05.03.2025 року м.Дніпро Справа № 908/427/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “ЗАПОРІЖГАЗ» на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.04.2024 (суддя Левкут В.В.)
у справі № 908/427/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України»
до відповідача Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “ЗАПОРІЖГАЗ»
про стягнення заборгованості
Акціонерне товариство “Оператор газорозподільної системи “ЗАПОРІЖГАЗ» подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.04.2024 у справі № 908/427/24, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України».
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято при встановлені обставин, що мають значення для справи, які є недоведеними, неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- господарський суд першої інстанції не врахував всіх обставин та безпідставно відмовив у зменшенні пені та в задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення суду;
- допущене відповідачем прострочення виконання зобов'язання виникло з об'єктивних причин поза волею АТ «Запоріжгаз» (на які відповідач не має можливості вплинути), зокрема: - відповідач є підприємством критичної інфраструктури, яке провадить ліцензовану діяльність з розподілу газу в м. Запоріжжі та в Запорізькій області; -розподіл газу є єдиною статтею доходу відповідача від господарської діяльності; -незначність прострочення виконання зобов'язання - прострочення платежу має не значний період; -ступінь виконання зобов'язання, поведінка винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) - повне погашення заборгованості добровільно, на виконання договірних зобов'язань, до розгляду цієї судової справи. Окремо, звертаємо суд увагу, що позивач маючи заборгованість перед позивачем за неякісні показники газу в 2023 році, не погашав її, а чекав виникнення факту настання заборгованості за основним зобов'язанням відповідача перед позивачем, прострочення цієї заборгованості, та лише після цього звернувся до відповідача із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, з метою, на суму цієї простроченої заборгованості, у числі іншої, заявити в цій справі вимоги про стягнення пені та 3% річних (заява буде надана додатково). -наслідки порушення зобов'язання та невідповідність розміру стягуваної пені та 3% річних таким наслідкам, а саме, щодо несвоєчасної оплати АТ «Запоріжгаз» перевищення замовленої (договірної) потужності ТОВ «Оператору газотранспортної системи України», крім інфляційного знецінення (відповідач не звертається до суду із клопотанням про зменшення інфляційних втрат), позивач в обґрунтування стягнення пені та процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 України не наводить. В той же час, загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність. Таким чином, сам лише факт юридично визначеного договором та законом права позивача на стягнення пені та 3% річних від суми простроченого платежу, не беззаперечним, та у разі відсутності негативних для позивача наслідків порушення відповідачем зобов'язання, суд має право зменшити розмір заявлених до стягнення сум пені та 3% річних. Матеріали справи не містять доказів, що порушення відповідачем строків розрахунків за Договором призвело до виникнення збитків в сумі заявленої до стягнення пені та 3% річних, саме з вини відповідача; -причини неналежного виконання невиконання зобов'язання: 1) запровадження в Україні карантину постановою КМУ України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2», який діяв на час виникнення спірних відносин та впроваджені урядом правові механізми на час карантину, щодо нарахування штрафних санкцій за наявну заборгованість у фізичних осіб, припинення за заборгованість розподілу природного газу призвели до дисбалансу господарської діяльності відповідача, оскільки газ придбавати треба, послугу надавати теж необхідно, проте, вживати заходи щодо стягнення заборгованості неможливо; 2) введення воєнного стану в Україні відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року, в подальшому продовженого Указами Президента України. Викладене призвело простою підприємства, з незалежних від відповідача обставин, зокрема, в періоди, коли виникла заборгованість в оплаті за договором. У числі іншого, в жовтні місяці 2022 року, військові ЗСУ прибули за юридичною адресою підприємства за зобов'язали терміново всіх присутніх покинути приміщення у зв'язку із обстрілами військовими формуваннями російської федерації об'єктів критичної інфраструктури, до яких відноситься АТ «Запоріжгаз». Після того, як всі терміново покинули приміщення адміністративної будівлі, до останньої протягом де-кількох місяців був відсутній доступ, всі документи, програми тощо були залишені в будівлі, оскільки евакуація персоналу з будівлі була без попередження. Налагодження роботи персоналу підприємства в дистанційному режимі під час воєнного стану мало наслідком порушення відповідачем виконання зобов'язання в строки визначені договором, оскільки до цього підприємство в дистанційному режимі не працювало. Зазначені проблеми є технічними проблемами підприємства, проте вони не залежали від волі останнього, але вплинули на процес роботи в цілому, зокрема у спірних правовідносинах. Крім того, впроваджені урядом правові механізми на час воєнного стану, щодо нарахування штрафних санкцій за наявну заборгованість у фізичних осіб, припинення за заборгованість розподілу природного газу призвели до дисбалансу господарської діяльності відповідача, оскільки газ придбавати треба, послугу надавати теж необхідно, проте, вживати заходи щодо стягнення заборгованості неможливо. Тривалий час, відповідач не мав змоги взагалі стягувати заборгованість в примусовому порядку за надані послуги на підставі приписів Закону України «Про виконавче провадження» та підзаконних актів, зокрема постанов КМУ; 3)дія форс-мажорних обставин у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, та вплинуло на відстрочення оплати послуг відповідачу збоку споживачів, зокрема юридичних осіб, на час воєнного стану. Таким чином, від виконання основного зобов'язання щодо сплати грошових коштів відповідачу в силу незалежних від останнього обставин, звільнені не тільки фізичні особи, а й юридичні, що призвело до відсутності надходження грошових коштів за ведення господарської діяльності на рахунки відповідача, проте фактично не звільнило останнього від виконання господарських зобов'язань; 4)стягнення з відповідача пені та 3% річних в повному розмірі може призвести до збільшення заборгованості відповідача перед позивачем за оплату основної заборгованості по договору, оскільки між позивачем та відповідачем тривають договірні зобов'язання, які відповідач (в частині сплати грошових коштів) наразі виконує в строки та на умовах визначених договором. Таким чином, стягнення заборгованості з відповідача в повному обсязі, фактично призведе до дестабілізації роботи підприємства під час воєнного стану в Україні. Зазначена вище ситуація, у будь-яку мить може призвести до повної зупинки розподілу газу та, як наслідок, позбавляє обігових коштів всі підприємства, які задіяні в обіговому ланцюгу. Це може призвести до ризику втрати безпечності постачання енергоносіїв, зокрема газу, тепла, води, електроенергії, як населенню так і об'єктам соціальної та промислової сфери;
- враховуючи вищенаведені обставини, а також: -не надання позивачем доказів понесення ним збитків та інших негативних наслідків, які настали для нього через несвоєчасну оплату за Договором; -беручи до уваги відсутність вини відповідача у затримці платежів за Договором, вважаємо, що перелічені обставини мають істотне значення та являються винятковими в розумінні ст. 551 ЦК України, а тому є належною та достатньою підставою для зменшення судом пені та 3% річних на 99%;
- особливості господарської діяльності АТ «Запоріжгаз», які не дозволяють йому впливати на цінову політику в сфері газопостачання та стан розрахунків споживачів за надані послуги, його суспільно-економічне значення, вкрай незадовільний фінансовий стан підприємства, обумовлений, в першу чергу, економічно необґрунтованими тарифами, що не відповідають фактичним витратам, обумовлюють складність та неможливість виконання рішення суду в даній справі без його розстрочення на термін, достатній для виплати присудженої суми без тяжких економічних наслідків для підприємства. Разом з цим, розстрочення виплати присудженої суми дозволить запобігти її одноразовому примусовому списанню та стабілізувати вкрай тяжке фінансове становище АТ «Запоріжгаз» та дозволить одночасно поступово сплачувати заборгованість та виконувати функції Оператора ГРМ.
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
13.08.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
В судовому засіданні 05.03.2025 приймали участь представники сторін.
Представник відповідача (апелянта) підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.
Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Товариством з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України» (Оператор, позивач у справі) та акціонерним товариством “Оператор газорозподільної системи “ЗАПОРІЖГАЗ» (Замовник, відповідач у справі) 04.02.2020 укладений договір транспортування природного газу № 2002000103 (надалі - Договір).
Відповідно до п. 2.1 Договору за цим договором Оператор надає Замовнику послугу транспортування природного газу (далі - послуга) на умовах, визначених у цьому договорі, а Замовник сплачує Оператору встановлені в цьому Договорі вартість такої послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні.
Послуги надаються на умовах, визначених у Кодексі, з урахуванням особливостей, передбачених цим Договором. Замовник погоджується з тим, що обов'язковою умовою надання послуги є доступ Замовника до інформаційної платформи на підставі Правил надання доступу до інформаційної платформи, розміщених на веб-сайті Оператора. Підписанням цього договору Замовник підтверджує, що він ознайомлений із правилами надання доступу до інформаційної платформи, розміщеними на веб-сайті Оператора, та надає згоду на їх застосування та дотримання. Замовник усвідомлює, що порушення ним зазначених Правил позбавляє його права пред'являти претензії до Оператора з приводу якості послуги та покладає на нього зобов'язання із відшкодування Оператору шкоди або збитків, завданих такими діями або бездіяльністю Замовника (п. 2.2 Договору).
Відповідно до п. 2.3 Договору (в редакції додаткової годи № 2 від 25.08.2020) обсяг послуги, що надається за цим договором, визначається підписанням додатка 1 до цього договору (розподіл потужності) та/або додатка 2 (розподіл потужності з обмеженнями), крім надання доступу до потужності на період однієї газової доби (на добу наперед та/або протягом доби).
Згідно із п. 2.5 Договору Замовник має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, подавати газ в точках входу та/або приймати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим договором, протягом погоджених термінів, а також оплачувати послуги на умовах, визначених у Договорі.
За визначенням п. 2.7 (в редакції додаткової угоди № 1 від 25.08.2020), Додаток 1 є невід'ємною частиною цього договору у випадку, коли Замовнику надається право використання гарантованої та/або переривчастої потужності, крім випадку замовлення потужності на добу наперед та/або протягом доби. Додаток 2 є невід'ємною частиною цього договору у випадку, коли Замовнику надається право використання потужності з обмеженнями, крім випадку замовлення потужності на добу наперед та/або протягом доби.
Взаємовідносини між Замовником та Оператором при забезпеченні (замовленні, наданні, супроводженні) послуг транспортування за цим договором здійснюються сторонами через інформаційну платформу Оператора та аукціонні платформи (у частині розподілу потужності на міждержавних з'єднаннях) відповідно до вимог Кодексу. Замовник набуває права доступу до інформаційної платформи з моменту підписання цього договору, а його уповноважені особи - з моменту їх авторизації, що оформлюється наданим Замовником повідомленням на створення облікового запису уповноважених осіб користувача платформи за формою, визначеною Кодексом. Після набуття права доступу до інформаційної платформи та/або аукціонної платформи Замовник зобов'язується дотримуватися порядку взаємодії з інформаційною платформою та/або аукціонною платформою, визначеного Кодексом (п. 2.8 Договору в редакції додаткової годи № 2 від 25.08.2020).
Згідно із п. 3.2 Договору (в редакції додаткової годи № 1 від 25.08.2020) Оператор має право, зокрема, своєчасно отримувати від Замовника плату за надані послуги; стягувати із Замовника плату у раз перевищення розміру договірної пружності та/або недотримання вимог щодо якості газу, який передається ним в газотранспортну систему, та/або плату за зміну умов (обмежень) користування потужністю з обмеженнями в порядку, визначеному цим Договором.
Пунктом п. 4.1 Договору обумовлено, що Замовник зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість наданих йому послуг; дотримуватися обмежень, встановлених цим договором та Кодексом; не перевищувати замовлені потужності, визначені в цьому договорі; здійснити своєчасну та повну оплату додаткової плати Оператору у разі перевищення розміру замовленої потужності та/або плати за зміну умов (обмежень) користування потужністю з обмеженнями, та/або недотримання параметрів якості природного газу, який передається ним у газотранспортну систему, у порядку, визначеному цим договором та Кодексом; здійснити своєчасну та повну оплату за перевищення розміру договірної потужності, додаткову плату за зміну умов (обмежень) використання потужності з обмеженнями, плату за добовий небаланс, плату за нейтральність балансування, додаткову плату у разі недотримання параметрів ФХП газу та плату за несанкціонований відбір природного газу з газотранспортної системи в порядку, визначеному Кодексом та цим Договором.
Пунктом 6.1 Договору передбачено, що Оператор забезпечує наявність відповідних потужностей у точках входу до газотранспортної системи або в точках вихД договору (розподіл потужності) та/або додатком 2 до цього Договору (розподіл потужності з обмеженнями), та/або в обсязі підтвердженої номінації у випадку замовлення потужності на період однієї газової доби.
У відповідності до п. 6.3 Договору надання номінацій (реномінацій) для отримання транспортування здійснюється у порядку, встановленому Кодексом. Форми номінацій і реномінацій оприлюднюються оператором на його офіційному веб-сайті.
Відповідно до п. 8.1 Договору (в редакції додаткової годи № 2 від 25.08.2020) вартість договірної потужності визначається виходячи з обсягу розподіленої потужності Замовника згідно з додатком 1 до цього Договору (розподіл потужності) та/або додатком 2 до цього Договору (розподіл потужності з обмеженнями) та/або обсягу підтвердженої номінації у випадку замовлення потужності на період однієї газової доби.
Згідно із п. 8.3 Договору (в редакції Додаткової годи № 1 від 25.08.2020) вартість перевищення Замовником (крім Замовника, на якого в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до статті 11 Закону України “Про ринок природного газу» покладено спеціальні обов'язки з постачання природного газу, у межах виконання ним таких спеціальних обов'язків, або оператора газорозподільних систем) замовленої потужності за кожний день газового місяця розраховується для кожного дня перевищення за відповідною формулою, наведеною у даному пункті договору.
Пунктом 8.4 Договору (в редакції Додаткової годи № 1 від 25.08.2020) визначено, що вартість замовленої потужності Замовника (суб'єкта, на якого в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до статті 11 Закону України “Про ринок природного газу» покладено спеціальні обов'язки з постачання природного газу, у межах виконання ним таких спеціальних обов'язків, або оператора газорозподільної системи) на період газового місяця визначається як сума вартості замовлених потужностей за кожен день газового місяця. Вартість перевищення замовленої потужності за кожний день газового місяця розраховується для кожного дня перевищення за відповідною формулою, наведеною у даному пункті договору. Замовник, який є оператором газорозподільної системи, здійснює остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг. Розбіжності щодо вартості перевищення замовленої потужності підлягають урегулюванню відповідно до умов цього договору або в суді. До прийняття рішення суду вартість додаткової плати та перевищення договірних потужностей, яку Замовник зобов'язаний сплатити у строк, визначений у цьому пункті цього Договору, визначається за даними Оператора.
Відповідно до п. 11.1 Договору (в редакції додаткової годи № 1 від 25.08.2020) послуги, які надаються за цим Договором, за винятком послуг з врегулювання добового небалансу, оформлюються Оператором і Замовником актами наданих послуг.
Пунктами 11.2, 11.3 Договору передбачено, що Оператор до 15 числа місяця, наступного за звітним, направляє Замовнику два примірники акта наданих послуг за газовий місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою Оператора. Замовник протягом двох днів з дати одержання акта наданих послуг зобов'язується повернути Оператору один примірник оригіналу акта наданих послуг, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою Замовника, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до умов цього Договору або в судовому порядку. До прийняття рішення судом вартість послуг визначається за даними Оператора.
Відповідно до п. 12.2 Договору фінансове забезпечення щодо замовленої потужності надається у формах, визначених Кодексом, в сумі місячних зобов'язань на користь Оператора.
Згідно з п. 13.1 Договору у випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та цим договором.
У разі порушення Замовником строків оплати, передбачених цим Договором, замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. (п. 13.5 Договору).
Пунктом 17.1 Договору сторони узгодили, що цей Договір набирає чинності з дня його укладання, поширює свою дію на відносини, що склались між сторонами з 01 січня 2020 року та діє до 31 грудня 2020 року. Цей Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії Двору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
Доказів розірвання або припинення Договору суду не надано.
За умовами п.п. 19.1, 19.2 Договору, сторони обмінюються інформацією, що стосується надання послуг, відповідно до порядку і в строки, передбачені Кодексом. Будь-яке повідомлення, вимога, звіт або інша інформація, що мають бути надані за цим договором, повинні бути письмово оформлені і вважаються наданими, якщо їх надіслано на адреси вказані в цьому договорі, рекомендованим листом зі сплаченим поштовим збором, вручено кур'єром особисто уповноваженій особі сторони або у погоджених випадках направлено електронною поштою.
Повідомлення, вимоги, звіти або інша інформація, надіслані або передані за допомогою засобів, зазначених у пункті 19.2 цього розділу, вважаються отриманими адресатом на дату їх отримання. (п. 19.3 Договору)
У Додатку № 3 до Договору сторонами визначено перелік комерційних вузлів обліку газу, фактично встановлених у пунктах приймання-передачі газу.
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами співставлення остаточних алокацій подач/відборів природного газу до/з газотранспортної системи за газові місяці: березень, квітень, травень, червень, жовтень, листопад, грудень 2022 року та січень, лютий, березень, квітень 2023 року позивач здійснив розрахунок вартості плати за перевищення потужності у відповідних розрахункових місяцях, а саме:
- за березень 2022 року виявлено остаточні обсяги перевищення замовленої (договірної) потужності в розмірі 11149,60329 тис.куб.м, всього на загальну суму 1 661 201,69 грн.;
- за квітень 2022 року виявлено остаточні обсяги перевищення замовленої (договірної) потужності в розмірі 3 985,30394 тис.куб.м, всього на загальну суму 593 778,41 грн.;
- за травень 2022 року виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 1406,64248 тис.куб.м, всього на загальну суму 209 578,48 грн.;
- за червень 2022 року виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 350,73094 тис.куб.м, всього на загальну суму 52 256,10 грн.;
- за жовтень 2022 року виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 2066,15054 тис.куб.м, всього на загальну суму 307 839,90 грн.;
- за листопад 2022 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 3790,44098 тис.куб.м, всього на загальну суму 564 745,38 грн.;
- за грудень 2022 року виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 6003,48391 тис.куб.м, всього на загальну суму 894 471,07 грн.;
- за січень 2023 року виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 4196,47603 тис.куб.м, всього на загальну суму 625 241,35 грн.;
- за лютий 2023 року виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 2916,80995 тис.куб.м, всього на загальну суму 434 581,34 грн.;
- за березень 2023 року виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 2656,91067 тис.куб.м, всього на загальну суму 395 858,44 грн.;
- за квітень 2023 року виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 1289,89850 тис.куб.м, всього на загальну суму 192 184,56 грн.
У відповідності до п. 8.4 Договору позивачем направлені відповідачу в інформаційній платформі Звіти про використання замовленої потужності за газові місяці березень-червень, жовтень-грудень 2022 року, січень-квітень 2023 року та відповідні рахунки на оплату перевищення замовленої (договірної) потужності.
На виконання умов Договору, позивачем направлені відповідачу акти наданих послуг (перевищення замовленої (договірної) потужності) та акти наданих послуг (замовлена (договірна) потужність), а саме:
- Акт наданих послуг від 31.03.2022 № 03-2022-2002000103/1000322 за газовий місяць березень 2022 року;
- Акт наданих послуг від 30.04.2022 № 04-2022-2002000103/1000422 за газовий місяць квітень 2022 року;
- Акт наданих послуг від 31.05.2022 № 05-2022-2002000103/1000522 за газовий місяць травень 2022 року;
- Акт наданих послуг від 30.06.2022 № 06-2022-2002000103/1000622 за газовий місяць червень 2022 року;
- Акт наданих послуг від 31.10.2022 № 10-2022-2002000103/1001022 за газовий місяць жовтень 2022 року;
- Акт наданих послуг від 30.11.2022 № 11-2022-2002000103/1001122 за газовий місяць листопад 2022 року;
- Акт наданих послуг від 31.12.2022 № 12-2022-2002000103/1001222 за газовий місяць грудень 2022 року;
- Акт наданих послуг від 31.01.2023 № 01-2023-2002000103/1000123 за газовий місяць січень 2023 року;
- Акт наданих послуг від 28.02.2023 № 02-2023-2002000103/1000223 за газовий місяць лютий 2023 року;
- Акт наданих послуг від 31.03.2023 № 03-2023-2002000103/1000323 за газовий місяць березень 2023 року;
- Акт наданих послуг від 30.04.2023 № 04-2023-2002000103/1000423 за газовий місяць квітень 2023 року.
Відповідач вартість перевищення замовленої (договірної) потужності (5 931 736,72 грн.) оплатив з простроченням (станом на 08.02.2024 заборгованість відсутня).
Неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати перевищення замовленої потужності за спірний період у визначений Договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Суд першої інстанції, перевіривши надані позивачем розрахунки заявлених до стягнення сум, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 699 407,68 грн пені, 70 524,78 грн 3% річних, 401 390,33 грн інфляційних втрат. При цьому суд не знайшов підстав для зменшення пені та 3% річних та відмовив у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення у даній справі.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України» звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “ЗАПОРІЖГАЗ» 1 171 322,79 грн., які складаються з: 699 407,68 грн. пені, 70 524,78 грн. 3% річних та 401 390,33 грн. інфляційних втрат, нарахованих за прострочення оплати перевищення замовленої потужності згідно договору № 2002000103 транспортування природного газу від 04.02.2020.
Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 2002000103 транспортування природного газу від 04.02.2020 щодо оплати перевищення замовленої потужності. Позивач відзначив, що станом на 08.02.2024 розмір основного боргу за замовлену потужність та за перевищення замовленої потужності за газові місяці березень, квітень, травень, червень, жовтень, листопад, грудень 2022 року та січень, лютий, березень, квітень 2023 року у розмірі 5 931 736,72 грн. відповідачем погашено, але з порушенням встановленого договором строку, що є підставою для нарахування та стягнення передбачених договором та законом пені, річних та інфляційних втрат. Посилаючись на приписи ст.ст. 526, 530, 536, 612, 625 ЦК України, позивач просив позов задовольнити.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За приписами ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання на підставі господарських договорів є господарсько-договірними зобов'язаннями; при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (абзац другий ч. 4 ст. 179 ГК України): господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Правовідносини сторін виникли на підставі Договору транспортування природного газу від 04.02.2020 № 2002000103.
