Справа № 309/3057/24
Іменем України
11 березня 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді Джуги С.Д.,
суддів - Кожух О.А., Мацунича М.В.,
з участю секретаря судових засідань: Чичкало М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Петрик Віталій Васильович, на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 05 листопада 2024 року у складі судді Ткач О.О., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: орган опіки та піклування Хустська міська рада, ІНФОРМАЦІЯ_1 про позбавлення батьківських прав,
У червні 2024 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: орган опіки та піклування Хустська міська рада, ІНФОРМАЦІЯ_1 про позбавлення батьківських прав.
Позов мотивовано тим, що позивач ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , у якому в них народилася донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Хустського районного суду від 21.02.2020 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.
Рішенням Хустського районного суду від 11.01.2021 визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 з батьком - ОСОБА_2 .
Зазначав, що відповідач виїхала у Німеччину на постійне місце проживання, вийшла там заміж та народила ще одну дитину, фактично залишила доньку ОСОБА_4 , не цікавиться взагалі її життям.
Звертав увагу, що відповідач з дитиною не проживає, ухиляється від виконання обов'язків по вихованню дитини, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, не приймає участі у вихованні. Відповідач не цікавиться навчанням доньки, не забезпечує дитину необхідним харчуванням, медичним оглядом, лікуванням, не спілкується з дитиною в обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти. Визначені обставини, на думку позивача, свідчать про невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків, закріплених ч.ч. 1-3 ст. 150 СК України, та у відповідності до ст. 164 СК України є підставою для позбавлення матері батьківських прав у зв'язку з ухиленням від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Враховуючи вищенаведене, позивач просив суд позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 05 листопада 2024 року позов ОСОБА_2 - задоволено.
Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Петрик Віталій Васильович, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що матеріали справи не містять жодних доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, натомість позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. Вказує, що бажає спілкуватися зі своєю дитиною, приділяти їй належної уваги, материнської підтримки та піклування. Стверджує, що неодноразово робила активні дії щодо того, щоб досягнути документального врегулювання належним чином встановленого часу спілкування зі своєю дитиною, оскільки позивачем постійно робилися перешкоди щодо спілкування з дитиною. Стверджує про не допуск сторони відповідача до правосуддя.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Цопко Світлана Василівна, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
В судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 , представник апелянта - адвокат Петрик В.В. підтримали апеляційну скаргу, просять її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату час, місце розгляду справи належним чином повідомлені. Представником позивача - адвокатом Цопко С.В. подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з участю в іншому суді.
Колегія суддів на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, тому у заявлене клопотання не підлягає задоволенню.
Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення апелянта Попович Р.Д., представника апелянта - адвоката Петрика В.В., обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Даним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає і підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. ч.1,2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з приписами ч.ч.1,5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Матеріалами справи встановлено, що 12.07.2017 року позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , у вказаному шлюбі у них народилася донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.8).
Рішенням Хустського районного суду від 21.02.2020 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано (а.с.9-10).
Рішенням Хустського районного суду від 11.01.2021 року визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 з батьком - ОСОБА_2 (а.с.73-76).
Рішенням Хустського районного суду від 18.04.2022 року ухвалено стягувати з ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 2300 грн.
Рішенням виконавчого комітету Хустської міської ради №458 від 06.12.2023 «Про визначення порядку участі громадянки ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дочки ОСОБА_4 » визначено порядок участі відповідача у вихованні дитини.
Згідно довідки №48 від 25.07.2024, виданої Закладом дошкільної освіти (ясла - садок) № 6 "Ластівочка" Управління освіти, релігій та у справах національностей виконавчого комітету Хустської міської ради, ОСОБА_4 , 2018 р.н., з 11.12.2019 по день видання довідки дійсно відвідує даний навчальний заклад. Зі слів вихователів групи, яку відвідує дитина, приводить її в заклад і забирає батько ОСОБА_2 , регулярно відвідує зустрічі та батьківські збори, де активно співпрацює з вихователями щодо навчально-виховного процесу (а.с.72).
Судом також встановлено, що з вересня 2024 року ОСОБА_4 є ученицею Хустської спеціалізованої школи І-ІІІ ст.№3 (Хустський ліцей №3).
У висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Хустської міської ради від 28 жовтня 2024 року №3314/02-12, встановлено наступне:
- згідно з актом обстеження умов проживання, складеним 08 серпня 2024 року працівниками служби у справах дітей виконавчого комітету Хустської міської ради спільно з провідним фахівцем із соціальної роботи відділення соціальної роботи Центру надання соціальних послуг Хустської міської ради в АДРЕСА_2, з'ясовано, що громадянином ОСОБА_2 створено належні умови для проживання, виховання та гармонійного розвитку малолітньої дочки ОСОБА_4 . Дівчинка має окрему кімнату, обладнану необхідними сучасними меблями, побутовою технікою;
- згідно з інформацією, наданою комунальним некомерційним підприємством «Хустський центр первинної медико-санітарної допомоги» Хустської міської ради від 01.08.2024р. №03-4/1044, декларацію з сімейним лікарем уклав батько, який приводить її на медичні огляди, приймає участь в обстеженні та лікуванні дитини, цікавиться станом здоров'я дочки лише він. Мати з дитиною у медичний заклад та особисто, як до лікаря не зверталася;
- згідно з листом Центру надання соціальних послуг Хустської міської ради від 08.08.2024 р. №01-04/1155 ОСОБА_1 , мати дитини, у АДРЕСА_1 не проживає, перебуває за кордоном, що унеможливлює здійснення акту оцінки потреб;
- на запит ССД Хустським районним управлінням поліції ГУНП в Закарпатській області надано інформацію від 05.08.2024р. №1971/106/28/4-2024, в якій зазначено, що відповідно до моніторингу бази ІП «ОСОБА» ІКС ІПНП громадянин ОСОБА_2 , мешканець АДРЕСА_2 та громадянка ОСОБА_1 , мешканка АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків, жорстоке поводження з дитиною тощо не притягувалися;
- за допомогою додатку «Вайбер» заслухано думку відповідачки по справі щодо позбавлення її батьківських прав. Під час розмови матір повідомила, що дуже любить доньку, сумує за нею та просить присутніх не позбавляти її батьківських прав, так як вважає, що немає законних підстав для цього, вона проживає за кордоном, так як має сім'ю та ще одну малолітню дитину і наразі не може часто приїздити на територію України і безпосередньо приймати участь у вихованні та спілкуванні з донькою.
За результатами голосування членами комісії з питань захисту прав дитини прийнято рішення про недоцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 28 лютого 2018 року.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до роз'яснень викладених в п.15 Постанови Пленуму ВСУ від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі по тексту Постанова Пленуму), позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Згідно п.16 вказаної Постанови Пленуму, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/158, 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21).
При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач посилається на те, що мати з дитиною не проживає, ухиляється від виконання обов'язків по вихованню дитини, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, не приймає участі у вихованні. Відповідач не цікавиться навчанням доньки, не забезпечує дитину необхідним харчуванням, медичним оглядом, лікуванням, не спілкується з дитиною в обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти.
Однак, позивачем, всупереч приписів ст.ст.12, 81 ЦПК України, не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які підтверджують дані обставини, і на підставі яких можна дійти до безперечного висновку про те, що відповідач ОСОБА_3 покинула свою дитину, злісно ухиляється від участі у вихованні дитини та свідомо нехтує батьківськими обов'язками, її винну, поведінку щодо дитини.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року наголошував на тому, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
Як зазначалось вище, з висновку органу опіки та піклування встановлено, що відповідач у АДРЕСА_1 не проживає, перебуває за кордоном, до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків, жорстоке поводження з дитиною тощо не притягувалася; за допомогою додатку «Вайбер» органом опіки та піклування було заслухано думку відповідачки по справі щодо позбавлення її батьківських прав, в якій відповідач зазначала, що дуже любить доньку, сумує за нею та просила не позбавляти її батьківських прав, вважає, що немає законних підстав для цього, вона проживає за кордоном, так як має сім'ю та ще одну малолітню дитину і наразі не може часто приїздити на територію України і безпосередньо приймати участь у вихованні та спілкуванні з донькою.
В суді апеляційної інстанції відповідач також пояснила, що проживає в Німеччині, де має ще одну малолітню дитину, з якою перебуває у декретній відпустці, тому не має змогу часто приїздити в Україну. Окрім того зазначила, що сплачує аліменти на дитину, намагається спілкуватися з позивачем стосовно їх доньки, цікавилась станом здоров'я дитини та мала намір їхати на канікули з дитиною, однак позивач забороняє спілкуватися з дитиною.
З інформації, наданої Державною Прикордонною службою України слідує, що ОСОБА_1 у 2022 році фактично перебувала в Україні 19 календарних днів, у 2023 році - 8 календарних днів, у 2024 - 12 календарних днів.
Та обставина, що перебування відповідача за кордоном створює певні труднощі в участі у житті дитини, сама по собі не свідчить про свідоме нехтування матір'ю своїми обов'язками.
Відтак, у даній справі не доведено нехтування відповідачкою потребами своєї дитини, порушення прав дитини на належне батьківське виховання та не виконання відповідачкою своїх батьківських обов'язків щодо спілкування з дитиною та її виховання.
Недостатня участь матері у вихованні дитини, яка зумовлена і тим, що відповідач проживає за кордоном, не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачем не доведено.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову про позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції помилково не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено.
Оцінюючи вищевказані докази в їх сукупності, а також те що, відповідачка заперечує проти позбавлення її батьківських прав, вказує на те, що вона є люблячою матір'ю, дитина потребує саме материнського тепла, до відповідачки раніше не вживались жодних заходів реагування щодо неналежної її участі у вихованні та утриманні дитини, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для можливості застосування до відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, та неправомірно задовольнив заявлений позов.
Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З врахуванням вищенаведеного рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у заявленому позові з вищенаведених підстав.
Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 367, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Петрик Віталій Васильович, задовольнити.
Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 05 листопада 2024 року скасувати.
У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: орган опіки та піклування Хустська міська рада, ІНФОРМАЦІЯ_1 про позбавлення батьківських прав відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 21 березня 2025 року.
Головуючий:
Судді: