Справа №333/6849/24
Провадження №2/333/418/25
03 квітня 2025 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд міста Запоріжжя у складі:
судді Круглікової А.В.,
за участю секретаря судового засідання Майсак А.О.,
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції цивільну справу
за позовом: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання, АДРЕСА_2
до відповідача: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Сектор опіки та піклування Барської міської ради, майдан Св. Миколая, м. Бар, Вінницька область, 23000
про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав,
06.08.2024 ОСОБА_1 звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_3 , третя особа Сектор опіки та піклування Барської міської ради про позбавлення батьківських прав.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім'єю з 2014 року по 2021 рік, без реєстрації шлюбу.
ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народилася спільна дитина, син - ОСОБА_4 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Мелітопольському району Мелітопольського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис №228.
В 2015 році ОСОБА_1 та ОСОБА_3 переїхали на постійне місце проживання до Вінницької області, де ОСОБА_1 проживає зі своїм сином і по сьогодні.
В 2021 році ОСОБА_3 вирішила почати нове життя і поїхала до Республіки Польща на заробітки.
Станом на сьогодні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_4 .
Після припинення стосунків, ОСОБА_3 припинила брати участь у вихованні сина, зокрема не відвідувала його, не забезпечувала його матеріально, не піклувалася про його фізичний і духовний розвиток, його навчання. Відповідачка жодним чином не виявляє інтересу до внутрішнього світу сина. Жодної матеріальної допомоги не надає, знаходиться довгий час закордоном, з дитиною не контактує та не цікавиться його життям.
Обов'язки щодо виховання, освіти, розвитку, лікування, утримання сина позивач виконує одноособово, як батько дитини. Через поведінку відповідачки він не може погоджувати з нею питання життєдіяльності сина, відповідачка відсторонилась від дитини та не бажає брати участі в її житті. Наразі відповідачка влаштовує своє власне життя закордоном.
На його думку, син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , втратив прихильність до матері.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання спільної дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) ОСОБА_3 щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з моменту подачі позовної заяви до досягнення дитиною повноліття.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьки: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_3 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Мелітопольському району Мелітопольського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області, про що складено відповідний актовий запис №228.
Відповідно до довідки № 238 від 25.10.2023, виданої Гулівським старостинським округом, Жмеринського району, Вінницької області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_4 , про те, що склад його сім'ї: син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно з актом обстеження матеріально - побутових умов №59 від 05.05.2023, спільний син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає біля батька ОСОБА_1 та знаходиться на його утриманні (за підписом старости Гулівського старостинського округу).
З виписки із медичної картки амбулаторного хворого, виданої 23.10.2023 лікарем ОСОБА_5 КНП «Барський РМЦ ПМСД» на всі профілактичні огляди, застудні захворювання звертається дитина постійно в супроводі батька. Матір закордоном, активної участі в розвитку дитини не приймає.
Відповідно до довідки № 37 від 25.10.2023, виданої Гулівською гімназією з дошкільним підрозділом Відділу освіти Барської міської ради, Жмеринського району, ОСОБА_1 дійсно виховує сина ОСОБА_4 , 2015 року народження, учня 3го класу, відвідує батьківські збори, допомагає виконувати домашні завдання, приймає участь у виховних заходах класу та школи, мати ОСОБА_6 довгий час перебуває закордоном і не цікавиться життям сина, не приймає участі в його вихованні.
Згідно з рішення Органу опіки та піклування виконавчого комітету Барської міської ради Жмеринського району Вінницької області № 4 від 21.11.2024, в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є доцільним позбавити його матір ОСОБА_3 батьківських прав.
Як свідчить лист Державної прикордонної служби України, ОСОБА_3 виїхала з території України - 13.12.2024.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Згідно з частиною четвертою статті 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 26 квітня 2023 року у справі № 931/709/21.
У рішенні у справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України").
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Положеннями статей 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18).
Судом відхиляється висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо її малолітньої дитини - ОСОБА_4 , оскільки у ньому не встановлено фактів, які б свідчили про те, що позбавлення відповідача батьківських прав є заходом впливу, який найкраще відповідає інтересам дітей.
Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, зокрема те, що позивач не надав достатніх, належних і допустимих доказів, які свідчили б про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, свідоме нехтування нею батьківськими обов'язками щодо малолітнього сина, а також з огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині позбавлення батьківських прав, що відповідатиме основним інтересам дитини, зокрема збереженню її зв'язку з рідною матір'ю.
Стосовно позовних вимог про стягнення аліментів, суд зазначає наступне.
Згідно з пояснень, викладених позивачем у позовній заяві, відповідач не надає в достатньому обсязі матеріальної допомоги на утримання малолітньої дитини.
Наразі сторони добровільно не домовилися про утримання дитини, а тому кошти на її утримання (аліменти) присуджує суд.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.
Відповідно до ст. ст. 11, 12 Закону України « Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, отже, і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими.
Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України (далі -СК України) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст. 181 СК України способами виконання батьками обов'язку утримати дитину визначаються за домовленістю між ними.. Рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
При цьому, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини ( ч. 2 ст. 182 СК України).
За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
За правилами ст. 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини. Так, на одну дитину розмір аліментів становить 1/4 заробітку ( доходу) платника аліментів.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», встановлено що у 2024 році прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить 3196 гривень.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3"Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства,материнства та стягнення аліментів" судам роз'яснено, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до частини третьої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.
У даній справі встановлено, що спільна неповнолітня дитина сторін проживає з позивачем та перебуває на його утриманні. Відповідач, як мати дитини, зобов'язана утримувати її до досягнення повноліття.
При вирішенні вказаної справи, суд виходить з вимог ч 2 ст. 182 СК України, відповідно до якої розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, тобто у урахуванням положень ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік не може бути меншим ніж 1 598 гривень.
Враховуючи вищенаведене, з урахуванням вимог ч.1 ст. 182 СК України, враховуючи матеріальне становище відповідачки, суд приходить до висновку, що позовну заяву в частині стягнення аліментів, слід задовольнити, визначивши розмір аліментів на утримання дитини в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня подачі позову заяви до досягнення дитиною повноліття.
Також, слід зазначити, що визначений судом розмір аліментів забезпечить належне утримання малолітньої дитини та відповідає можливостям відповідачки надавати матеріальну допомогу .
Крім того, суд звертає увагу, що стаття 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника аліментів або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них.
Питання про судові витрати слід вирішити відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання, АДРЕСА_2 ) аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 02.08.2024 та до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) в дохід держави судовий збір в сумі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн 20 коп.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Повнй текст рішення складено 15.04.2025.
Рішення суду в межах стягнення аліментів за один місяць допустити до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя А.В.Круглікова