Договори транспортування природного газу за своєю правовою природою є договорами про надання послуг, виходячи зі спеціального регулювання, встановленого законодавством про ринок природного газу (висновок, викладений в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.07.2022 у справі № 921/184/21). Згідно з п. 17, 19, 45 ч. 1 статті 1 Закону України “Про ринок природного газу» оператор газорозподільної системи суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників). Оператор газотранспортної системи суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників). Транспортування природного газу господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.
Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, Правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (ч. 3 ст. 12 Закону України “Про ринок природного газу».
Відповідно до ст. 20 Закону України “Про ринок природного газу» оператор газотранспортної системи на виключних засадах відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання в належному стані та розвиток, включаючи нове будівництво та реконструкцію, газотранспортної системи з метою задоволення очікуваного попиту суб'єктів ринку природного газу на послуги транспортування природного газу, враховуючи поступовий розвиток ринку природного газу. Суб'єкт господарювання, який отримав ліцензію на провадження діяльності з транспортування природного газу, є оператором газотранспортної системи.
З метою виконання функцій, передбачених частиною першою статті 20 цього Закону, оператор газотранспортної системи зобов'язаний здійснювати балансування та функції оперативно-диспетчерського управління газотранспортною системою в економний, прозорий та недискримінаційний спосіб (п. 4 ч. 2 ст. 22 Закону України “Про ринок природного газу»).
Згідно зі ст. 32 Закону України “Про ринок природного газу» транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому Кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами. За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.
Відповідно до п. 1, 2, 3 глави 3 розділу IV Кодексу газотранспортної системи (надалі - Кодекс ГТС) для забезпечення електронної взаємодії та документообігу між суб'єктами ринку природного газу, у тому числі для організації замовлення та супроводження послуг транспортування природного газу в умовах добового балансування газотранспортної системи, а також між суб'єктами ринку природного газу та операторами торгових платформ оператор газотранспортної системи зобов'язаний створити та підтримувати функціонування інформаційної платформи. Інформаційна платформа складається з апаратного та програмного забезпечення. Суб'єкти ринку природного газу, які уклали (переуклали) з оператором газотранспортної системи договір транспортування, набувають права доступу до інформаційної платформи та статусу користувача платформи з моменту укладення (переукладення) договору. Обмін даними між уповноваженими особами користувачів інформаційної платформи та інформаційною платформою (оператором газотранспортної системи) відбувається через електронну пошту та інтерфейс користувача інформаційної платформи веб - додатка.
Згідно із п. 2 глави 1 розділу IV Кодексу ГТС правовідносини між оператором газотранспортної системи та оператором установки LNG / оператором газосховища / газовидобувним підприємством /оператором газорозподільної системи / прямим споживачем щодо одержання доступу до потужності, надання послуг із транспортування, у тому числі вчинення дій з врегулювання добових небалансів у газотранспортній системі, регулюються договором транспортування природного газу, укладеним відповідно до Типового договору транспортування природного газу (затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 року № 2497).
В пункті 1 глави 1 розділу VIII Кодексу ГТС зазначено, що одержання доступу до потужності, надання послуг із транспортування, у тому числі вчинення дій з врегулювання добового небалансу, є складовими послуги транспортування природного газу та здійснюються виключно на підставі договору транспортування.
За змістом п. 5 глави 1 Розділу І Кодексу ГТС розподіл потужності - частина договору транспортування, яка визначає порядок та умови надання і реалізації права на користування договірною потужністю, яке надається замовнику транспортування у визначеній точці входу або точці виходу; розподілена (договірна) потужність - частина технічної потужності газотранспортної системи, яка розподілена замовнику послуг транспортування згідно з договорами транспортування.
Відповідно до п. 1 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГТС Оператор газотранспортної системи надає право користування потужністю точок входу/виходу на прозорих та недискримінаційних засадах відповідно до положень цього Кодексу та договору транспортування природного газу. Розмір потужності, що надається замовнику послуг транспортування в точці входу/виходу, визначається відповідно до положень цього Кодексу та договору транспортування природного газу.
В пункті 15 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГТС визначено, що величина використаних замовником послуг транспортування обсягів потужності точок входу/виходу дорівнює величинам остаточних алокацій щодобових подач та відборів замовника послуг транспортування природного газу у відповідних точках входу/виходу. Відповідальність за перевищення замовлених потужностей несуть замовники послуг транспортування відповідно до договору транспортування природного газу.
Згідно з п. 3 глави 2 розділу ХІ Кодексу ГТС у випадку якщо замовник послуг транспортування природного газу не надасть оператору газотранспортної системи номінацію згідно з положеннями пункту 1 цієї глави, вважається підтвердженою номінація для такого замовника послуг транспортування природного газу з обсягами природного газу, що дорівнює нулю відносно замовленої точки входу/виходу.
Номінація - це попереднє повідомлення, надане замовником послуг транспортування оператору газотранспортної системи, стосовно обсягів природного газу, які будуть подані замовником послуг транспортування протягом доби до газотранспортної системи в точках входу та відібрані з газотранспортної системи в точках виходу. (п. 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС)
Пунктом 2 глави 3 розділу XV Кодексу ГТС встановлено, що оператор газотранспортної системи з метою уникнення можливості виникнення перевантажень вчиняє певні дії, зокрема: стягує із замовника послуг транспортування додаткову оплату за перевищення потужності відповідно до договору транспортування.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Умовами укладеного сторонами Договору передбачено обов'язок Замовника (відповідача): не перевищувати замовлені потужності, визначенні в цьому договорі, та здійснити своєчасну та повну оплату додаткової плати оператору у разі перевищення розміру замовленої потужності (п. 4.1 Договору). В свою чергу, Оператор має право стягувати з замовника додаткову плату у разі перевищення розміру договірної потужності (п. 3.2 Договору).
В силу норми ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Дослідженими судом письмовими доказами встановлено, що згідно з актами наданих послуг (перевищення замовленої (договірної) потужності) за газові місяці - березень-червень, жовтень-грудень 2022 року та січень-квітень 2023 року, підписаних АТ “ЗАПОРІЖГАЗ» без зауважень, з боку АТ “ЗАПОРІЖГАЗ» допущено перевищення договірної потужності на загальну суму 5 931 736,72 грн.
Наявність перевищення замовленої потужності АТ “ЗАПОРІЖГАЗ» за газові місяці - березень-червень, жовтень-грудень 2022 року та січень-квітень 2023 року підтверджується складеними АТ “ЗАПОРІЖГАЗ» Звітами Форми 8в.
Вказаний у Звітах обсяг природного газу в повному обсязі співпадає з даними інформаційної платформи ТОВ “Оператор ГТС України» щодо використаних АТ “ЗАПОРІЖГАЗ» обсягів перевищення договірної потужності та відображеними позивачем у відповідних Актах наданих послуг.
Отже, АТ “ЗАПОРІЖГАЗ» у Звітах форми 8в визнано використання потужності газотранспортної системи України у період: березень-червень, жовтень-грудень 2022 року та січень-квітень 2023 року в об'ємах, зазначених ТОВ “Оператор ГТС України» у Актах наданих послуг та рахунках за спірний період.
За таких обставин, з урахуванням вище наведених норм Кодексу ГТС, судом правильно з'ясовано, що внаслідок ненадання АТ “ЗАПОРІЖГАЗ» у період: березень-червень, жовтень-грудень 2022 року та січень-квітень 2023 року номінацій, фактично відповідачем замовлено договірну потужність в обсязі, яка дорівнює нулю, однак обсяг використаної відповідачем потужності перевищив таке значення (нуль), у відповідача виникло зобов'язання здійснити оплату вартості перевищення договірної потужності, яка визначена позивачем, у відповідності до п. 8.4 Договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Вартість перевищення замовленої (договірної) потужності в розмірі 5 931 736,72 грн. за газові місяці березень-червень, жовтень-грудень 2022 року та січень-квітень 2023 року відповідач оплатив, але з прострочення визначеного п. 8.4 Договору терміну (до 20-го числа місяця, наступного за звітним).
Наведені обставини відповідачем не заперечуються, як не заперечуються і підстави нарахування штрафних та компенсаційних санкцій, а також їх розмір.
Частиною 1 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Зважаючи на те, що відповідач в наданому суду відзиві визнав обставини порушення строків оплати вартості перевищення замовленої (договірної) потужності, а також з огляду на відсутність у суду сумнівів щодо достовірності обставин справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що визнані учасниками справи обставини, не потребують додаткового доведення.
Судом встановлено, що за прострочення відповідачем зобов'язань щодо оплати перевищення замовленої потужності за спірний період позивачем нараховано 699 407,68 грн. пені, 70 524,78 грн. 3% річних та и 401 390,33 грн. інфляційних втрат.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).
Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною шостою ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, визначальним для строку нарахування штрафних санкцій є наявність в умовах договору, визначеного за домовленістю сторін правочину, іншого порядку, ніж той, що законодавець передбачив у вказаній нормі.
Враховуючи положення статті 232 Господарського кодексу України, нарахування пені припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не передбачено договором.
Позивачем вимога про стягнення 699 407,68 грн. пені за загальний період з 21.04.2022 по 24.05.2023 заявлена на підставі п. 13.5 Договору, згідно з яким у разі порушення Замовником строків оплати, передбачених Договором, Замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, з який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення. При цьому розрахунок здійснено позивачем з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГПК України та позовної давності для нарахування пені.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені господарський суд встановив, що з урахуванням дат прострочення оплати за кожним Актом наданих послуг за період з 21.04.2022 по 24.05.2023 та сум заборгованості в цей період, а тому визнав розрахунок правильним, тобто до стягнення підлягає 699 407,68 грн. пені, як і зазначено позивачем.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за загальний період з 21.04.2022 по 01.09.2023, суд встановив, що урахуванням дат прострочення оплати за кожним Актом наданих послуг та сум заборгованості в цей період, за заявлений позивачем період сума 3% річних складає 70 524,78 грн., як і визначено позивачем.
При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України “Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала наступні роз'яснення:
- сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця;
- якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці;
- методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
1) час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
2) час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем загальний період: травень 2022 року - травень 2023 року, суд першої інстанції встановив, що за заявлений позивачем період за кожним окремо Актом наданих послуг сума інфляційних втрат складає 401 390,33 грн., як і визначено позивачем.
Скаржником цих висновків суду не спростовано.
Щодо доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідач заявив клопотання про зменшення розміру пені та 3% річних, яке обґрунтоване приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, запровадженням в Україні карантину постановою КМУ України від 11.03.2020 року №211, введенням в Україні воєнного стану внаслідок військової агресії РФ, настанням форс-мажорних обставин та відсутністю вини відповідача у затримці платежів за договором.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №910/437/22, від 13.07.2022 у справі № 925/577/21, від 28.06.2022 у справі № 902/653/21, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18).
Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №914/1517/18).
Положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні (пункт 8.26. постанови Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 902/317/22).
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).
В постанові від 08.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика палата Верховного Суду зазначила таке: за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц (п. 8.35).
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (п. 8.38).
Вказана правова позиція була відображена в подальшому у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 916/880/20.
При цьому варто зазначити, що стягнення 3% річних та інфляційних втрат не пов'язується з наявністю в діях відповідача вини, оскільки такі нарахування не є санкціями, а виступають мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, тобто способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (неналежне виконання зобов'язання), а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Отже, положення законодавства, що стосуються саме неустойки (штрафних санкцій), на які посилається апелянт, є не застосовними по відношенню до 3% річних та інфляційних втрат.
Поряд з цим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19): «господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань» (п. 8.32).
Для зменшення нарахованих позивачем сум має бути встановлена очевидна їх неспівмірність, в тому числі обставини того, що наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
Проте судом враховується, що в даному випадку відповідачем не доведено наявності виняткових обставин, які могли б бути підставою для застосування ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.
Так, розмір боргу Апелянта, на яку було нараховано пеню становив - 5 931 736,72 грн., а розмір пені - 699 407,68 грн. Тобто розмір пені в жодному разі не перевищує розмір боргу і становить лише трішки більше 10 % від суми простроченої заборгованості;
Даний випадок не є винятковим у правовідносинах між Позивачем та АТ «ЗАПОРІЖГАЗ», а кількість справ № 908/2688/20, № 908/3184/21, 908/2118/23, 908/2136/21, 908/427/24, 915/530/23, 915/1037/23, 915/23/24, які перебувають (перебували) на розгляді у Господарському суді Запорізької області за позовами ТОВ «Оператор ГТС України» до АТ «ЗАПОРІЖГАЗ» про стягнення заборгованостей, свідчить про систематичне невиконання АТ «ЗАПОРІЖГАЗ» обов'язків за Договором транспортування природного газу від 04.02.2020 № 2002000103;
Нарахування пені обмежено шестимісячним терміном, при її нарахуванні враховано лише 184 дні прострочення, в той час як загальний термін прострочення оплати перевищення потужності становить 303 дні.
Відповідач (апелянт) посилається на те, що він є підприємством критичної інфраструктури, а також на запровадження карантину викликаного Covid-19, введення воєнного стану та військову агресію з боку РФ. Однак, наведені обставини в такій же мірі стосуються і позивача, оскільки і карантин і воєнний стан і військова агресія з боку РФ однаково негативно впливають на обидві сторони. При цьому у позивача також розташовані об'єкти газотранспортної системи по всій Запорізькій області (газопроводи, газорозподільчі станції, компресорні станції), які на даний час перебувають на тимчасово окупованій території.
Доводи скаржника про наявність форс-мажорних обставин у зв'язку з військовою агресією РФ відхиляються апеляційним судом з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Виходячи з наведених норм, наявність форс-мажорних обставин є підставою для звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а не від обов'язку виконання основного зобов'язання.
Відповідач не підтвердив у встановленому порядку настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку щодо виконання рішення суду.
Слід зазначити, що відповідно до п. 1 Указу Президента України від 24.02.22 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану, введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року … (який триває станом на час прийняття процесуального рішення в цій справі по суті спору).
Рішенням Торгово-промислової палати України від 28.02.22 № 2024/02.0-7.1 на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні від 02.12.97 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України:
- засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року … відповідно до Указу Президента України від 24.02.22 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні;
- підтверджено, що зазначені обставини з 24.02.22 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи ін. зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи ін. нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Згідно із п. 14.3 Договору сторони зобов'язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом чотирнадцяти днів з дня їх виникнення надати підтверджуючі документи щодо їх настання відповідно до чинного законодавства. Засвідчення форс-мажорних обставин здійснюється у встановленому чинним законодавством порядку. Неповідомлення про настання форс-мажорних обставин позбавляє сторону права посилатися на них як на причину звільнення від відповідальності за невиконання вимог Кодексу та цього договору.
Відповідач на виконання пункту 14.3 Договору позивача про настання для нього форс-мажорних обставин, які заважають виконанню умов цього договору, не повідомляв.
В свою чергу, апеляційний суд зазначає, що статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
За змістом ч. 2 ст. 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Поряд з цим, для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно ст.ст. 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.
Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Частиною першою цієї статті встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб'єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).
Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).
Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 09.11.2021 у справі №913/20/21, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв'язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Колегія зазначає, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань, а учасником правовідносин має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Форс-мажор (у даному випадку - військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв'язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.
Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Іншими словами, сама по собі війська агресія Російської Федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.
Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Вище наведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Аналогічна за змістом правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22.
Як передбачено ч.ч. 3-4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За змістом ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В матеріалах справи відсутні докази повідомлення Позивача про неможливість виконання рішення суду через настання форс-мажорних обставин.
Таким чином, відповідачем не доведено, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за рішенням суду.
Апеляційний суд зауважує, що в даному випадку зазначені відповідачем обставини щодо введеного та діючого на даний час воєнного стану в України негативно впливають не тільки на результати господарської діяльності відповідача. Всі суб'єкти підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України, в тому числі і позивач, знаходяться в рівних умовах та здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі в країні та повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
В свою чергу, ч. 1 ст. 96 ЦК України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Статтею 42 ГК України встановлено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Як Позивач так і Відповідач є суб'єктами господарювання та несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики. Кожна із сторін, укладаючи договір, приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір. Погіршення економічної ситуації, збитковість виробництва, так само як і відсутність прибутку становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності, не є форс-мажорною, незвичайною і непрогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки.
Стосовно можливої збитковості Відповідача, то слід зауважити, що вказана обставина не є винятковою обставиною що дає підстави для зменшення нарахованих штрафних санкцій, адже як вже було зазначено, підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, наслідки від ведення якої несе відповідний суб'єкт господарювання.
В свою чергу, можлива відсутність збитків у Позивача не є визначальним критерієм для зменшення заявленої до стягнення неустойки, а лише однією із складових, які враховуються судом в комплексі з оцінкою інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Звертаючись до суду з клопотанням про зменшення розміру пені та 3% річних АТ «ОГС «Запоріжгаз» просить зменшити суму штрафних санкцій на 99,99 %, що фактично є не зменшенням, а повним звільненням від відповідальності за допущене порушення.
Згідно висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19, зменшення розміру штрафних санкцій на 99% нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв'язку з порушенням його права на своєчасне отримання грошових коштів за надані ним послуги».
Відносно посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, то як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, у вказаній справі сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду визнала справедливим обмежити розмір санкцій сумами пені та штрафу з огляду на неспівмірність заявлених сум санкцій у вигляді пені, штрафу та процентів річних розміру заборгованості, що перевищувало майже в два рази суму прострочення. При цьому Верховний Суд зауважив, що фактично визначені договором 40% та 90% річних є способом отримання кредитного доходу, а тому з метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір відсотків річних було обмежено. В дійсній справі сторони не погоджували інших розмір річних, ніж визначений ст. 625 ЦК України, тому в даному випадку 3% річних є мірою відповідальності боржника та способом захисту прав іншої сторони правочину.
Таким чином, зважаючи на те, що зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки - є прерогативою суду, яке реалізується ним на власний розсуд, виходячи з системного та комплексного аналізу всіх фактичних обставин справи та поданих сторонами доказів, апеляційний суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій та компенсаційних нарахувань позивача.
За таких умов, відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Крім того, судом встановлено, що відповідач у відзиві на позов просив суд надати розстрочку виконання рішення суду на строк 12 місяців.
В обґрунтування наявності підстав для надання розстрочки виконання судового рішення відповідач посилається на ті ж обставини, на які він посилається в обґрунтування зменшення пені та 3% річних: запровадження карантину викликаного Covid-19, введення воєнного стану в Україні через військову агресію Російської Федерації проти України відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Відповідач вказує, що є підприємством критичної інфраструктури та посилається на тяжкий фінансовий стан підприємства, наявність значної кредиторської та дебіторської заборгованості, що унеможливлює одночасне виконання рішення суду у даній справі.
Пунктом 2 частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Положенням ч. 3 ст. 331 ГПК України передбачено, зокрема, що підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч.ч. 4, 5 ст. 331 ГПК України).
Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, а тому оцінка доказів, що підтверджують зазначені обставини повинна бути здійснена судом за правилами ст. 86 ГПК України.
При вирішенні питання про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення, суд виходить з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. При цьому, при прийнятті рішення про надання розстрочки та відстрочки суд має враховувати, що відстрочка або розстрочка виконання рішення допускається лише у виняткових випадках і залежно від обставин справи.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочки виконання судового рішення, має бути підтверджена відповідними засобами доказування, а до заяви повинні бути додані докази щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення.
Тобто, можливість розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов'язується з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. При цьому рішення про розстрочку виконання рішення суду має ґрунтуватись на додержанні балансу інтересів стягувача та боржника.
Так, відповідачем не надано доказів дотримання обумовленого Договором порядку повідомлення позивача про виникнення обставин непереборної сили та, як наслідок, неможливість забезпечити виконання зобов'язання по оплаті перевищення замовленої (договірної) потужності з моменту початку збройної агресії Російської Федерації проти України.
Відповідач не надав достатніх доказів на підтвердження винятковості обставин та в обґрунтування неможливості одночасного виконання рішення суду по даній справі. Жодних доказів на підтвердження тяжкого фінансового стану підприємства (документи фінансової звітності тощо) відповідачем не надано.
Зокрема, ним не представлено суду доказів відсутності майна або його недостатності для погашення вимог кредиторів, як і того, що задоволення вимог Позивача приведе до неможливості виконання грошових зобов'язань Відповідача в повному обсязі перед іншими кредиторами, з яких можна було б зробити висновок, що сплата на користь ТОВ «Оператор ГТС України» пені, 3% річних та інфляційних втрат є неможливою без розстрочення.
Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що безпідставне надання розстрочки виконання судового рішення без обґрунтованих на те мотивів, без достатніх доказів та без дотримання балансу інтересів сторін, позбавляє стягувача можливості захистити свої права та отримати задоволення своїх грошових вимог у процедурі примусового виконання судового рішення. Наведені відповідачем (апелянтом) доводи не є доказом наявності виняткових обставин, достатніх та необхідних для розстрочки виконання рішення суду в розумінні ст.ст. 73, 74, 76, 77, 331 ГПК України та не доводять неможливість виконання рішення суду у даній справі.
Так само нестабільний фінансовий стан відповідача не може бути підставою для звільнення його від обов'язку належного виконання зобов'язань перед позивачем та не робить неможливим виконання рішення суду. Тому посилання заявника на важкий фінансовий стан не є достатньою підставою для розстрочки виконання судового рішення.
Будь-які відступи від обставин, які встановлені у даній справі, при вирішенні питання щодо розстрочення виконання судового рішення порушать баланс інтересів сторін, адже поряд з можливими негативними наслідками для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, існує потенційна можливість настання таких же наслідків і для стягувача при затримці виконання рішення і роль суду полягає у не допущенні їх настання.
В свою чергу, варто відмітити, що здійснення господарської діяльності Відповідачем як Оператором ГРМ з розподілу природного газу знаходиться у прямій залежності від роботи газотранспортної системи України, оскільки саме з газотранспортної системи Позивача надходять до газорозподільної системи Відповідача обсяги природного газу, які останній розподіляє приєднаним до його мережі споживачам.
Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та відповідно відсутність для встановлення розстрочки виконання оскаржуваного рішення.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їм належну правову оцінку.
Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.
З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 18.04.2024 у справі № 908/427/24.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.
Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “ЗАПОРІЖГАЗ» на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.04.2024 у справі № 908/427/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 18.04.2024 у справі № 908/427/24 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство “Оператор газорозподільної системи “ЗАПОРІЖГАЗ».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 15.04.2025
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя А.Є. Чередко