16.04.2025 року м.Дніпро Справа № 905/715/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чус О.В. - (доповідача),
судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Макреалгрупп" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.07.2024 (повний текст рішення складено 19.07.2024, суддя Глушков М.С.) у справі № 905/715/24
за позовом Відділу освіти та соціально-гуманітарної роботи Шахівської сільської ради Покровського району Донецької області (вул. Чернявського, 14, с. Шахове, Покровський район, Донецька область, 85050)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Макреалгрупп" (вул. Залізнична 10, м. Мала Виска, Кіровоградська область, 26200)
про стягнення 239 940 грн
До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява, передана за територіальною юрисдикцією (підсудністю) ухвалою Господарського суду Донецької області від 14.05.2024, Відділу освіти та соціально-гуманітарної роботи Шахівської сільської ради Покровського району Донецької області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Макреалгрупп" про стягнення коштів за неповернуте майно у розмірі 239 940 грн з покладенням на відповідача судових витрат.
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 16.07.2024року у даній справі, позов задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Макреалгрупп" на користь Відділу освіти та соціально-гуманітарної роботи Шахівської сільської ради Покровського району Донецької області кошти у розмірі 239 940,00 грн вартості майна переданого на зберігання, а також 2 684,00 грн судового збору.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Макреалгрупп в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 915,10 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Макреалгрупп", засобами поштового зв'язку, звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення суду від 16.07.2024 року у справі № 905/715/24 та винести постанову про відмову у задоволені позовних вимог в повному обсязі. Судові витрати стягнути з позивача на користь відповідача. Одночасно скаржником подано заяву/клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.07.2024 року у справі № 905/715/24.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неналежним чином дослідив зміст договору безоплатного зберігання майна №19 від 28.12.2021, не надав оцінки всьому складу цивільного правопорушення нібито вчиненого Відповідачем.
Суд не врахував відсутність повного складу правопорушення вчиненого Відповідачем, зокрема, протиправної поведінки і вини Товариства, оскільки неможливість повернення вугілля за договором зберігання, що стало наслідком звернення до суду з позовом про стягнення збитків, прямо пов'язана із тим, що майно знаходилось на тимчасово окупованій території та було протиправно вивезене з місця його зберігання невстановленими особами у військовій формі російської федерації.
Зокрема, скаржник зазначає, що між Відділом освіти, як поклажодавцем і Товариством, як зберігачем, укладено договір безоплатного зберігання майна №19 від 28.12.2021, відповідно до п. 1.1. якого поклажодавець передає, а зберігач приймає майно - вугілля кам'яне марки ДГ 13-100, кількістю 42 тонни і загальною вартістю 260 400,00 гривень; вугілля кам'яне марки ГЖП 25-100, кількістю 15 тонн і загальною вартістю 93 000,00 гривень; та вугілля кам'яне марки ДГ 13-100 кількістю 35 тонн і загальною вартістю 217 000,00 гривень.
Факт передачі майна на зберігання засвідчується актом приймання - передачі (п. 1.3 Договору).
Згідно з п. 1.4. Договору майно, що передається, зберігається на паливному складі за адресою: Донецька область, Волноваський район, смт. Ольгинка, вул. Привокзальна, 35А.
Суд першої інстанції не встановив, а Позивач оминув одну вкрай важливу обставину, що смт. Ольгинка з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну знаходиться в окупації.
Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 № 309, Ольгинська селищна територіальна громада, Волноваського району Донецької області з 10.03.2022 є тимчасово окупованою територією.
Вищевказані обставини досліджувалися під час розгляду справи № 905/1083/23, про яку Відділ освіти мабуть забув повідомити у позовній заяві суд першої інстанції.
Так, судовим рішенням у справі № 905/1083/23 встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у Реєстрі зареєстровано кримінальне провадження 12022121010003078 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКРЕАЛГРУПП» за фактом вторгнення військовослужбовців російської федерації на територію підприємства за адресою: Донецька область, Волноваський район, смт Ольгинка, вул. Привокзальна, 35а; та викрадення кам'яного вугілля.
Посилаючись на той факт, що місце зберігання майна з 10.03.2022 знаходиться в окупації, а також на обставину викрадення майна росіянами суд зазначив, що наведене вказує на неможливість Товариства починаючи з 10.03.2022 передати майно Відділу освіти через військову окупацію території місяця його зберігання.
Більш того, Відділ освіти направив вимогу Товариству про повернення майна значно пізніше цієї дати, хоча і мав усвідомлення того, що підприємство перебуває на окупованій території.
При наявності факту окупації території, на якій знаходиться місце зберігання спірного майна, суд у справі № 905/1083/23 врахував твердження Товариства, викладені у заяві про кримінальне правопорушення, про його викрадення невстановленими військовими особами, оскільки, із застосуванням принципу вірогідності доказів, вони є більш вірогідними, ніж протилежне.
Суд відмітив, що Товариство на час розгляду справи в суді не володіє спірним майном через його заволодіння іншими особами, а тому вимоги про зобов'язання повернути його Відділу освіти не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.
Де-юре, господарський суд визнав, що нездійснення Товариством своїх зобов'язань по договору безоплатного зберігання майна №19 від 28.12.2021 пов'язане із форс- мажорними обставинами.
Як наслідок, рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 29.11.2023 у справі № 905/1083/23 у задоволенні позовних вимог Відділу освіти відмовлено у повному обсязі.
Господарський суд Кіровоградської області в рішенні від 29.11.2023 по справі № 905/1083/23 визнав наявність елементів форс-мажору для правовідносин між Позивачем і Відповідачем, які є тотожними цій справі, що розглядається зараз.
Та обставина, що неможливість Товариства повернути майно Відділу освіти, безпосередньо пов'язана із форс-мажором, є прямим наслідком відсутності таких основних елементів відшкодування збитків, як вина і протиправна поведінка.
Скаржник наполягає, що суд першої інстанції неправомірно визнав обставину неповернення майна як невиконання умов договору, а отже як протиправну поведінку Відповідача, адже, існували форс-мажорні обставини (окупація території зберігання і викрадення росіянами майна), які виключали вину та протиправну поведінку Товариства в неповерненні майна за договором зберігання.
Для покладання збитків на винну особу необхідно належним чином дослідити протиправний характер її діяння, чого суд першої інстанції, виходячи із контексту спірного рішення, не зробив.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Зокрема слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювана є причиною, а збитки, які завдано особі - наслідком такої протиправної поведінки (постанова Верховного Суду від 27.08.2020 по справі №916/477/18).
Про жодну протиправну поведінку у правовідносинах за договором безоплатного зберігання майна №19 від 28.12.2021 не може йти і мови. Товариство жодним чином не заперечувало права Відділу освіти отримати із зберігання майно, проте це в умовах окупації регіону росіянами, зробити це було неможливо.
Попри те, що за змістом договору, він припинив свою дію 31.01.2022, Позивач почав звертатись з вимогами до Відповідача про повернення майна лише в червні-липні 2023, що є дивною поведінкою сторони Позивача, адже останній достеменно знав, що майно знаходиться на окупованій території Донецької області.
Отже, Відповідачем не допущено протиправної поведінки і відсутня його вина у неповерненні майна Позивачу, адже він жодного опору у поверненні майна не чинив.
Скаржник зауважує, що якщо б Позивач звернувся до Відповідача у належні строки (до закінчення дії договору 31.01.2022 або хоча б до дати окупації місцезнаходження майна - 10.03.2022), його б майно було належним чином повернуте.
Попри аргументи відсутності складу цивільного правопорушення, пов'язаного із відшкодуванням збитків за договором, Відповідач вважає, що він взагалі не був зобов'язаний відшкодовувати ці збитки, оскільки положення самого договору безоплатного зберігання майна №19 від 28.12.2021 і ЦК України, не передбачають відповідальності зберігана за понадстрокове зберігання майна і його втрату у цей термін. Суд першої інстанції невірно розтлумачив положення договору, в поєднанні із нормами ЦК України, чим допустився неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідач погоджується з судом першої інстанції, що на правовідносини пов'язані із договором безоплатного зберігання майна №19 від 28.12.2021 розповсюджується Параграф 1 Глави 66 Підрозділу І Розділу III П'ятої Книги ЦК України “Загальні положення про зберігання».
В силу положень ч. 1, 2 ст. 938 ЦК України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, установленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
В договорі чітко встановлений термін зобов'язань Відповідача по зберіганню майна і забезпеченню його схоронності та термін можливості вимагати від Відповідача повернення майна.
Так, відповідно до п. 2.1.1. Договору, Поклажодавець має право у будь-який час протягом терміну дії Договору вимагати від Зберігача повернення Майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або його частини).
Згідно з п. 2.2.2. Договору, Поклажодавець зобов'язаний прийняти від Зберігача майно до закінчення строку дії Договору.
За п. 2.3.2. Договору, Зберігач зобов'язаний зберігати Майно протягом терміну дії Договору з дотриманням усіх необхідних умов, що забезпечують збереження і непошкодження майна.
Відповідно до п. 2.3.8. Договору, зберігач зобов'язаний повернути Поклажодавцю Майно, що було передано на зберігання, а також на першу вимогу Поклажодавця повернути Майно, навіть якщо строк зберігання, зазначений в п. 6.1. цього Договору не закінчився.
За приписами п. 6.1. Договору, він набирає чинності з дня його підписання Сторонами та діє до 31.01.2022.
Відповідно до п. 6.4. Договору, закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.
Отже Договором чітко установлені зобов'язання Відповідача зберігати майно і нести відповідальність за його втрату чи неповернення саме на строк дії Договору. На Позивача же покладений обов'язок забрати майно до закінчення строку дії Договору.
З системного аналізу п. 2.3.8. і п. 6.1. Договору можна дійти до висновку, що строк зберігання майна збігається із строком дії Договору. Тобто, як строк дії договору, так і строк зберігання майна визначений до 31.01.2022.
Скаржник наполягає, що Товариство не може відповідати за збереження майна після закінчення строку його зберігання (після 31.01.2022), ба-більше Товариство не має нести відповідальність за втрату цього майна, яка відбулась після закінчення строку його зберігання з вини інших осіб (окупацією регіону і його викраденням).
Таким чином, суд першої інстанції не правильно застосував норми матеріального права в частині визначення строку зберігання товару за безоплатного зберігання майна №19 від 28.12.2021, який виходячи із тлумачення договору є тотожним строку дії договору, і, як наслідок, відповідальності Відповідача за неповернення майна за вимогою Позивача, яка надійшла через півтора року після закінчення строку його зберігання за Договором.
Також скаржник зазначає про попередній (орієнтований) розмір витрат Відповідача у справі становить 5 398,7 гривень судового збору і 24 000,00 гривень, витрат Відповідача на послуги професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, докази витрат на правничу допомогу будуть подані суду і Позивачеві, у передбачені процесуальним законодавством строки.
Згідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 29.10.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.11.2024 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 905/715/24. Доручено Господарському суду Кіровоградської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 905/715/24.
12.11.2024 матеріали справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2024 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Макреалгрупп" про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.07.2024 у справі № 905/715/24. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Макреалгрупп" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.07.2024 у справі № 905/715/24. Зупинено дію оскаржуваного рішення на час розгляду апеляційної скарги. Визначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
28.11.2024 від позивача/Відділу освіти та соціально-гуманітарної роботи Шахівської сільської ради Покровського району Донецької області до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про те, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного ними договору безоплатного зберігання майна № 19 від 28.12.2021 року.
На підставі договору безоплатного зберігання майна № 19 від 28.12.2021 року сторонами складено Акт передачі-приймання майна від 28.12.2021 року, з якого вбачається, що Відділом освіти та соціально-гуманітарної роботи Шахівської сільської ради (поклажодавцем) передано, а ТОВ «Макреалгрупп» прийнято на зберігання наступне майно: вугілля кам'яне марки ДГ 13-100 в кількості 42 тони, ціна за 1 тонну - 6200,00 гривень з ПДВ, на загальну суму 260400,00 гривень з ПДВ; вугілля кам'яне марки ГЖП 25-100 в кількості 15 тон, ціна за 1 тонну - 6200,00 гривень з ПДВ, на загальну суму 93000,00 гривень з ПДВ; вугілля кам'яне марки ДГ 13-100 в кількості 35 тон, ціна за 1 тонну - 6200,00 гривень з ПДВ, на загальну суму 217000,00 гривень з ПДВ. Загальна вартість майна, переданого на безоплатне зберігання складає 570400,00 гривень, в тому числі ПДВ 95066,67 гривень; якість майна відповідає вимогам ДСТУ, технічним умовам та сертифікатам якості виробника; претензії до кількості та якості майна у зберігача ТОВ «Макреалгрупп» відсутні.
Відповідно до п. 2.3.4 договору безоплатного зберігання майна № 19 від 28.12.2021 року зберігач ТОВ «Макреалгрупп» зобов'язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього; майно (частина майна) має бути поставлене протягом 10 робочих днів з моменту отримання зберігачем вимоги від поклажодавця, в якій вказується кількість майна та місце його поставки.
Відповідно до п. 6.1 договору безоплатного зберігання майна № 19 від 28.12.2021 року - договір набирає чинності з дня підписання сторонами та діє до 31.01.2022 року.
Згідно ст. 948 ЦК України поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.
Відповідно до ст. 949 ЦК України, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості; річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей; зберігач зобов'язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі.
Січень 22 р. - 39,3 тони; Лютий 22 р. - 14 тон
Частина майна, що прийнята на зберігання згідно договору № 19 від 28.12.2021 року, однак не повернута ТОВ «Макреалгрупп» ані в граничний строк дії правочини (п. 6.1 - договір діє до 31.01.2022 року), ані станом на дату пред'явлення позову до суду - кам'яного вугілля марки ДГ 13-100 в кількості 38,7 тон на загальну суму 239940,00 гривень (з розрахунку 1 тонна - 6200,00 гривень)
22 лютого 2024 року Відділ освіти та соціально-гуманітарної роботи Шахівської сільської ради надіслав на юридичну адресу (Кіровоградська область, м. Мала Виска, вул. Залізнична, 10) лист-претензію з повідомленням із вимогою повернути кошти за майно, що передано на зберігання згідно договору № 19 від 28.12.2021 року.
Відповідач ТОВ «Макреалгрупп» не відреагував на лист-претензію, кошти Відділу освіти та соціально-гуманітарної роботи не повернув.
Вищевикладені обставини справи свідчать, що зобов'язання за договором № 19 від 28.12.2021 року в частині повернення переданого на зберігання майна позивача за першою вимогою останнього відповідач ТОВ «Макреалгрупп» всупереч ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України не виконав.
Позивач вважає, що позовні вимоги Відділу освіти та соціально-гуманітарної роботи Шахівської сільської ради щодо зобов'язання ТОВ «Макреалгрупп» стягнути кошти за неповернуте майно, а саме 239940,00 (двісті тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот сорок) гривень (з розрахунку 1 тонна - 6200,00 гривень) за 38,7 тон кам'яного вугілля марки ДГ 13-100, переданого на зберігання згідно договору № 19 від 28.12.2021 року - є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Просить, в задоволені апеляційної скарги ТОВ «Макреалгрупп» до Відділу освіти та соціально-гуманітарної роботи Шахівської сільської ради про скасування рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.07.2024 року у справі № 905/715/24 - відмовити.
29.11.2024 від ТОВ «Макреалгрупп»/відповідача до ЦАГС надійшло клопотання про долучення доказів судових витрат і стягнення цих витрат з позивача за результатом апеляційного перегляду судового рішення, яким просить стягнути з позивача на користь відповідача витрати на послуги професійної правничої допомоги у сумі 24000,00 грн. Долучає: договір № 44 від 17.10.2024, рахунок № 44 від 17.10.2024, додаткову угоду від 01.11.2024, платіжну інструкцію № 51 від 25.11.2024, додаткову угоду від 25.11.2024, детальний опис від 29.11.2024, ордер на надання правничої допомоги.
29.11.2024 від ТОВ ТОВ «Макреалгрупп» до ЦАГС надійшла заява про поворот виконання рішення, яким просить за результатами розгляду справи здійснити поворот виконання наказу Господарського суду Кіровоградської області від 14.08.2024 по справі № 905/715/24, виданого на виконання рішення Господарського суду Кіровогрдської області від 16.07.2024 по справі № 905/715/24, шляхом стягнення з Відділу освіти та соціально-гуманітарної роботи Шахівської сільської ради Покровського району Донецької області на користь Товаритства з обмеженою відповідальністю «Макреалгрупп» 13787,3 грн.
Ухвалою суду від 14.03.2025 колегія суддів визнала за необхідне дозволити позивачу та відповідачу подати додаткові пояснення по справі №905/715/24.
21.03.2025 від позивача до ЦАГС надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено про те, що Відділу освіти та соціально-гуманітарної роботи Шахівської сільської ради Покровського району Донецької області інформація про втрату майна, що знаходилось на відповідальному зберіганні у ТОВ «Макреалгрупп» стала відома 29.11.2023 під час судового засідання Господарського суду Кіровоградської області (суддя Закурін М.К.) так, після початку бойових дій в Донецькій області територія паливного складу за адресою: Донецька область, Волноваський район, смт Ольгинка, вул Привокзальна, 35 А перейшла під контроль загарбників. Доступ на територію складу власник не має. Посилаючись на форс-мажорі обставини, ТОВ «Макреалгрупп» відмовилось повертути майно, яке знаходилось на зберіганні. Після відмови за рішенням суду у поверненні майна Відділ освіти та соціально-гуманітарної роботи Шахівської сільської ради Покровського району Донецької області вирішив подати позов про повернення коштів за втрачене майно, враховуючи, що ТОВ «Макреалгрупп» продовжує свою діяльність і спроможне повернути зазначену у позові суму.
21.03.2025 від позивача до ЦАГС надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги до 10 000,00 грн, оскільки витрати відповідача на професійну правничу допомогу адвоката у даній справі є завищеними.
24.03.2025 від ТОВ «Макреалгрупп» до ЦАГС надійшла заява щодо виконання ухвали ЦАГС від 14.03.2025. Товариство долучає копію заяви від 10.10.2022 вих № 7/10 про вчинення кримінального правопорушення за ч 1 ст 185 ККУ; копію заяви від 25.11.2022 вих № 25/11 про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань заяву від 23.11.2022 про вчинення кримінального правопорушення за ч. 1 ст 185 ККУ; копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження 12022121010003078, дата реєстрації провадження (виділення матеріалів розслідування) 12.10.2022; копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань номер кримінального провадження 12022121010003506, дата реєстрації провадження (виділення матеріалів досудового розслідування) 25.11.2022.
03.04.2025 від відповідача до ЦАГС надійшло клопотання, яким долучає до матеріалів справи відповідь на адвокатський запит від 02.04.2025 з додатком - витягом з ЄРДР по об'єднаному КП № 12022052630000161 від 24.02.2022. Просить поновити строк на надання доказів, оскільки докази отримані відповідачем у відповідь на адвокатський запит значно пізніше кінцевого строку визначеного ухвалою суду від 14.03.2025. Так, у відповідь Служба безпеки України зазначила, що станом на теперішній час кримінальні провадження № 12022121010003506 та № 12022121010003078, відкритих за заявами ТОВ "Макреалгруп" об'єднані в кримінальне провадження № 2022052630000161 від 24.02.2022 за ч. 1-2 ст 438 КК України, а заяви ТОВ "Макреалгруп" визначені в витягу за порядковими номерами 875 і 1040.
Згідно ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, що стосуються фактів, викладених в апеляційній скарзі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.
Господарським судом Кіровоградської області та Центральним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
28.12.2021 між Відділом освіти та соціально - гуманітарної роботи Шахівської сільської ради (далі - Поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Макреалгрупп" (далі - Зберігач) укладено договір безоплатного зберігання майна №19 (далі - Договір) (а.с. 8-9).
Відповідно до п. 1.1. Договору Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на безоплатне зберігання Майно:
- вугілля кам'яне марки ДГ 13-100, у кількість 42 тони, ціна за 1 тону - 6200, загальна вартість 260 400,00 грн,
- вугілля кам'яне марки ГЖП 25-100, у кількість 15 тон, ціна за 1 тону - 6200, загальна вартість 93 000,00 грн,
- вугілля кам'яне марки ДГ 13-100, у кількість 35 тон, ціна за 1 тону - 6200, загальна вартість 217 000,00 грн.
Загальна вартість Майна, переданого на безоплатне зберігання складає 570 400,00 грн, в т.ч. ПДВ 95 066,67 грн.
Факт передачі майна на зберігання засвідчується актом приймання - передачі (п. 1.3 Договору).
Згідно з п. 1.4. Договору майно, що передається, зберігається на паливному складі за адресою: Донецька область, Волноваський район, смт. Ольгинка, вул. Привокзальна, 35а.
Відповідно до п.п. 2.1.1 п. 2.1 Договору Поклажодавець має право у будь-який час протягом дії Договору вимагати від Зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або його частини).
Крім того, відповідно до п.п 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3, 2.3.4, 2.3.8 п. 2.3. Договору, Зберігач зобов'язаний прийняти майно на зберігання відповідно до акту приймання-передачі; зберігати майно протягом терміну дії договору з дотриманням усіх необхідних умов, що забезпечують збереження і не пошкодження майна; нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна у відповідності із цим Договором та чинним законодавством України з моменту одержання майна від Поклажодавця та до моменту його повернення Поклажодавцеві; повернути майно Поклажодавцеві за першою вимогою останнього; майно (частина майна) має бути поставлене протягом 10 робочих днів з моменту отримання Зберігачем вимоги від Поклажодавця, в якій вказується кількість майна та місце його поставки; вимога може бути надіслана як в сканованому вигляді на електронну адресу Зберігача з наступним підтвердженням по пошті або за допомогою факсимільного зв'язку з наступним підтвердженням по пошті, так і у вигляді оригіналу документу, надісланого поштою; повернути Поклажодавцю майно, що було передано на зберігання, а також на першу вимогу Поклажодавця повернути майно, навіть якщо строк зберігання, зазначений в п. 6.1 цього Договору, не закінчився.
Згідно з п. 2.6 Договору Зберігач зобов'язаний у разі кількісних та якісних втрат майна - відшкодувати усі збитки Поклажодавцю.
Пунктом 3.1 Договору визначено, що зберігання майна за договором є безоплатним.
Відповідно до розділу 6 Договору цей Договір набирає чинності з дня його підписання Сторонами та діє до 31.01.2022. Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.
Договір скріплений підписами сторін.
На виконання умов Договору, позивач, згідно з актом приймання-передачі майна від 28.12.2021 до Договору, передав відповідачу на зберігання майно: вугілля кам'яне марки ДГ 13-100 у кількість 42 тони, ціна за 1 тону - 6 200,00 грн, загальна вартість 260 400,00 грн; вугілля кам'яне марки ГЖП 25-100 у кількість 15 тон, ціна за 1 тону - 6 200,00 грн, загальна вартість 93 000,00 грн; вугілля кам'яне марки ДГ 13-100 у кількість 35 тон, ціна за 1 тону - 6200,00 грн, загальна вартість 217 000,00 грн.
Даний акт підписано сторонами Договору (а.с. 9, зворотна сторона).
За твердженням позивача, зобов'язання за договором №19 від 28.12.2021 відповідачем (зберігачем) виконано частково, а саме на вимогу позивача (Поклажодавця) повернуто частину переданого на зберігання майна, а саме: в січні 2022 - 39,3 тон кам'яного вугілля на загальну суму 243 660,00 грн; в лютому 2022 - 14 тон кам'яного вугілля на загальну суму 86 800,00 грн.
Однак частина майна (кам'яне вугілля марки ДГ 13-100 в кількості 38,7 тон на загальну суму 239 940,00 грн (з розрахунку 1 тонна - 6200,00 грн), що прийнято на зберігання, згідно з договором №19 від 28.12.2021, ТОВ "Макреалгрупп" ані в граничний строк дії договору, ані станом на дату пред'явлення позову до суду не повернута Відділу освіти та соціально-гуманітарної роботи Шахівської сільської ради Покровського району Донецької області.
Позивач стверджує, що 27.06.2023 Відділом освіти та соціально-гуманітарної роботи Шахівської сільської ради Покровського району Донецької області на офіційну електронну адресу ТОВ "Макреалгрупп" надіслано лист-претензію вих. №198 від 27.06.2023 із вимогою повернути решту (залишок майна), що передано на зберігання згідно з договором №19 від 28.12.2021.
10.07.2023 вдруге Відділ освіти та соціально-гуманітарної роботи Шахівської сільської ради Покровського району Донецької області надіслав на юридичну адресу лист-претензію із вимогою повернути решту (залишок майна), що передано на зберігання згідно з договором №19 від 28.12.2021, яке згідно з трек-номером 8500406030735 отримано ТОВ "Макреалгрупп" 18.07.2023.
Відповідач відповіді на претензію не надав, майно не провернув.
Враховуючи зазначене, позивач звернувся з даним позовом до суду про відшкодування вартості майна переданого на зберігання з відповідача.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що сторони належним чином виконали умови Договору в частині передачі-приймання на зберігання майна. Відповідач майно Поклажодавцю (позивачу) на його вимогу не повернув, що є протиправною поведінкою з боку відповідача. Відповідачем не на надано суду доказів виконання свого обов'язку з повернення наданого на зберігання майна позивача, відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з покладенням на відповідача судових витрат у відповідності до ст. 129 ГПК України.
Колегія суддів не погоджується з даним висновком з огляду на наступне.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.
Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Статтею 509 Цивільного Кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Із змісту Договору №19 від 28.12.2021 вбачається, що на його підставі між сторонами виникли правовідносини зберігання.
Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.
Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання; якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення; якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (частини 1-3 статі 938 ЦК України). Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (частина 1 статті 942 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджується те, що сторони належним чином виконали умови Договору в частині передачі-приймання на зберігання майна. Так, позивач, згідно з актом приймання-передачі майна від 28.12.2021 до Договору, передав відповідачу на зберігання майно: вугілля кам'яне марки ДГ 13-100 у кількість 42 тони, ціна за 1 тону - 6 200,00 грн, загальна вартість 260 400,00 грн; вугілля кам'яне марки ГЖП 25-100 у кількість 15 тон, ціна за 1 тону - 6 200,00 грн, загальна вартість 93 000,00 грн; вугілля кам'яне марки ДГ 13-100 у кількість 35 тон, ціна за 1 тону - 6200,00 грн, загальна вартість 217 000,00 грн.
Даний акт підписано сторонами Договору (а.с. 9, зворотна сторона).
За твердженням позивача, зобов'язання за договором №19 від 28.12.2021 відповідачем (зберігачем) виконано частково, а саме на вимогу позивача (Поклажодавця) повернуто частину переданого на зберігання майна, а саме: в січні 2022 - 39,3 тон кам'яного вугілля на загальну суму 243 660,00 грн; в лютому 2022 - 14 тон кам'яного вугілля на загальну суму 86 800,00 грн.
Однак частина майна (кам'яне вугілля марки ДГ 13-100 в кількості 38,7 тон на загальну суму 239 940,00 грн (з розрахунку 1 тонна - 6200,00 грн), що прийнято на зберігання, згідно з договором №19 від 28.12.2021, ТОВ "Макреалгрупп" ані в граничний строк дії договору, ані станом на дату пред'явлення позову до суду не повернута Відділу освіти та соціально-гуманітарної роботи Шахівської сільської ради Покровського району Донецької області.
Колегія суддів звертає увагу, що у договорі сторони не визначили строку зберігання, а безпосередньо договір уклали зі строком його дії до 31.01.2022 (докази його продовження сторони не надали), при фактичному зберіганні вугілля і після закінчення цього строку.
Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (частина 1 статті 949 ЦК України).
Позивач стверджує, що 27.06.2023 Відділом освіти та соціально-гуманітарної роботи Шахівської сільської ради Покровського району Донецької області на офіційну електронну адресу ТОВ "Макреалгрупп" надіслано лист-претензію вих. №198 від 27.06.2023 із вимогою повернути решту (залишок майна), що передано на зберігання згідно з договором №19 від 28.12.2021.
10.07.2023 вдруге Відділ освіти та соціально-гуманітарної роботи Шахівської сільської ради Покровського району Донецької області надіслав на юридичну адресу лист-претензію із вимогою повернути решту (залишок майна), що передано на зберігання згідно з договором №19 від 28.12.2021, яке згідно з трек-номером 8500406030735 отримано ТОВ "Макреалгрупп" 18.07.2023.
Відповідач відповіді на претензію не надав, майно не провернув.
Судом встановлено, що згідно з п. 1.4. Договору майно, що передається, зберігається на паливному складі за адресою: Донецька область, Волноваський район, смт. Ольгинка, вул. Привокзальна, 35А.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 Ольгинська селищна територіальна громада Волноваського району Донецької області тимчасово окупована з 10.03.2022.
При дослідженні апеляційної скарги судом встановлено, що 12.09.2023 до Господарського суду Кіровоградської області подано позовну заяву Відділом освіти та соціально-гуманітарної роботи Шахівської сільської ради Покровського району Донецької області до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКРЕАЛГРУПП» про зобов'язання повернути 38,7 т кам'яного вугіллі марки ДГ 13-100 на загальну суму 239 940,00 гривень, шляхом його доставки за адресою: с. Золотий Колодязь, вул. Шкільна, 6, Покровського району Донецької області; переданого за договором безоплатного зберігання майна № 19 від 28.12.2021.
Так, судовим рішенням у справі № 905/1083/23 встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у Реєстрі зареєстровано кримінальне провадження 12022121010003078 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКРЕАЛГРУПП» за фактом вторгнення військовослужбовців Російської Федерації на територію підприємства за адресою: Донецька область, Волноваський район, смт Ольгинка, вул. Привокзальна, 35а; та викрадення кам'яного вугілля.
Посилаючись на той факт, що місце зберігання майна з 10.03.2022 знаходиться в окупації, а також на обставину викрадення майна росіянами суд зазначив, що наведене вказує на неможливість Товариства починаючи з 10.03.2022 передати майно Відділу освіти через військову окупацію території місяця його зберігання.
Суд відмітив, що Товариство на час розгляду справи в суді не володіє спірним майном через його заволодіння іншими особами, а тому вимоги про зобов'язання повернути його Відділу освіти не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.
Як наслідок, рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 29.11.2023 у справі № 905/1083/23 у задоволенні позовних вимог Відділу освіти відмовлено у повному обсязі.
Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Відтак, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду Кіровоградської області від 29.11.2023 у справі № 905/1083/23, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
Апеляційний суд, беручи до уваги встановлені обставини справи та оцінюючи наведені докази та доводи сторін, виснував, що суд першої інстанції передчасно визнав обставину неповернення майна, як невиконання умов договору, а отже як протиправну поведінку Відповідача, адже, як зазначалося вище, існували обставини, а саме окупація території зберігання і викрадення окупантами майна, які виключали вину та протиправну поведінку Товариства в неповерненні майна за договором зберігання.
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 ст. 22, ст. 611, ч. 1 ст. 623 ЦК України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Цій нормі кореспондує ч. 2 ст. 20 ГК України.
Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
При розгляді відповідних правовідносин слід виходити з того, що ЦК України закріплено загальний принцип повного відшкодування збитків, що випливає з ч. 3 ст. 22 ЦК України, котрою визначено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до ч. 4 вказаної статті на вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під яким розуміються заходи впливу на порушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні або правові наслідки.
За приписами ст. 607 ЦК України, зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Зокрема слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювана є причиною, а збитки, які завдано особі - наслідком такої протиправної поведінки (постанова Верховного Суду від 27.08.2020 по справі №916/477/18).
Колегія суддів вважає, що про протиправну поведінку у правовідносинах за договором безоплатного зберігання майна №19 від 28.12.2021 не йдеться, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, Товариство не заперечувало права Відділу освіти отримати із зберігання майно, проте в умовах окупації регіону (Ольгинської селищної територіальної громади Воноваського району Донецької області), зробити це неможливо.
До того ж, що за змістом договору, він припинив свою дію 31.01.2022, однак, Позивач почав звертатись з вимогами до Відповідача про повернення майна лише в червні-липні 2023, усвідомлюючи, що майно знаходиться на окупованій території Донецької області.
Виходячи із вищевикладеного, Відповідачем не допущено протиправної поведінки і як наслідок, відсутня його вина у неповерненні майна Позивачу, адже він опору у поверненні майна не чинив.
Колегія суддів також зазначає про те, що в договорі чітко встановлений термін зобов'язань Відповідача по зберіганню майна і забезпеченню його схоронності та термін можливості вимагати від Відповідача повернення майна.
Так, відповідно до п. 2.1.1. Договору, Поклажодавець має право у будь-який час протягом терміну дії Договору вимагати від Зберігана повернення Майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або його частини).
Згідно з п. 2.2.2. Договору, Поклажодавець зобов'язаний прийняти від Зберігана майно до закінчення строку дії Договору.
За п. 2.3.2. Договору, Зберігач зобов'язаний зберігати Майно протягом терміну дії Договору з дотриманням усіх необхідних умов, що забезпечують збереження і непошкодження майна.
Відповідно до п. 2.3.8. Договору, зберігач зобов'язаний повернути Поклажодавцю Майно, що було передано на зберігання, а також на першу вимогу Поклажодавця повернути Майно, навіть якщо строк зберігання, зазначений в п. 6.1. цього Договору не закінчився.
За приписами п. 6.1. Договору, він набирає чинності з дня його підписання Сторонами та діє до 31.01.2022.
Відповідно до п. 6.4. Договору, закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.
Отже, Договором чітко установлені зобов'язання Відповідача зберігати майно і нести відповідальність за його втрату чи неповернення саме на строк дії Договору. На Позивача покладений обов'язок забрати майно до закінчення строку дії Договору.
Верховний Суд у постановах від 15.04.2020 у справі № 643/14079/17 та від 21.11.2023 у справі № 906/435/22 у вирішенні питання застосуванні означених вище норм у сукупності (стаття 225 ГК України та частини другої статті 950, статті 951 ЦК України) зазначив таке: ".. тлумачення вказаних норм свідчить, що договір зберігання може укладатися із зберігачем чи професійним зберігачем. При цьому, правовий статус (зберігач чи професійний зберігач) впливає на ті обставини, які виключають відповідальність зберігача (професійного зберігача) за втрату речі. Кваліфікуючою ознакою професійного зберігача є те, що особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності. Тобто така діяльність має здійснюватися особою, яка є підприємцем, систематично. За загальним правилом, за втрату речі, під час строку зберігання, зберігач відповідає, якщо: відбулося порушення обов'язку повернути поклажодавцеві у схоронності річ; поклажодавцеві завдано збитків у вигляді втрати речі; наявний причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) зберігача і негативними наслідками, що виявились результатом таких дій (бездіяльності); вини зберігача у настанні щодо речі негативних наслідків, яка проявилась у будь-якій формі, тобто умислу чи необережності зберігача до невиконання чи неналежного виконання своїх обов'язків. Натомість професійний зберігай має довести наявність, що втрата речі сталася внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігай, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. У всіх інших випадках, навіть якщо вини професійного зберігача немає, він зобов'язаний відшкодувати збитки поклажодавцеві. У разі якщо зберігання здійснюється зберігачем після закінчення строку зберігання, то зберігач відповідає лише за наявності його умислу або грубої необережності. Розмір збитків завданих втратою речі зберігачем має доводитися поклажодавцем (кредитором)".
Таким чином, суд першої інстанції не правильно застосував норми матеріального права в частині визначення строку зберігання товару за договором майна №19 від 28.12.2021 безоплатного зберігання майна, який виходячи із умов договору є тотожним строку дії договору, і, як наслідок, відповідальності Відповідача за неповернення майна за вимогою Позивача, яка надійшла через півтора року після закінчення строку його зберігання за Договором.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано суду доказів виконання свого обов'язку з повернення наданого на зберігання майна позивача та задоволення позовних вимог є передчасним.
У даному випадку позов Відділу освіти та соціально-гуманітарної роботи Шахівської сільської ради Покровського району Донецької області є необґрунтованим та передчасним.
Апеляційним господарським судом не встановлено правових підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Рішення суду першої інстанції у даній справі не відповідає усім вказаним вимогам.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно частин 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).
Згідно статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Висновок Господарського суду Кіровоградської області про задоволення позовних вимог свідчить про неповне з'ясування судом обставини, що мають значення у даній справі.
При цьому, висновки викладені судом в оскаржуваному рішенні, не відповідають встановленим обставинам справи, а тому наявні підстави для його скасування та ухвалення нового рішення - про відмову у задоволенні позову.
Доводи, викладені апелянтом - Товариством з обмеженою відповідальністю "Макреалгрупп" - у апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження під час апеляційного провадження, судом апеляційної інстанції враховуються, як обґрунтовані та підставні, що є наслідком задоволення його апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Макреалгрупп" слід задовольнити, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.07.2024 у справі № 905/715/24 - скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову про стягнення з відповідача вартості майна переданого на зберігання у розмірі 239 940,00 грн.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.
Щодо заяви про поворот виконання рішення.
Розглянувши дану заяву та додані до неї документи, колегія суддів зазначає наступне.
Поворот виконання рішення, постанови - це процесуальна дія, яка полягає в повному або частковому відновленні первісного становища відповідача в разі зміни або скасування рішення з прийняттям нового рішення про повну або часткову відмову в позові. Мета повороту виконання рішення - приведення відносин, що склалися між сторонами, у відповідність з новим судовим рішенням шляхом усунення наслідків скасованого повністю або частково рішення.
Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.
Сама назва інституту поворот виконання вказує на те, що скасований судовий акт має бути дійсно виконаний і дійсно мають настати несприятливі наслідки для Відповідача.
Поворот виконання рішення, постанови регламентовано ст. 333 ГПК України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 333 ГПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним ), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони ( ч. 5 ст. 333 ГПК України ).
Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 16.07.2024року у даній справі, позов задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Макреалгрупп" на користь Відділу освіти та соціально-гуманітарної роботи Шахівської сільської ради Покровського району Донецької області кошти у розмірі 239 940,00 грн вартості майна переданого на зберігання, а також 2 684,00 грн судового збору.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Макреалгрупп в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 915,10 грн.
14 серпня 2024 року у справі № 905/715/24 на виконання рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.07.24 у справі № 905/715/24 - було видано наказ про примусове виконання рішення, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Макреалгрупп" (вул. Залізнична 10, м. Мала Виска, Кіровоградська область, 26200, код ЄДРПОУ 36835488) на користь Відділу освіти та соціально-гуманітарної роботи Шахівської сільської ради Покровського району Донецької області (вул. Чернявського, 14, с. Шахове, Покровський район, Донецька область, 85050, код ЄДРПОУ 44027079) кошти у розмірі 239 940,00 грн вартості майна переданого на зберігання, а також 2 684,00 грн судового збору.
04.10.2024 приватним виконавцем Роткевич І.В. відкрито виконавче провадження з виконання наказу № 905/715/24, виданий 14.08.2024.
04.10.2024 приватним виконавцем Роткевич І.В. винесено постанову про арешт коштів боржника.
Приватним виконавцем І.В. Роткевич були здійснені грошові стягнення з ТОВ «МАКРЕАЛГРУПП» на виконання оскаржуваного рішення Господарського суду Кіровоградської області. Загальна сума стягнутих сум становить 137807,3 гривень, що підтверджується платіжними інструкціями №76212832 від 30.10.2024 на суму 52000,00 гривень (списано з рахунку Товариства в АТ "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК), №76212832 від 07.10.2024 на суму 24554,97 гривень (списано з рахунку Товариства в АТ "РАЙФФАЙЗЕНБАНК") і №76212832 від 07.10.2024 на суму 61252,33 гривень (списано з рахунку Товариства в АТ "БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ").
Отже, враховуючи, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт часткового примусового виконання боржником рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.07.2024, яке у подальшому скасовано Центральним апеляційним господарським судом згідно даної постанови, а також приймаючи до уваги, що за наслідками апеляційного перегляду справи №905/715/24 у задоволенні позову Відділу освіти та соціально-гуманітарної роботи Шахівської сільської ради Покровського району Донецької області відмовлено повністю, суд дійшов висновку про задоволення заяви ТОВ «Макреалгрупп» про поворот виконання рішення в частині стягнення з ТОВ «Макреалгрупп» на користь Відділу освіти та соціально-гуманітарної роботи Шахівської сільської ради Покровського району Донецької області 137 807.3 грн.
Щодо судових витрат пов'язаних з апеляційним переглядом судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, в апеляційній скарзі зазначено, зокрема, про попередній (орієнтований) розмір витрат Відповідача у справі становить 5 398,7 гривень судового збору і 24 000,00 гривень, витрат Відповідача на послуги професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.
29.11.2024 від ТОВ «Макреалгрупп» до ЦАГС надійшло клопотання про долучення доказів судових витрат і стягнення цих витрат з позивача за результатом апеляційного перегляду судового рішення, яким просить стягнути з позивача на користь відповідача витрати на послуги професійної правничої допомоги у сумі 24000,00 грн. Долучає: договір № 44 від 17.10.2024, рахунок № 44 від 17.10.2024, додаткову угоду від 01.11.2024, платіжну інструкцію № 51 від 25.11.2024, додаткову угоду від 25.11.2024, детальний опис від 29.11.2024, ордер на надання правничої допомоги.
Розглянувши заяву представника відповідача/скаржника про стягнення з позивача витрат на послуги професійної правничої допомоги у розмірі 24 000,00 грн, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (ч. 2 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (див пункт 169 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
Матеріалами справи підтверджується, що між Адвокатським об'єднанням «АСТРА ЛІБЕРТА» (Адвокатське об'єднання) з однієї сторони і Товариством з обмеженою відповідальністю «МАКРЕАЛГРУПП» (Клієнт) з іншої, укладено договір про надання правничої допомоги №44 від 17.10.2024.
Пунктом 1.1. Договору №44 передбачено, що Клієнт доручає, а Адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правничу допомогу у справі №905/715/24 та з питань виконання судового рішення, ухваленого у цій справі.
Згідно з п. 4.1. Договору №44, Клієнт сплачує за послуги, що передбачені п. 2.1. цього Договору, грошові кошти в сумі 24 000,00 гривень, в строки і порядку визначеному цим Договором. Ця сума вважається фіксованим розміром адвокатського гонорару згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Пунктом 4.1.1. Договору №44 передбачена грошова сума в 7 000,00 гривень, яка оплачується Клієнтом впродовж 3 робочих днів із дня підписання цього Договору.
Пунктом 4.1.2. Договору №44 передбачена грошова сума в 17 000,00 гривень, яка оплачується впродовж 3 робочих днів із дня відкриття апеляційного провадження.
Пунктом 4.1.3. Договору №44 помилково було зазначене додаткове грошове зобов'язання Клієнта, що було скасоване на підставі додаткової угоди від 01.11.2024.
На виконання Договору №44 ТОВ «МАКРЕАЛГРУПП» було здійснено оплату послуг в розмірі 17 000,00 гривень, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією. Щодо грошових зобов'язань по сплаті 7 000,00 гривень сторонами укладено додаткову угоду від 25.11.2024 згідно з якою строк виконання цього зобов'язання відстрочується до 31.12.2025.
Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч. ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20.
До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З огляду на викладене, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України колегія суддів не вбачає підстав для присудження на користь відповідача всі його витрати на професійну правову допомогу.
Як зазначено вище, відповідач заявив про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу вартість яких складає 24 000,00 грн.
Зазначене не суперечить вимогам законодавства, зокрема положенням Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Однак, такий розмір вартості адвокатських послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у встановленому розмірі з іншої сторони. В будь-якому разі розмір витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Підставою оплати наданої правничої допомоги клієнту за умовами договору є фактичне її надання, що має бути підтверджено належними та допустимими доказами, які б підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону наданих послуг, їх справжність, економічну вигоду й ділову мету. Без цього неможливо перевірити факт надання правової допомоги та встановити обґрунтованість і правомірність її оплати. Наведена правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №916/1830/19.
Так, в детальному описі наданих послуг АО «Астра Ліберта» ТОВ «Макреалгрупп» при розгляді ЦАГС справи № 905/715/24 за договором про надання правничої допомоги № 44 від 17.10.2024: розмір гонорару становить 24 000,00 грн і включає: - ознайомлення з матеріалами справи суду першої інстанції; - складання апеляційної скарги і заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження та направлення їх суду і позивачу; - складення заяви про поворот виконання рішення та направлення її суду і позивачу; консультування клієнта про хід розгляду справи.
При цьому, колегія суддів враховує правовий висновок, викладений в п 3.50 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19:
«Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Таким чином, беручи на себе обов'язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов'язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов'язків клієнта.
Всупереч вимог чинного законодавства, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували розмір та обґрунтованість витрат на оплату послуг адвоката, який приймав участь у справі, через що неможливо встановити час, витрачений адвокатом на надання правничої допомоги, а також вирішити питання обґрунтованості розміру цих витрат та його пропорційності предмету спору.
Заявлений розмір витрат у сумі 24 000,00 грн колегія суддів вважає не співрозмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), обсягом наданим адвокатами послуг та виконаними роботами, ціною позову.
Колегія суддів не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі.
Враховуючи клопотання позивача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, суд апеляційної інстанції вважає, що обґрунтованою та співмірною сумою компенсації витрат на професійну правничу допомогу є 17 000,00 грн. У решті витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги у розмірі 7000,00 грн слід відмовити.
Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 234, 333, 240, 269-270, 275, 276, 281-282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Макреалгрупп" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.07.2024 у справі № 905/715/24 задовольнити.
Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.07.2024 у справі № 905/715/24 скасувати.
В позові відмовити.
Стягнути з Відділу освіти та соціально-гуманітарної роботи Шахівської сільської ради Покровського району Донецької області (вул. Чернявського, 14, с. Шахове, Покровський район, Донецька область, 85050) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Макреалгрупп" (вул. Залізнична 10, м. Мала Виска, Кіровоградська область, 26200) 5 398.65 грн - витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Макреалгрупп" про поворот виконання рішення задовольнити.
У поворот виконання рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.07.2024 у справі № 905/715/24 стягнути з Відділу освіти та соціально-гуманітарної роботи Шахівської сільської ради Покровського району Донецької області (вул. Чернявського, 14, с. Шахове, Покровський район, Донецька область, 85050) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Макреалгрупп" (вул. Залізнична 10, м. Мала Виска, Кіровоградська область, 26200) 137807.3 грн.
Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Макреалгрупп" про стягнення витрат на послуги професійної правничої допомоги - задовольнити частково.
Стягнути з Відділу освіти та соціально-гуманітарної роботи Шахівської сільської ради Покровського району Донецької області (вул. Чернявського, 14, с. Шахове, Покровський район, Донецька область, 85050) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Макреалгрупп" (вул. Залізнична 10, м. Мала Виска, Кіровоградська область, 26200) 17000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
В решті вимог клопотання відмовити.
Видачу відповідних наказів, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Кіровоградської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя М.О. Дармін