Справа № 199/7739/24
(6/199/124/25)
11.04.2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська
у складі головуючого судді - Авраменка А.М.,
при секретарі судового засідання - Куземі О.Г.,
за участю представника стягувача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро подання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко Анни Сергіївни про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку, в рамках виконавчого провадження №72267805, боржник - ОСОБА_2 , стягувач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», -
04 квітня 2025 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась приватний виконавець із вищевказаним поданням, в обґрунтування якого послалась на те, що у її провадженні перебуває виконавче провадження №72267805 з примусового виконання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом ДМНО Бондар І.М. 17 травня 2019 року за реєстровим №1411, яким визначено звернути стягнення на нерухоме майно - в літ.А-3 на І поверсі в приміщенні 2 позиція 9 загальною площею 33,6 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить боржнику ОСОБА_2 . Посилаючись на те, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також листа КП «ДМБТІ» ДМР право власності на вищевказане нерухоме майно за боржником не зареєстроване, хоча підтверджується в повній мірі долученими до подання документами, приватний виконавець просила її подання задовольнити та звернути стягнення на означене нерухоме майно.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2025 року подання приватного виконавця прийнято до провадження та призначено до розгляду в судове засідання.
В судове засідання приватний виконавець не з'явилась, про дату, час та місце розгляду подання повідомлялась, подала до суду заяву про розгляд подання за її відсутності.
В судовому засіданні представник стягувача подання приватного виконавця підтримав, наполягав на його задоволенні в повному обсязі.
За таких обставин, керуючись положеннями ст.ст.10 ч.9, ст.440 ч.11 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд подання по суті за наведеної явки.
Вислухавши представника стягувача та дослідивши матеріали подання, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Так, в судовому засіданні встановлено, що 12 квітня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», як кредитодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, було укладено кредитний договір №DNU0GK00001136, за умовами якого кредитодавець зобов'язався надати позичальнику кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії в розмірі 40000 доларів США на купівлю нерухомості (парикмахерської), а також у розмірі 2800 доларів США на сплату страхових платежів. Позичальник, в свою чергу, зобов'язалась повернути означений кредит у порядку, строки та на умовах, визначених цим кредитним договором.
12 квітня 2007 року між ТОВ Компанія «Левіс», як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Сусловою Н.Б. за реєстровим №3766. Предметом договору купівлі-продажу була частина будівлі літ.А-3, а саме на І-поверсі в прим.2 поз.9 загальною площею 33,6 кв.м, в загальному користуванні на І-му поверсі прим.1-3, 1-4, 1-5, 1-6, ІV, V, розташована за адресою АДРЕСА_1 . У п.7 такого договору купівлі-продажу вказано, що цей договір підлягає державній реєстрації, право власності на нерухоме майно у покупця виникає з моменту державної реєстрації цього договору.
В той же час, матеріали подання не містять жодних доказів здійснення державної реєстрації правочину - вищевказаного договору купівлі-продажу від 12 квітня 2007 року, наявність якої є необхідною умовою за законом та відповідно до п.7 такого договору для висновку про набуття покупцем (боржником ОСОБА_2 ) права власності на нерухоме майно, звернути стягнення на яке просить приватний виконавець.
12 квітня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», як іпотекодержателем, та ОСОБА_2 , як іпотекодавцем, було укладено договір іпотеки нежитлової будівлі №DNU0GK00001136, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Сусловою Н.Б. за реєстровим №3772. За умовами вказаного договору іпотекодавцем передано в іпотеку іпотекодержателю в якості забезпечення виконання позичальником повному обсязі своїх кредитних зобов'язань за кредитним договором №DNU0GK00001136 від 12 квітня 2007 року на ступне нерухоме майно: в літ. А-3 на І поверсі в прим.2 поз.9 загальною площею 33,6 кв.м за адресою АДРЕСА_1 .
17 травня 2019 року приватним нотаріусом ДМНО Бондар І.М. вчинено виконавчий напис за реєстровим №1411, яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно, а саме на: в літ.А-3 на І поверсі в приміщенні 2 позиція 9 загальною площею 33,6 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить боржнику ОСОБА_2 , що є предметом іпотеки за договором іпотеки нежитлової будівлі №DNU0GK00001136 від 12квітня 2007 року, в рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_2 перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором №DNU0GK00001136 від 12 квітня 2007 року в загальному розмірі 358972 доларів США, з яких: 37013,14 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 84150,44 доларів США - заборгованості за процентами за користування кредитом, 5280 доларів США - заборгованість за комісією, 232529,05 доларів США - заборгованість за пенею.
14 липня 2023 року за заявою АТ КБ «ПриватБанк» приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко А.С. своєю постановою відкрито виконавче провадження №72267805 з примусового виконання вищевказаного виконавчого напису нотаріуса. Стягувачем є у виконавчому провадженні є АТ КБ «Приватбанк», а боржником - ОСОБА_2 . В ході виконавчого провадження приватним виконавцем винесено постанови від 14 липня 2023 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення з боржника основної винагороди, про арешт майна божника.
08 лютого 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко А.С. винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, якою описано та накладено арешт вищевказаного нерухомого майна - предмета іпотеки.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна у вказаних реєстрах станом на 12 вересня 2024 року відсутні відомості про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на іпотечне майно, звернути стягнення на яке просить приватний виконавець у своєму поданні.
Згідно копії листа КП «ДМБТІ» ДМР від 21 лютого 2025 року №1830 станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі за адресою АДРЕСА_1 відсутні відомості про право власності за ОСОБА_2 .
Правовідносини щодо звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, врегульовані нормами ЦПК України, ЦК України, Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим Наказ Міністерства юстиції України 07 лютого 2002 року №7/5 (далі - Тимчасове положення №7/5), Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703 (далі - Порядок №703), Закону України «Про нотаріат».
Так, відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Нормою ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно ст.3 ч.1 п.3 Закону України «Про виконавче провадження» різновидом виконавчого документу, який підлягає примусовому виконанню в ході виконавчого провадження, є виконавчий напис нотаріуса.
За змістом норм ст.ст.87, 90 Закону України «Про нотаріат», ст.ст.33, 41 Закону України «Про іпотеку», ст.18 ЦК України, ст.51 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено і на підставі виконавчого напису нотаріуса виконавцем в межах виконавчого провадження.
У відповідності до ст.5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою цієї статті; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому.
За змістом норм ст.ст.182, 334 ЦК України, ст.ст.3-5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Згідно ст.2 ч.1 п.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст.657 ЦК України (в редакції, чинній станом на момент укладення договору купівлі-продажу від 12 квітня 2007 року, покупцем за яким виступає ОСОБА_2 ) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Частиною 1 ст.210 ЦК України (в редакції, чинній станом на момент укладення договору купівлі-продажу від 12 квітня 2007 року, покупцем за яким виступає ОСОБА_2 ) передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Частиною 3 ст.334 ЦК України (в редакції, чинній станом на момент укладення договору купівлі-продажу від 12 квітня 2007 року, покупцем за яким виступає ОСОБА_2 ) встановлено, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Положеннями ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Нормою ст.48 ч.ч.1, 2, 5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Відповідно до ст.50 ч.ч.1-4 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якій фактично проживає боржник. Разом із житловим будинком, об'єктом незавершеного будівництва стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику. У разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності/спеціальному майновому праві, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності/спеціальному майновому праві об'єкта нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, заставлений третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності/спеціальне майнове право на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Положеннями ст.440 ч.10 ЦПК України передбачено, що питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
За змістом ст.ст.12, 13, 76, 81, 82 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.
Аналізуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини в контексті наведених норм законодавства, суд за наслідками розгляду даного подання приватного виконавця приходить до наступного висновку.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно не є підставою набуття таких прав, а є похідним від таких підстав юридичним фактом, який є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року по справі №911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року по справі №925/1121/17, від 17 квітня 2019 року по справі №916/675/15, від 23 травня 2019 року по справі №922/3707/17, від 26 червня 2024 року по справі №903/133/23.
Питання про звернення стягнення в порядку ст.440 ЦПК України на майно боржника, що не зареєстроване у встановленому законом порядку, вирішується судом у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною десятою статті 440 ЦПК України стосується тих випадків, коли боржник фактично є власником майна, володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано у встановленому законом порядку. При цьому державний виконавець (приватний виконавець), звертаючись з відповідною заявою до суду, повинен надати докази на підтвердження того, що вказане право власності на нерухоме майно належить боржнику, але не зареєстроване в установленому законом порядку. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2024 року по справі №754/517/15-ц, від 31 жовтня 2024 року по справі №2/1522/8619/11, від 20 листопада 2024 року по справі №2-1245/11, від 26 листопада 2024 року по справі №711/10781/14-ц, від 24 грудня 2024 року по справі №755/3390/16-ц, від 22 січня 2025 року по справі №524/1691/18.
Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України, містять однопредметні норми, що мають різний зміст, то пріоритетними є норми ЦК України. Суперечність між одночасно чинними нормами частини третьої ст.3 Закону №1952-IV (у редакції Закону №1878-VI) та частини четвертої статті 334 ЦК України (у редакції, чинній до 01 січня 2013 року) слід вирішувати на користь норми ЦК України: до 01 січня 2013 року право власності в набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 цього Кодексу - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину. Особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року по справі №334/3161/1, а також застосовано в подальшому у постанові Верховного Суду від 17 січня 2025 року по справі №756/572/23.
Застосування судом положень ч.10 ст.440 ЦПК України та ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» є крайнім заходом виконання судового рішення, який може бути застосований лише в тому випадку, коли виконавцем вичерпано всі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника (постанови Верховного Суду від 13 червня 2018 року по справі №2-592/09, від 23 січня 2019 року по справу №522/6400/15-ц, від 01 серпня 2024 року по справі №335/10318/14-ц).
Оцінюючи встановлені в ході розгляду подання фактичні обставини, спираючись на наведені вище правові висновки судів касаційної інстанції, суд не знаходить достатніх підстав для задоволення подання приватного виконавця, ґрунтуючи свою правову позиція на наступному. Так, однією із обов'язкових та першочергових обставин, які підлягають доведенню приватним виконавцем перед судом для задоволення подання є підтвердження не тільки відсутності державної реєстрації у встановленому законом порядку за боржником належного їй нерухомого майна, звернути стягнення на яке просить приватний виконавець, а й в першу чергу сам факт набуття нею права власності на таке нерухоме майно. На підтвердження такого факту приватним виконавцем долучено до подання копію нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 12 квітня 2007 року, зміст п.7 якого, а також норм ст.ст.210, 334, 657 ЦК України в редакції, чинній на момент підписання та посвідчення означеного договору, свідчать про те, що такий договір мав в обов'язковому порядку пройти державну реєстрацію як правочин, що є обов'язковою умовою для того, щоб такий правочин вважався укладеним (із дотриманням встановленої законом форми), а право власності у покупця ( ОСОБА_2 ) таким, що виникло. Однак матеріали подання не містять відповідного витягу з державного реєстру правочинів про державну реєстрацію означеного договору купівлі-продажу або іншого доказу здійснення такої державної реєстрації правочину. Останнє, в свою чергу, не дозволяє суду дійти висновку, що ОСОБА_2 дійсно є власником нерухомого майна, звернути стягнення на яке просить приватний виконавець, а отже відсутні і підстави для задоволення подання приватного виконавця.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.1, 3, 5, 18, 48, 50, 51 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст.87, 90 Закону України «Про нотаріат», ст.ст.5, 33, 41 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.18, 182, 210, 334, 657 ЦК України, ст.ст.2-5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст.10, 12, 13, 76, 81, 82, 247, 258-261, 263, 268, 272, 353, 354, 355, 440, 446 ЦПК України, суд -
У задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко Анни Сергіївни про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку, в рамках виконавчого провадження №72267805, боржник - ОСОБА_2 , стягувач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили у відповідності до ст.261 ЦПК України.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. У разі постановлення ухвали без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання ухвали.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.
Повний текст ухвали складено 14 квітня 2025 року.
Суддя А.М. Авраменко