Справа № 199/4772/24
(2/199/323/25)
Іменем України
09.04.2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суду м. Дніпропетровська
у складі головуючого - судді Авраменка А.М.,
при секретарі судового засідання - Циганок К.С.,
за участю: представника позивача - Перепелиці Ю.В.,
представника відповідача - Бутова М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
18 червня 2024 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач через свого представника із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що 13 березня 2020 року між сторонами було укладено договір №26203000463362 про встановлення кредитного ліміту, за умовами якого відповідач отримала кредит у вигляді кредитного ліміту (максимальний розмір кредитного ліміту 1000000 гривень) строком на 12 місяців з можливістю неодноразового продовження строку кредитування, зобов'язавшись повернути кредит щомісячними платежами у вигляді обов'язкового платежу в розмірі 2% від суми фактичної заборгованості, а також сплативши за користування кредитом 0,01% річних за користування кредитом протягом пільгового періоду (пільговий період - 67 днів), 48% річних на строкову заборгованість за користування кредитом, 56% річних на прострочену заборгованість за користування кредитом, а також інші обов'язкові платежі згідно з договором. Посилаючись на те, що відповідач свої договірні зобов'язання не виконує належним чином, в позасудовому порядку повертати кредит, в тому числі на вимогу банку не бажає, позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача кредитну заборгованість станом на 09 травня 2024 року в загальному розмірі 189783,35 гривень, з яких: 98704,5 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 91078,85 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2024 року за клопотання представника відповідача вирішено здійснити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, наполягала на задоволенні позову в повному обсязі з викладених у ньому підстав та обставин, також на питання суду та сторони відповідача пояснила, що позивача нарахувань на підставі ст.625 ЦК України відповідачу не здійснював, проценти за користування кредитом нараховував і після 27 вересня 2023 року (дата винесення всієї заборгованості та прострочену), після 27 вересня 2023 року позивач вимагав повернути всю суму кредиту.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував частково, визнавав лише заборгованість за тілом кредиту в розмірі 75000 гривень. Також від сторони відповідача до суду надійшов відзив, в якому сторона відповідача просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що позивач в односторонньому порядку, без достатніх на це підстав збільшив кредитний ліміт відповідачу, не попередивши про це відповідача, задля списання кредитних коштів в рахунок погашення поточних платежів, що призвело до штучного збільшення суми заборгованості за кредитом. Послався представник відповідача і на недоліки про складенні паспорту споживчого кредиту, а також вказав, що позивачем реалізовано право вимоги дострокового повернення кредиту, а відтак нарахування процентів за користування кредитом після 27 червня 2023 року є незаконним. За твердженнями сторони відповідача умови укладеного між сторонами кредитного договору не передбачають право банку нараховувати проценти на прострочену заборгованість. Відтак, сторона відповідача стверджує про недоведеність розміру заявленої до стягнення кредитної заборгованості.
У відповіді на відзив сторона позивача просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на дотримання вимог закону при укладенні кредитного договору між сторонами, отримання відповідачем кредитних коштів та використання їх, використання відповідачем коштів вже збільшеного кредитного ліміту, подання позивачем виписки з особового рахунку відповідача на підтвердження отримання відповідачем кредиту та користування кредитними коштами. Послалась представник позивача і на правомірність нарахування процентів за користування кредитом.
У додаткових письмових поясненнях сторона позивача так само просила суд задовольнити позов в повному обсязі.
За таких обставин, керуючись положеннями ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд справи по суті за наведеної явки учасників справи.
Вислухавши представників сторін та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 13 березня 2020 року між АТ «Банк Кредит Дніпро», як кредитодавцем, та відповідачем, як позичальником, укладено договір №26203000463362 про встановлення кредитного ліміту, за умовами якого відповідач отримала кредит у вигляді кредитної лінії із максимальним лімітом в 1000000 гривень строком на 12 місяців з можливістю автолонгації строку кредитування, зобов'язавшись повернути кредит щомісячними платежами у вигляді обов'язкового платежу в розмірі 2% від суми фактичної заборгованості, сплативши 0,01% річних за користування кредитом протягом пільгового періоду (67 днів), 48% річних на строкову заборгованість та 56% річних на прострочену заборгованість. Викладені обставини підтверджуються копією кредитного договору, випискою по особовому рахунку позичальника.
Для використання кредитного ліміту позивачем відповідачу було видано відповідну картку та відкрито картковий рахунок, що підтверджується копією розписки про отримання картки, копією договору банківського рахунку та надання додаткових послуг від 13 березня 2020 року.
Як слідує з виписки по особовому рахунку відповідача за період з 13 березня 2020 року по 09 травня 2024 року, відповідач отримав від позивача обумовлені укладеним між сторонами договором №26203000463362 про встановлення кредитного ліміту від 13 березня 2020 року кредитні кошти в повному обсязі шляхом встановлення кредитного ліміту та користувалась ним протягом зазначеного періоду, в тому числі і після збільшення такого кредитного ліміту. Дана виписка має статус первинного документа, що підтверджується Переліком типових документів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року №578/5, а також є належним доказом отримання та користування відповідачем кредитними коштами, у ній зазначені всі операції з часу активації кредитної картки зі зняття грошових коштів, погашення заборгованості, яка відповідачем не спростована, що підтверджується і змістом п.62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75.
Із матеріалів справи також встановлено, що позичальник, на відміну кредитодавця, не виконувала належним чином взяті на себе договірні зобов'язання, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість перед АТ «Банк Кредит Дніпро», яку останній, користуючись правом вимагати дострокове повернення кредиту, просив своєю письмовою вимогою повернути, чого відповідачем здійснено не було. За викладених обставин позивач станом на 09 травня 2024 року нарахував відповідач кредитну заборгованість в загальному розмірі 189783,35 гривень, з яких: 98704,5 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 91078,85 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом, яку і просив стягнути у своєму позові.
В той же час, як вбачається з пояснень представника позивача в судовому засіданні, а також зі змісту матеріалів цивільної справи, зокрема копії вимоги про повернення кредиту, а також розрахунку заборгованості, позивач реалізував своє право вимагати від відповідача дострокове повернення кредиту, а кінцевою датою строку кредитування внаслідок пред'явлення вимоги про дострокове повернення кредиту є 27 вересня 2023 року, що є датою перенесення всієї кредитної заборгованості на прострочену, тобто визначення кредитну таким, строк повернення якого настав. Однак, позивачем і після вказаної дати продовжено нарахування процентів за користування кредитом та не реалізовано право на здійснення нарахувань, передбачених ст.625 ЦК України. Відтак, за підрахунками суду правильний розмір кредитної заборгованості, враховуючи право кредитора нараховувати проценти за користування кредитом лише протягом строку кредитування, станом на 09 травня 2024 року становить 158156,4 гривень, з яких: 98704,5 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 59451,9 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом.
Правовідносини, які виникли між сторонами, окрім положень вказаного вище договору, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Споживче кредитування».
Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм ст.ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір, який є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов'язково укладається в письмовій формі (ст.ст.1054, 1055 ЦК України, ст.13 Закону України «Про споживчий кредит»).
За змістом ст.ст.202, 205, 207, 626, 639 ЦК України договір, як різновид правочину, вважається таким, що вчинений у письмовій (електронній) формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Аналогічні положення містить норма ст.1 Закону України «Споживче кредитування».
Згідно ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
За змістом ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зокрема у визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до норми ст.1050 ЦК України, в контексті положення ст.1054 ч.2 ЦК України, якщо кредитним договором встановлений обов'язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитор має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилась зі сплатою процентів.
При цьому за змістом ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Нормою ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ст.16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Оцінюючи дослідженні в ході розгляду справи докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.
Аналізуючи встановлені на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених вище норм законодавства, вирішуючи питання щодо позовних вимог позивача за договором №26203000463362 про встановлення кредитного ліміту від 13 березня 2020 року, приймаючи до уваги, що в ході розгляду справи знайшов підтвердження факт укладення між належними сторонами даного кредитного договору із дотриманням вимог законодавства щодо його змісту та форми, а також встановлено невиконання відповідачем, на відміну від кредитодавця, своїх зобов'язань за даним кредитним договором, що зумовило виникнення у відповідача заборгованості за кредитом, а у позивача - права вимагати дострокового повернення кредиту із кореспондуючим цьому праву обов'язком позичальника здійснити таке повернення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню, однак частково - шляхом стягнення кредитної заборгованості станом на 09 травня 2024 року в загальному розмірі 158156,4 гривень, з яких: 98704,5 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 59451,9 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом.
Наведена вище частковість задоволення позовних вимог зумовлена наступним.
Так, відповідно до усталеної судової практики після спливу строку кредитування внаслідок закінчення цього строку, визначеного у відповідному кредитному договорі, або внаслідок реалізації кредитодавцем свого права на дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитом в порядку ст.1050 ч.2 ЦК України (шляхом направлення позичальнику відповідної вимоги або шляхом подання відповідного позову до суду) припиняється право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором проценти за користування кредитом, а також неустойку. В таких правовідносинах права та інтереси кредитодавця забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, та підлягає застосуванню до всього періоду прострочення виконання грошового зобов'язання від дати спливу строку кредитування. Зазначена вище правова позиція суду підтверджується правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року по справі №310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року по справі №916/190/18, від 08 листопада 2019 року по справі №127/15672/16-ц, від 23 червня 2020 року по справі №536/1841/15-ц, від 26 січня 2021 року по справі №522/1528/15-ц.
Законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто за період до прострочення виконання зобов'язання боржником підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. При цьому кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. Наведена вище правова позиція знайшла своє відображення у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року по справі №910/1238/17, від 04 лютого 2020 року по справі №912/1120/16, від 25 травня 2021 року по справі №149/1499/18, від 18 січня 2022 року по справі № 910/17048/17, а також у постанові Верховного Суду від 05 березня 2019 року по справі №5017/1987/2012.
Як вбачається зі змісту укладеного між сторонами договору №26203000463362 про встановлення кредитного ліміту від 13 березня 2020 року, строк кредитування встановлено тривалістю у 12 місяців із можливістю його неодноразового продовження на той же строк і на тих же умовах, якщо не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії кредитного ліміту (строку кредитування) жодна із сторін не заявить про припинення строку дії кредитного ліміту. Умовами договору передбачений обв'язок позичальника повертати кредит щомісячними платежами. При цьому в ході розгляду справи було встановлено неналежне виконання позичальником своїх кредитних зобов'язань, внаслідок чого утворилась кредитна заборгованість, яку позивача просив відповідача погасити, здійснивши дострокове повернення кредиту. При цьому датою настання строку повернення кредиту в достроковому порядку позивач визначив 27 вересня 2023 року, визначивши всю кредитну заборгованість простроченою, тобто такою, строк повернення якої настав. Однак, не заважаючи на це, позивач і після 27 вересня 2023 року продовжив нараховувати відповідачу проценти за користування кредитом, а правом на здійснення нарахувань, передбачених ст.625 ч.2 ЦК України, не скористався, що суперечить як вимога закону, так і наведеним вище правовим висновкам судів касаційної інстанції. За таких обставин суд не знаходить законних підстав для стягнення з відповідача процентів, нарахованих поза строком кредитування, а за підрахунками суду станом на 09 травня 2024 року правильний розмір кредитної заборгованості становить 158156,4 гривень, з яких: 98704,5 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 59451,9 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом. Саме такий розмір кредитної заборгованості і підлягає стягненню з відповідача.
При цьому суд оцінює критично та не приймає до уваги твердження сторони позивача про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі, а також твердження сторони відповідача про необхідність відмови у задоволенні позову чи задоволення позову у меншому розмірі, ніж визначив суд, оскільки такі твердження суперечать і не спростовують правильність наведених вище висновків суду, зокрема правових позицій Верховного Суду.
Не погоджується суд із твердженнями сторони відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні позову через непогодження позивачем із відповідачем збільшення розміру кредитного ліміту, оскільки в ході розгляду з наявних у справі доказів підтверджено використання відповідачем збільшеного розміру кредиту, що зумовлює виникнення у відповідача обов'язку повернути отримані кредитні коштів в повному обсязі.
Стосовно паспорту споживчого кредиту, то він не може бути прийнятий судом в якості належного доказу саме умов укладеного договору №26203000463362 про встановлення кредитного ліміту від 13 березня 2020 року. Такий висновок суду ґрунтується на тому, що у відповідності до норм ст.9 Закону України «Про споживче кредитування», ст.ст.11, 15 Закону України «Про захист прав споживачів» вказаний документ є лише підтвердженням виконання позивачем встановленого законом для кредитодавця обов'язку з надання позичальнику, як споживачу, інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Більш того, в тексті самого паспорту споживчого кредиту вказується, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятись від інформації, наведеної у цьому паспорті споживчого кредиту, а отже останній не може підмінювати собою зміст умов кредитного договору.
Наведена вище оцінка суду паспорту споживчого кредиту узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 травня 2022 року по справі №393/126/20, в якій суд касаційної інстанції дійшов наступного правового висновку. Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Даний правовий висновок Верховного Суду знайшов своє подальше закріплення і застосування у судовій практиці суду касаційної інстанції, зокрема у постановах Верховного Суду від 15 червня 2022 року по справі №333/5483/20, від 15 червня 2022 року по справі №383/418/20.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд на підставі ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача, понесені останнім при зверненні до суду судові витрати у справі у вигляді судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, то в сумі 2018,71 гривень.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 13 Закону України «Споживче кредитування», ст.ст.11, 15, 16, 202, 205, 207, 525, 526, 530, 601-612, 625, 626, 629, 639, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовну заяву Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (ЄДРПОУ 14352406; адреса місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 32) заборгованість за договором №26203000463362 про встановлення кредитного ліміту від 13 березня 2020 року станом на 09 травня 2024 року в загальному розмірі 158156,4 гривень, з яких: 98704,5 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 59451,9 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом.
У рахунок відшкодування судових витрат по справі стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (ЄДРПОУ 14352406; адреса місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 32) судовий збір в розмірі 2018,71 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 14 квітня 2025 року.
Суддя А.М. Авраменко