Справа №760/12601/24
Провадження №2/760/4125/25
(заочне)
16 квітня 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді Тесленко І. О.,
за участю секретаря судового засідання Бережної С.П.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення річних відсотків за позикою,
30 травня 2024 року позивач ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення річних відсотків за позикою.
Позовні вимоги обґрунтовує наступним. У 2012 році відповідач позичив у позивача 24 390 євро (під 15% річних) на умовах, визначених розпискою (Додаток 1). Позику відповідач не повернув, сплатив лише частину відсотків, і попросив збільшити суму позики. На той час (у 2016 році) підстав не довіряти боржнику у позивача не було, тому позивач погодився збільшити суму позики до загальної суми 32 000 євро (відсоткова ставка була сторонами переглянута - 14% річних), на суму якої відповідач видав нову розписку (Додаток 2). Наступне переоформлення позики (так само через неспроможність відповідача вчасно повернути раніше визначену розпискою суму позики) відбулося у 2018 році (процентна ставка була зменшена до 12% річних), цього разу відповідач запропонував забезпечити її повернення порукою свого брата, ОСОБА_4 (Додаток 3). Останнє переоформлення позики відбулося у 2020 році без зміни її суттєвих умов: 32 000 євро під 12% річних, які відповідач мав сплатити не пізніше 15.03.2023р. До цього часу відповідач позику та відсотки не повернув, однак, на відміну від попередніх років, за продовженням строку / чи переоформленням позики не звертався. Вимога про погашення заборгованості по позиці, направлена на адресу відповідача (зазначену в розписках), не була отримана відповідачем та повернулась відправнику (представнику позивача) (додаток 7). Протягом обговорення ситуації в телефонному режимі між представником позивача та відповідачем 9 травня 2024 року (050 375 1180), відповідач не висловив готовності до погашення позики та сплати процентів. Розрахунок суми позову: станом на дату цього позову, сума боргу відповідача перед позивачем по сплаті основної суми боргу становить 32 000,00 євро. За станом на дату цього позову, сума боргу відповідача перед позивачем по сплаті відсотків за позикою, з урахуванням положень п.п.12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України стосовно зупинення та продовження строків позовної давності на період карантину та воєнного стану, становить: За період з 12.03.2017(***) по 24.06.2018 за 469 днів за відсотковою ставкою 14%: (32 000/100*14)/365*469=5 756,49. За період з 25.06.2018(****) по 28.05.2024 за 2 164 дні за відсотковою ставкою 12%: (32 000/100*12)/365*2 164 = 22 766,47. Отже загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем по сплаті відсотків за позикою становить 5 756,49+22 766,47=28 522,96 євро. Позивач наразі просить стягнути частину боргу відповідача по сплаті відсотків за позикою, за період 28.05.2021 - 28.05.2024 р.р., що становить: За період з 28.05.2021 по 28.05.2024 за 1 096 днів за відсотковою ставкою 12%: (32 000/100*12)/365*1 096=11 530,52 Курс НБУ на дату позову(*****) становить 43,7590 грн. за 1 євро. Отже ця сума в гривні становить: 11 530,52х43,7590 = 504 564,02 гривень. З врахуванням наведеного просив стягнути з ОСОБА_3 суму відсотків, що складають 504 564,02 грн. та суму судових витрат позивача.
31 травня 2024 року матеріали справи надійшли в провадження судді Тесленко І.О. (Протокол автоматизованого розподілу справ між суддями від 30.05.2024 року).
Ухвалою від 05 червня 2024 року позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали.
11 червня 2024 року від позивача до суду надійшов позов про стягнення річних відсотків за позикою з додатками.
Разом з тим, суддею було встановлено, що недоліки, зазначені в Ухвалі судді Солом'янського районного суду м. Києва від 05 червня 2024 року усунені позивачем не в повному обсязі.
Ухвалою від 12 червня 2024 року позовну заяву повторно залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали.
На виконання вимог Ухвали від 12 червня 2024 року про повторне залишення позову без руху на адресу суду 20 червня 2024 року надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви. Недоліки позовної заяви усунуто.
