Справа № 165/3897/21 Провадження №11-кп/802/227/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
10 квітня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021030520000614 від 19 листопада 2021 року, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 11 грудня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.4 ст.186 КК України,
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Нововолинська Волинської області, українець, громадянин України, освіта професійно-технічна, не одружений, не працює, інвалідом І-ІІ групи не являється, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , судимий:
-вироком Іваничівського районного суду Волинської області від 24.12.2012 року за ч.2 ст.289, ст.75, ст.76 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з іспитовим строком 3 роки;
-вироком Залізничного районного суду міста Львова від 25.11.2015 року за ч.1 ст.186, ст.71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць, звільнений 04.07.2018 року умовно-достроково, не відбутий строк покарання 1 рік 7 місяців 13 днів,
визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15 ч.4 ст.186 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 8 місяців.
Строк покарання ОСОБА_7 рахувати з часу приведення вироку до виконання.
Зараховано до строку покарання ОСОБА_7 його попереднє ув'язнення за період з 22.12.2022 року по 16.06.2023 року включно, із розрахунку, відповідно до ч.5 ст.72 КК України - одному дню попереднього ув'язнення відповідає один день позбавлення волі.
Вироком суду вирішено долю арештованого майна та речових доказів.
Згідно вироку суду, обвинувачений ОСОБА_7 , 22.12.2022 року, приблизно о 21 годині 45 хвилин, достовірно знаючи, що згідно Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", на усій території України введено воєнний стан з 05 годині 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, в подальшому, строк дії воєнного стану на території України було продовжено з 05 годині 30 хвилин 26.03.2022 року строком на 30 діб Указом Президента України №133/2022 від 14.03.2022 року "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", який затверджений Законом України №2119-ІХ від 15.03.2022 року "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", а також строк дії воєнного стану на території України продовжено з 05 годині 30 хвилин 25.04.2022 року строком на 30 діб Указом Президента України №259/2022 від 18.04.2022 року "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", який затверджений Законом України №2212-ІХ від 21.04.2022 року "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", а також строк дії воєнного стану на території України продовжено з 05 годині 30 хвилин 25.05.2022 року строком на 90 діб Указом Президента України від 17.05.2022 року №341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", який затверджений Законом України №2263-ІХ від 22.05.2022 року "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", а також строк дії воєнного стану на території України продовжено з 05 годині 30 хвилин 25.08.2022 року строком на 90 діб Указом Президента України від 12.08.2022 року №573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", який затверджений Законом України №2500-IX від 15.08.2022 року "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", а також строк дії воєнного стану на території України продовжено з 05 годині 30 хвилин 21.11.2022 року строком на 90 діб Указом Президента України від 07.11.2022 року №757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", який затверджений Законом України №2738-IX від 16.11.2022 року "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", перебуваючи у магазині "Сім-23" №1145 ТзОВ "Клевер Сторс", розташованому в будинку №2"а" по проспекту Перемоги у місто Нововолинську, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, діючи з прямим умислом, керуючись корисливим мотивом та метою заволодіння чужим майном, шляхом вільного доступу, із торгівельних стелажів, намагався повторно таємно викрасти наступні продукти харчування: сосиски "Хот Дог" порц в/у ваг. /Дмитрук/, вагою 0,366 кг, вартістю 39,52 гривень; сардельки "Соковиті" ваг порц газ /Забіяка/, вагою 0,826 кг, вартістю 105,07 гривень; ковбасу "Оригінальна з молоком" варена 1 г порц ваг /Дмитрук/, вагою 0,608 кг, вартістю 99,96 гривень; сардельки "Королівські» в/с н/о ваг /Забіяка/, вагою 0,397 кг, вартістю 75,43 гривень; чіпси курячі "DRY CHIKEN" 50 г /Бащинський/, 1 штук, вартістю 48,06 гривень; сосиски "Молочні» ДСТУ в/г ваг. /Забіяка/, вагою 0,589 кг, вартістю 121,22 гривень; щоковину "Подільська" ваг /Бащинський/, вагою 0,336 кг, вартістю 62,86 гривень; напій с/алк. "Смак водка-лайм" 0,33 л /Оболонь/, 2 штук, вартістю 23,80 гривень за один, на загальну суму 47,60 гривень; жувальну гумку "Дірол" Уайт полунична галявина 14 г /Монделіс/, 1 штука, вартістю 11,20 гривень. Після цього ОСОБА_7 намагався непомітно покинути приміщення магазину з продуктами харчування на загальну суму 610,92 гривень. Однак, в процесі таємного викрадення чужого майна дії ОСОБА_7 були помічені відвідувачем закладу торгівлі ОСОБА_9 . Після чого ОСОБА_7 , усвідомлюючи, що його протиправні дії викриті, продовжив вчинення розпочатого кримінального правопорушення відкрито та, утримуючи в руках вказані продукти харчування, вийшов, чим намагався їх повторно відкрито викрасти. Однак, вчинивши усі дії, які він вважав необхідними для доведення злочину до кінця, кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, що не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_7 був затриманий відвідувачем ОСОБА_9 неподалік вказаного магазину.
Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.4 ст.186 КК України, а саме у закінченому замаху на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно, в умовах воєнного стану (том 3 а.с.198-204).
В поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого вважає вирок необґрунтованим і незаконним. Вважає, що судом першої інстанції неправомірно при призначенні покарання обвинуваченому враховано обставину - відсутність працевлаштування, оскільки працевлаштування є правом людини, а не обов'язком і це негативно не характеризує особу. Тим більше, що не встановлено, що ОСОБА_7 проживає на кошти, здобуті злочинним шляхом. Окрім цього негативна характеристика, подана працівником поліції, який не уповноважений на надання таких документів, і ця характеристика не відображає дійсну поведінку ОСОБА_7 серед сусідів.
Також суд вказав на задовільний стан здоров'я обвинуваченого, хоча в ухвалі цього ж суду від 16.02.2023 року зазначено, що ОСОБА_7 хворіє на гіпертонію та цукровий діабетом у важкій формі і йому необхідна дієта, що є неможливим в місцях позбавлення волі.
Вважає, що призначення максимального строку покарання у виді позбавлення волі не відповідає меті покарання.
Окрім цього, вироком суду згідно із п.2 ч.4 ст.374 КПК України не вирішено долю застави, яка була внесена як міра запобіжного заходу відносно ОСОБА_7 .
Вважає, що вирок в частині відкритого заволодіння чужим майном є необґрунтований належними і допустимими доказами, а тому є незаконною юридична оцінка дій обвинуваченого, що дана вироком суду. З обставин справи відомо, що ОСОБА_7 , виносячи товар із магазину, вважав, що діяв непомітно для інших осіб, тобто вчиняв крадіжку (ст.185 КК України), наміру вчинити грабіж (ст.186 КК України) у нього не було.
09.08.2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» № 3886-ІХ від 18.07.2024 року. А саме було внесено зміни до ст.51 КпАП України.
Вважає, що дії ОСОБА_7 необхідно перекваліфікувати на ст.ст.15, 185 КК України, як замах на викрадення чужого майна, і у зв'язку із декриміналізацією положень КК України щодо розміру викраденого майна кримінальне провадження закрити з підстави передбаченої п.4-1 ч.1 ст.284 КПК України, у зв'язку із втратою чинності законом, яким встановлювалась кримінальна відповідальність.
Просить скасувати вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 11.12.2024 року та закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 з підстав, передбачених ст.ст.5, 22, 284 КПК України (том 3 а.с.212-213).
На адресу Волинського апеляційного суду 27.02.2025 року від прокурора у кримінальному провадженні - начальника Нововолинського відділу Володимирської окружної прокуратури ОСОБА_10 надійшли заперечення на апеляційну скаргу захисника обвинуваченого. Вважає вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 11.12.2024 року законним та обґрунтованим, таким, що постановлений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Висновки суду відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Покарання відповідає особі обвинуваченого та тяжкості вчиненого злочину, призначене у відповідності до вимог Кримінального кодексу України. Доводи сторони захисту, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними та необгрунтованими. Просить апеляційну скаргу захисника обвинуваченого залишити без задоволення, а вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 11.12.2024 року щодо ОСОБА_7 - без зміни (том 3 а.с.221-225).
В судове засідання не з'явився представник потерпілого (ТзОВ "Клевер Сторс"), хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце розгляду вказаного кримінального провадження. Від нього на адресу апеляційного суду не надходило ні заяв, ні клопотань про відкладення розгляду справи. Учасники кримінального провадження, які з'явилися в судове засідання, не заперечували щодо продовження розгляду справи у відсутності представника потерпілого (ТзОВ "Клевер Сторс"). Його неприбуття не перешкоджає розгляду кримінального провадження відповідно до вимог ч.4 ст.405 КПК України.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким та в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляційної скарги; думку обвинуваченого та його захисника, які апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити; прокурора, яка заперечила доводи апеляційної скарги, просила вирок залишити без змін; перевіривши матеріали провадження, колегія суддів приходить до наступних висновків.
У відповідності з вимогами ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року: «Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Однією із загальних засад кримінального провадження, передбачених п.10 ч.1 ст.7 та ст.17 КПК України, є презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка визначає, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Апеляційний суд вважає, що висновки місцевого суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення при обставинах, встановлених вироком суду, а також правова кваліфікація його дій за ч.2 ст.15 ч.4 ст.186 КК України, ґрунтуються на зібраних по справі та перевіреними судом доказах, є обґрунтованими та належним чином мотивованими сукупністю досліджених доказів.
Мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.4 ст.186 КК України, суд першої інстанції послався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст.94 КПК України.
Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.4 ст.186 КК України, за викладених у вироку обставин, суд першої інстанції обґрунтував показаннями представника потерпілого ОСОБА_12 , свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_9 та ОСОБА_14 , а також даними, що містяться у письмових доказах.
Відповідно суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу вироку показання свідків, документальні та інші докази, яким суд дав вірну оцінку, та які є послідовними та узгоджуються між собою та в своїй сукупності повно відтворюють картину події, що спростовує доводи захисника обвинуваченого про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.4 ст.186 КК України.
Колегія суддів вважає, що показання обвинуваченого ОСОБА_7 щодо вчинення ним на його переконання таємного викрадення чужого майна, належного потерпілому, є суперечливими та нелогічними, тому викликають сумніви в їх істинності та правдивості, крім того вони не узгоджуються з дослідженими в судовому засіданні доказами. Тому до показань обвинуваченого ОСОБА_7 щодо вчинення ним таємного викрадення чужого майна суд першої інстанції віднісся критично, і сприйняв їх як спосіб захисту від пред'явленого йому обвинувачення, з чим повністю погоджується апеляційний суд.
У вироку суду зазначено, що враховуючи досліджену у судовому засіданні копію консультаційного висновку спеціаліста (том 3 а.с.149), суд прийшов до висновку, що стан алкогольного сп'яніння ОСОБА_7 під час вчинення ним інкримінованих йому дій не був настільки великим, що позбавляв його можливості чути голосно, з невеликої відстані спрямовані до нього зауваження та запитання, дослідженими у судовому засіданні відеофайлами підтверджується, що явних ознак сильного алкогольного сп'яніння у останнього не було. Даних про те, що обвинувачений страждає вадами слуху та/або зору в судовому засіданні не встановлено.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що викрадення чужого майна ОСОБА_7 розпочато як таємне, однак у подальшому його дії були викриті і він таке викрадення вже вчинив відкрито, однак свій злочинний умисел до кінця не довів з причин, які не залежали від його волі та правильно кваліфікував його дії за ч.2 ст.15 ч.4 ст.186 КК України. При цьому суд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Аналогічного змісту правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 725/2266/18.
А тому доводи апеляційної скарги захисника про перекваліфікацію дій обвинуваченого з ч.2 ст.15 ч.4 ст.186 КК України, тобто закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно, в умовах воєнного стану, на ч.4 ст.185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану, є необґрунтованими.
Водночас, щодо доводів захисника в апеляційній скарзі про те, що призначене обвинуваченому йому покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його суворості та про наявність підстав для пом'якшення покарання, то вони на думку апеляційного суду є безпідставними виходячи з наступного.
Згідно зі ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
У відповідності до ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані врахувати не тільки дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що обтяжують покарання, сукупність пом'якшуючих покарання обставин, тощо, а й особливості вчинення конкретного кримінального правопорушення, обставини та спосіб його вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.
Відповідно до ст.12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.15 ч.4 ст.186 КК України у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , відносяться до категорії тяжкого злочину.
До обставин, які відповідно до вимог ст.66 КК України, пом'якшують покарання обвинуваченого, суд першої інстанції відніс щире каяття та добровільне відшкодування завданої шкоди (том 1 а.с.78).
До обставин, які відповідно до вимог ст.67 КК України, обтяжують покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції відніс вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.
Судом першої інстанції при визначенні виду і розміру покарання обвинуваченому враховано дані про особу ОСОБА_7 , який не працює, негативно характеризується по місцю проживання (том 3 а.с.192), з 14.10.2020 року по 30.06.2023 року проживав разом із співмешканкою ОСОБА_15 без реєстрації шлюбу (том 3 а.с.194), на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває (том 3 а.с.193), має задовільний стан здоров'я (том 3 а.с.148), судимий за кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту, злочину проти власності, судимості не зняті та непогашені у встановленому законом порядку, відбував реальне покарання у виді позбавлення волі (том 3 а.с.189-190), вчинив новий тяжкий злочин, що свідчить про вперте небажання ОСОБА_7 стати на шлях виправлення.
Крім того місцевим судом при призначенні покарання ОСОБА_7 врахована думка представника потерпілого, яка висловлена у судовому засіданні, який вказав, що претензій до обвинуваченого у нього немає, шкода завдана останнім повністю відшкодована, при призначенні покарання покладається на розсуд суду.
Апеляційний суд зазначає, що позиція потерпілої сторони у судових засіданнях місцевого та апеляційного судів, щодо обрання заходу примусу не є обов'язковою для суду, натомість ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст.65 КК України.
На переконання апеляційного суду враховуючи всі обставини в кримінальному провадженні в їх сукупності, у тому числі й ті, на які посилається у своїй апеляційні скарзі захисник, яким судом першої інстанції була надана вірна оцінка, місцевий суд обґрунтовано прийшов до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, а тому покарання ОСОБА_7 призначив у виді позбавлення волі, передбаченого санкцією ч.4 ст.186 КК України з врахуванням вимог ч.3 ст.68 КК України, яке буде необхідним та достатнім для виправлення і перевиховання ОСОБА_7 , а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, і відповідатиме вимогам ст.65 КК України.
Підстав для застосування ч.1 ст.69 КК України при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції не вбачав, з чим погоджується колегія апеляційного суду
Також апеляційний суд вважає, що пом'якшити покарання ОСОБА_7 , як цього просить сторона захисту недоцільно, оскільки покарання не буде відповідати загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання буде недостатнім для досягнення мети такого покарання, не буде співмірним протиправному діянню і не може вважатися явно справедливим через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Верховний Суд неодноразово звертає увагу на те, що виправлення має на меті шляхом примусового впливу на засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність. Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що є важливим результатом застосування покарання та суттєвим показником його ефективності.
Також апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.
Стороною захисту не наведено в апеляційній скарзі інших переконливих обставин, які не враховані судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому та могли б свідчити про беззаперечну явну суворість або несправедливість призначеного покарання.
Щодо твердження захисника про неправомірне врахування місцевим судом при призначенні покарання обставини - відсутність працевлаштування обвинуваченого та негативної характеристики складеної працівником поліції відносно ОСОБА_7 , то апеляційний суд зазначає наступне.
Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 24.10.2003 року із подальшими змінами та доповненнями «Про практику призначення судами кримінального покарання», яка в абзаці 3 пункту 3 роз'яснює, що суд, досліджуючи дані про особу винного, повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи, навчання, його минуле (зокрема наявність незнятих чи непогашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
Вказаний перелік є відкритим та включає також дані, що не мають кримінально-правового значення. Обмеженість даними, що мають кримінально-правове значення, не дасть повного розуміння, перш за все, внутрішнього світу особи, яка скоїла злочин, а відповідно і причин, мотивів, мети, рівня психологічного розвитку особи, а також самого процесу формування антисуспільної спрямованості особи тощо.
Саме тому в контексті особи винного слід з'ясовувати дані, які всесторонньо характеризують особу як члена суспільства. Однак, якщо проаналізувати кожну з характеристик саме в контексті вчиненого злочину, вона так чи інакше має кримінально-правове значення.
Оскільки врахування даних про особу, які всесторонньо характеризують особу винного, дасть можливість скласти повний психологічний портрет особи та глибше проаналізувати мотиви та мету вчиненого, то тут доречним буде зазначити, що риси особи, які вона проявила під час вчинення кримінального правопорушення, необхідно розглядати в контексті всіх даних, які її характеризують,
Апеляційний суд вважає, що в даному випадку роль даних про обставини, що характеризують особу обвинуваченого, мають загальне значення та ураховувалися судом в сукупності з іншими його характеризуючими даними, передбаченими ст.65 КК України.
Крім того, сторона захисту у поданій апеляційній скарзі посилається на наявність захворювань обвинуваченого, які, на думку сторони захисту, унеможливлюють подальше утримання обвинуваченого ОСОБА_7 в умовах ізоляції від суспільства.
В той же час вказані заперечення не заслуговують на увагу апеляційного суду, оскільки наявність у обвинуваченого зазначених захворювань була предметом дослідження при розгляді кримінального провадження по суті, а неможливість перебування обвинуваченого в умовах ізоляції від суспільства спростовується відомостями, що містяться в матеріалах справи, зокрема відомостями, наданими Філією ЦОЗ ДКВС України у Волинській та Рівненській областях (том 1 а.с.96).
Щодо доводів апелянта про те, що вироком суду не вирішено долю застави, яка була внесена як міра запобіжного заходу відносно ОСОБА_7 , апеляційний суд зазначає, що матеріали провадження не містять будь-яких документальних підтвердженнь внесення відповідної застави, не надано таких і стороною захисту під час апеляційного розгляду скарги. Крім того особа, яка внесла заставу, має право звернутися до суду з відповідним клопотання про попернення такої на стадії виконання судових рішень (ст.537 КПК України).
Усі доводи захисника обвинуваченого, які викладені в апеляційній скарзі, і були надані ним та його довірителем під час апеляційного розгляду провадження, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони були враховані судом першої інстанції та відповідно не спростовують висновків місцевого суду і не дають жодних підстав для зміни оскаржуваного вироку, як про це просить апелянт.
А тому апеляційний суд не знаходить підстав для скасування вироку з мотивів, наведених в апеляційній скарзі захисника.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 419 КПК України Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 11 грудня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.4 ст.186 КК України, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Головуючий:
Судді: