14.04.2025 Справа №607/5290/25 Провадження №2-а/607/265/2025
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Мостецької А. А.
за участю секретаря Ярош Н. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до відповідачаІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог позивачем викладено обставини, що 11 березня 2025 року він дізнався, що карткові рахунки в банку заблоковані по причині відкриття виконавчого провадження № 77382907 від 06 березня 2025 року старшим державним виконавцем Шевчук А. Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. 06 березня 2025 року старшим державним виконавцем Шевчук А. Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на підставі заяви відповідача від 10 лютого 2025 року про примусове виконання постанови ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17 січня 2025 року № 61/22 по справі про адміністративне правопорушення стосовно нього винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 77382907.
Як зазначається в оскаржуваній постанові № 61/22 від 17 січня 2025 року, 13 листопада 2024 року відповідно до пункту 30-2 Постанови КМУ від 16.05.2024 № 560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» засобами поштового зв?язку йому була направлена повістка для прибуття до відповідача на 14:00 год 26.11.2024 р. для уточнення даних, однак в постанові не вказано, які саме дані були зазначені в повістці він мав уточнити. Також у даних документах не вказано, чи намагався відповідач отримати ці дані іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічних), базі даних, як того вимагає примітка до статті 210-1 КУпАП.
Крім того, зазначив, що у військово-обліковому документі Резерв+ дані уточнено вчасно, перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , 15 жовтня 2024 року він знаходився в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 для оновлення даних, проходив військово-лікарську комісію, на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 від 15.10.2024 № 8052/1 графи ІІ Розкладу хвороб визнаний придатний до військової служби, отримав військово-обліковий документ № НОМЕР_1 та має дійсну відстрочку на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». І про існування та направлення повістки для явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 14:00 год 26.11.2024 р. для уточнення даних він не знав, жодного повідомлення від працівників пошти про наявність листа з ІНФОРМАЦІЯ_2 не надходило, а також не надходила і сама винесена постанова № 61/22 від 17.01.2025 року на поштову адресу, де він зареєстрований та фактично проживає.
З огляду на відсутність повідомлення його про необхідність його прибуття, вчасне оновлення ним військово-облікових даних, вчасно пройдена військово-лікарська комісія та наявність відстрочки до 08.05.2025 р. на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - підстав для відвідування відповідача у нього не було, він мав усі підстави вважати, що як військовозобов'язаний не порушує жодних норм чинного законодавства. Жодного сповіщення про необхідність прибуття на телефон чи у додатку Резерв+ він не отримував, про правопорушення дізнався лише 11.03.2025 р. від старшого державного виконавця Шевчук А. Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Також вказав, що жодних належних та допустимих доказів вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП йому не надано.
Відповідач в оскаржуваній постанові № 61/22 від 17.01.2025 р. зазначає, що згідно з даними поштового оператора, поштове відправлення повернулось до ІНФОРМАЦІЯ_4 (повістка від 13.11.2024 р.) з відміткою про відсутність особи (Позивача) за адресою місця проживання особи. Дата відмітки - 23.11.2024 р. Однак , він зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 . На виконання норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Позивач оновив військово-облікові д а н і вчасно, вказавши контактний номер телефону та електронну пошту, а також адресу проживання - АДРЕСА_1 . Дану інформацію підтверджує витяг з сервісу Резерв+, долучений до даної позовної заяви. Причини неналежної доставки поштового відправлення та проставлення відмітки «відсутність особи за адресою місця проживання», а також відсутності будь-якого повідомлення відповідачем щодо необхідності прибуття позивача через контактний номер телефону, електронну пошту чи сервіс Резерв+ - йому невідомі.
З огляду на усе вищезгадане, у неприбутті позивача до відповідача на 14:00 год 26.11.2024 р. для уточнення даних - умисної дії та вини його немає, а отже відсутня суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Відтак просить суд постанову № 61/22 від 17.01.2025 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - скасувати, а провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - закрити.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися, однак представник позивача подала заяву про розгляд справи без їхньої участі, позовну заяву підтримують в повному обсязі та просять її задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, не повідомив суд про причини своєї неявки, будучи повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Відзив на позовну заяву не надіслано.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, через неявку всіх учасників справи.
При розгляді справи судом учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі.
