Справа № 761/1028/24
Провадження № 2/761/1856/2025
(Заочне)
15 квітня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Матвєєвої Ю.О.
при секретарі: Каніковського Б.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, -
Позивач звернулася до суду з даним позовом, просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову та до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування позову, позивачка зазначила, що у шлюбі з відповідачем у них народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після припинення фактичних шлюбних відносин, дитина проживає разом з позивачкою та знаходиться на її повному утриманні. Як зазначила позивачка, вона зі свого боку прикладає усі зусилля для забезпечення потреб дитини, але їх не вистачає для повного забезпечення потреб їх спільної з відповідачем дитини. У свою чергу відповідач, який є батьком дитини, з часу припинення фактичних шлюбних відносин не приймає повної участі у матеріальному забезпеченні дитини всім необхідним для належного її розвитку та виховання. При цьому, як вказує позивачка, відповідач може надавати матеріальну допомогу дитині. Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від батьківського обов'язку утримувати доньку та забезпечувати її матеріально з огляду на вищевикладені обставини, позивачка просить суд задовольнити пред'явлені вимоги у повному обсязі.
01.01.2024 року до суду надійшла зазначена цивільна справа та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2024 року була передана до провадження судді Макаренко І.О.
Згідно розпорядження керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва Зборщік А.О. щодо повторного автоматизованого розподілу справи №01-08-70 від 19.02.2025 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2025 року в провадження судді Матвєєвої Ю.О. надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Ухвалою від 20.02.2025 р. відкрито провадження у даній справі, розгляд якої вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін та призначено судове засідання.
Позивач до судового засідання не з'явився, але надав до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти винесення заочного рішення.
Судом вживались заходи стосовно повідомлення відповідача про розгляд справи.
Так, у призначені судові засідання відповідач не з'явився, поштові відправлені, направлені на його адресу повернулися на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Крім того, на офіційному веб-сайті Шевченківського районного суду міста Києва було розміщено оголошення про виклик у судове засідання відповідача.
Враховуючи те, що відповідач у встановлений строк відзив на позовну заяву не надав, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч.8 ст. 178 ЦПК України.
У відповідності до вимог ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у справі доказів, проти чого не заперечував представник позивача.
Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Стаття 263 ЦПК України, передбачає, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Судом встановлені такі факти та їм правовідносини.
10.03.2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, який був зареєстрований Рахівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рахівському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), актовий запис №47, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .
Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , видане відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції м. Києва, актовий запис № 1834, свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 .
Судом установлено, що сторони проживають окремо, дитина проживає разом з матір'ю. Позивачка несе витрати по її утриманню, тому не має достатніх коштів для забезпечення першочергових витрат по задоволенню потреб дитини, а саме: матеріальних витрат на оздоровлення, відпочинок, витрат на забезпечення життєдіяльності.
Відповідно до закону батьки зобов'язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання, а лише враховується судом при визначенні розміру стягуваних аліментів.
Так, відповідно до статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів. 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Матеріальне становище сторін суд визначає, виходячи з вартості приналежного їм майна, рівня доходів, а також величини витрат, які вони здійснюють на утримання себе й членів своєї сім'ї. Разом з тим, суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов'язання щодо утримання.
Пункт 1 ст. 3 ч. 1 Європейської Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР № 789-ХII від 27.02.91 р. передбачає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно п. 2 - дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Пунктом 2 ст. 27 ч. 1 Європейської Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР № 789-ХII від 27.02.91 р. визначено, що батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
З огляду на те, що відповідач відомості про офіційний дохід не надав, але як батько зобов'язаний утримувати свою доньку, суд вважає обґрунтованими вимоги позивачки про стягнення аліментів.
До того ж, у відповідності до ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Тобто як відповідач так і позивач повинні утримувати своїх дітей.
Відповідно до статей 181, 182 СК України за відсутності домовленості між батьками про спосіб виконання ними обов'язку утримувати дитину розмір аліментів визначається судом з урахуванням стану здоров'я та матеріального становища дитини, стану здоров'я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатного чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інших обставин, що мають істотне значення. За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду. При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їхній розмір.
Таким чином, спір щодо витрат на утримання дитини може містити незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
Згідно зі ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі: на одну дитину - однієї чверті; на двох дітей - однієї третини; на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину (що також відповідає приписам п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
За таких обставин, оскільки судом було встановлено, що дитина проживає з позивачкою, а відповідач добровільно не допомагає дитині, при цьому, приймаючи до уваги вік, стан здоров'я та матеріальне становище дитини, суд приходить до висновку про задоволення позову, а саме вважає необхідним визначити аліменти на утримання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , які підлягатимуть стягненню з відповідача на користь позивачки, з врахуванням принципу справедливості і розумності, в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред'явлення позову, а саме з 01.01.2024 р. і до досягнення дитиною повноліття.
Крім того, в порядку, визначеному ст.ст. 133, 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Також, суд вважає за необхідне на підставі п.1 ч.1 ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.
Керуючись до ст.ст. 180-184, 191 СК України, ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 352-355, 430 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ) аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходів), щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01.01.2024 р. і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає негайному виконанню.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку він може подати протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Ю.О. Матвєєва
15 квітня 2025 року