Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/338/24 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст. 307 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
15.04.2025 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 03.04.2025, якою стосовно обвинуваченого
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. П'ятихатки Пятихатського району Дніпропетровської області, громадянина України, не працюючого, із професійно-технічною освітою, одруженого, на утриманні малолітніх чи неповнолітніх дітей не має, зареєстрованй та та фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 09.11.2017 Володимир-Волинським міським судом Волинської області за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71 КК України до 6 років 4 місяців позбавлення волі,
продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 01 червня 2025 року, з визначенням застави у сумі 60560 грн.,
В провадженні Ленінського районного суду м. Кіровограда перебувають матеріали кримінального провадження, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023120000000172 від 06.02.2023, за обвинуваченням ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.225-1, ч.2 ст.307 КК України, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.
В судовому засіданні прокурор подав клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 вказавши, що ризики застосування запобіжного заходу - тримання під вартою не зменшились, враховуючи тяжкість покарання обвинувачений може ухилитися від суду. Окрім того, ОСОБА_8 раніше судимий, що свідчить про можливість вчинення іншого кримінального правопорушення. Також, існує ризик впливу на свідків, з метою зміни їх показів на свою користь.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 03.04.2025 продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід - тримання під вартою на 60 днів до 01 червня 2025 року, включно.
Визначено розмір застави у розмірі 20 /двадцяти/ прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60560 /шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят/ гривень, які необхідно внести на депозитний рахунок: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26241445, банк отримувача ДКСУ, м. Київ, код банку отримувача (МФО) 820172, рахунок отримувача UA458201720355279001000002505. Призначення платежу: забезпечення виконання рішення згідно статті 182 КПК України по справі № 12022120000000061.
В разі внесення заставодавцем визначеної в ухвалі суми застави звільнити з-під варти, зобов'язано обвинуваченого ОСОБА_8 виконувати наступні обов'язки:
- прибувати за викликом до суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
- утриматись від спілкування з іншими обвинуваченими та свідками у даному кримінальному проваджені;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду.
Попереджено обвинуваченого ОСОБА_8 , що в разі невиконання покладених на нього обов'язків внесена застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України з одночасним вирішенням питання, передбаченого ч. 10 ст. 182 КПК України.
Роз'яснено порядок та строки оскарження судового рішення.
Судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, яке у відповідності до ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років. Обвинувачений не одружений, не має на утриманні малолітніх та/або неповнолітніх дітей, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності, що є умисними, на теперішній час відбуває покарання за вироком суду.
Окрім того, обраний відносно ОСОБА_8 запобіжний захід, з урахуванням його тривалості, не виходить за межи розумного строку, відповідає характеру і тяжкості кримінальних правопорушень, в яких він обвинувачується, не надає можливості вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується, ризик щодо цього є дійсним та триваючим, а більш м'яка міра запобіжного заходу не забезпечить належну процесуальну поведінку ОСОБА_8 .
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - відмовити, обрати альтернативний запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, зокрема домашній арешт за місцем фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , поклавши на ОСОБА_8 обов'язки обвинуваченого:
- прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади,
- прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю,
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;
- не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України що є підставою для скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Як вбачається з характеристики ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор від 28.03.2024 року та довідки відділу по контрою за виконанням судових рішень ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор», строк відбування покарання ОСОБА_8 за вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 09.11.2017 року, який залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 18.04.2018 року, закінчився 6 березня 2024 року.
Окрім того, вказаними документами підтверджується той факт, що до моменту повідомлення про підозру ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, ОСОБА_8 мав 7 заохочень, що свідчить про його сумлінне ставлення до покладених на нього обов'язків і про бажання виправитись та вважав, що до нього може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, оскільки ОСОБА_8 сумлінною поведінкою та ставленням до праці довів своє виправлення.
Вказує, що судом не враховано, що ОСОБА_8 має дружину та матір. Окрім того, в матеріалах справі наявні докази того, що у разі обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту ОСОБА_8 у нього наявне житло,в якому він зареєстрований та проживав, а саме: АДРЕСА_1 , про що надано відповідну довідку в судове засідання 04.04.2024 року. Наведене підтверджує, що він налагодив міцні соціальні зв'язки.
Також, судом першої інстанції не враховано довідку № 248/24 від 23.08.2024 року, надану в судове засідання, яка підтверджує той факт, що мати ОСОБА_8 - ОСОБА_12 знаходиться на стаціонарному лікуванні та згідно довідки потребує стороннього нагляду (копії документів, що підтверджують родинні зв'язки додаються). Аналогічна довідка видана 13.03.2025 року № 102/25, згідно з якою мати ОСОБА_8 - ОСОБА_12 знаходиться на лікуванні та потребує стороннього догляду.
На сьогоднішній день кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_8 перебуває в суді 2 роки, під час розгляду якого вивчені матеріали справи, допитані свідки, допитаний ОСОБА_8 ОСОБА_10 ОСОБА_9 залишився недопитаним лише ОСОБА_11 ОСОБА_8 єдиний з обвинувачених знаходиться під вартою і надав суду ґрунтовні та послідовні пояснення з приводу обставин справи. Жодним чином впливати на свідків, які вже були допитані, він не може, а можливість переховування від суду та вчиняти нові злочини, як наведений стороною обвинувачення ризик, є лише нічим не підтвердженим припущенням.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченогоОСОБА_8 та його захисника
ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали клопотання, які надійшли на електронну адресу суду і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Колегія суддів за результатами апеляційного перегляду ухвали районного суду встановила, що зазначені вимоги кримінального закону слідчим суддею належно дотримані.
ОСОБА_8 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, тобто у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту та передачі наркотичного засобу у місця позбавлення волі, вчиненого за попередньою змовою групою осіб.
Про наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України свідчать, зокрема: протокол огляду від 08.07.2022 з додатками, висновок експерта № СЕ-19/112-22/4907-НЗПРАП від 20.07.2022, протокол про результати проведення негласних (слідчих) розшукових дій - зняття інформації з електронних комунікаційних мереж: контроль за телефонними розмовами, протокол допиту свідка ОСОБА_13 від 05.10.2022, протокол допиту свідка ОСОБА_14 від 05.10.2022, та інші докази.
На думку колегії суддів, суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність обґрунтованого обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, оскільки такий висновок підтверджується доданими до клопотання доказами, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що ОСОБА_8 міг вчинити інкриміноване йому кримінальне правопорушення.
Такий висновок також повною мірою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), відповідно до якої термін «обґрунтована підозра», зокрема викладеного у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
При цьому, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання або продовження запобіжного заходу у органу досудового розслідування або суду були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру або якій прпедявлено обвинувачення.
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті та під час винесення вироку, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_8 до вчинення злочину, що пред'явлені в обвинуваченні, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Тобто, суддя, дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, у висновках, які зробив орган досудового розслідування відносно ОСОБА_8 встановив наявність ризиків передбачених ст. 177 КПК України.
Перевіряючи доводи клопотання слідчого на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що суддя дійшов правильного висновку про їх наявність, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу підозрюваного, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність прокурором у клопотанні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні. За таких підстав, відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні, тому колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності задовольнити клопотання, оскільки прокурор в повному обсязі довів суду обставини, які виправдовують продовження обмеження права ОСОБА_8 на особисту свободу.
Доводи про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 колегією суддів не можуть бути враховані, з таких підсьтав.
Не визнання вини та тяжкість злочину у якому підозрюється ОСОБА_8 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування його від суду, вчинення нових кримінальних правопорушень.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, яке у відповідності до ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років.
Також, необхідно зазначити про те, що ОСОБА_8 раніше судимий, вчинив новий злочин під час відбування покарання.
Більш того, з обвинувального акту вбачається, що в ході досудового розслідування не встановлено обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_8 та встановлено обставину, що обрятує покарання - рецидив злочинів.
А тому, на думку колегії судді ризик переховування ОСОБА_8 від суду є реальним.
Ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Так, ОСОБА_8 усвідомлюючи тяжкість кримінального правопорушення та розуміючи міру покарання, яка може бути до нього застосована у разі ухвалення обвинувального вироку, може переховуватись суду з метою уникнення відповідальності за вчинений злочин.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 25.07.2001, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Крім того, на території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Зазначена обставина не виключає можливості здійснення підозрюваним спроб перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість його розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі надасть йому можливість залишити окуповану територію України та виїхати до російської федерації.
Також, ОСОБА_8 може вчинити інші подібні кримінальне правопорушення, оскільки досудовим розслідуванням встановлено, що останній будучи раніше судимим, відбуваючи покарання у Державній установі «Кропивницька виправна колонія № 6» вчинив нове кримінальне правопорушення, яке кваліфіковано за ч.2 ст.307 КК України.
Про наявність вказаного ризику свідчить те, що ОСОБА_8 не має на утриманні малолітніх та/або неповнолітніх дітей, та міцних соціальних зв'язків, які змогли гарантувати виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а тому у разі обрання йому більш м'якого запобіжного заходу може вчинити спроби переховування від суду та вчинити нові кримінальні правопорушення.
Окрім цього, особисте зобов'язання не може бути застосоване до обвинуваченого
ОСОБА_8 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м'яким, а кримінальне правопорушення, яке вчинив останній є особливо тяжким.
Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.
Що стосується тверджень обвинуваченого про те, що до ОСОБА_8 можливо застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту,то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
В той же час необхідно зазначити про те, що місце проживання обвинуваченого ОСОБА_8 знаходиться поза межами Ленінського районного суду м. Кіровограда, а тому з урахуванням встановлених ризик, у разі застосування до обвинуваченого запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою останній з високою імовірністю може вчинити спроби направлені як від явки до суду, а також вчинити нові кримінальні правопорушення.
З цих же підстав, колегією суддів не може бути враховано доводи захисника про наявність місця проживання обвинуваченого та матері, як підстава для зміни запобіжного заходу, оскільки вказане жодним чином не зменшує наявні ризики і ці обставини не стали йому перешкодою для вчинення нового злочину.
В той же час, у справі наявна реальна можливість обвинуваченого ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від органів досудового розслідування та/або суду шляхом залишення постійного місця проживання зумовлена наявністю можливості і засобів, в тому числі здійснення виїзду за межи території України.
З цих же підстав, колегія суддів залишає без задоволення доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить виконанням підозрюваним процесуальних обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Отже, ризики передбачені п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які мали місце та були враховані судом при обранні міри запобіжного заходу та продовженні строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати на даний час та не вичерпались і будуть продовжувати мати місце. Можливість настання ризиків безпосередньо залежить від застосування до обвинуваченого, більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт, застава.
А тому, належна поведінка ОСОБА_8 не може бути забезпечена шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду, намагатися переховуватися в іншій країні, вчиняти нові кримінальні правопорушення.
В той же час, обираючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою
ОСОБА_8 , суддя визначив заставу в у мінімальному розмірі щодо ряду тяжких злочинів, а саме 20 прожитковим мінімумам для працездатних осіб та узгоджується зі змістом ст. 182 КПК України.
В даному випадку, за вказаних обставин справи, застосування запобіжного заходу ОСОБА_8 , з визначенням застави у мінімальному розмірі щодо ряду тяжких злочинів не є надмірним.
Доказів неналежного майнового стану до суду не подано.
На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційної скарги під час апеляційного перегляду, свого підтвердження не знайшли, підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , - залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 03.04.2025, якою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 01 червня 2025 року, з визначенням застави у сумі 60560 грн., - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4