Справа № 162/1104/20 Провадження №11-кп/802/134/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
10 квітня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю
секретарів судового засідання - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
прокурора - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
захисників обвинуваченого - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
представника потерпілого - ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020030140000197 від 30.08.2020 року, за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Камінь-Каширської окружної прокуратури ОСОБА_12 на вирок Любешівського районного суду Волинської області від 14 жовтня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121, ч.2 ст.146 КК України,
Даним вироком ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_1 , з професійно-технічною освітою, непрацюючого, одруженого, на утриманні має двох дітей, несудимого,
визнано невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні за ч.2. ст.146 КК України та виправдано на підставі п.1 ч.1 ст.373 КПК України у зв'язку з недоведеністю, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.
ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 (дев'ять) років.
Початок строку відбування покарання рахувати з дня набрання цим вироком законної сили.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_13 до обвинуваченого ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_13 500 (п'ятсот) тисяч гривень моральної шкоди.
Вироком суду вирішено долю речових доказів.
Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь держави 1307 (одну тисячу триста сім) гривень 60 копійок процесуальних витрат за залучення експерта.
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_13 10000 (десять тисяч) гривень процесуальних витрат на правову допомогу.
Продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, починаючи з 14.10.2024 року, до дня набрання вироком законної сили, але не більше як на 60 днів до 12.12.2024 року.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК України у строк покарання ОСОБА_8 зарахувати строк попереднього ув'язнення з розрахунку день за день: з 30.08.2020 року по 09.06.2023 року; з 29.01.2024 року по день набрання цим вироком законної сили.
Згідно вироку суду, обвинувачений ОСОБА_8 приблизно о 20 годині 29.08.2020 року, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння в урочищі Лагуна на березі озера Люб'язь, що навпроти будинку № 23 по вулиці Двірській у селі Люб'язь Любешівського району Волинської області, на ґрунті ревнощів під час конфлікту з ОСОБА_14 , з метою умисного заподіяння тілесних ушкоджень та помсти за моральну образу, умисно кулаками обох рук завдав приблизно 5-6 ударів в обличчя потерпілого. Коли ОСОБА_14 присів, а згодом впав, ОСОБА_8 , усвідомлюючи, що цим заподіює потерпілому особливо сильний фізичний біль і моральні страждання, завдав йому ще 5-6 ударів ногами у різні ділянки тіла, в тому числі в область тулуба, верхніх і нижніх кінцівок, голови.
Приблизно о 22 годині 29.08.2020 року, переїхавши на автомобілі «Фольксваген Пасат», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в урочище Дамба між селами Люб'язь і Підкормілля Любешівського району Волинської області, продовжуючи свої протиправні дії, направлені на спричинення тілесних ушкоджень з метою помсти, усвідомлюючи, що цим заподіює потерпілому особливо сильний фізичний біль і моральні страждання, ОСОБА_8 кулаками обох рук завдав потерпілому приблизно 5-6 ударів в обличчя. Коли ОСОБА_14 впав, ОСОБА_8 продовжив його бити ногами, завдавши приблизно 10 ударів в різні ділянки тіла потерпілого.
Таким чином, ОСОБА_8 за викладених вище обставин завдав ОСОБА_14 не менше 25 ударів та заподіяв потерпілому тілесні ушкодження у вигляді забійної рани лівої верхньої повіки, забійної рани правої вушної раковини, забійної рани спинки носа, забійної рани в ділянці правого кута рота, забійної рани в правій бічній ділянці живота, забійної рани в правій клубовій ділянці, синця в ділянці лівої очниці, синця в ділянці правої очниці, крововиливів в слизову оболонку верхньої та нижньої губ, перелому кісток носа, переривчастого синця передньої поверхні грудної клітки зліва з множинними лінійними саднами, переривчастого синця в ділянці передньої поверхні грудної клітки справа, синця по задньо-бічній поверхні грудної клітки справа, синця в ділянці задньої поверхні грудної клітки зліва, синця в ділянці передньої черевної стінки, синця в ділянці попереку зліва, синця в ділянці нижньої третини лівого передпліччя, садна по тильній поверхні лівої кисті, синця в ділянці правого надпліччя, п'яти синців в ділянці правого плеча, синця в ділянці правого ліктьового суглобу, крововиливів в м'які покрови голови збоку їх внутрішньої поверхні в обох лобних ділянках, крововиливів в обидва скроневі м'язи, крововиливів в місцях фіксації грудинно-ключично-соскоподібних м'язів та в тканину самого лівого грудинно-ключично-соскоподібного м'язу, переломів 3, 4, 6 ребер справа по середньоключичній лінії та 8 ребра справа по передній пахвинній лінії, переломів 8, 9 ребер зліва по лопатковій лінії та 10, 11 ребер зліва по біляхребтовій лінії з крововиливами в міжреберні м'язи та м'язи грудної клітки в місцях переломів, забоїв з крововиливами лівої легені, розтрощення крила правої клубової кістки, які призвели до розвитку травматичного шоку тяжкого ступеня, та відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень і в цьому випадку призвели до настання смерті ОСОБА_14 .
Таким чином, ОСОБА_8 своїми діями, що виразились у заподіяні ОСОБА_14 умисного тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого способом, що має характер особливого мучення та спричинило смерть потерпілого, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.121 КК України.
Суд визнав доведеним обвинувачення та кваліфікував дії ОСОБА_8 за ч.2 ст.121 КК України у заподіянні ОСОБА_14 умисного тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого способом, що має характер особливого мучення та спричинило смерть потерпілого.
Органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався у тому, що він приблизно о 22 годині 29.08.2020 року, перебуваючи в урочищі Лагуна на березі озера Люб'язь, що у селі Люб'язь Любешівського району, навпроти будинку № 23 по вулиці Двірській, після нанесених численних ударів в різні ділянки тіла потерпілого ОСОБА_14 , спричинивши цим особливо сильний фізичний біль і моральні страждання та подолавши таким чином волю потерпілого до опору, будучи в стані алкогольного сп'яніння, здійснюючи намір на незаконне позбавлення волі людини, діючи за попередньою змовою з особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, схопили потерпілого під руки і підвели його до автомобіля «Фольксваген Пасат», реєстраційний номер НОМЕР_1 , де примусово помістили потерпілого у багажник цього транспортного засобу, створивши зовнішні перешкоди для вільного пересування ОСОБА_14 .
ОСОБА_8 , діючи за попередньою змовою з особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, перевезли потерпілого ОСОБА_14 в багажнику автомобіля «Фольксваген Пасат», реєстраційний номер НОМЕР_1 , незважаючи на фізичні страждання від такого поміщення, обумовлені утриманням в умовах, які позбавляли зору, слуху, просторової орієнтації, до урочища Дамба, що на відстані приблизно 1,5 км від попереднього місця і розташоване між селами Люб'язь і Підкоромілля Любешівського району, де його витягнули з багажника автомобіля, та ОСОБА_8 з метою продовження своїх умисних протиправних дій направлених на спричинення тілесних ушкоджень, наніс ОСОБА_14 декілька ударів кулаками рук в різні частини тіла.
Продовжуючи злочинну діяльність, ОСОБА_8 , діючи за попередньою змовою з особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, вкотре силоміць затягнули ОСОБА_14 до багажника автомобіля «Фольксваген Пасат», реєстраційний номер НОМЕР_1 , незважаючи на фізичні страждання від такого поміщення, обумовлені утриманням в умовах, які позбавляли зору, слуху, просторової орієнтації, перевезли до домогосподарства останнього по АДРЕСА_2 та залишили його біля стіжка соломи.
Таким чином, ОСОБА_8 органом досудового розслідування обвинувачується у незаконному позбавленні волі потерпілого ОСОБА_14 за попередньою змовою групою осіб, тоюто вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.146 КК України.
Вироком суду ОСОБА_8 визнано невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні за ч.2. ст.146 КК України та виправдано на підставі п.1 ч.1 ст.373 КПК України у зв'язку з недоведеністю, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.
У вироку зазначено, що суд дійшов до переконання, що прокурори у судовому засіданні не довели обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_8 за ч.2 ст.146 КК України, а викладені у фабулі обвинувачення обставини у цій частині є припущеннями (том 8 а.с.48-57).
В поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого вказує на те, що вирок суду в частині виправдання ОСОБА_8 за ч.2 ст.146 КК України та вирішення цивільного позову не оскаржується. Вважає, що вирок підлягає зміні, у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок суворості.
Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_8 щодо пред'явленого обвинувачення за ч.2 ст.121 КК України вину визнав в повному обсязі, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, жаліє про вчинене, попросив вибачення у потерпілого та добровільно частково відшкодував завдані збитки потерпілому. Його підзахисний після вчинення злочину зробив для себе відповідні висновки, які засуджують його попередню поведінку і він дуже шкодує про вчинене.
Між тим, ОСОБА_8 є одруженим, має на утриманні двох неповнолітніхдітей, вперше притягується до кримінальної відповідальності.
Вказує на те, що захист не може погодитись із висновками суду першої інстанції про те, що відсутня така пом'якшуюча обставина покарання ОСОБА_8 , як добровільне відшкодування завданої шкоди, адже його підзахисний частково відшкодував завдані збитки потерпілому. У ОСОБА_8 є щонайменше дві обставини, що пом'якшують його покарання. На його думку, з врахуванням вищевказаних обставин, суд першої інстанції міг би призначити покарання ОСОБА_8 за вчинений ним злочин із застосуванням положень ст 69 КК України.
Просить вирок Любешівського районного суду Волинської області від 14.10.2024 року відносно засудження ОСОБА_8 змінити, а саме призначити останньому покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст.69 КК України, а саме призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років (том 8 а.с.61).
В поданій апеляційній скарзі прокурор вказує на те, що при постановленні вироку, згідно якого судом першої інстанції ОСОБА_8 визнано невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні за ч.2 ст.146 КК України та виправдано на підставі п.1 ч.1 ст.373 КПК України у зв'язку з недоведеністю, що вчинено кримінальне правопорушення в якому обвинувачується особа, не дотримано вимог Кримінального процесуального закону, а викладені у вироку мотиви прийняття такого рішення (висновки) не відповідають фактичним обставинам, встановленим під час судового розгляду вказаного кримінального провадження.
Відповідно до висновку комісійної судово-медичної-криміналістичної експертизи від 23.01.2023 року (том 5 а.с.115-134) кожне окреме виявлене у громадянина ОСОБА_14 тілесне ушкодження саме по собі не мало ознак небезпеки для життя в момент його спричинення, проте у сукупності вищевказані тілесні ушкодження (враховуючи їх множинність та масивність) призвели до виникнення у підекспертного травматичного шоку. Розвиток і поглиблення якого, а також відсутність своєчасного надання кваліфікованої медичної допомоги в подальшому, призвели до настання смерті останнього.
Враховуючи характер, кількість та анатомічну локалізацію виявлених у ОСОБА_14 тілесних ушкоджень можна судити, що для їх утворення необхідно не менше 25 (двадцять п'ять) контактів з травмуючим предметом (предметами). Смерть ОСОБА_14 настала від травматичного шоку, який розвинувся як наслідок отриманої ним сукупності тілесних ушкоджень.
Крім цього, у своєму рішенні суд першої інстанції, для обгрунтування висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_8 за ч.2 ст.146 КК України послався на докази, наведені у вироку, зокрема показання свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , однак не зіставив їх і не проаналізував з точки зору належності, допустимості й достатності. Зокрема, судом першої інстанції взято до уваги, що свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , а також обвинувачений ОСОБА_8 показали, що потерпілий ОСОБА_14 сів у багажник автомобіля добровільно, з власної волі, оскільки мав брудний одяг.
Разом з цим судом не враховано, що свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , а також обвинувачений ОСОБА_8 перебувають в дружніх стосунках, такі показання надали з метою уникнення відповідальності за скоєне, тому до їх показань в цій частині слід ставитись критично.
В показаннях обвинуваченого ОСОБА_8 існують розбіжності, але судом першої інстанції не надано цьому оцінку. Зокрема, під час судового розгляду ОСОБА_8 стверджував, що потерпілому сісти в салон автомобіля не дозволив свідок ОСОБА_15 . В той жечас під час слідчого експерименту, проведеного 01.09.2020 року з ОСОБА_8 (том 3 а.с.139-147), ОСОБА_8 показав, що саме він запропонував ОСОБА_14 сісти у багажник автомобіля, як перший раз - після вживання спиртного в урочищі Лагуна на березі озера Люб'язь, так і в друге - в урочищі Дамба між селами Люб'язь і Підкормілля. Під час слідчого експерименту ОСОБА_8 стверджував, що він і підводив ОСОБА_14 до багажнику автомобіля.
Крім цього, призначене ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст.121 КК України у виді 9 років позбавлення волі, не можна вважати достатнім для виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, внаслідок м'якості. Вважає, що судом першої інстанції під час призначення покарання ОСОБА_8 недостатньою мірою взято до уваги та оцінено всіх обставин, передбачених ст.65 КК України. Належним чином не враховано, що потерпілий ОСОБА_13 не пробачив ОСОБА_8 скоєного, наполягав на призначенні максимальної міри покарання, заподіяні збитки ОСОБА_8 потерпілому не відшкодовано.
Просить вирок Любешівського районного суду Волинської області від14.10.2024 року відносно ОСОБА_8 скасувати та ухвалити новин вирок, яким ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.2 ст.146 КК України та обрати міру покарання:
за ч.2 ст.121 КК України - 10 років позбавлення волі;
за ч.2 ст.146 КК України - 5 років позбавлення волі;
На підставі ч.1 ст.70 КК України остаточну міру покарання обрати шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - 10 років позбавлення волі. У решті вирок залишити без зміни (том 8 а.с.78-84).
На адресу Волинського апеляційного суду 04.02.2025 року від прокурора надійшли зміни та доповнення до апеляційної скарги. Вказує на те, що подана апеляційна скарга підтримується, однак на даний час виникла необхіднічть внести до неї доповнення та зміни.
Звертає увагу на те, що при постановленні вироку у даній справі суд вийшов за межі обвинувачення, фактично змінивши кількість нанесених потерпілому ОСОБА_14 ударів, зазначивши їх загальну кількість не менше 25, з посиланням на висновок комісійної судово-медичної експертизи № 2 від 23.01.2023 року, при цьому додатково зазначивши кваліфікуючу ознаку «заподіяння особиливо фізичного болю та моральних страждань» при нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_8 потерпілому в урочище «Дамба», яка не інкримінувалася останньому органом досудового розслідування, чим погіршив правове становище останнього.
Поряд з цим не взято до уваги показання обвинуваченого згідно яких більшість ударів, а саме близько 15-20, які завдавали ОСОБА_18 особливо фізичного болю та моральних страждань, обвинувачений наніс саме в урочище «Лагуна», що відповідно і було встановлено в обвинувальному акті органом досудового розслідування із зазначенням вищевказаної кваліфікуючої ознаки.
Згідно показань, наданих в суді та під час слідчого експерименту за участі обвинуваченого в урочище «Дамба» ним було нанесено близько 10-15 ударів, а тому підстав для зазначення ознаки «заподіяння особливо фізичного болю та моральних страждань» під час нанесення не було, при цьому судом не наведено мотивів констатації останніх.
Також, згідно даних ЄРДР встановлено, що суддя ОСОБА_1 розглядав матеріали щодо вчинення ОСОБА_15 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, за наслідками чого було ухвалено постанову від 22.01.2021 року про закриття провадження на підставі п.1 ст.247 КпАП України. Таким чином судді ОСОБА_1 ще до початку розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_8 стали відомі певні докази чи факти стосовно справи, яка розглядається, що слугувало підставами для самовідводу судді у даному кримінальному провадженні, оскільки вказані обставини викликають сумнів в справедливості та об'єктивності судді, та свідчить про наявність істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме ухвалення судового рішення незаконним складом суду.
Крім цього суд першої інстанції в порушення вимог ч.4 ст.374 КПК України при ухваленні вироку та вирішення долі речових доказів відповідно до ст.100 КПК України не прийняв рішення щодо скасування арешту, накладеного на них ухвалою слідчого судді Любешівського районного суду Волинської області від 02.09.2020 року.
Просить вирок Любешівського районного суду Волинської області від14.10.2024 року відносно ОСОБА_8 скасувати та ухвалити новин вирок, яким ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.2 ст.146 КК України, та обрати міру покарання:
-за ч.2 ст.121 КК України - 10 років позбавлення волі;
-за ч.2 ст.146 КК України - 5 років позбавлення волі;
На підставі ч.1 ст.70 КК України остаточну міру покарання обрати шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - 10 років позбавлення волі.
У резолютивній частині вироку вказати про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Любешівського районного суду Волинської області від 02.09.2020 року.
В решті вирок суду залишити без змін (том 8 а.с.123-129).
В судове засідання не з'явився потерпілий ОСОБА_13 , хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце розгляду вказаного кримінального провадження. Від нього на адресу апеляційного суду не надходило ні заяв, ні клопотань про відкладення розгляду справи. Учасники кримінального провадження, які з'явилися в судове засідання, не заперечували щодо продовження розгляду справи у відсутності потерпілого ОСОБА_13 . Його неприбуття не перешкоджає розгляду кримінального провадження відповідно до вимог ч.4 ст.405 КПК України.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким та в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляційних скарг; думку обвинуваченого та його захисника, які свою апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити, а в задоволенні апеляційної скарги прокурора просили відмовити; прокурора, яка заперечила доводи апеляційної скарги захисника, просила задовольнити апеляційну скаргу прокурора; представника потерпілого, яка заперечила доводи двох апеляційних скарг, просила вирок суду першої інстанції залишити без змін; перевіривши матеріали провадження, колегія суддів приходить на наступних висновків.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто в тому числі ухвалене з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 цього Кодексу, з наведенням належних та достатніх мотивів і підстав його ухвалення.
Законним є судове рішення, постановлене за умови правильного застосування кримінального закону і дотримання при проваджені у справі кримінально-процесуального закону.
Проте, оскаржуваний вирок суду щодо ОСОБА_8 вказаним вище вимогам кримінального процесуального закону в повній мірі не відповідає.
Доводи прокурора про те, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 розглянуто незаконним складом суду є слушними з огляду на таке.
Для забезпечення вимог процесуальної форми щодо недопущення сторонніх впливів на прийняття процесуальних рішень у кримінальному процесі України законодавцем закріплено інститут самовідводу, відводу, який передбачає інструменти для усунення упередженої службової особи від здійснення розслідування та судового розгляду кримінального провадження, сприяє підвищенню рівня довіри громадськості до суду та винесених ним рішень.
До обставин, що виключають участь судді (слідчого судді) в кримінальному провадженні та забезпечують неупередженість суддів відноситься така підстава для самовідвід, відвід, як недопустимість їх повторної участі у кримінальному провадженні (ст.76 КПК України). Закріплена в даній статті недопустимість повторної участі судді у кримінальному провадженні спрямована на те щоб запобігти можливій необ'єктивності та упередженості судді, пов'язаній із захистом права кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При цьому наявність безсторонності повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. За об'єктивним критерієм визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб'єктивного критерію особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Щодо об'єктивного критерію слід визначити, чи існували переконливі факти, які би могли свідчити про його безсторонність. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими.
Відповідно до приписів п.4 ч.1 ст.75 КПК України суддя не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.
Згідно норм ч.1 ст.80 КПК України, за наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, суддя зобов'язаний заявити самовідвід.
З практики ЄСПЛ випливає, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи навіть тоді, коли у стороннього спостерігача лише могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Вітчизняне законодавство, зокрема ст.15 Кодексу суддівської етики, затвердженої XI черговим з'їздом суддів України від 22.02.2013 року передбачає, що суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи.
Тобто, якщо особисто судді стали відомі певні обставини або факти, які потенційно можуть вплинути на прийняття ним рішення по справі або викликати у сторін сумніви в справедливості та об'єктивності судді, останній має заявити самовідвід.
В ході розгляду справи апеляційним судом встановлено, що суддя ОСОБА_1 розглядав матеріали справи щодо вчинення ОСОБА_15 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України.
Колегією суддів досліджено матеріали справи № 162/1201/20 щодо вчинення ОСОБА_15 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України. За результатами розгляду даної справи постановою судді Любешівського районного суду Волинської області від 22.01.2021 року провадження у справі відносно ОСОБА_15 за ч.1 ст.130 КпАП України закрито на підставі п.1 ст.247 КпАП України.
Під час судового розгляду даного протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_15 за ч.1 ст.130 КпАП України суддею ОСОБА_1 досліджувались письмові докази, долучені до нього та допитувався ОСОБА_15 , свідки ОСОБА_17 , ОСОБА_16 та ОСОБА_19 .
Предметом вказаного адміністративного правопорушення був факт керування ОСОБА_15 29.08.2020 року в стані алкогольного сп'яніння автомобілем «Фольксваген».
Додатками до протоколу відносно ОСОБА_15 за ч.1 ст.130 КпАП України були виділені копії матеріалів з кримінального провадження № 12020030140000197, зареєстрованого за фактами нанесення тілесних ушкоджень та незаконного позбавлення групою осіб волі потерпілого ОСОБА_18 , зокрема копії їх протоколів допитів зі змістом наданих щодо вказаних обставин показань.
Під час апеляційного розгляду кримінального провадження встановлено, що судом під час судового розгляду справи про адміністративне правопорушення останні були безпосередньо досліджені під час судового розгляду та допитані ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які являються свідками у даному кримінальному провадженні.
Обставини перевезення потерпілого ОСОБА_18 у автомобілі «Фольксваген», належному ОСОБА_15 29.08.2020 року є предметом доказування у даному кримінальному провадженні, оскільки обвинувачений ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121 та ч.2 ст.146 КК України, зокрема в незаконному позбавленні волі потерпілого ОСОБА_18 , вчиненому за попередньою змовою групою осіб, яке виразилось у перевезенні останнього ОСОБА_8 у багажнику автомобіля «Фольксваген», належному ОСОБА_15 29.08.2020 року у селі Любязь Любешівського району.
Таким чином судді ОСОБА_1 ще до початку розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_8 стали відомі певні докази чи факти стосовно справи, яка розглядається, що слугувало підставами для відводу судді у даному кримінальному провадженні.
Наведене свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і вказує на ухвалення вироку стосовно ОСОБА_8 незаконним складом суду, що відповідно до вимог п.2 ч.2 ст.412 КПК України, є безумовною підставою для скасування судового рішення.
Згідно із вимогами ст.409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи у суді першої інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Частиною 1 статті 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили або могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Положеннями п.2 ч.2 ст.412 КПК України визначено, що судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо: - судове рішення ухвалено незаконним складом суду.
А згідно положень п.1 ч.1 ст.415 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляду в суді першої інстанції, якщо встановлено порушення, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 частини другої статті 412 цього Кодексу.
З огляду на наведене, вирок суду першої інстанції не можна визнати законним та обґрунтованим, він підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, під час якого суду першої інстанції необхідно розглянути дану справу з дотриманням вимог КПК України та постановити законний та обґрунтований вирок.
Положеннями п.6 ч.1 ст.407 КПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Відповідно до ч.2 ст.415 КПК України призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
Скасовуючи вирок суду через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів не входить в обговорення інших доводів апеляційних скарг.
З огляду на викладене вирок суду підлягає скасуванню та призначенню нового розгляду даного кримінального провадження в суді першої інстанції.
Внаслідок скасування оскаржуваного вироку та призначення нового розгляду провадження в суді першої інстанції апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості щодо розгляду решти апеляційних вимог, що обумовлює часткове задоволення апеляційних скарг і вони підлягають перевірці при новому судовому розгляді кримінального провадження.
У зв'язку із скасуванням вироку суду через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, та відповідно до положень ч.2 ст.415 КПК України, якими встановлено, що призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання, апеляційний суд в обговорення вини і кваліфікації дій ОСОБА_8 не входить.
Під час нового розгляду даного кримінального провадження в суді першої інстанції, місцевому суду необхідно усунути вказані порушення кримінального процесуального закону, слід ретельно, використовуючи усі процесуальні можливості, здійснити перевірити доводів апеляційної скарги захисника, апеляційної скарги прокурора з доповненнями, після чого з урахуванням усіх обставин і вимог кримінального процесуального закону, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини, ухвалити законне, обґрунтоване і належним чином вмотивоване судове рішення.
Згідно ухвали Волинського апеляційного суду від 26.11.2024 року обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили (том 8 а.с.71-72).
Враховуючи вимоги ст.404 КПК України та беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини у справах «Едуард Шабалін проти Росії» (рішення ЄСПЛ від 16.10.2014 року) і «Руслан Яковенко проти України» (рішення ЄСПЛ від 04.09.2015 року) про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення та у контексті даного кримінального провадження, не вирішуючи наперед питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_8 , з метою попередження ризику його переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки він не може не усвідомлювати імовірність повторного визнання його вини за висунутим йому обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.121, ч.2 ст.146 КК України, одне з яких відноситься до категорії тяжких злочинів, апеляційний суд вважає за необхідне продовжити ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 412, 415 КПК України, апеляційний суд-
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Камінь-Каширської окружної прокуратури ОСОБА_12 задовольнити частково.
Вирок Любешівського районного суду Волинської області від 14 жовтня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121, ч.2 ст.146 КК України, скасуватита призначити новий судовий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 08 червня 2025 включно.
Головуючий:
Судді: