Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/7976/24
Провадження № 2/711/208/25
заочне
11 березня 2025 року м. Черкаси
Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого - судді Позарецької С.М.,
за участю секретаря судового засідання - Буйновської А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, -
Позивач ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Ракоїд Людмилу Вячеславівну, звернулася у Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом (в остаточній редакції від 09.12.2024) до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить транспортний засіб «TOYOTA YARIS» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Відповідно до постанови Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 січня 2024 року (справа №711/222/24) ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу, що складає 850 грн. 00 коп.
У цій постанові вказано, що 31.12.2023 о 20 год. 50 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «SKODA OCTAVIA TOUR» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 на перехресті вул. Чигиринської та Добровольського м. Черкаси, порушуючи вимоги п. 16.11 Правил дорожнього руху України, рухаючись з другорядної дроги не дав дорогу та скоїв зіткнення з автомобілем «TOYOTA YARIS» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 124 КУпАП.
Відповідно до звіту №А02-24 про оцінку автомобіля TOYOTA YARIS державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартість відновлювального ремонту КТЗ TOYOTA YARIS реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 135668 грн. 40 коп., в т.ч. ПДВ 20 %, за винятком вартості ремонтно-відновлювальних робіт. Вартість відновлювального ремонту, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складників КТЗ TOYOTA YARIS реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 57370 грн. 33 коп., в т.ч. ПДВ 20 %, за винятком вартості ремонтно-відновлювальних робіт. Вартість ремонтно-відновлювальних робіт - 9780 грн. 00коп. - ПДВ не нараховується; вартість матеріалів та складників - 47590 грн. 33 коп., в т.ч. ПДВ 20 %.
Як зазначено, постановою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 січня 2024 року (справа №711/222/24) встановлено вину ОСОБА_2 , у вчиненому ДТП, внаслідок якого автомобіль позивача отримав механічні пошкодження.
Згідно з наданим розрахунком страхового відшкодування вбачається, що загальна вартість відновлювального ремонту автомобілю після ДТП, спричиненого ОСОБА_2 , складає 135668 грн. 40 коп., в т.ч. ПДВ, при цьому було вирахувано коефіцієнт фізичного зносу - 0,70 та вартість відновлювального ремонту, з урахуванням зносу складає 57370 грн. 33 коп. АТ «Страхова компанія «ТАС» відшкодувала ОСОБА_1 , як власнику транспортного засобу, 49388 грн. 61 коп.
З огляду на викладені норми чинного законодавства України висувається позовна вимога про відшкодування винним у ДТП ОСОБА_2 шкоди завданої позивачу у розмірі 78298 грн. 07 коп., що становить різницю між вартість відновлювального ремонту автомобілю після ДТП, спричиненого ОСОБА_2 , яка складає 135668 грн. 40 коп., в т.ч. ПДВ, при цьому було вирахувано коефіцієнт фізичного зносу - 0,70 та вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу складає 57370 грн. 33 коп.
На підставі викладеного позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 шкоду у розмірі 78298 грн. 07 коп., витрати на проведення звіту про оцінку у розмірі 3 500 грн. та витрати на правову допомогу адвоката згідно розрахунку у розмірі 10 000 грн.
Ухвалою суду від 07.11.2024 позовну заяву прийнято, відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Проти такого порядку розгляду справи сторони заперечень не подали. Крім того, сторонам встановлено строки для подачі заяв по суті справи.
10.02.2025 ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
У судове засідання позивач не з'явилася, хоча повідомлялася судом про час, дату та місце проведення розгляду справи у встановленому законом порядку. Разом з тим, 11.03.2025 представником позивача - адвокатом Ракоїд Л.В. подано до суду письмову заяву від 11.03.2025 про розгляд справи за відсутності позивача та представника. Вказала, що поданий позов підтримують у повному обсязі т а проти заочного розгляду справи не заперечують.
У судове засідання відповідач не з'явився, не повідомивши суд про причину неявки, хоча про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, шляхом направлення судових повісток за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання. Адресована кореспонденція повернулась до суду без вручення, з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що у контексті положень п. 3 ч. 8 ст. 128, ст. 131 ЦПК України, суд вважає, як повідомлення відповідача належним чином. Слід також зазначити, що згідно з положеннями ст. 8 ЦПК України, інформація про рух справи є відкритою, оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою можливо дізнатися необхідну інформацію щодо справи. Відзив на позовну заяву не подано.
Справу вирішено за правилами заочного розгляду, визначеними ст.ст. 280-282 ЦПК України, за відсутності відповідача, який повідомлявся у встановленому законом порядку про час, дату і місце розгляду справи та не з'явився у судове засідання без повідомлення причин, не подав відзиву проти позову, а представник позивача не заперечувала проти такого порядку розгляду справи.