Ухвалою від 21 червня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
Ухвалою від 27 січня 2025 року визнано обов'язковою явку представника позивача в судове засідання по даній справі, для дачі особистих пояснень та витребувано у позивача оригінали розписок від 26 липня 2012 року, 13 травня 2016 року, 25 червня 2018 року та 15 березня 2020 року для огляду судом.
Інших процесуальних дій не вчинялось.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Представник позивача в судове засідання 24 березня 2025 року з'явився, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав, які викладені в позові. Також, на виконання ухвали суду надав суду для огляду в судовому засіданні оригінали розписок.
04 квітня 2025 року на адресу суду надійшло клопотання від представника позивача в якому він просив провести судове засідання у справі призначене на 16 квітня 2025 року за відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримують повністю, включаючи, зокрема, стягнення судових витрат, а саме: судового збору в розмірі 5 045,64 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 5 500,00 грн.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом направлення судових повісток за його зареєстрованим місцем проживання, про що в матеріалах справи наявні відповідні докази.
Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Представник позивача проти винесення заочного рішення у справі не заперечував.
Суд ухвалив постановити заочне рішення згідно положень ч. 1 ст. 280 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.
Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання 16 квітня 2025 року не з'явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII, в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України; повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Заяв та / або клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами цивільно-процесуального законодавства.
Як вбачається з розписки від 26 липня 2012 року, ОСОБА_3 отримав у борг від ОСОБА_2 24 390 Євро під 15 % річних з виплатою процентів щомісяця; зобов'язався повернути борг протягом двох тижнів з моменту вимоги (а.с. 7).
Відповідно до розписки від 13 травня 2016 року, ОСОБА_3 надав цю розписку ОСОБА_2 про те, що він 13 травня 2016 року отримав на руки у борг грошові кошти в сумі 32 000 Євро, еквівалент 912 000,00 грн. під 14% річних з виплатою процентів щомісячно, кожного 27 числа; борг зобов'язався повернути в строк до 12 травня 2018 року або протягом одного місяця з моменту вимоги (а.с. 8).
Згідно до розписки від 25 червня 2018 року, ОСОБА_3 отримав у борг від ОСОБА_5 32 000 Євро під 12% річних; зобов'язався повернути вказану суму на протязі місяця з моменту вимоги або до 31 грудня 2019 року; у випадку сплати 50% відсотків суми до 1 січня 2019 року виплата відсотків за 2018 рік не здійснюється (а.с. 9).
Відповідно до розписки від 15 березня 2020 року, ОСОБА_3 надав вказану розписку ОСОБА_2 про те, що він 15.03.2020 року отримав на руки у борг гроші в сумі 32 000 Євро, еквівалент 912 000,00 грн. під 12% річних; зобов'язався повернути позику в строк до 15.03.2023 року; всі розписки, видані раніше на ім'я ОСОБА_2 втрачають свою силу (а.с. 10).
16 квітня 2024 року представником позивача на адресу відповідача була направлена вимога про погашення заборгованості по позиці (основної суми боргу та відсотків за позикою), на підтвердження чого позивачем надано до матеріалів справи вимогу від 16.04.2024 року (а.с. 27), Договір про надання правничої допомоги №26/06/23 від 26 червня 2023 року (а.с. 28 - 30), опис вкладення у цінний лист (а.с. 31), чек та накладну Укрпошти (а.с. 32), копію конверта (а.с. 33 - 34), роздруківку трекінгу з сайту Укрпошти щодо отриманн відправлення (а.с. 35 - 36).
Також судом досліджено додані до позовної заяви інформацію з державних відкритих та публічних реєстрів відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» (а.с. 13 - 26), роздруківку листування у вайбері (а.с. 96 - 101).
Інших доказів суду надано не було.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Таким чином, договір позики може бути укладений шляхом надання відповідної розписки, яка, внаслідок реального характеру договору позики є доказом не тільки факту укладення правочину, а й передання грошової суми.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України 24 лютого 2016 року у справі №6-50цс16.
Також, у постанові Верхового Суду від 31 березня 2023 року (справа № 191/2151/20) вказано, що за своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов'язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Схожі за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Таким чином, судом було встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, який підтверджує, зокрема, і передачу відповідних грошових коштів у сумі 32 000 доларів США позивачем відповідачу.
Відповідно до ч. ч. 1- 3 ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Судом в судовому засіданні було оглянуто оригінали розписок, копії яких містяться в матеріалах справи, досліджено їх зміст, встановлено що вказані оригінали перебувають у позивача та відповідачу не повернуті, що підтверджує, зокрема, те, що станом на момент розгляду справи заборгованість вказана у розписках не сплачена відповідачем позивачу у повному обсязі.
Суд враховує, що у рішенні від 16.01.2019 року (справа №373/2054/16-ц) Велика Палата Верховного Суду визнала можливість визначення грошового зобов'язання в іноземній валюті сторонами цивільно-правових угод, які виконуються на території України. Це дозволяє сторонам визначити грошовий еквівалент угоди в іноземній валюті та укладати договори позики в інших валютних одиницях, забезпечуючи таким чином широкі можливості в укладенні правочинів.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
При цьому, суд враховує, що вимога про повернення суми позики позивачем у справі не заявлена.
Також, відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.
Як вбачається зі змісту розписок, грошові кошти у позику були надані відповідачем позивачу на умовах сплати: 14% річних у період з 12.03.2027 року по 24.06.2018 рік, 12% річних у період з 25.06.2018 року по 28.05.2024 рік.
Як вбачається з розрахунку, наведеного у позовній заяві позивачем, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем по сплаті відсотків за позикою становить 28 522,96 Євро.
При цьому, позивач звернувся до суду з позовною вимогою якою просить стягнути з відповідача частину вказаного боргу, а саме: за період з 28.05.2021 по 28.05.2024 року, що становить: 11 53,52 Євро, з врахуванням курсу НБУ на дату складання позову становить 504 564,02 грн.
Розрахунок, наведений позивачем відповідачем не спростований, будь - які докази на підтвердження сплати відповідної заборгованості позивачу надані суду не були, як і не надано будь - якого контррозрахунку або іншого обґрунтування; правом надання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.
Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що взяті на себе зобов'язання за договором позики відповідач в повному обсязі не виконав, у зв'язку з чим залишилась непогашена сума позики у розмірі 32 000 Євро, а також відсотків за користування коштами, зокрема у сумі 11 530,52 Євро, яку позивач просить стягнути з відповідача, що станом на 28.05.2024 року становить 504 564,01 грн.
Доказів на спростування цього відповідачем надано суду не було.
Відповідно до положень статей 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Таким чином, у порушення умов договору позики, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за договором позики не виконав, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом та відсотків за користування коштами, відповідач порушує зобов'язання за даним договором.
Згідно зі ст. 617 ЦК України, відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи, надавши об'єктивну оцінку зібраним доказам у справі, враховуючи те, що зобов'язання відповідач за договором позики, укладеним між позивачем та відповідачем, у повному обсязі не виконав, як щодо повернення суми позики, так і щодо сплати погоджених сторонами відсотків за користування коштами, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості зі сплати відсотків у розмірі 504 564,02 грн.
Щодо стягнення судових витрат, судом встановлено наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що при подачі даного позову до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 5 045,64 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №24 від 28.05.2024 року та №25 від 11 червня 2024 року, які містяться в матеріалах справи (а.с. 66 - 67).
У відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, стягненню із відповідача на користь позивача підлягають судові витрати - судовий збір у розмірі 5 045,64 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача окрім іншого просить суд стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу. Однак, станом на момент прийняття рішення у справі будь - які докази їх понесення позивачем суду не надані. Тому суд позбавлений можливості прийняти відповідне рішення в цій частині.
При цьому, суд роз'яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Згідно до п.3 ч.1, ч. 2 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 525, 526, 610, 625, 1054 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 76 - 81, 89, 95, 133, 141, 263 - 265, 268, 273, 274, 280 - 282, 352, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення річних відсотків за позикою, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) відсотків річних за договором позики в розмірі 504 564,02 грн. (П'ятсот чотири тисячі п'ятсот шістдесят чотири грн. 02 коп.).
Стягнути з ОСОБА_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 5 045,64 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня отримання його копії.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: ОСОБА_2 (адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач: ОСОБА_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Суддя І. О. Тесленко