Перевіривши, дослідивши об'єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.
Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Суд, встановив, що на ОСОБА_1 було складено постанову № 61/22 від 17.01.2025 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 гривень.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що під час звіряння військово-облікових даних встановлено, що 13 листопада 2024 року громадянину ОСОБА_1 , відповідно до пункту 30 2 постанови Кабінету Міністр України від 16.05.2024 № 560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» направлена повістка засобами поштового зв?язку для прибуття в ІНФОРМАЦІЯ_5 на 14.00 26.11.24 р. для уточнення даних. Відповідно до даних поштового оператора ОСОБА_1 (поштове відправлення повернулось в ТЦК та СП 23.11.2024 р. з відміткою про відсутність особи за адресою місця проживання особи. Дата відмітки 23.11.2024 р.) ОСОБА_1 , на визначену та повідомлену належним чином дату і час та місця прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_5 він не з?явився. Будь-яких підтверджуючих документів, які б засвідчували поважність неприбуття у визначений строк (3 дні від дати прибуття, визначеній у повістці) не надав. Абзацом 7 пункту 3 частини 1 статі 22 України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що у разі отримання повістки про виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк. Частиною 2 ст. 26 Закону України «Про мобілізацій підготовку та мобілізацію» зокрема передбачено, що громадяни за невиконання своїх обов'язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом. Відповідно до пункту 3 «Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних резервістів» (додаток 2 до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30 грудня 2022 року, призовники, військовозобов'язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату притягуються до адміністративної відповідальності згідно із Кодексом України про адміністративні правопорушення. Однак, всупереч вказаним вимогам ОСОБА_1 не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 у строк, зазначений у повістці.
Таким чином, громадянин ОСОБА_1 26.11.2024 року здійснив правопорушення, яке вчинене в особливий період (особливий період в. Україні діє з моменту оприлюднення Указу Президента від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», який затверджений Законом України від 17.03.2014 № 1126-VII, що набрав чинності з дня його опублікування в газеті «Голос України» від 18.04.2014 року № 49), та порушив вимоги абз. 7 п. 3. ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Як вбачається із копії військово-облікового документа № 161020249309060400009 ОСОБА_1 придатний до військової служби на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.05.2024 року; від 15.10.2024 № 234 гр. ІІ ст. та перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_2 з 16.10.2024.
Згідно з довідкою 8052/1 військово-лікарської комісії Тернопільською міською позаштатною постійно діючою військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_2 проведено медичний огляд 15.10.2024. Діагноз (включаючи код згідно чинного НК 025) та постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва): здоровий. На підставі статті - графи ІІ Розкладу хвороб, графи 0ТЛВ придатний до військової служби.
Крім того, відповідно до копії витягу, що був долучений позивачем до копії позовної заяви, із додатку Резерв+, вбачається, що ОСОБА_1 дані оновив вчасно та йому надано відстрочку до 08.05.2025, на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.
Згідно із ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Згідно із ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показання ми технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
У статті 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтями 73-76 КАС України докази повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.
Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 74 КАС України встановлено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Також, суд зауважує про процесуальний обов'язок відповідача, передбачений частиною 2 статті 71 КАС України, щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Згідно зі ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи, серед іншого, про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 210-1 КУпАП, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч. 3 ст. ст. 210-1 КУпАП, вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію розуміється Закон України «Про оборону України», Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.92 № 2232-XII, Закон України «Про затвердження указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», Указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», Порядку ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року № 1487.
Диспозиція ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачає порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинено в особливий період, і вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
Розділом II Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов'язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
При цьому суд зазначає, що статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
24.02.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІХ, яким затверджено указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
На даний час продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 08 лютого 2025 року строком на 90 діб.
Таким чином, на даний час в Україні діє особливий період, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.93 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII).
У статті 1 Закону № 3543-XII наведено визначення, що мобілізація це - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону N№ 3543-XII, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов'язок» від 25.03.92 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
В частині сьомій статті 1 Закону № 2232-XII закріплено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
За змістом частини дев'ятої статті 1 № 2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники-особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники-особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані-особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про оборону» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Згідно з вимог статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до вимог частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, серед іншого: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Отже, військовий обов'язок включає, зокрема, дотримання правил військового обліку.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Згідно з вимогами частини третьою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
В силу вимог пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 2232 взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають, з-поміж інших категорій, громадяни України, які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, додатком 2 до якого затверджені Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Абзацом 2 пункту 1 Правил військового обліку передбачено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, серед іншого, прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
За викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби (пункт 21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560).
Отже, з об'єктивної сторони правопорушення, передбачене статтею 210-1 КУпАП полягає у порушенні Правил військового обліку, зокрема, щодо встановленого обов'язку прибувати до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Позивач категорично заперечує факт порушення ним вимог закону і вчинення вказаного у спірній постанові адміністративного правопорушення.
Для спростування доводів позову і підтвердження вини позивача, відповідач не подав письмового відзиву на позовну заяву і доказів на спростування позовних вимог.
Інших належних і достовірних доказів визначених законом, представник відповідача суду не надав.
Також суд звертає увагу, що згідно з приміткою до статті 210 КУпАП, положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Аналіз вказаної норми, виходячи із приписів статті 77 КАС України, дозволяє зробити висновок, що сторона відповідача у кожному випадку має довести неможливість отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
ОСОБА_1 зареєстрував електронний кабінет військовозобов'язаного, як це передбачено статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», уточнив військово-облікові дані вчасно, пройшов ВЛК 15.10.2024 та перебуває на військовому обліку як військовозобов'язаний з 16.10.2024, а тому, на переконання суду ІНФОРМАЦІЯ_5 мав можливість перевірити дані ОСОБА_1 та пересвідчитись, у тому числі, за даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Разом з тим у ОСОБА_1 наявна відстрочка від призову під час мобілізації на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Крім того, слід зазначити, що у постанові № 61/22 від 17.01.2025 неправильно зазначено про те, що ОСОБА_1 порушив вимоги абз. 7 п. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», що не відповідає дійсності, адже таке положення у Законі відсутнє.
При цьому суд зазначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу вимог ч. 2 ст. 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Згідно з ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (правопорушення). Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
За змістом постанови від 08.07.2020 року у справі 463/1352/16-а Верховний Суд також звертає увагу на те, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події правопорушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідно до вимог ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
За нормою ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який визначає людину, її права та свободи найвищою цінністю в державі, що обумовлює можливість обмеження її прав та свобод лише при неухильному дотриманні законодавства України та лише за наявності вини.
Тобто особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури. Принцип «поза розумним сумнівом», сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини», п. 282).
У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Крім того, постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
Верховний Суд зауважив, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі № 524/5536/17, від 30 травня2018 року у справі № 337/3389/16, від 17 липня 2019 року у справі № 295/3099/17.
Відповідно до положень ст. 251 КУпАП, ст. 62 Конституції України вважаю такими, що не можуть бути визнані належними та допустимими доказами відомості, що містяться в постановах про адміністративне правопорушення, у зв'язку з тим, що самі по собі постанови про адміністративне правопорушення не можуть бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що представником відповідача не надано суду будь-яких доказів, які б спростовували твердження позивача, та доводили факт вчинення позивачем вказаного у спірній постанові правопорушення.
Сама лише постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є доказом вчинення адміністративного правопорушення, а лише рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення.
Оскільки належних та допустимих доказів правомірності дій суб'єктом владних повноважень не надано, суд дійшов до висновку щодо протиправності винесеної постанови.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи відсутність достатніх та належних доказів на підтвердження правомірності винесення оскаржуваної постанови, суд дійшов висновку, що прийняте рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є необґрунтованим, прийнятим без повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи, а тому, підлягає скасуванню, а справа закриттю.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
За даних обставин, слід стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь позивача сплачений судовий збір.
На підставі наведеного, керуючись статтями 2,5,9,72,73,77,78,134,139,241-246,250,255,268-272,286,295,297 КАС України, суд,
Задовольнити позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.
Постанову по справі про адміністративне правопорушення № 61/22 від 17 січня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 гривень - скасувати.
Адміністративну справу відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - провадженням закрити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;
відповідач ІНФОРМАЦІЯ_6 , унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 .
Рішення суду складено та підписано 14 квітня 2025 року.
Головуючий суддяА. А. Мостецька