Враховуючи думку представника позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об'єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
У судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 на праві власності належить транспортний засіб «TOYOTA YARIS» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .
31.12.2023 о 20 год. 50 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «SKODA OCTAVIA TOUR» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , на перехресті вул. Чигиринської та Добровольського м. Черкаси, порушуючи вимоги п. 16.11 Правил дорожнього руху України, рухаючись з другорядної дроги не дав дорогу та скоїв зіткнення з автомобілем «TOYOTA YARIS» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 124 КУпАП.
Вказані обставини встановлені під час розгляду справи №711/222/24, за результатами розгляду якої винесено постанову від 22.01.2024 і ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу, що складає 850 грн. 00 коп. Постанова набрала законної сили 02.02.2024.
Суд звертає увагу на те, що вказані обставини не доказуються при розгляді цієї справи, враховуючи положення ч. ч. 4, 6 ст. 82 ЦПК України, якими визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно із звітом №А02-24 про оцінку автомобіля TOYOTA YARIS державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартість відновлювального ремонту КТЗ TOYOTA YARIS реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 135668 грн. 40 коп., в т.ч. ПДВ 20 %, за винятком вартості ремонтно-відновлювальних робіт. Вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складників КТЗ TOYOTA YARIS реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 57370 грн. 33 коп., в т.ч. ПДВ 20 %, за винятком вартості ремонтно-відновлювальних робіт. Вартість ремонтно-відновлювальних робіт - 9780 грн. 00коп. - ПДВ не нараховується; вартість матеріалів та складників - 47590 грн. 33 коп., в т.ч. ПДВ 20 %.
Відповідно до наданого розрахунку страхового відшкодування вбачається, що загальна вартість відновлювального ремонту автомобілю після ДТП, вчиненої ОСОБА_2 , складає 135668 грн. 40 коп., в т.ч. ПДВ, при цьому, було вирахувано коефіцієнт фізичного зносу - 0,70 та вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу, що складає 57370 грн. 33коп. АТ «Страхова компанія «ТАС» відшкодувало ОСОБА_1 , як власнику транспортного засобу, лише 49388 грн. 61 коп.
Крім того, встановлено, що позивачем, за проведення оцінки автомобіля реєстраційний номер НОМЕР_1 , про що свідчить звіт №А02-24 від 25.02.2024, було сплачено ФОП ОСОБА_3 3500грн. 00коп., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 9 від 25.02.2024.
Як визначено ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Цивільне процесуальне законодавство закріплює положення щодо того, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому жодні докази для суду не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як визначено статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У ч. 2 ст. 16 ЦК України визначені способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8)відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
За нормами статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені та упущену вигоду. При цьому, такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою (постанова ВС від 22.01.2019 у справі №676/518/17).
Відповідно до положень статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Частина друга статті 1166 ЦК встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, тобто особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини.
Як роз'яснено у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України).
Частиною першою статті 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому доказуванню під час вирішення спору про відшкодування шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. З'ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або шкоди немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі, чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та, з чого він, при цьому, виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Відповідно до ст. 979 ЦК України, договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України "Про страхування", інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов'язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов'язкове страхування). Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов'язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.
Предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об'єктом страхування можуть бути: життя, здоров'я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну (ст. 980 ЦК України).
Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства (ст.982ЦК).
Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).
Згідно з положеннями статті 11 ЦК України, заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.
Слід зазначити, що Закон України № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на час виниклих правовідносин) - є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 цього Закону).
Відповідно до ст. 6 Закону, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (п. 22.1 ст. 22 цього Закону).
Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу (п.п. 1 п. 1 ст. 28 цього Закону).
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до постанови Верховного Суду України від 02.12.2015 за наслідками розгляду справи № 6-691цс15, позиція якого підтверджена постановою Верховного Суду від 15.10.2020 під час розгляду справи № 755/7666/19 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці, незважаючи на те, що зазначені збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Згідно із позицією Верховного Суду, приведеної у постанові від 15.10.2020 за наслідками розгляду справи № 755/7666/19 зазначено, що відповідно до частини першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. При цьому, такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням. Розглядаючи спір за аналогічних обставин предмету та підстав позову, Верховний Суд у справі №755/7666/19 задовольнив позовні вимоги позивача та визнав, що винна особа повинна сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою. При цьому, суд касаційної інстанції визнав, що таке відшкодування повинне бути виплачене безумовно, без встановлення доведення факту ремонту автомобіля, оскільки судом зазначено, що відомості про фактичне здійснення ремонту автомобіля позивача в матеріалах справи відсутнє, однак він має право на відшкодування збитків, які мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Судом встановлено, що у цьому випадку, різниця між вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу після ДТП та страховим відшкодуванням складає 78298 грн. 07 коп. (135668,40 - 57370,33).
Сукупність всіх встановлених у справі обставин та досліджених доказів, свідчить про те, що позивачем пред'явлені позовні вимоги до винуватця ДТП ОСОБА_2 , як належного відповідача, і обраний ОСОБА_1 спосіб захисту, відповідає нормам ст. 16 ЦК України.
Таким чином, з'ясувавши обставини справи та дослідивши докази, наявні у справі, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 78298 грн. 07 коп., як матеріального збитку, заподіяного власнику легкового автомобіля «TOYOTA YARIS» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок пошкодження останнього під час ДТП 31.12.2023 (різниця між вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу після ДТП та страховим відшкодуванням). Крім того, слід стягнути з відповідача на користь позивача 3500грн. 00коп. - витрати, які понесла ОСОБА_1 за проведення дослідження та складеного суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 , звіту про оцінку автомобіля від 25.02.2024, враховуючи норми ст. 22 ЦК України та той факт, що такі витрати, відповідно до вказаного вище Закону, страховою компанією не відшкодовуються і покладаються на винуватця ДТП.
При цьому, слід зазначити, що відповідач не скористався правом подати відзив на позов та докази на спростування доводів позивача, зокрема, ним не оспорюються ні розмір завданої позивачу збитків, ні наведені розрахунки.
Щодо розподілу судових витрат, то відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Так, при зверненні до суду з цим позовом позивач не сплачувала судовий збір, оскільки відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 , виданого Пенсійним фондом України серія НОМЕР_5 , ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності 2 групи загального захворювання довічно. Тому, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір у розмірі 3028 грн. 00 коп.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, то суд керується нормами ч. ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, якими передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України).
Як передбачено ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
Крім того, статтею 30 згаданого Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Висловлюючись щодо порядку обчислення гонорару, ВП ВС у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 вказала, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому в ст. 627 ЦК України. Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
ВП ВС зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично понесені, та оцінювати їх необхідність.
Щодо змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, Велика Палата ВС виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у разі домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися із суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Велика Палата ВС дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Так, на підтвердження очікуваних позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано: договір про надання правової допомоги від 01.10.2024, укладений ОСОБА_1 з АДВОКАТСЬКИМ БЮРО «ЛЮДМИЛИ РАКОЇД» в особі керівника Ракоїд Л.В., свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю адвоката Ракоїд Л.В. серії ЧК № 001164 від 20.06.2024, попередній розрахунок суми судових витрати, які особа понесла і, які очікує понести у зв'язку з розглядом справи від 09.10.2024 (складання та подання до суду позовної заяви - 7000грн. 00коп., за участь в кожному судовому засіданні - 1500грн. 00коп.), ордер на надання правничої допомоги серії СА № 1099679 від 09.10.2024.
Зокрема, пунктом 4 договору від 01.10.2024 передбачено, що гонорар - винагорода за здійснення захисту адвокатським бюро, представництво інтересів клієнта. Також встановлено, що представник позивача брала участь в підготовчих засіданнях 06.12.2024 та 10.02.2025, а також в судовому засіданні 19.02.2025 про що свідчать протоколи судових засідань.
Дані докази є належними та допустимими.
Отже, судом встановлено, що очікувана сума витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката у даній справі складає 10000 грн. 00 коп.
При цьому, слід зазначити, що у позовній заяві позивачем наведені певні розрахунки і вказано орієнтовний розрахунок витрат на правничу (правову) допомогу адвоката у такому розмірі.
До того ж, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові у справі №201/14495/16-ц від 30.09.2020, провадження №61-22962св19, зазначив, що підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Як на думку суду, знайшли своє підтвердження доводи сторони позивача про те, які очікує позивач понести витрати на професійну правничу допомогу адвоката під час розгляду даної цивільної справи. Крім того, суд враховує той факт, що розмір витрат є справедливим, не завищеним і співмірним з тим обсягом наданих послуг (виконаних робіт), що дає підстави для задоволення вимог про стягнення витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги. Підстав для зменшення розміру таких витрат, суд не вбачає. При цьому, відповідачем не подане клопотання про зменшення розміру цих витрат, враховуючи норми ст. 137 ЦПК України.
Таким чином, оскільки позовні вимоги задоволені у повному обсязі, то з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі - 10000 грн. 00 коп.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-83, 141, 259, 268, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) в рахунок відшкодування шкоди - 78298грн. 07коп., витрати за проведення звіту оцінки - 3500грн. 00коп., витрати на правничу допомогу адвоката - 10000грн. 00коп., а всього - 91798грн. 07коп.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) в дохід держави судовий збір у розмірі 3028грн. 00коп.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана.
Повний текст судового рішення складений 28.03.2025.
Головуючий суддя С. М. Позарецька