодо оплати виконаних робіт.
Так, зокрема, позивач стверджує, що на виконання вищезазначених договорів, між позивачем та відповідачем підписано Акти виконаних робіт, однак оплати від відповідача в повному обсязі по кожному з підписаних актів виконаних робіт не надійшло, а саме:
- за Актом №1 від 29.02.2024 року на виконання договору № 01/02/24-1 від 01.02.2024 не здійснено оплату на загальну суму 60 956,58 грн;
- за Актом №1 від 29.02.2024 року на виконання договору № 01/02/24-2 від 01.02.2024 не здійснено оплату на загальну суму 97 345,14 грн;
- за Актом №1 від 29.02.2024 року на виконання договору № 05/01/24-1 від 05.01.2024 не здійснено оплату на загальну суму 9 186, 84 грн.
Таким чином, позивач зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем за викопані роботи становить 167 488,56 грн.
05.12.2024 позивач направив на адресу відповідача претензію на суму 167 488,56 грн. Докази надсилання містяться в матеріалах справи.
Однак, відповіді та, відповідно, сплати заборгованості не отримав.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач, всупереч умовам укладених договорів, не здійснив оплату виконаних робіт, а тому за останнім обліковується заборгованість у загальному розмірі 167 488,56 грн, яка підлягає стягненню в судовому порядку.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 4 378,00 грн 3% річних та 16 187,97 грн інфляційних втрат.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Судом встановлено, що укладені між сторонами договори за своєю правовою природою є договорами підряду, а тому до вищевказаних відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (ст. 846 ЦК України).
Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Як встановлено ч.4 ст. 882 Цивільного кодексу України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Відповідно до 5.2. спірних договорів замовник зобов'язується протягом 10 робочих днів з моменту отримання повідомлення, актів та документації, перелічених в пунктах 5.1. даного договору, отримання підписаних з боку виконавця актів, що вказані в пунктах 3.2.2, 3.2.10. даного договору забезпечити прийом виконаних робіт та передати виконавцеві один екземпляр підписаного зі свого боку акту приймання виконаних робіт (примірна форма №КБ-2в). При виникненні зауважень до виконаних робіт замовник зобов'язується у вказаний термін надати виконавцеві письмову мотивовану відмову від прийому робіт та підписання акту приймання виконаних будівельних робіт.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладених між сторонами договорів позивачем були виконані будівельні роботи, на підтвердження чого додано Акти приймання виконаних будівельних робіт.
Судом встановлено, що будь-яких зауважень щодо виконаних позивачем робіт від відповідача не надходило та у матеріалах справи не міститься.
Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Таким чином, при укладенні спірних договорів підряду № 01/02/24-1 від 01.02.2024, № 01/02/24-2 від 01.02.2024 та №05/01/24-1 від 05.01.2024 сторони були вільні у визначенні умов договору, на свій розсуд приймали дані правочини на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши договори, в тому числі і щодо вартості проведення будівельних робіт.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять мотивованої відмови відповідача від приймання виконаних позивачем робіт з підстав неналежної якості, обсяг виконаних робіт погоджений сторонами.
За твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, відповідачем, виконані роботи в повному обсязі оплачено не було, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 167 488,56 грн.
Таким чином, враховуючи надані суду докази суд дійшов висновку про порушення умов укладеного між сторонами договору з боку відповідача в частині проведення повної оплати за виконані роботи у зв'язку з чим позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договорами № 01/02/24-1 від 01.02.2024, № 01/02/24-2 від 01.02.2024 та №05/01/24-1 від 05.01.2024 у розмірі 167 488,56грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також позивачем заявлено до стягнення із відповідача 3% річних у розмірі 4 378,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 16 187,97 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Щодо втрат від інфляції, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 № 904/7401/16.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він є арифметично вірним, таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 4 378,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 16 187,97 грн, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.
З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Також позивач просить суд вирішити питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з вимогами п.п. 1-2 ст. 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Крім того, ч. 4-5 зазначеної статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
21.09.2020 року між позивачем та Адвокатом Олексієнко Т.В. було укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в установах, підприємствах, організаціях всіх форм власності; припровадженні усіх цивільних, господарських, адміністративних та інших справах.
13.01.2025 між ТОВ "ІНЕК ІНЖИНІРИНГ" та Адвокатом Олексієнко Т.В. було підписано Акт виконаних робіт, який засвідчує належне виконання робіт та надання послуг, а також відсутність взаємних претензій за виконаними по договору роботами та наданими послугами.
Актом виконаних робіт від 13.01.2025 визначено, що Адвокатом виконані наступні роботи за Договором про надання правової допомоги від 21.09.2020, а саме: Підготовка, направлення претензії щодо сплати заборгованості перед ТОВ «Інженерно-енергетична компанія». Збір доказів, підготовка, подання позовної заяви з доказами до Господарського суду міста Києва про стягнення заборгованості. За необхідності участь в судових засіданнях з розгляду справи, підготовка та подання відповіді на відзив Відповідача та інших процесуальних документів у справі.
Судом встановлено, що на виконання умов договору про надання правничої допомоги від 21.09.2020 ТОВ "ІНЕК ІНЖИНІРИНГ" сплатило на рахунок Адвокатом Олексієнко Т.В. кошти за надання правової допомоги на загальну суму 40000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №3824 від 13.01.2025.
Суд зауважує, що до переліку наданих послуг правничої допомоги, зазначених в Акті виконаних робіт, включено послугу подання позовної заяви з доказами до Господарського суду міста Києва про стягнення заборгованості, що не є витратами на правничу допомогу та не потребує професійних знань адвоката у галузі права.
Згідно з правовою позицією, викладеною в ухвалі Верховного Суду від 04.11.2019 по справі № 9901/264/19, такі вчинені адвокатом дії як оформлення копій письмових доказів, підготовка повного пакета документів для подачі до суду, надсилання документів поштою (представництво інтересів клієнта в поштовому відділенні) або подання їх до суду через канцелярію не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а тому витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу.
Крім того, суд приходить до висновку, що даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2021 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін і зробила висновок, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44).
Враховуючи наведене, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду відповідачем документів, їх значення для вирішення спору, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи, ціною позову та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про покладення на відповідача 5 000,00 грн витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОС-УКБ" (03035, м. Київ, вул. Петрозаводська, буд. 2, літ. А; ідентифікаційний код: 38825398) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНЕК ІНЖИНІРИНГ" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 3/5, офіс 511; ідентифікаційний код: 42771802) основний борг у розмірі 167 488 (сто шістдесят сім тисяч чотириста вісімдесят вісім) грн 56 коп., інфляційних втрат у розмірі 16 187 (шістнадцять тисяч сто вісімдесят сім) грн 97 коп., 3% річних у розмірі 4 378 (чотири тисячі триста сімдесят вісім) грн 00 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 16.04.2025
Суддя І.О. Андреїшина