вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
15.04.2025м. ДніпроСправа № 904/603/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Іванової Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Державного міжрайонного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас" (52591, Дніпропетровська область, Синельниківський район, село Воронове, вулиця Дніпровська, будинок 28; ідентифікаційний код 03564045)
до відповідача Обслуговуючого кооперативу "Джерело-2010" (52534, Дніпропетровська область, Синельниківський район, село Писарівка, вулиця Садова, будинок 47-А; ідентифікаційний код 37029706)
про стягнення заборгованості за договором №123 від 01.03.2016 про надання послуг водопостачання у загальному розмірі 1 052 492,94 грн.
І. СУТЬ СПОРУ
1. Стислий виклад позиції позивача
Між Державним міжрайонним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас", як виробник та Обслуговуючим кооперативом "Джерело-2010", як спожива укладено договір №123 від 01 березня 2016 року (далі - договір, а.с. 21 - 23), згідно умов пункту 1.1. якого виробник зобов'язується надавати споживачу послуги з водопостачання питної води, довести її якість до вимог ДСанПіН "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною" (далі - ДСанПіН) на межах розподілу балансової належності меж сторін, в обумовленому даним договором порядку, а споживач, в свою чергу, оплачувати надані послуги з водопостачання. Порядок та умови надання послуг з водопостачання та порядок оплати наданих послуг визначаються даним договором. Обслуговуючим кооперативом "Джерело-2010" порушено договірні зобов'язання за договором в частині сплати грошових коштів за надані послуги у розмірі 890 285,75 грн, у зв'язку з чим Державним міжрайонним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас" було нараховано відповідачу пеню в розмірі 73 448,51 грн, інфляційні втрати у розмірі 70 260,42 грн та 3% річних у розмірі 18 498,26 грн.
2. Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому статтею 165 Господарським процесуальним кодексом України.
З приводу дотримання судом прав відповідача під час розгляду даної справи слід зазначити таке.
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Частиною 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідно до відповіді про наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС (а.с. 60) судом було з'ясовано, що відповідач не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою (фізичною особою - підприємцем) документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою (фізичною особою - підприємцем) для забезпечення комунікації та зв'язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 52534, Дніпропетровська область, Синельниківський район, село Писарівка, вулиця Садова, будинок 47-А, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.
Ухвала господарського суду від 14.02.2025, яка направлялась за адресою місцезнаходження відповідача, до суду не повернулась, за даними електронного сервісу відстеження поштових відправлень сайту Укрпошта (ШКІ 0610231175663), ухвала суду від 14.02.2025 перебуває в точці видачі/доставки з 19.02.2025.
У зв'язку із вказаним судом повторно направлено копію ухвали від 14.02.2025 за адресою місцезнаходження відповідача згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. За даними електронного сервісу відстеження поштових відправлень сайту Укрпошта (ШКІ 0610240964662), ухвала суду від 14.02.2025 перебуває в точці видачі/доставки з 25.03.2025.
Судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - правила), які визначають порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку та регулюють відносини між ними.
Відповідно до пункту 76 Правил для отримання поштових відправлень користувачі послуг поштового зв'язку повинні забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих правил.
Враховуючи все вищевикладене, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу, фізичну особу - підприємця, фізичну особу.
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №923/1432/15.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку - суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
При цьому до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Слід також відзначити, що відповідно до частини 6 статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв'язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв'язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.
Так, відповідач був повідомлений про зміст ухвали суду від 14.02.2025, шляхом передачі телефонограми на номер телефону +38 (067)-567-89-27 . Вказану телефонограму було отримано 02.04.2025 особисто представником відповідача в особі директора Моторіна І.В., отже відповідач був обізнаний про розгляд даної справи судом.
В даному випадку господарським судом здійснені всі можливі заходи задля повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, що підтверджується направленням ухвал суду на всі відомі суду засоби зв'язку з відповідачем.
Також суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 14.02.2025 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/125156990) надіслано судом 14.02.2025, зареєстровано в реєстрі 14.02.2025 та оприлюднено 17.02.2025, тобто завчасно; отже у позивача та відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Слід наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій не внесено.
Отже, станом на 15.04.2025 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2025, не скористався правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
ІІ. Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання
13.02.2024 до господарського суду за допомогою системи "Електронний суд" від Державного міжрайонного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас" до Обслуговуючого кооперативу "Джерело-2010" надійшла позовна заява про стягнення заборгованості за договором №123 від 01.03.2016 про надання послуг водопостачання у загальному розмірі 1 052 492,94 грн.
14.02.2025 ухвалою господарського суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
20.03.2025 супровідним листом здійснено повторне направлення на адресу відповідача ухвали господарського суду від 14.02.2025.
02.04.2025 телефонограмою повідомлено відповідача про зміст ухвали господарського суду від 14.02.2025 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.
ІІІ. Фактичні обставини справи
Спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо сплати коштів за договором, що призвело до утворення заборгованості та нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Перелік обставин, які є предметом доказування у справі:
(1) Факт укладення договору між сторонами, його умови;
(2) Факт виконання позивачем умов договору щодо надання послуг з водопостачання.
(3) Факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати коштів;
(4) Правомірність нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.
1. Укладення та умови договору
Між Державним міжрайонним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас", як виробник та Обслуговуючим кооперативом "Джерело-2010", як споживач укладено договір №123 від 01 березня 2016 року (далі - договір, а.с. 21 - 23), згідно умов пункту 1.1. якого виробник зобов'язується надавати споживачу послуги з водопостачання питної води, довести її якість до вимог ДСанПіН "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною" (далі - ДСанПіН) на межах розподілу балансової належності меж сторін, в обумовленому даним договором порядку, а споживач, в свою чергу, оплачувати надані послуги з водопостачання. Порядок та умови надання послуг з водопостачання та порядок оплати наданих послуг визначаються даним договором.
Виробник і споживач зобов'язуються в своїх господарських відносинах керуватись даним договором та чинним законодавством України (пункт 1.2 договору).
Споживач, використовуючи свої мережі зобов'язується приймати питну воду в точках розподілу послуг (місце передачі послуг) встановлених у додатку №1 до договору, який є його невід'ємною частиною (пункт 2.1 договору).
Згідно пункту 2.3 договору кількість спожитої споживачем води визначається виключно за показниками, повірених та установлених у встановленому чинним законодавством порядку, водолічильників споживача та/або виробника, що опломбовані сторонами. Факт опломбування лічильника підтверджується актом про опломбування водомірного вузла, в якому зазначається марка лічильника, його заводський номер, дата встановлення, дата опломбування та номер пломби. При опломбуванні засобу обліку представник споживача має надати виробнику оригінал довіреності, якою споживач уповноважує представника на підписання акту опломбування водомірного вузла обліку. За відсутності такої довіреності виробник має право відмовитись від підписання акту опломбування.
Відповідно до пункту 3.1. договору вартість послуги з централізованого питного водопостачання визначається в порядку, встановленому чинним законодавством України.
Пунктом 3.3. договору передбачено, що розрахунок за фактично надані послуги водопостачання повинен бути здійснений споживачем у повному розмірі до 20 числа місяця наступного за розрахунковим, згідно актів зняття показів лічильників на підставі наданого виробником рахунку на оплату послуг.
Згідно пункту 3.6 договору з метою контролю виконання прийнятих сторонами зобов'язань та звіту сторін, не рідше одного разу в квартал проводиться звіряння за надані послуги з водопостачання, та проведену оплату. На вимогу будь-якої сторони даного договору, протягом трьох робочих днів з дня отримання оформлюються акт звіряння за надані послуг, який підписується уповноваженими особами сторін та завіряється печатками.
Відповідно до пункту 3.7. договору споживач несе відповідальність за несвоєчасне або неоплату виконаних виробником послуг у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період її нарахування, від несплаченої суми за кожен день прострочки. Відлік простроченого платежу починається з наступного дня після закінчення строку платежу починаючи з 21 числа місяця, наступного за місяцем, в якому надавалася послуга з постачання питної води. Нарахування штрафних санкцій не припиняється із спливом 6-ти місяців.
Споживач зобов'язаний оплачувати отриману питну воду в установлені договором строки та в повному обсязі (пункт 4.2 договору).
Також відповідно до пункту 5.1. договору сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання прийнятих даним договором зобов'язань, відповідно чинного законодавства України.
Дія даного договору триває з 01.03.2016 по 31.12.2016. Якщо за один місяць до закінчення строку дії даного договору жодна із сторін не виявила наміру розірвати його дію, внести зміни чи припинити, договір вважається продовженим на тих же умовах і на такий же термін (пункт 8.2 договору).
Судом встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплено печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов'язки щодо його виконання.
У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним даного договору чи визнання неукладеним в певній частині. Також відсутні докази про розірвання такого договору.
2. Виконання позивачем договірних зобов'язань
На виконання умов договору позивач надав послуги з централізованого водопостачання:
- у серпні 2023 року на суму 69 145,92 грн,
- у вересні 2023 року на суму 110 169,60 грн,
- у листопаді 2023 року на суму 44 647,68 грн,
- у грудні 2023 року на суму 51 388,32 грн,
- у лютому 2024 року на суму 82 554,72 грн,
- у квітні 2024 року на суму 36 203,76 грн,
- у травні 2024 року на суму 28 158,48 грн,
- у червні 2024 року на суму 140 526,43 грн,
- у вересні 2024 року на суму 275 596,70 грн,
- у жовтні 2024 року на суму 51 894,14 грн,
а всього на загальну суму 890 285,75 грн, що підтверджується:
- актами про надання послуг №1071/1571 від 03.08.2023, №1071/2101 від 27.09.2023, №1071/2696 від 06.11.2023, №1071/3107 від 15.12.2023, №1071/605 від 29.02.2024, №1071/1003 від 03.04.2024, №1071/1376 від 02.05.2024, №1071/2198 від 13.06.2024, №1071/3414 від 30.09.2024 та №1071/3667 від 24.10.2024 (а.с. 24-28);
- актами зняття показників приладів обліку №1572 від 03.08.2023, №2102 від 27.09.2023, №2697 від 06.11.2023, №3108 від 15.12.2023, №606 від 29.02.2024, №1004 від 03.04.2024, №1377 від 02.05.2024, №2199 від 13.06.2024, №3415 від 30.09.2024 та №3668 від 24.10.2024 (а.с. 29-33);
- рахунками №1071/1571 від 03.08.2023, №1071/2101 від 27.09.2023, №1071/2696 від 06.11.2023, №1071/3107 від 15.12.2023, №1071/605 від 29.02.2024, №1071/1003 від 03.04.2024, №1071/1376 від 02.05.2024, №1071/2198 від 13.06.2024, №1071/3414 від 30.09.2024 та №1071/3667 від 24.10.2024 (а.с. 34-38).
Господарський суд встановив, що акти про надання послуг №1071/2198 від 13.06.2024, №1071/3414 від 30.09.2024 та №1071/3667 від 24.10.2024; акти зняття показників приладів обліку №2199 від 13.06.2024, №3415 від 30.09.2024 та №3668 від 24.10.2024 не підписано представниками відповідача, акт №2697 від 06.11.2023 не містить печатки відповідача, а також відповідачем не отримано рахунки №1071/1376 від 02.05.2024, №1071/2198 від 13.06.2024, №1071/3414 від 30.09.2024 та №1071/3667 від 24.10.2024.
Позивачем долучено до матеріалів справи копії актів про відмову від підписання документів від 21.06.2024 та 18.10.2024 (а.с. 39) згідно яких вбачається, що голова Обслуговуючого кооперативу "Джерело-2010" Моторін І.В. відмовився підписувати та отримувати надані йому документи, а саме: акти про надання послуг №1071/2198 від 13.06.2024, №1071/3414 від 30.09.2024; акти зняття показників приладів обліку №2199 від 13.06.2024, №3415 від 30.09.2024 та рахунки №1071/2198 від 13.06.2024, №1071/3414 від 30.09.2024. Мотивованих заперечень щодо невідповідності наданих послуг чи причин відмови в отримані документів вказані акти не містять.
Також слід зазначити, що вказані акти та рахунки не містять мотивованих зауважень відповідача, заперечень щодо наданих послуги у травні 2024 року, червні 2024 року, вересні 2024 року та жовтні 2024 року матеріали справи не містять.
Отже, враховуючи викладене, господарський суд вважає, що послуги надані позивачем - належної якості, а зазначені вище акти та рахунки на підтвердження надання послуг з централізованого водопостачання у травні 2024 року, червні 2024 року, вересні 2024 року та жовтні 2024 року визнаються належними доказами у справі №904/603/25.
3. Неналежне виконання відповідачем умов договору
Пунктом 3.3. Договору передбачено, що розрахунок за фактично надані послуги водопостачання повинен бути здійснений споживачем у повному розмірі до 20 числа місяця наступного за розрахунковим, згідно актів зняття показів лічильників на підставі наданого виробником рахунку на оплату послуг.
Обслуговуючим кооперативом "Джерело-2010" порушено зобов'язання за договором в частині повного та своєчасного розрахунку за надані позивачем послуги з централізованого водопостачання у серпні 2023 року, вересні 2023 року, листопаді 2023 року, грудні 2023 року, лютому 2024 року, квітні 2024 року, травні 2024 року, червні 2024 року, вересні 2024 року та жовтні 2024 року, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 890 285,75 грн.
Однак всупереч умов вказаного договору відповідач не здійснив оплату наданих позивачем послуг, в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази погашення вказаної заборгованості.
4. Нарахування штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних витрат.
За несвоєчасне виконання зобов'язань Державним міжрайонним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас" було нараховано відповідачу пеню у розмірі 73 448,51 грн, інфляційні втрати у розмірі 70 260,42 грн та 3% річних у розмірі 18 498,26 грн.
Суд зазначає, що відповідач не надав суду доказів сплати даної заборгованості та контррозрахунку.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат зробленого позивачем (а.с. 77-19), та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені суми заборгованості та періоди прострочення, арифметично розрахунки проведені також вірно.
ІV. МОТИВИ СУДУ
1. Норми права, які застосував суд. Позиції Верховного Суду щодо застосування норм права, які підлягають врахуванню.
Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як було встановлено вище, у пункті 3.3 договору сторони погодили, що розрахунок за фактично надані послуги водопостачання повинен бути здійснений споживачем у повному розмірі до 20 числа місяця наступного за розрахунковим, згідно актів зняття показів лічильників на підставі наданого виробником рахунку на оплату послуг.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
2. Оцінка судом доказів та позицій сторін
17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Таким чином, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановляння законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Суд установив наявність договірних правовідносин між сторонами, згідно з якими позивач (виробник) зобов'язується надавати відповідачу (споживачу) послуги з водопостачання питної, тоді як обов'язок відповідача як споживача прийняти надані послуги та здійснити оплату за надані послуги.
Позивач довів факт надання послуг відповідно до умов договору у серпні 2023 року, вересні 2023 року, листопаді 2023 року, грудні 2023 року, лютому 2024 року, квітні 2024 року, травні 2024 року, червні 2024 року, вересні 2024 року та жовтні 2024 року на загальну суму 890 285,75 грн, що підтверджується актами про надання послуг, актами зняття показників приладів та рахунками на оплату.
Доказів на підтвердження своєчасної оплати наданих позивачем у серпні 2023 року, вересні 2023року, листопаді 2023 року, грудні 2023 року, лютому 2024 року, квітні 2024 року, травні 2024 року, червні 2024 року, вересні 2024 року та жовтні 2024 року на загальну суму 890 285,75 грн відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.
Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення у розмірі 890 285,75 грн підлягають задоволенню.
При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Так, згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід також зазначити, що у пункті 5.1. договору несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання прийнятих даним договором зобов'язань, відповідно чинного законодавства України.
У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих у серпні 2023 року, вересні 2023 року, листопаді 2023 року, грудні 2023 року, лютому 2024 року, квітні 2024 року, травні 2024 року, червні 2024 року, вересні 2024 року та жовтні 2024 року послуг водопостачання у строки, визначені умовами договору, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 70 260,42 грн.
З приводу вказаних вимог позивача суд зазначає таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.18), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди нарахування інфляційних втрат (за кожним рахунком на оплату окремо); розрахунок проведено з урахуванням вказаних вище положень.
Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем (а.с. 18), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 70 260,42 грн визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих у серпні 2023 року, вересні 2023року, листопаді 2023 року, грудні 2023 року, лютому 2024 року, квітні 2024 року, травні 2024 року, червні 2024 року, вересні 2024 року та жовтні 2024 року послуг водопостачання, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення 3% річних у розмірі 17 498,26 грн.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.19), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення (за кожним рахунком на оплату окремо), арифметично розрахунок проведено також вірно.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в сумі 17 498,26 грн.
Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих у серпні 2023 року, вересні 2023року, листопаді 2023 року, грудні 2023 року, лютому 2024 року, квітні 2024 року, травні 2024 року, червні 2024 року, вересні 2024 року та жовтні 2024 року послуг водопостачання, позивачем була заявлена до стягнення пеня у розмірі 73 448,51 грн.
Згідно із частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положення частини 6 статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Разом з тим за частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.17), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення (за кожним рахунком на оплату окремо), арифметично розрахунок проведено також вірно.
Судом під час прийняття рішення у даній справі проаналізовано фактичні обставин справи на предмет можливості застосування до них права суду на зменшення розміру штрафних санкцій, за наслідками чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Господарський суд ураховує частину 1 статті 233 Господарського кодексу України, що кореспондується з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, які встановлюють, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки над розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання боржником, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) наслідкам порушення.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності в законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19.
Окрім того, господарський суд ураховує правовий висновок, викладений у п.п. 7.42-7.43 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, згідно з яким розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 Господарського кодексу України, частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Господарський суд вважає, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми, як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Аналогічна правова позиція викладена в абз. 2 п. 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013, п. 52 постанови Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, п. 5.6 постанови Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, п. 8.7 постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Також господарський суд ураховує правовий висновок, викладений у п.п. 8.32, 8.33, 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, згідно з яким господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
З огляду на вищевикладене, враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін в умовах воєнного стану, введеного за наслідками збройної агресії російської федерації проти України, а також те, що вказана заборгованість виникла з житлово-експлуатаційних послуг, а відповідач має організаційно-правову форму - обслуговуючий кооператив, який забезпечує потреби членів кооперативу, в тому числі водопостачанням, господарський суд вважає доцільним, справедливим, обґрунтованим та таким, що відповідає принципу верховенства права, зменшити розмір нарахованої відповідачу пені на 90%, тобто до 7344,85 гривень.
Отже, підлягають задоволенню вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення у розмірі 890 285,75 грн, 7344,85 грн - пені, 70 260,42 грн - інфляційних втрат та 18 498,26 грн - 3% річних.
З урахуванням викладеного позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
V. Висновки Суду
На підставі встановлених судом фактичних обставин та досліджених доказів, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Позивач обрав належний спосіб захисту свого порушеного права відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України.
З викладеного, з огляду на наявні в матеріалах докази, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково та стягнення з відповідача 890 285,75 грн - заборгованості, 7 344,85 грн - пені, 70 260,42 грн - інфляційних втрат та 18 498,26 грн - 3% річних.
VІ. Судові витрати
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Державного міжрайонного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас" до відповідача Обслуговуючого кооперативу "Джерело-2010" про стягнення заборгованості за договором №123 від 01.03.2016 про надання послуг водопостачання у загальному розмірі 1 052 492,94 грн - задовольнити частково.
Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Джерело-2010" (52534, Дніпропетровська область, Синельниківський район, село Писарівка, вулиця Садова, будинок 47-А; ідентифікаційний код 37029706) на користь Державного міжрайонного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпро-Західний Донбас" (52591, Дніпропетровська область, Синельниківський район, село Воронове, вулиця Дніпровська, будинок 28; ідентифікаційний код 03564045) 890 285,75 грн (вісімсот дев'яносто тисяч двісті вісімдесят п'ять гривень сімдесят п'ять копійок) - заборгованості, 7 344,85 грн (сім тисяч триста сорок чотири гривні вісімдесят п'ять копійок) - пені, 70 260,42 грн (сімдесят тисяч двісті шістдесят гривень сорок дві копійки) - інфляційних втрат, 18 498,26 грн (вісімнадцять тисяч чотириста дев'яносто вісім тисяч двадцять шість копійок) - 3% річних та 11 745,82 грн (одинадцять тисяч сімсот сорок п'ять гривень вісімдесят дві копійки) - витрати по сплаті судового збору.
В решті позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 15.04.2025
Суддя Т.В. Іванова