Справа № 761/5791/20
Провадження № 2/761/2046/2023
27 квітня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Фролової І.В.,
секретаря судового засідання - Коломійця А.Д.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення від права на спадкування за законом,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення від права на спадкування за законом.
У своїй позовній заяві просила суд усунути ОСОБА_4 від спадкування за законом спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_5 .
Свою позовну заяву обґрунтувала тим, що позивачка познайомилася зі ОСОБА_5 та проживали разом. Позивачка не знала, що ОСОБА_5 не було розірвано шлю з відповідачкаю. Зауважує, що існують підстави для усунення від права на спадкування ОСОБА_4 , яка не тільки обмежила доступ до померлого ОСОБА_6 , а і вчинила дії, які опосередковано призвели до погіршення стану здоров?я померлого, оскільки, переміщення тяжкохворого з однієї лікарні до іншої не було спрямоване на створення умов для одужання або виводу хворого з тяжкого стану.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08 квітня 2020 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
03 червня 2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями щодо позовних вимог.
05 червня 2020 року на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
19 серпня 2020 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 вересня 2020 року було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2020 року було витребувано інформацію у Приватної медичної клініки «Добробут» Медичний центр та стаціонар 24/7 «Добробут».
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2020 року було закрито підготовче провадження у справі.
23 лютого 2021 року на адресу суду надійшла витребувана інформація від Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Добробут-Поліклініка».
08 вересня 2022 року на адресу суду надійшла заява представника позивача про забезпечення позову.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09 вересня 2022 року у задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено.
Позивачка зі своїм представником у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити позов.
Представник відповідача у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечував, просив відмовити.
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.
За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.
Судом було встановлено, та наведене не було спростовано самими сторонами, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На момент смерті ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі, а саме 02 листопада 1987 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , про що Шевченківським ДРАЦС у м. Києві було складно відповідний актовий запис №1098.
З витребуваної документації вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 перебував на лікуванні у закладі охорони здоров?я Товариства за адресою: м. Київ, вул. Сім?ї Ідзиковських, буд. 3, у період з 15.09.2018 р. по 16.10.2018 р.
Пацієнта було госпіталізовано до закладу охорони здоров?я з клінікою печінкової недостатності/портальної гіпертензії.
Встановлені діагнози згідно медичної документації:
Повний діагноз МКХ10:К71.7.
Основний: Цироз печінки змішаного генезу (Токсичний + вірус гепатиту В), швидкопрогресуючий, стадія С за Чайлд-Пью. Фіброз печінки F3 з переходом в F4 -METAVIR.
Ускладнення: СПОН: ДН II, печінково-ниркова недостатність, печінкова енцефалопатія.
Щодо позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За змістом ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1223 ЦК України передбачено право на спадкування, яке відповідно мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ч. 1 ст. 1261 ЦК України). У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (ч. 1 ст. 1262 ЦК України). Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1266 ЦК України). Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну (ч. 5 ст. 1266 ЦК України).
Підстави усунення від права на спадкування передбачені ст. 1224 ЦК України, зокрема, відповідно до її другої та п'ятої частин: не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині; за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Відповідно до ч. 6 ст. 1224 ЦК України положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.
Правову позицію щодо застосування ч. 2 ст. 1224 ЦК України викладено, зокрема у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 202/6309/16-ц (провадження № 61-38718св18), за змістом якої: «виходячи з аналізу цієї норми, спадкоємець, маючи корисливий умисел, вчиняє дії, результатом яких є виникнення права на спадкування або збільшення його частки у спадщині. Незважаючи на те, що частина друга цієї статті прямо не вимагає підтвердження вчинення незаконних дій спадкоємця у судовому порядку, лише судове рішення може бути легітимною підставою для встановлення факту їх умисного вчинення і, як наслідок, - про усунення спадкоємця від права на спадкування. Осіб, які усуваються від права на спадкування, називають «негідними спадкоємцями». У статті визначаються підстави та порядок усунення особи права на спадкування після конкретного спадкодавця, а не про позбавлення права бути спадкоємцем взагалі як частини цивільної правоздатності фізичної особи. Іншими словами, прийняття рішення про усунення особи від права на спадкування стосується лише чітко визначеного випадку спадкового правонаступництва і не позбавляє цю особу претендувати на спадщину після смерті інших спадкодавців».
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 750/2766/21:
«Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням, передусім, характеру поведінки відповідача.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).
Крім того, підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 02 березня 2020 року в справі № 133/1625/18, від 19 червня 2019 року в справі № 491/1111/15-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 404/2163/16-ц.
Правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку. Непред'явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 31 січня 2023 року в справі № 467/350/21».
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження перебування померлого у безпорадному стані та підтвердження того, що померлий за життя не потребував матеріальної чи фізичної допомоги за станом свого здоров'я, в тому числі, і від відповідача, не зверталися до неї з проханням допомогу, догляд та утримання.
Позивач не надав переконливих та об'єктивних доказів на підтвердження того, що померлий звертався до відповідачки з проханням про допомогу, догляд та утримання.
Крім того, позивач не надав переконливих та об'єктивних доказів на підтвердження факту ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю, а саме доказів, які б підтверджували його винну поведінку, яка б свідчила, що спадкодавець дійсно потребував додаткової постійної допомоги саме від відповідача у зв'язку із безпорадним станом, звертався за допомогою до відповідача, а остання відмовила у наданні такої допомоги.
Отже, матеріалами справи не доведено, що відповідач не вчинила умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю.
З урахуванням встановлених обставин справи, суд враховує, що лише в разі одночасного існування таких обставин, як перебування спадкодавця у безпорадному стані, умисне ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві та існування потреби спадкодавця саме у допомозі спадкоємця, за умови доведеності зазначених фактів у сукупності, спадкоємець підлягає усуненню від спадкування.
Встановивши вказані обставини, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів належними, допустимими та безспірними доказами, що є його процесуальним обов'язком в силу ст. 12, 81 ЦПК України, одночасного настання всіх передбачених ч. 5 ст. 1224 ЦК України обставин, які б давали підстави для застосування такого крайнього заходу як усунення ОСОБА_4 від права на спадкування за законом після смерті її чоловіка - ОСОБА_5 .
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Разом з тим, вказував, що це зобов'язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов'язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення від 09.12.1994 у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), п. 29, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26). Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява № 22750/02, п.п. 42-47; від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25; від 07.10.2010 у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04, п.п. 18, 19).
Таким чином, суд, вирішуючи спір між сторонами, встановив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Щодо судових витрат, суд дійшов наступних висновків.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в задоволенні позовних вимог було відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 1216, 1218, 1220, 1221, 1223, 1258, 1261, 1265, 1268, 1269, 1270, 1272 ЦК України, ст. 12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 265, 273, 280, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення від права на спадкування за законом - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників справи:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса місця проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст рішення виготовлений 09 червня 2023 року.
Суддя: